20 березня 2007 року радіо та телебачення України зранку повідомили сенсаційну новину — на квартиру до Юрія Луценка — екс-міністра внутрішніх справ, який лише декілька днів тому добровільно склав з себе повноваження радника президента, аби ніхто не зміг його звинувачувати у тому, що, проводячи акції створеної ним «Народної самооборони», він використовує службове становище — заявились представники правоохоронних органів на чолі із слідчим Генеральної Прокуратури України і протягом 7 годин обшукували цю квартиру, мотивуючи це тим, що за рішенням Печерського суду міста Києва вони проводять слідчі дії по кримінальній справі, порушеній Генеральною прокуратурою України проти Юрія Луценка по факту зловживання службовим становищем та незаконним роздаванням іменної вогнепальної зброї особам, які права на володіння такою зброєю не мали

Як повідомили журналісти зі слів Юрія Луценка, метою правоохоронців було знайти на квартирі у Юрія Луценка 5 компакт-дисків зі службовою інформацією Мiністерства внутрішніх справ України, яку на їхню думку він забрав з собою після відставки з посади міністра, та офісні меблі, які йому подарував якийсь бізнесмен, котрому він виписав іменну вогнепальну зброю.

Незважаючи на заклики слідчого прокуратури до журналістів нічого не знімати на камери, ті, прорвавшись крізь заслін правоохоронців, все одно знімали і передавали в ефір — тож уся країна побачила в обличчя і слідчого, і супроводжуючих його правоохоронців, і фрагменти процесу обшуку у квартирі Юрія Луценка. Може журналістів і не допустили б до квартири Юрія Луценка, але туди слідом за слідчим прокуратури прибув товариш Юрія Луценка, який забезпечує фінансово акції «Народної самооборони», народний депутат України Давид Жванія, зупинити якого правоохоронці згідно з чинним законодавством не мали права. А в його присутності і з журналістами правоохоронці змушені були себе вести чемно. До речі, Давид Жванія теж знімав увесь процес обшуку у квартирі Юрія Луценка на свою власну відеокамеру.

У другій половині дня Юрій Луценко був викликаний до слідчого управління Генеральної Прокуратури України на допит, який тривав 2 години і закінчився оголошенням йому «Підписки про невиїзд», яку Юрій Луценко відмовився підписати, але яка все одно вступила в силу після її підписання в його присутності двома понятими.

Після цього журналістами і політиками від опозиції в якості основної мети цієї акції була висунута теза, що усе це робиться заради того, щоб перешкодити Юрію Луценку виїжджати на мітинги в різні міста України, в яких «Народна самооборона» запланувала їх провести, аби закликати громадян України до весняного походу на Київ.

Другою метою, яка проглядається, мабуть було налякати як нинішніх так і майбутніх соратників Юрія Луценка по «Народній самообороні», що правоохоронці і на них зможуть знайти управу, якщо вони продовжуватимуть мітингувати і закликати до походу на Київ.

У мене складається враження, що за останні 7 років керівники наших правоохоронних органів нічому не навчились, оскільки завдяки у тому числі і їхнім незграбним діям у попередні роки, пов’язаним з незаконним арештом Юлії Тимошенко, вона перетворилась в український варіант симбіозу Жанни д’Арк з Долорес Ібарурі. І навіть лише обшуком у квартирі Юрія Луценка та лише відкриттям проти нього кримінальної справи на фоні закриття Генеральною Прокуратурою України резонансних кримiнальних справ, ініційованих Луценком підчас виконання ним обов’язків міністра внутрішніх справ, правоохоронні органи піднімають його до рівня Юлії Тимошенко, роблячи уже одним із найавторитетніших політичних лідерів національного масштабу.

Більше того, мітинги «Народної самооборони» в жодному з міст, де вони уже були проведені, не збирали більше 3 тисяч учасників. Тепер же ці мітинги будуть збирати десятки тисяч учасників. Студенти вищих навчальних закладів, які розчарувались у вождеві Помаранчевої революції після того, як ним були здані усі її завоювання, тепер знову матимуть ікону, на обожнювання якої можна виплеснути увесь свій юнацький романтизм, а тому вони знову підуть на площі — і горе буде тим ректорам, котрі спробують їх зупинити.

І марно сподівається нинішня влада, що в разі заборони Юрію Луценку виїжджати з Києва мітингова діяльність «Народної самооборони»в інших містах зійде нанівець — його соратник Тарас Стецьків, який теж був одним із польових командирів Помаранчевої революції, який є радником президента і якому правоохоронці не зможуть висунути звинувачень, аналогічних тим, які пред’явлені Юрію Луценку, зможе нічим не гірше проводити мітинги «Народної самооборони», а санкції проти Луценка лише допоможуть йому збирати аудиторії і підтримувати на мітингах високу напругу.

Дивно було слухати заяву лідера соціалістичної фракції у парламенті Бокія з осудом колишнього свого соратника Луценка і намаганням демасштабізувати його особистість — адже не стерлися ще з пам’яті виступи самого Бокія проти влади в ранзі головного редактора газети «Сільські вісті» та його обурення з приводу переслідування цієї газети і його особисто за публікацію опозиційних владі Леоніда Кучми матеріалів. До речі, народний депутат Бокій критикує своїх опонентів завжди з таким виразом обличчя, що мимоволі починаєш їм співчувати. А його звернення до Президента України Віктора Ющенка, яке під заголовком «Скажіть правду про Юлію Тимошенко» опубліковане у вівторковому числі газети «Голос України», інакше як аналогом звернень 37-го року минулого століття до органів НКВС з викриттям «антинародних дій ворогів народу» назвати не можна.

Щойно (10 годин 10 хвилин 21 березня 2007 року) «5-й канал», який я знову почав слухати після довгої перерви, повідомив, що правоохоронці зламали двері офісу Київської обласної організації «Антикримінального вибору» — громадської організації, яку очолює брат Юрія Луценка Сергій — і розпочали у ній обшук. Цікаво, що у цей час в офісі нікого із працівників не було, тож довести правоохоронцям потім у суді те, що не вони туди занесли компрометуючі матеріали, якщо такі там знайдуться, буде, ой, як непросто!

До речі, позавчора правоохоронці знайшли у підвалі житлового будинку, в якому розмістився цей офіс, склад вогнепальної зброї, невідомо ким там створений. Складається враження, що справа буде вестись у напрямку скерування громадської думки, що саме людьми із оточення Юрія Луценка цей склад і закладено. Але це теж із арсеналу минулого — згадайте аналогічні звинувачення, які були висунуті правоохоронцями у 2004 році активістам «Пори». Тож ніхто сьогодні у такі звинувачення не повірить, навіть, якщо вони будуть висунені офіційно.

По обіді цього ж дня, 21 березня, після чотиригодинного допиту з будинку ГПУ вийшов Юрій Луценко і повідомив, що слідство по кримінальній справі проти нього зупинене рішенням Подільського суду, і тепер він знову є вільною людиною, яка має право їхати куди завгодно. Але через кілька годин Генеральний прокурор Медведько (зі слів телеведучої) повідомив, що кримінальна справа не закрита, а лише призупинена, тож слідчі дії по ній правоохоронцями продовжуватимуться.

У цей же час, зранку, на засіданні Верховної Ради України були призначені чотири нових міністри та новий віце-прем’єр-міністр, а після обіду на розширеному засіданні уряду прем’єр-міністр Віктор Янукович представив нових міністрів і вручив їм букети квітів. Тож новими членами уряду стали: Рибак — віце-прем’єром (по переводу з посади міністра житлово-комунального господарства), Кінах — міністром економіки (з посади народного депутата України, який під № 2 пройшов за списком нині опозиційної «Нашої України», замість відставленого Макухи), Яценюк — міністром закордонних справ (з посади першого заступника Голови Секретаріату Президента України за поданням Віктора Ющенка), Яцуба — мінiстром новоствореного міністерства регіонального розвитку (колишній 1-й заступник Глави Адміністрації Президента України Леоніда Кучми, а потім Державний секретар в уряді Віктора Януковича та до нинішнього призначення його радник), Попов — міністром ЖКГ (з посади мера міста Комсомольськ з Полтавщини, на яку він обирався громадою міста 4 рази поспіль після того, як залишив службу в СБУ).

Одразу ж після призначення Анатолія Кінаха міністром економіки зібралася опозиційна парламентська фракція «Наша Україна» і виключила його зі своїх рядів, а Президент України Віктор Ющенко висловив подив і осуд з приводу прийнятого Кінахом рішення.

У відповідь на це Анатолій Кінах заявив перед телекамерою, що себе відступником не вважає, оскільки на його думку національні інтереси усі повинні ставити вище партійних.

Про те, що сьогодні Анатолій Кінах увійде до складу уряду стало ясно ще вчора 20 березня під час святкування очолюваним ним Українським союзом промисловців і підприємців 15-річчя від дня утворення, на яке прибув прем’єр-міністр Віктор Янукович. Під час свого привiтального виступу Віктор Янукович звернувся до аудиторії з запитанням, як би вони віднеслись до того, що Анатолію Кінаху буде запропонована посада міністра, у відповідь на яке в залі прозвучали гучні оплески. Після цього прем’єр-міністр запевнив присутніх, що завтра так і станеться, і загадкою залишалось лише те, на якій міністерській посаді завтра Анатолій Кінах буде затверджений — і, мабуть, навіть сам висуванець Партії регіонів міністр економіки Макуха не чекав, що на його.

На свято до УСПП повинен був завітати і Віктор Ющенко, про що свідчив встановлений до початку урочистостей у президії його штандарт. Але він не прийшов, що ще вчора засвідчило не сприйняття Віктором Ющенком рішення Анатолія Кінаха увійти до складу уряду Віктора Януковича.

Сьогодні ж, під час виступу перед бійцями спецпідрозділу «Альфа» з нагоди відзначення 15-річчя від дня створення Служби безпеки України Президент України Віктор Ющенко охарактеризував як політичне замовлення порушення кримінальної справи проти Юрія Луценка та як зраду соратників прийняття Анатолієм Кінахом пропозиції зайняти міністерську посаду в уряді Віктора Януковича.

Але ж у світлі того, що Віктор Ющенко сам направив іншого свого соратника — Арсенія Яценюка в уряд Віктора Януковича, стає незрозумілою така його негативна реакція стосовно входження в цей же уряд і Анатолія Кінаха, особливо на фоні закликів президента об’єднувати зусилля усіх політичних сил задля розбудови незалежної України. Тим паче, що усім в Україні добре відомо, що Анатолій Кінах по натурі не політик, а державний службовець. І що в Помаранчевій революції він брав участь не тому, що був ідеологічним соратником Віктора Ющенка по боротьбі проти Леоніда Кучми, а виключно під впливом образи за те, що Леонід Кучма замінив його на посаді прем’єр-міністра Віктором Януковичем.

Постскриптум 1: отримавши за рішенням Подільського суду міста Києва свободу пересування, Юрій Луценко подався до Житомира на мітинг, організований там на центральній площі «Народною самообороною». Цей мітинг телевізійні ЗМІ не транслювали, але радіо повідомило про участь у ньому 15 тисяч житомирців, тобто площа була заповнена вщерть. А це вже є конкретним підтвердженням того, що незграбні дії ГПУ проти Юрія Луценка послужили йому гарним піаром.

Постскриптум 2: додав популярності Юрію Луценку і Віктор Янукович, який на прес-конференції 23 березня 2007 року під об’єктивами телекамер заявив, що знайде управу на тих людей, які залучатимуть дітей до походів на Київ.

Постскриптум 3: у цю ж п’ятницю, 23 березня, на передачі «Свобода слова» у Савіка Шустера Юрій Луценко продемонстрував і озвучив копії документів, із яких витікало, що міністерство внутрішніх справ терміново закупляє засоби розгону масових демонстрацій. А це спростовує заяву нинішнього міністра внутрішніх справ Цушка, зроблену напередодні, що його правоохоронці не допустять до Києва демонстрантів з «Народної самооборони», не застосовуючи ніяких спецзасобів.

Постскриптум 4: у цей же день, відповідаючи на запитання журналістів, Юлія Тимошенко, по-перше, оголосила, що вона разом з лідером «Нашої України» Кириленком відновлює роботу Комітету національного порятунку, створеного кількома роками раніше для боротьби з режимом Леоніда Кучми, і від імені цього комітету вимагатиме від Президента України Віктора Ющенка розпуску нинішнього складу Верховної Ради України, оскільки, якщо президент цього не зробить, то протягом двох-трьох місяців нестійкі народні депутати України із опозиційних фракцій БЮТ та «Наша Україна» завдяки усіляким посулам з боку влади покинуть опозиційні ряди, і нинішня правляча коаліція зросте до необхідних для подолання вето президента 300 голосів, що приведе до узурпації нею влади у державі і диктатури її лідера. А по-друге, Юлія Тимошенко запевнила, що будь-яка спроба її фізично знищити — а інформацією про такі чиїсь наміри уже володіє СБУ — буде зірвана в зародку, оскільки служба безпеки її блоку є найпрофесійнішою.

А про те, що скоро правляча коаліція у Верховній Раді України, яка сьогодні себе перейменувала з антикризової на коаліцію національної єдності, може дійсно найближчим часом зрости з 245 парламентарів до 300, свідчить і оптимістична заява з цього приводу Віктора Януковича, зроблена ним на прес-конференції, і те що уже сьогодні слідом за Анатолієм Кінахом до правлячої коаліції переметнулись ще п’ятеро народних депутатів з фракції БЮТ та шестеро — з «Нашої України».