9 лютого 2006 року вийшов наказ міністра № 91, згідно з яким два десятки ректорів ВНЗ 3-го і 4-го рівнів, із числа тих, які нещодавно обрані вперше або переобрані на новий термін, зобов’язані були пройти стажування протягом кількох днів в визначеному для них вищому навчальному закладі. Серед них виявився і я — мене цей наказ зобов’язав у березні пройти стажування в Донецькому національному технічному університеті.

Ознайомившись із цим наказом, я згадав про телефонний дзвінок з Донецька піврічної давнини, яким мене було попереджено, що у зв’язку з критичними висловлюваннями на адресу Віктора Януковича на сторінках моєї останньої книжки «Що за горизонтом?», яка вийшла у світ у 2005 році, мені не поздоровиться, якщо я матиму необачність заявитися у Донецьку.

Оскільки у мене немає особистої охорони, а у Донецьку довелось би жити в готелі, а потім від’їжджати потягом, то цю погрозу не так уже було б і складно реалізувати будь-якій групі молодиків, яким я не до вподоби.

А тому я вирішив попросити керівників міністерства замінити мені стажування у Донецькому національному технічному університеті на стажування у Києві в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» — це було логічним навіть з огляду на те, що саме НТУУ «КПІ» в рейтинговій таблиці за підсумками 2005 року зайняв місце на щабель вище від того, на якому опинився наш ВНТУ, котрий, у свою чергу, посів місце вище за те, на якому опинився ДонНТУ.

В результаті моїх переговорів з кількома керівниками міністерства різних рівнів 7-го березня 2006 року на ім’я ректора НТУУ «КПІ» Михайла Згуровського з міністерства було відіслано листа № 1/11-981 за підписом заступника міністра з питань вищої освіти Михайла Степка, в якому заступник міністра попросив згоди ректора НТУУ «КПІ» на стажування в його університеті в період з 24.04.06 р по 26.04.06 р. ректора ВНТУ Бориса Мокіна.

Ректор Згуровський дав згоду, і в установлений термін я пройшов стажування в НТУУ «КПІ», повернувшись з якого, як того вимагав наказ міністра № 91, відіслав звіт до міністерства.

Це історія. А тепер про дні сьогоднішні.

У перші дні березня 2007 року я отримав з міністерства наказ № 169 від 27.02.2007 року, в якому приблизно 100 ректорів ВНЗ 3-го та 4-го рівнів акредитації зобов’язувались міністром у різні терміни 2007 року пройти стажування у вказаних у цьому ж наказі університетах. І серед тих ректорів, які зобов’язані пройти стажування, знову числився і я, і знову мені було визначено для стажування Донецький національний технічний університет. Складається таке враження, що комусь у міністерстві дуже хочеться відправити мене саме у Донецьк. А тому моя пам’ять знову освіжила зміст телефонного дзвінка з Донецька тепер уже півторарічної давнини, згідно з яким хтось невідомий мені має намір при моїй появі у Донецьку повідбивати нирки разом з печінкою.

Ознайомившись з наказом № 169, я підготував листа до міністерства такого змісту:

Про роз’яснення наказу
№ 169 від 27.02.2007 р.

Заступнику з питань вищої освіти
міністра освіти і науки
В. Д. Шинкаруку

Шановний Василе Дмитровичу!

Наказом міністра № 169 від 27.02.2007 року «Про роботу з керівниками вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України» в термін з 19 по 21 березня 2007 року мені заплановано здійснити робочу поїздку в Донецький національний технічний університет для ознайомлення з досвідом його роботи, тобто, фактично на стажування з метою підвищення кваліфікації.

Але ж ще не пройшло навіть 10 місяців від днів проходження мною аналогічного стажування за направленням міністерства в НТУУ «Київський політехнічний інститут» (копія звіту про проходження стажування в НТУУ «КПІ», який було відправлено до міністерства 03.05 2006 року, додається).

В зв’язку з цим прошу дати відповідь на два запитання:

1). Чому через 10 місяців після проходження стажування в НТУУ «КПІ» мені знову заплановане аналогічне стажування в ДонНТУ?

2). Чому мені заплановане стажування саме у ДонНТУ, направленість спеціальностей якого на вугледобувну промисловість зовсім не співпадає з направленістю спеціальностей в очолюваному мною ВНТУ?

Нагадаю, що, згідно з нормативними документами вищої школи, науково-педагогічні працівники (до числа яких відносяться і ректори ВНЗ) зобов’язані проходити обов’язкове підвищення кваліфікації (у тому числі і у вигляді стажування) один раз на 5 років і до того ж у ВНЗ або науково-дослідному інституті чи на промисловому підприємстві, спорідненому за основними спеціальностями.

Тож, пройшовши стажування в НТУУ «КПІ» у 2006 році, я тепер зобов’язаний наступне стажування пройти в якомусь іншому ВНЗ, спорідненому за спеціальностями, наприклад, в ОНТУ, НТУ «ХПІ» чи НУ «ЛП», не раніше 2011 року

З повагою —
ректор ВНТУ         Б. І. Мокін

У п’ятницю 15 березня 2007 року канцелярія нашого університету відправила цього листа до міністерства, тож тепер чекатиму на відповідь. Із відповіді, сподіваюсь, стане зрозуміло — моє повторне направлення до Донецька через рік є спланованою кампанією чи результатом нерадивості когось із міністерського апарату із числа тих, які ведуть облік стажувань ректорів та їхніх звітів про стажування?

Постскриптум 1: у четвер 5-го квітня мені зателефонував головний спеціаліст департаменту кадрової роботи міністерства Володимир Логвиненко і в досить жорсткій формі звинуватив мене у саботажі виконання наказів міністра про опанування досвіду інших ВНЗ та в перекручуванні змісту наказів міністра заявами про направлення на стажування, у той час, як у наказі мова йде лише про опанування досвіду. І ніяка логіка стосовно того, що, якщо ти їдеш в інший університет за наказом міністра, а після поїздки зобов’язаний згідно з цим же наказом обов’язково щось із побаченого запровадити в своєму університеті і направити звіт про це запровадження до міністерства, то, як би такий захід не називати, він все одно по суті є підвищенням кваліфікації, на головного кадрового спеціаліста міністерства не вплинула. Він сказав, що і в цьому році поїдете, і в наступному році теж. І мова може йти лише про заміну університету, до якого я зобов’язаний поїхати, раз мені не до вподоби Донецьк.

Не бажаючи нагнітати ситуацію, тим паче, що мені не тяжко їздити у відрядження хоч щотижня, я запропонував Логвиненку відправити мене у травні до Криворізького технічного університету, до якого я все одно збираюсь їхати, як колишній випускник цього університету у зв’язку з відзначенням 85-ї річниці з дня його заснування. Таку пропозицію Логвиненко категорично відкинув, оскільки не вважає цей університет достойним для вивчення його досвіду. Він запропонував мені їхати по досвід у кінці квітня до Одеського національного політехнічного університету. Я одразу ж погодився і з цією пропозицією, і з вимогою Логвиненка негайно факсом на його номер надіслати на ім’я міністра заяву з проханням перенести мені вивчення досвіду з ДНТУ в ОНПУ. Через годину таку мою заяву начальник канцелярії Едуард Кірчанов факсом відіслав до міністерства і доповів мені про те, що колегою Логвиненка по роботі моя заява отримана.

Аналізуючи пост-фактум зміст і форму телефонної розмови з Логвиненком і згадуючи порядки у міністерстві у ті часи, коли там довелось попрацювати і мені, я подумав, що, якби міністру тих часів Володимиру Пархоменку хтось із ректорів поскаржився на те, як нечемно розмовляв з цим ректором хтось із «головних спеціалістів» міністерства, то безпосередній начальник цього «головного спеціаліста» отримав би від міністра догану, а самому «головному спеціалісту» довелось би шукати іншу роботу. А сьогодні міністерський клерк замість відповіді на поставлене ректором у листі на ім’я заступника міністра запитання дозволяє собі у грубій формі обвинувачувати цього ректора у небажанні виконувати наказ міністра, у нездатності зрозуміти текст наказу і погрожує, що цей ректор у нього буде їздити за досвідом в ті ВНЗ, які він визначить, щороку.

Постскриптум 2: згідно з усною домовленістю з головним міністерським спеціалістом з кадрової роботи Володимиром Логвиненком, підкріпленою поданою мною заявою, 25 та 26 квітня 2007 року я побував в Одесі, де вивчав досвід роботи ректора Одеського національного політехнічного університету професора Валерія Малахова. В результаті цього вивчення 28 квітня на адресу заступника міністра з вищої освіти професора Василя Шинкарука завідувач канцелярією нашого університету Едуард Кірчанов відправив листа такого змісту:

Про ознайомлення
з досвідом у ОНПУ

Заступнику міністра освіти і науки
В. Д. Шинкаруку

Шановний Василе Дмитровичу!

Згідно з поданою мною заявою та усним погодженням з головним спеціалістом управління керівних кадрів В. А. Логвиненком на виконання відповідного наказу міністра я разом з ректором Луцького державного технічного університету Божидарником В. В., ректором Черкаського державного технологічного університету Ю. Г. Легою та ректором Тернопільського державного технічного університету П. В. Яснієм 25 та 26 квітня 2007 року вивчав досвід роботи ректора Одеського національного політехнічного університету В. П. Малахова з виїздом до ОНПУ.

Звіт про вивчення досвіду додаю.

З повагою —
ректор ВНТУ                                    Б. І. Мокін

З В І Т
ректора Вінницького національного технічного університету Мокіна Бориса Івановича,
доктора технічних наук, професора, академіка АПНУ

про ознайомлення з досвідом роботи ректора
Одеського національного політехнічного університету
Малахова Валерія Павловича,
доктора технічних наук, професора, член-кореспондента АПНУ

1. Термін мого перебування в ОНПУ — 25 та 26 квітня 2007 року.

2. Характеристика прийому ректором ОНПУ — Валерій Павлович Малахов прийняв мене разом з ректорами ТДТУ, ЛДТУ та ЧДТУ доброзичливо. Він не лише сам дав вичерпні, підтверджені документально, відповіді на усі поставлені нами запитання, але і організував зустрічі з проректорами по напрямках та тими завідувачами кафедр, які кожного з нас зацікавили. По деяких проблемах у нас виникали дискусії, в яких кожний захищав свою точку зору і які тривали по півгодини. Добре були вирішені також і питання поселення та харчування.

3. Окремо хочу відзначити організацію ознайомлення з матеріальною базою та навчальним процесом Військового інституту ОНПУ, в який реорганізовано колишній Військовий інститут сухопутних військ Міністерства оборони і який передано до структури ОНПУ. Очолює цей інститут генерал-лейтенант Троц А. С., який сам особисто знайомив нас з навчальними заняттями, котрі у час наших відвідин проводились в інституті, та характеризував матеріально-технічну базу. Цьому інституту 106 років, він має дуже висококваліфікований професорсько-викладацький колектив і таку військову матеріальну базу, яку потрібно створювати десятками років. А станом на сьогодні заплановано, що більшість його навчальних корпусів, в яких розміщена техніка і кафедри, підуть під знесення, а на їхньому місці планується міською владою спорудження елітного житла, яке буде інвесторам приносити великі доходи, оскільки споруджене воно буде практично у центрі міста.

Я згоден, що Україні не потрібно стільки офіцерів, скільки здатні готувати колишні вищі військові училища, які дістались нашій державі у спадщину від СРСР. Але ж у тих із них, в яких є великі традиції, які мають прекрасні кадри і матеріальну базу, можна було б налагодити підготовку офiцерів для армій інших країн і заробляти на цьому для нашої держави авторитет, друзів і валюту. А знести і розвалити усе — для цього великого розуму не треба. І що виграє держава від того, що якісь олігархи збудують на місці корпусів цих закритих училищ елітне житло, яке буде продаватись втридорога і яке приноситиме доход не державі, а лише цим олігархам?

4. Під час екскурсії по місту в районі розміщення ОНПУ здивував мене пам’ятник, поставлений на території Одеської національної юридичної академії, ідею якого запропонував і втілив у життя її ректор професор Ківалов. Пам’ятник поставлено засновникам цієї академії. І вигляд він має композиції фігури ректора зі знайомим обличчям та барельєфу з об’ємними портретами проректорів, обличчя яких теж пізнаються.

5. Із почутого і побаченого в ОНПУ я втілюватиму в життя чотири речі: по-перше, відкриватиму, як це зробили в ОНПУ, блок гуманітарних спеціальностей, які могли б опановувати студенти інженерних спеціальностей паралельно з навчанням за програмою основної спеціальності; по-друге, поглиблене вивчення іноземної мови, яке має місце у нашому університеті в окремих студентських групах, доводитиму до рівня, що має місце на німецькому факультеті ОНПУ, тобто, з запрошенням іноземних професорів для читання окремих курсів лекцій та перебуванням на довготривалих практиках в іноземних університетах та на іноземних підприємствах: по-третє, домагатимусь такого ж неухильного виконання наказу міністра про заборону тютюнопаління на території університету, як це має місце в ОНПУ, а по-четверте, розпочну політику залучення інвесторів для реалізації спільних проектів по будівництву житла для викладачів і співробітників та по будівництву спортивних споруд для забезпечення студентів матеріальною базою для занять спортом як це уже роблять в ОНПУ.

Звіт обговорено та схвалено на засіданні ректорату
28 квітня 2007 року

Ректор        Б. І. Мокін