У вівторок 29 січня 2008 року до університету в черговий раз завітала Головний податковий ревізор Вінницької міської податкової інспекції М. М. Охріменко. Цього разу вона принесла на підпис акт перевірки університету на предмет сплати податків — перевірки, розпочатої ще у жовтні 2007 року, тобто більше трьох місяців тому.

Сама перевірка, фактично, тривала не більше двох тижнів після першого пришестя 4-х податківців на чолі з Охріменко М. М. у кінці жовтня на початку листопада минулого року. А в інші місяці Охріменко лише приносила чергове направлення на перевірку — усього таких направлень було п’ять — та нагадувала ректору через головного бухгалтера, що він повинен з’явитись на зустріч з Головою обласної податкової адміністрації Лайтарнюком, якщо хоче, щоб акт перевірки був лояльним.

Оскільки податківці під час перевірки знайшли лише дві невеликі суми недоплати університетом податків по ПДВ — з кількох пільгових путівок у санаторії та з незначної кількості продуктів, закуплених до їдальні з базару — то я не бачив необхідності йти просити когось за зменшення штрафних санкцій, а тому не йшов і не просився на зустріч з головним податківцем області. А тому перевірка продовжувалась в надії, що щось буде «накопане» таке, яке змусить мене прийти на поклон. І оскільки нічого серйозного податківцями в університеті не «накопувалось», то десь в середині листопада вони придумали суму штрафних санкцій у півтора мільйони гривень за відсутність касового апарату у їдальні. А керівник ревізійної групи М. М. Охріменко і у листопаді, і у грудні, і у січні продовжувала наполягати на тому, що, якщо я хочу, щоб вони цей штраф в акт перевірки не вписували, то повинен піти до головного податківця області і домовитись з ним про це. І навіть коли я їй пред’явив роз’яснення ДПА, опубліковане в їхньому головному журналі, про те, що згідно з чинним законодавством розрахункова книга, якою користується наша їдальня, і касовий апарат — це по суті одне і те ж та відрізняється лише технічною реалізацією, а тому штрафувати за використання розрахункової книги з відривними квитанціями замість касового апарату ніхто нікого не має права, вона все одно наполягала на моїй явці до її начальства. Така настирність мене здивувала. Адже у Вінниці усі знають, що я хабарі не беру і не даю ні грошима, ні послугами, тож залишилось лише одне припущення — комусь із високого начальства не подобається моя підтримка БЮТ і, можливо, головний податківець області спробує переконати мене у тому, що недоцільно ректору національного університету підтримувати БЮТ та Юлію Тимошенко, якщо він хоче мати добре відношення до себе місцевих податкових органів.

Тож, як людина, яка вірить Юлії Тимошенко і свідомо пішла на підтримку БЮТ, добре розуміючи ще тоді, що це спричинить у майбутньому певні проблеми, я остаточно прийняв рішення не йти ні на які контакти, а чекати акта перевірки у тому вигляді, який йому буде надано ревізорами.

І ось переді мною цей акт з’явився. І в ньому основний акцент зроблено на штрафні санкції до університету за не встановлення касового апарату у студентській їдальні за весь термін дії закону про реєстратори розрахункових операцій (РРО), тобто, майже на півтора мільйони гривень.

На моє зауваження про те, що згідно з роз’ясненнями центрального органу ДПА, даними в № 2 за 2008 рік журналу «Дебет-Кредит», розрахункова книга з відривними квитанціями, якою користувалась усі ці роки наша їдальня, згідно з чинним законодавством про РРО є аналогом касового апарату, а тому нарахування штрафу є незаконним, М. М. Охріменко заявила, що ми маємо право оскаржити їх рішення у суді, і що вона, навіть, ні хвилини не сумнівається у тому, що цей суд ми виграємо.

Я, звичайно ж, на акті написав усе те, що написано в роз’ясненні ДПА, і ще раз підкреслив незаконність нарахованого штрафу. Одночасно я прийняв рішення не просто йти до суду і домагатись скасування незаконного штрафу, накладеного на університет податківцями, а звернутись до Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з проханням, аби вона дала вказівку розібратись, чому податківці вписують в акт штрафні санкції, завідомо знаючи, що вони є незаконними.

Тож 30 січня 2008 року я відіслав через канцелярію університету на адресу Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко листа, в якому виклав усе те, про що описано вище та який закінчувався такою фразою:

«Прошу Вас дати доручення розібратись, чому уже більше трьох місяців здійснюється психологічний тиск на мене — ректора університету, що підтримує БЮТ, з використанням Вінницького міського органу ДПА та ігноруванням пояснень про відсутність порушень в їдальні університету, які ґрунтуються на роз’ясненнях самої ж ДПА, опублікованих в їхньому ж журналі.

З повагою –

ректор ВНТУ, академік АПНУ           Б. І. Мокін

Додатки:

1). Копії 5 направлень на перевірку — 5 сторінок.

2). Копія 39 та 40 сторінок акту перевірки — 2 сторінки.

3). Копія роз’яснень ДПА у журналі «Дебет-Кредит» — 2 сторінки»

У другій половині цього ж дня я вирушив до Києва, оскільки на четвер 31 січня був запрошений на чергове засідання Президії Академії педагогічних наук України. А з собою я прихопив і копію листа до Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, добре усвідомлюючи те, що помічник прем’єр-міністра, якому мій лист попаде до рук, не стане її відволікати від справ читанням цього листа, а направить його одразу у ДПА України, звідки мій лист надійде для надання роз’яснень керівнику Вінницької ДПА, власне на дії якого я і скаржусь. Тому я вирішив підключити до передачі мого листа прем’єр-міністру і свого соратника по боротьбі за перемогу БЮТ на Вінниччині Георгія Філіпчука, який нині посідає посаду міністра екології в уряді Юлії Тимошенко.

З Георгієм Філіпчуком ми зустрілись цього ж дня пізно увечері і домовились, що він передасть мого листа особисто першому віце-прем’єр-міністру Олександру Турчинову, який є першим заступником Юлії Тимошенко не лише в уряді, але і в партії «Батьківщина».

Тепер чекатиму подальшого розвитку подій.

А завершити розповідь я хочу повідомленням про те, що у четвер 31 січня 2008 року на засіданні Президії АПНУ мені була вручена Почесна Грамота у зв’язку з 65-річним ювілеєм. Після завершення засідання президії я одразу ж стартував у напрямку до Вінниці і о 15 годині 30 хвилин був уже в своєму університетському кабінеті. З 16-ї години 45 хвилин до 18 години 20 хвилин я читав лекцію по «Математичних методах ідентифікації та оптимізації динамічних систем» потоку майбутніх магістрів, які у нас навчаються у другу зміну, у зв’язку з тим, що у першу половину дня ми декого з них використовуємо як асистентів під час проведення практичних занять зі студентами бакалаврату, а після лекції ще встиг подивитись на конкурс капітанів та домашнє завдання команд КВН Інститутів автоматики, будівництва та машинобудування, які цього вечора в актовому залі виборювали першість у фіналі університетських змагань КВН. Інтелігентний гумор наших студентів мені сподобався і сприяв піднесенню настрою.

До речі, дехто змагання КВН в Україні перейменував на КВК (клуб веселих і кмітливих), але у нашому університеті ми залишились вірними традиції іменувати ці змагання, незважаючи на те, що вони проходять виключно українською мовою, саме КВН, розуміючи під цією абревіатурою «клуб веселих і найкмітливіших».