У четвер 22 лютого з 10-ї до 13 години відбулося засідання Президії АПНУ, в якому взяв участь, звичайно ж, і я.

Найбільшу зацікавленість в порядку денному цього засідання викликав виступ віце-президента АПНУ Олександри Савченко, який було присвячено результатам впровадження у педагогічну практику матеріалів наукових досліджень, виконаних науковцями академії. В обговоренні питання взяли участь майже усі члени президії. Спектр думок виявився дуже розмаїтим — від тієї, що вимагає доведення результатів педагогічного дослідження теоретичного характеру до впровадження у вигляді практичної методики на заняттях у шкільному класі чи студентській аудиторії, аж до тієї, що впровадженням слід визнавати уже сам факт публікації результатів дослідження у науковому журналі.

Згідно з порядком денним цього ж засідання було розглянуто питання призначення член-кореспондента АПНУ Михайла Степка — колишнього заступника з вищої освіти міністра освіти і науки — першим заступником директора Інституту вищої освіти АПНУ. Усі члени президії погодились, що на цій посаді Михайло Степко буде дуже корисним нашій академії, оскільки він має чи не найбільший із усіх нас адміністративний досвід роботи у галузі вищої освіти взагалі і в питаннях впровадження Болонського процесу зокрема. І хоч у мене особливо дружніх стосунків з Михайлом Степком не було ніколи, мені стало сумно від того, що з ним не продовжили контракт на посаді заступника мiністра. Адже тепер в міністерстві на вищих посадах — і мiнiстра, і першого заступника міністра, і заступника мiнiстра з вищої освіти — не залишилось жодного, хто в попередній своїй кар’єрі обіймав посаду ректора чи хоча б декана вищого навчального закладу 4-го або, принаймні, 3-го рівня акредитації. А керівники міністерства, які не побували у ректорській чи хоча б деканській «шкурі», ніколи не зможуть до кінця зрозуміти усі ті проблеми, що постають щодня перед кожним із ректорів. Тож, на мій погляд, розв’язання ректорами питань у міністерстві тепер ускладниться.

Завершилось засідання президії хвилиною мовчання, оголошеною Президентом АПНУ Василем Кременем в пам’ять про член-кореспондента нашої академії, ректора Національного університету «Львівська політехніка» Юрія Рудавського, який помер о 5-й годині ранку 21 лютого від інфаркту, не доживши два місяці до свого 60-річчя, і який напередодні відпрацював в університеті до 21 години, не скаржачись на болі в серці.

Постскриптум 1: повернувшись з Києва, я вранці наступного дня відвідав Миколу Петровича — лікаря, який три місяці тому мені зробив операцію по видаленню жовчного міхура. Я вирішив йому показатись, аби він подивився мене на предмет оцінки стану після операції і можливості зняття уже якихось із встановлених обмежень. В розмові з Миколою Петровичем я торкнувся і смерті від інфаркту колеги зі Львова Юрія Рудавського. І цей авторитетний лікар мені пояснив, що в період з 4-ї до 6-ї години ранку наше серце б’ється «найлінивіше», а кров стає найгустішою, тож імовірність виникнення інфаркту у ці години є найвищою. І про це треба усім, хто прожив немало років і має не дуже здорове серце, пам’ятати і нічим себе не перевантажувати у ці години, особливо ж, якщо до цього додається ще й різка зміна погодних умов. До речі, саме у ту ніч, на виході з якої помер Юрій Кирилович, температура повітря змінилась з 4 градусів тепла до 14 градусів холоду.

Постскриптум 2: повернувшись від Миколи Петровича, я, уже перебуваючи в службовому кабінеті, включив телевізор, щоб почути звіт у парламенті нинішнього мінiстра внутрішніх справ Василя Цушка, який нещодавно ще був лідером соціалістичної фракції у Верховній Раді України, про стан справ у міністерстві. І доповідь мінiстра, і виступи представників проурядової коаліції звелись до жорсткої критики дій попереднього керівництва мінiстерства внутрішніх справ від дня його призначення. Але ж Юрій Луценко був призначений міністром внутрішніх справ за підтримки фракції соціалістів спочатку в уряд Юлії Тимошенко. Після відставки уряду Юлії Тимошенко за підтримки фракції соціалістів Юрій Луценко залишився міністром внутрішніх справ в уряді Юрія Єханурова. Після відставки уряду Юрія Єханурова Юрій Луценко увійшов міністром внутрішніх справ до складу уряду Віктора Януковича — і ніяких зловживань та фатальних помилок в його діяльності соціалісти не бачили до тих пір, поки він не виступив з критикою Олександра Мороза і фракції соціалістів за їхню згоду створити коаліцію з фракцією регіонів і комуністами. І лише після цього оцінки соціалістами діяльності Юрія Луценка на посаді міністра внутрішніх справ змінились на прямо протилежні.

Я не є аж занадто палким прихильником Юрія Луценка, але вважаю, що така зміна оцінок його діяльності на посаді міністра не є об’єктивною, а диктується виключно політичною доцільністю.

І допоки кожний наступний міністр не перестане «топтатись» по міністру попередньому, наше суспільство не зможе поступально рухатись вперед, а лише шарахатиметься з одного боку в інший, топчучись на місці.