29 серпня до Вінниці завітав міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко.

Зранку до обідньої перерви він взяв участь у засіданні Колегії обласного управління освіти, на яке були запрошені освітяни з усіх районів області, а після обіду провів зустріч з членами Ученої ради, ректорату, деканатів та ремонтних груп Вінницького національного технічного унiверситету, а також виступив на обласному радіо і телебаченні.

Оскільки я з 21 серпня з дозволу заступника міністра з вищої освіти Василя Шинкарука та т. в. о. міністра Бориса Жебровського перебуваю у відпустці, то замість мене у засіданні колегії взяв участь проректор з навчальної роботи Василь Леонтьєв, а в університеті приймав міністра перший проректор Володимир Грабко, на якого покладено виконання обов’язків ректора під час моєї відпустки.

У своїй заяві на відпустку я вказав, що перебуватиму в університеті обов’язково з 30 серпня по 5 вересня, оскільки саме 30 серпня викладачі університету повертаються з відпусток, а з 10-ї години у цей день розпочнуться загальні збори колективу, на яких я виступатиму зі звітною доповіддю про результати роботи у минулому навчальному році. Вказав я і на те, що буду в університеті і під час посвяти першокурсників у студенти і під час Дня знань.

Але 28 серпня у другій половині дня із обласного управління освіти пролунав телефонний дзвінок, у якому якийсь освітній клерк у наказовій формі зажадав від моєї помічниці Анни Писклярової, щоб та негайно віднайшла мене і повідомила, що 29 серпня, тобто наступного дня, у Вінниці буде з візитом міністр Станіслав Ніколаєнко, який хоче відвідати наш університет і зустрітись з колективом, тож я повинен вийти з відпустки, зустріти міністра і забезпечити явку колективу університету на зустріч.

Цей телефонний дзвінок мене здивував — в усі попередні роки, коли до університету збиралась з візитом якась висока посадова особа, за кілька днів до дня візиту мені телефонував з міністерства і сповіщав про це або помічник міністра, або заступник міністра, або і сам мiністр. І я, звичайно ж, після такого дзвінка старався підготуватись до візиту як слід.

Тож я сказав і помічниці Анні Пискляровій і першому проректору Володимиру Грабку, щоб вони не придавали серйозного значення цьому дзвінку, оскільки, якби мiністр дійсно захотів приїхати саме до нас в університет, то нам би уже про це повідомили з міністерства. Тому що, висловлюючись армійською термінологією, не може бути такого, щоб про приїзд командувача армією до командира дивізії повiдомляла не повноважна особа із штабу армії, а каптенармус із комендатури міста, в якому розквартирована ця дивізія.

А Володимиру Грабку я порадив зателефонувати в обласне управління освіти і повідомити, що ми можемо прийняти міністра у себе 30 серпня і дати йому можливість виступити перед колективом на загальних зборах, а от 29 серпня в якості учасників зустрічі ми можемо забезпечити лише членів ректорату, Ученої ради та деканатів і ремонтних груп, оскільки викладачів 29 серпня в університеті ще не буде, а відкликати їх з відпустки на день раніше ми і юридичного права не маємо, і фізично це здійснити неможливо. І ректор саме 30 серпня буде обов’язково, про що знають у міністерстві, оскільки про це вказано у його заяві на відпустку. А 29 серпня у нього, як кандидата у народні депутати України від БЮТ, заплановані свої заходи, які він відмінити або перенести уже не встигне.

Але Станіслав Ніколаєнко, незважаючи на те, що перебуває у відпустці, до університету 29 серпня таки прибув. І Володимир Грабко влаштував йому зустріч з 150 представниками колективу — це були члени Ученої ради унiверситету та ректорату, члени директоратів інститутів та деканатів факультетів, а також члени ремонтних бригад. Півгодини він виступав, потім ще півгодини давав відповіді на запитання — тобто йому гріх скаржитись і на брак уваги, і на брак аудиторії. Зустріч виявилась наповненою і людьми, і інформацією. Не було лише мене. Але я у цей час робив теж саме, що і він — виступав перед аудиторією як кандидат в народні депутати України. Різниця лише у тому, що він є кандидатом від Соціалістичної партії і виступав у підпорядкованій йому установі, а я є кандидатом від Блоку Юлії Тимошенко і виступав за межами керованої мною організації.

Увечері цього ж дня, включивши телевізор, я послухав по місцевому телебаченню перспективи розвитку вищої освіти в Україні у викладі міністра.

Здивувала мене заява Станіслава Ніколаєнка, що саме завдяки йому у вищих навчальних закладах України державної форми власності піднята до 50 % від ліцензованого обсягу планка прийому на перший курс за державним замовленням. Але ж обсяги держзамовлення у ВНЗ у нинішньому році не збільшились, а нашому університету цей обсяг міністерством навіть зменшено з 745 до 735, тож Станіславу Ніколаєнку треба було сказати трохи інакше, а саме — що завдяки йому опущена до 50 % планка прийому на перший курс до державних вищих навчальних закладів тих осіб, які побажали навчатись на умовах надання платних послуг, тобто, за контрактом.

І, як наслідок, ці «понаднормовані абітурієнти» з державних ВНЗ пішли навчатись у приватні. Тож, хотів того Станіслав Ніколаєнко, чи ні, але, фактично, введенням 50-відсоткового обмеження для контрактників у державних ВНЗ, він виявився лобістом приватних вищих навчальних закладів.

Постскриптум: в одній із своїх попередніх книг я пропонував усі державні вищі навчальні заклади фінансувати за однаковими нормативами незалежно від того, навчають вони лише бюджетних студентів чи частина студентів у них є контрактниками. А додаткові гроші, отримані від контрактників в якості оплати за навчання, нехай ВНЗ використовують для нарощення матеріальної бази і виплати підвищеної зарплати викладачам. І тоді гарні ВНЗ, саме до яких віднесуть свої гроші контрактники, стануть ще кращими, а погані почнуть недораховуватись і бюджетників, і з часом самі по собі щезнуть. Варто відзначити, що і нинішній віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник теж дотримується такої ж думки, про що він заявив на телепрограмі «Свобода слова», яка вийшла в ефір 31 серпня на каналі ICTV після 20-ї години 30 хвилин, і в якій взяли участь також міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко та президент НУ «КМА» В’ячеслав Брюховецький, який з 1-го вересня, тобто уже під час цієї телепередачі, що закінчилась біля 1-ї години ночі, пішов у відставку і став лише Почесним президентом Києво-Могилянської Академії, оскільки добіг кінця його статутний термін перебування на посаді президента.

До речі, мене дуже здивувало те, що В’ячеслава Брюховецького, з огляду на складення ним з себе функцій керівника університету, не виявилось ні в виборчих списках блоку НУНС, ні в виборчих списках БЮТ, адже він особисто виводив на Майдан під час Помаранчевої революції своїх студентів у перший же її день, і, на мій погляд, повинен був бути запрошеним у ряди однієї із цих помаранчевих сил у прохідну частину їхніх списків. Скоріш за усе, що лідери НУНС не запросили, припустивши, що його запросять лідери БЮТ, а лідери БЮТ подумали аналогічно. А сам він, як і я, напрошуватись не став. Але вінницький керівник штабу БЮТ Георгій Філіпчук мене запросив, а київські керівники штабів, мабуть, В’ячеслава Брюховецького запросити забули.