Щойно — 23 вересня у неділю, їдучи автомобілем, в околі 16-ї години я почув по радіо «Ера» рекламний виступ міністра внутрішніх справ Василя Цушка. У цьому рекламному виступі міністр заявив, що під його керівництвом була захищена від захоплення будівля Генеральної прокуратури, що він не допустив появи у столиці внутрішніх військ, що він відвернув початок громадянської війни, а тому голосуйте на виборах за соціалістів, адже він соціаліст.

Слухаючи це, хочеш-не-хочеш, а згадуєш телевізійні кадри, на яких чітко видно, що все було навпаки — саме Василь Цушко разом з бійцями «Беркуту» і народними депутатами від фракції регіонів штурмував будівлю Генеральної прокуратури через вибиті очолюваними ним «беркутівцями» двері. І саме цей санкціонований міністром Цушком штурм міг привести до розв’язання громадянської війни, якби бійці служби охорони, які були всередині будівлі Генеральної прокуратури, спробували виконати свій обов’язок і дати відсіч штурмовикам «Беркуту».

А у випуску новин о 16-й годині ведуча радіо «Ера» повідомила, що міністр освіти і науки соціаліст Станіслав Ніколаєнко заявив, що рейтинг соціалістів за соціологічними дослідженнями нині становить 5,1 %, а тому вони випередять комуністів, якщо влада не сфальсифікує результати виборів. І начхати і міністру-соціалісту, і ведучій радіо «Ера» на те, що законом заборонено оприлюднювати результати будь-яких соціологічних досліджень, пов’язаних з виборами, коли до них залишився лише тиждень.

А от на бігбордах Володимира Литвина замість «УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ЛИТВИН!» кілька днів тому з’явилося «Україні потрібен порядок!», що вказує на наявність в оточенні Володимира Литвина людей, котрі знають, що в українських селах споконвіку литвином називають городнє опудало, яке встановлюється на соняшникових полях для відлякування горобців.

Але в передвиборчих заявах усіх «переплюнув» лідер Партії регіонів Віктор Янукович, який пообіцяв «стерти з політичної карти України помаранчевий колір». І важко собі уявити, що наш прем’єр-міністр не розуміє, що цього можна досягти, лише пересадивши у в’язниці чи «закатавши в асфальт» абсолютно усіх носіїв помаранчевої ідеї. На мій погляд, до цієї фрази Віктора Януковича потрібно було б уважно дослухатись фінансовому донору Партії регіонів Рінату Ахметову. Російські олігархи Ходорковський і Березовський, які допомагали Борису Єльцину привести до абсолютної влади в Росії Володимира Путіна, у свій час не дослухались до аналогічних передвиборчих заяв Путіна, тож один із них уже у в’язниці, з якої не вийде досить довго, а по виходу розпочне пролетарське життя, а другий, хитріший, встиг втекти до Англії, але боїться ступити хоча б на крок за її межі, оскільки лише англійці йому гарантують не видачу Росії, де його чекає участь Ходорковського. Та й про те, що Віктор Янукович є мисливцем, Рінату Ахметову теж не слід було б забувати, адже у мисливців третя сигнальна система притуплена, інакше вони не стріляли б в диких звірів і птахів, які на планеті Земля є братами нашими меншими і теж мають серце і душу.

Для тих, хто уже забув, нагадаю, що перша сигнальна система керує нашими інстинктами, друга сигнальна система керує логікою нашого розуму, а третя сигнальна система керує нашою совістю і мораллю.

Серед газетних матеріалів не можна не помітити скаргу до ЦВК кандидата в народні депутати від Комуністичної партії України Адама Мартинюка на рекламний відеокліп Комуністичної партії України (оновленої), в якому — цитую по № 171 від 25.09.2007 р. «Голосу України»:

...на фоні напису «Комуністична партія України (оновлена)» послідовно змінюються кадри, які відображають, зокрема, збори громадян з використанням символіки Комуністичної партії України, а також покладання квітів за участю суб’єкта звернення зі скаргою. Все це відображалося у супроводі закадрового тексту: «Партії, які пройшли у парламент під прапорами комунізму та соціалізму, зганьбили своє ім’я зрадою. Вони проміняли «Капітал» Маркса на брудні, залиті кров’ю капітали мафії. Вони обіцяли боротись за російську мову і не пускати НАТО до України, а, пробравшись до влади, борються тільки за наповнення доларами власних кишень. Скажіть «Ні» перевертням та зрадникам. Голосуйте за справжніх комуністів» — кінець цитати.

Центральна виборча комісія України заборонила Комуністичній партії України (оновленій) використовувати цей відеокліп в подальшій передвиборній агітації, оголосила оновленим комуністам попередження і постановила опублікувати її рішення у «Голосі України» та «Урядовому кур’єрі».

А серед усіх тих 11 газет, які регулярно читаю я, не можу не відзначити щотижневу обласну газету «Подолія», усі журналісти якої настільки ненавидять усіх «колишніх помаранчевих» за виключенням соціалістів, що не знаходять на своїх сторінках для них жодного позитивного слова, і настільки люблять «біло-голубих» та соціалістів і комуністів, що співають їм дифірамбів більше, ніж усі інші газети із числа тих, що я читаю, разом узяті. А до цього списку крім «Подолії», між іншим, входять і «День», і «Дзеркало тижня», і «Голос України», і «Урядовий кур’єр», і «Московские новости», і «Вінниччина», і «Вінницька газета», і три освітні газети. На мій погляд, така однобока позиція «Подолії» є і не об’єктивною, і безперспективною, і навіває на думку, що усі критичні матеріали в «Подолії» є замовними і оплачуються або з каси Партії регіонів, або з каси Соціалістичної партії. І це навряд чи сприятиме процвітанню цієї газети у майбутньому.

Багато розмов з телеекранів, радіостудій та газетних сторінок точиться навколо того, чи має право Президент України Віктор Ющенко підтримувати у своїх виступах лише політичний блок НУНС. Регіонали, комуністи і соціалісти заявляють, що ні, а представники блоку НУНС кажуть, що він має таке право, оскільки конституцією це не заборонено, а Віктор Ющенко є почесним головою партії «Наша Україна», яка входить до блоку НУНС.

Є уже навіть рішення ЦВК, яким Віктору Ющенку заборонено агітувати за НУНС, на яке він, правда, аж ніяк не реагує і продовжує поїздки по Україні, закликаючи голосувати саме за блок НУНС, який у своїй передвиборчій програмі пообіцяв домагатись втілення у життя тієї програми, з якою Віктор Ющенко брав участь у президентських виборах 2004 року і переміг. І саме оця посилка на відповідність програм, на мій погляд, дає моральне право Віктору Ющенку агітувати за ту політичну силу, яка обіцяє допомагати йому втілювати у життя власну передвиборчу програму. І при тому, що прем’єр-міністр Віктор Янукович, який перебрав на себе половину президентських повноважень, їздить по Україні і агітує за очолювану ним Партію регіонів, крайнім лицемірством є вимога заборонити Віктору Ющенку агітувати за партію «Наша Україна», очолювану ним, нехай навіть лише на умовах почесного голови. Я згоден, що у президентській республіці президент не має ні юридичного, ні морального права вести агітацію за якусь конкретну партію, але ж ми маємо в Україні уже навіть не президентсько-парламентську республіку, а парламентсько-президентську. Тож домогтись втілення у життя своєї програми президент у такій республіці може лише за підтримки парламенту. А це у свою чергу означає, що він просто зобов’язаний підтримувати на виборах ті політичні сили, програми яких співпадають з його програмою, аби допомогти їм отримати парламентську більшість і у такий спосіб мати прем’єр-міністра, який працюватиме над втіленням у життя спільної програми. І лише у цьому випадку в країні буде прогрес. Протистояння ж президента і уряду лише гальмуватиме розвиток країни. Тож усі, хто нині критикує президента держави за його підтримку блоку НУНС, думають не про інтереси держави і народу, а про свої власні інтереси.

Кілька днів тому, по телебаченню показали сюжет, в якому у квартирі, на одній із стін якої висить портрет Володимира Литвина, платили по 50 гривень кожному, хто принесе своє запрошення на вибори, дасть свої паспортні дані і погодиться не йти 30 вересня на вибори, давши можливість проголосувати за нього комусь іншому. Причому біля будинку, де розташована ця квартира, зібралась солідна черга, до якої долучились і тележурналісти з камерою, котрі і відзняли цей сюжет.

Володимир Литвин — розумний чоловік, тому я не вірю, що він міг дозволити комусь із своєї команди діяти таким примітивним чином. На мій погляд, це провокація з боку однієї із тих політичних сил, які претендують на той же самий електорат, що і блок Литвина.

Сьогодні на одній із зустрічей з виборцями мене запитали, в чому полягають мої претензії до Віктора Януковича і Партії регіонів, адже логічніше було б ректору державного вищого навчального закладу, який фінансується з державного бюджету, підтримувати діючу владу, яка наповнює цей бюджет, а не опозицію. Свою відповідь на це запитання, я розпочав з того, що коротенько переоповів статтю журналістки із Донецької області Ліни Кущ, яка опублікована під заголовком «Підлітка закопали живцем за борг у три гривні» у вчорашньому числі № 171 газети «Голос України» від 25 вересня 2007 року. Щоб було зрозумілим і читачам книги, про що йдеться мова у цій статті, я частину її процитую: «Коли п’ятнадцятирічний донеччанин позичив три гривні у 19-річного охоронця одного із приватних підприємств, він навіть у страшному сні не міг уявити, що на нього чекає. Та одного дня зустрів на галявині свого «кредитора». Той був не сам, а з молодшим приятелем. Охоронець нагадав школяреві про борг і запропонував «повернути» його у незвичний спосіб. Боржникові дали лопату і змусили викопати яму. Коли «могила» була готова, звеліли лягти в неї, закидали землею і встановили хрест. Весь процес ретельно знімали на відео. Через 20–30 секунд хлопець почав задихатися і вибиратися назовні. Після чого він дізнався від мучителів, що відео розповсюдять через Інтернет, тоді борг вважатимуть погашеним. Побоюючись повторення екзекуції, хлопець з батьками звернувся до міліції. Через кілька годин підозрюваних затримали. «Старший із них під час розмови з працівниками міліції поводився дуже спокійно і пояснив, що вважає свій вчинок правильним і нічого злочинного в ньому не бачить, — розповів оперуповноважений сектору кримінальної міліції у справах неповнолітніх Петровського райвідділу міліції Донецька Денис Гнатуша. — За його словами саме так і треба чинити з тими, хто не повертає борги…».

На мій погляд, якщо 19-річний донеччанин, який не є бандитом, а працює охоронцем, має таку життєву філософію, то це означає, що така філософія є нормою для молоді Донецька. А для молоді вона може стати нормою лише за умови, що її сповідують дорослі вихователі цієї молоді. І саме тому, що я не бажаю розповсюдження цієї філософії на всю Україну, я і не бажаю підтримувати ні Партію регіонів, кістяк якої складають вихідці з Донбасу, ні її лідера Віктора Януковича, який багато років до першого строку прем’єрства був при владі на Донеччині. І заява Віктора Януковича, що він збирається «…стерти помаранчевий колір з політичної карти України» цілком під стать вищезгаданій філософії. Тим паче, що не додає оптимізму і фраза Віктора Януковича на одному із мітингів у Криму — цитую по статті Валентини Самар «И зазвенит звоночек» («Зеркало недели», № 35, 22 сентября 2007 года): «Что мы сделаем с этими оранжевыми 30 сентября? Кончать будем, я правильно понял, да?» — кінець цитати.

У ці дні усі політичні сили, які включилися у передвиборну кампанію, змагаються між собою по кількості пільг і соціальних нужд, які вони збираються забезпечити народу у разі приходу до влади. Експерти і політологи підрахували, що для забезпечення обіцяних соціальних заходів до Державного бюджету на 2008 рік потрібно буде додати суму в межах від 50 до 500 мільярдів гривень. Якщо зважити на те, що проект самого Дербюджету-2008 у першому варіанті передбачає лише 190 мільярдів гривень по витратній частині при 171 мільярду гривень надходжень і 19 мільярдах гривень дефіциту, для покриття якого потрібно буде робити закордонні запозичення, то зрозуміло, що без зміни податкової політики, подолання корупції, реприватизації вкраденого у держави майна і виведення із тіні половини економіки, грошей на забезпечення обіцяних соціальних заходів буде взяти ніде. А по-справжньому боротись з вище перерахованими негативними явищами, як показав 2005 і подальші роки, здатна лише Юлія Тимошенко в ранзі прем’єр-міністра. Тож і виходить, що сьогодні вірити можна лише обіцянкам Юлії Тимошенко, а тому саме їй потрібно допомагати піднятись на вищу сходинку виконавчої влади.

І побоюючись, що це починає розуміти усе більша кількість людей, Партія регіонів вирішила нанести по іміджу Юлії Тимошенко удар, використавши ті матеріали періоду правління в Україні Леоніда Кучми, за допомогою яких її хотіли посадити у в’язницю, і які лопнули як мильні бульбашки після президентських виборів. Для нанесення удару було використано «перебіжчицю» в Партію регіонів із партії «Віче» Інну Богословську, яка 18 вересня провела спеціальну прес-конференцію, присвячену виключно висуненню претензій до Юлії Тимошенко. А уже наступного дня, 19 вересня, Юлія Тимошенко звернулась до адмiністративного суду Києва з позовом, у якому висунула вимогу визнати дії Інни Богословської неправомірними, а озвучені нею дані — недостовірними і наклепницькими. І 25 вересня цей суд виніс колегіальну ухвалу та прийняв постанову, згідно з якою усі заяви Інни Богословської визнані недостовірною інформацією і незаконною агітацією наклепницького характеру.

Від себе додам, що я уже давно розчарувався в Інні Богословській як політику, але нині мені стало вдвічі образливо від того, що я їй колись симпатизував і навіть хотів податись до її «Озимого покоління». І думаю, що сьогодні прихильників у Інни Богословської навіть менше, ніж у Наталії Вітренко, у якої мабуть уже не стало і спонсорів, оскільки ні на бігбордах, ні в радіо- та телерекламі її майже не видно.

За народною поговіркою: «Куди кінь з копитом, туди і рак з клешнею!» — нині почав діяти соціаліст Василь Цушко. Він оголосив перед журналістами, що тоді, коли у нього діагностували інфаркт міокарда, його отруїли теофіліном, який хоч і значиться у розряді ліків, але при передозуванні може викликати ішемічну хворобу. Причому про це йому зараз сказали німецькі лікарі, яким він послав у замороженому вигляді свою кров на аналіз.

Але ж ми усі добре пам’ятаємо, що одразу після поміщення Василя Цушка у німецьку клініку німецькі лікарі категорично відмели припущення, що він був чимось отруєний — тоді в крові у нього нічого не знайшли, про що було повідомлення у засобах масової інформації. А те, що ці лікарі виявили в замороженій крові Василя Цушка, пересланій їм зараз, може бути наслідком додавання теофіліну у той об’єм крові, який було взято у нього, і який уже був не в його тілі, а знаходився у пробірці перед замороженням. І, на мій погляд, на те, що замітку про відсутність отруйних речовин у крові Василя Цушка тоді не усі прочитали, а на повідомлення журналістів про наявність понаднормової дози теофіліну у його крові зараз звернуть увагу усі, і робиться, на мій погляд, сьогодні передвиборчий розрахунок соціалістів.

До речі, дивлячись на те, якою потужною ходою, де в чому навіть подібною до ходи носорога, сьогодні перед телекамерами пересувається від одного місця зустрічі із виборцями до іншого Василь Цушко, хочеш-не-хочеш, а засумніваєшся у тому, що його колись хтось чимось труїв. Смішними виглядять і вимоги міністра внутрішніх справ Василя Цушка до Генеральної прокуратури розслідувати факт його отруєння, адже у його відомстві є не менш потужний слідчий апарат ніж там. І це цілком можна розглядати як ще одне підтвердження того, що ми маємо справу не з отруєнням, а з передвиборчою технологією соціалістів, розрахованою на обурення громадян України. І в світлі такого бачення, дещо по-іншому бачиться і факт багаторічного використання соціалістами у передвиборчих агітаціях «піддиванних плівок майора Мельниченка», з яким вони нині щось не поділили, і той подався до виборчого списку «вільних демократів» Бродського.

До речі, мені ще не вдалося зустріти серед тих людей, з якими я у ці дні зустрічаюсь, людину, яка повірила б в отруєння Василя Цушка — усі вважають, що це спроба соціалістів у такий спосіб викликати у суспільства таку ж реакцію, яка була у 2004 році на отруєння Віктора Ющенка. Але ж то була дійсно трагедія, наслідки якої ми бачимо і сьогодні, а нинішні події більше змахують на фарс. Особливо ж у світлі заяви відомого лікаря і колишнього міністра охорони здоров’я Поліщука, переданої по радіо «Ера» вранці 27 вересня, що передозування теофіліну не викликає інфаркту міокарда, а лише тимчасову ішемію, наслідки якої виліковуються за кілька днів.

Серед передвиборних лозунгів Партії регіонів і блоку Наталії Вітренко знову звучать заклики зробити російську мову другою державною. Ідеологам цих закликів я б радив прочитати в № 35 за 22 вересня 2007 року щотижневика «Зеркало недели» статтю Олексія Коваля: «А была ли Бельгія? (В Брюсселе начинают изучать опыт раздела Чехословакии)». Із цієї статті вони дізнались би, що сьогодні через двомовність Бельгія знаходиться на грані розколу на Валонію, з населенням у 4 мільйони осіб, які розмовляють французькою мовою, та Фландрію, з населенням у 6 мільйонів осіб, які розмовляють голландською мовою. І за даними бельгійських ЗМІ уже сьогодні є приклади того, як франкомовний суддя незаконно виніс вирок голландськомовному обвинуваченому, незважаючи на те, що той був не винним, та констатація смерті голландськомовного бельгійця через те, що йому відмовилася вчасно зробити укол франкомовна медсестра. І приклад того, що розвалилась на дві частини Чехословаччина, в якій було дві державні мови — чеська та словацька, теж повинен був би охолоджувати голови прихильникам державної двомовності в Україні, якщо вони свідомо не ставлять за мету довести нашу країну до розколу. Прямує сьогодні до розколу і двомовна Канада, у провінції Квебек якої більшість населення розмовляє французькою мовою і не хоче розмовляти англійською. Що цікаво, як показують соціологічні дослідження, результати яких озвучені у ЗМІ, проблема двомовності для України є придуманою політиками і мало цікавою для більшості громадян України, оскільки за ступенем важливості і першочерговості для розв’язання, навіть для жителів східних областей нашої країни, вона не входить у першу десятку. І те, що Партія регіонів зібрала 5 мільйонів підписів за проведення референдуму по цьому питанню, попередньо не затвердивши у ЦВК, де вона має більшість, ініціативні групи по зібранню цих підписів, що унеможливлює їх передачу президенту держави для оголошення ним референдуму, є свідченням того, що збір цих підписів є лише однією із передвиборних технологій регіоналів, а не їх щирим бажанням ввести офіційну двомовність в Україні. Адже, якби вони цього щиро бажали, то спочатку зібрали б 150 підписів народних депутатів у парламенті, де вони разом з комуністами і соціалістами рік мали більшість, для включення цього питання у порядок денний, потім набрали не менше 226 парламентських голосів при голосуванні з цього питання, потім передали це проголосоване простою більшістю народних депутатів рішення до Конституційного Суду України і, отримавши від нього позитивний вердикт, поставили питання у Верховній Раді України про офіційну двомовність на нове голосування, намагаючись набрати потрібну для внесення змін до Конституції України конституційну більшість голосів. Але вони жодного разу навіть спроби не зробили здійснити цей конституційний алгоритм введення офіційної двомовності, а тому не можна визнавати щирими намірами і їхні сьогоднішні позаконституційні дії у цьому напрямку. І саме на це звернула увагу лідер БЮТ Юлія Тимошенко увечері 27 вересня на телеканалі 1+1 під час полеміки з його ведучим.

До речі, наприкінці цієї полеміки у студії 1+1, з залученням запитань з кількох міст України, мені сподобалась заява відомого художника Пояркова, який часто на різних телеканалах виступає в ролі експерта, а точніше, в ролі «політичної язви». Цього разу він сказав, що не вірить жодному із політиків і під час виборів бажає насолити якомога більшій їх кількості. Тож, оскільки усі інші політичні лідери, хто явно, а хто не явно, виступають проти Юлії Тимошенко, то насолити їм усім одразу можна, проголосувавши на виборах за неї, що він і зробить. Від цієї заяви Пояркова у ведучого у студії аж обличчя посіріло — він явно від художника такого пасажу на користь Юлії Тимошенко, якій він своїми запитаннями постійно намагався створити складні ситуації, не очікував. А усі нападки ведучого Юлія Тимошенко у цей вечір, як і завжди, відбила легко і невимушено, що, я думаю, справило гарне враження не лише на мене, але і на Пояркова.

Під час участі в дискусії Юлії Тимошенко з ведучим на телеканалі 1+1 паралельно ще на двох телеканалах йшли дискусії між соціалістами, регіоналами, блоком Володимира Литвина та блоком НУНС на телеканалі ICTV та між командами БЮТ і Партії регіонів на 1-му національному. Оскільки ці дискусії почалися трохи раніше ніж дискусія з Юлею Тимошенко, то я трохи подивився і їх. Дискусія між чотирма політичними силами виглядала звичайною сварою і майже не відрізнялась від трансляції тих політичних лозунгів, якими сьогодні заповнені рекламні паузи в усіх ЗМІ. А дискусія між двома політичними силами перш за все здивувала відвертим кокетством перед глядачами представниці Партії регіонів Олени Бондаренко, яка явно неадекватно сприймала свою роль і місце, де вона знаходиться. Крім того, заставив задуматись представник Партії регіонів віце-прем’єр-міністр і міністр фінансів в нинішньому уряді Микола Азаров. По своїй науковій спеціальності він є доктором наук в галузі геології. В економіку прийшов уже в дуже зрілому віці. Про те, що у нього не дуже гнучкий розум, свідчить його неспроможність за стільки років перебування у владі опанувати розмовну українську мову. Але ж одночасно це є свідченням і того, що і сучасні економічні знання, що основані на застосуванні інформаційних технологій, йому теж важко опановувати. І мені він сьогодні нагадує токаря, навченого виточувати прості деталі на звичайному токарному верстаті, якого перевели на багатошпиндельний верстатний комплекс з числовим програмним керуванням при відсутності навиків комп’ютерного програмування.

Фактично, сьогодні в Україні ми маємо двох перших керівників уряду, які вміють керувати економікою індустріальної фази її розвитку, у той час як увесь цивілізований світ уже вступив в інформаційну фазу цього розвитку. І, на мій погляд, чим довше вони знаходитимуться при владі, тим ширшою ставатиме прірва між нашою економікою і світовою.

Але по тому, що у четвер 27 вересня Президент України і він же почесний голова партії «Наша Україна» Віктор Ющенко та лідер опозиції Юлія Тимошенко домовились остаточно про об’єднання політичних зусиль після виборів, можна сподіватись, що керівником уряду скоро стане Юлія Тимошенко, яка і сама є надзвичайно креативною і закличе до уряду провідних економістів, що дозволить у найближчі роки засипати прірву між українською економікою та світовою до розмірів щілини, яку в-подальшому буде неважко перестрибнути.

А у п’ятницю 28 вересня Київський окружний адмінiстративний суд скасував постанову ЦВК про заборону президенту держави агітувати лише за одну політичну силу, яку він, правда, і не збирався виконувати, вважаючи її такою, що порушує його громадянські права.

У цей же день у нашому університеті відбулося засідання спеціалізованої вченої ради, якою керую я, на якому відбувся захист двох кандидатських дисертацій аспірантами університету.

Першою захищалась Юлія Володимирівна Дубова. Це дало мені привід пожартувати, що, оскільки я, як кандидат в народні депутати від «Блоку Юлії Тимошенко», відвідуючи різні організації, на зустрічах захищаю і пропагую Юлію Володимирівну, то і сьогодні під час захисту я теж не нападатиму, а захищатиму Юлію Володимирівну. До речі, Юлія Дубова захищалась достойно, і проголосували члени нашої спеціалізованої вченої ради за присудження їй наукового ступеня кандидата технічних наук одноголосно і без прикладення захисних зусиль з мого боку.

Увечері цього ж останнього агітаційного дня — п’ятниці 28 вересня я, звичайно ж, прикипів до телеекрану. Спочатку по 1-му національному спостерігав за спокійною розмовою Президента України Віктора Ющенка у телестудії з підключенням деяких інших міст в режимі телемосту з відомими в Україні діячами культури, науки і освіти, а потім перебрався на телеканал «Інтер», де в передачі Савіка Шустера «Свобода» схрестили шпаги лідери провідних політичних сил країни.

Під час виступів цих лідерів аудиторія Савіка Шустера, у якій були зібрані представники усіх прошарків населення, вікових інтервалів, рівнів освіти та областей України, демонструвала на табло за допомогою простих мінiкомп’ютерів своє ставлення до виступаючих. І ось що я підмітив. Найвищий середній бал, на рівні 60 %, отримала від аудиторії лідер БЮТ Юлія Тимошенко. Другим за середнім балом, на рівні 52 %, був один із лідерів блоку НУНС Юрій Луценко. Третій середній бал, на рівні 45 %, від аудиторії отримав лідер блоку свого імені Володимир Литвин. Четвертою, з середнім балом на рівні 41 %, була заступник лідера Партії регіонів Раїса Богатирьова. П’яте місце, з середнім балом 37 %, посів лідер соціалістів Олександр Мороз. А останнє, шосте місце, з середнім балом 30 %, посів лідер комуністів Петро Симоненко. Що цікаво, жодного разу не досягли позначки 50 % підтримки від аудиторії Олександр Мороз і Раїса Богатирьова, а Петро Симоненко лише один раз піднявся на цю позначку, коли заявив, що комуністи пропонують повернути смертну кару для найбільш небезпечних злочинців. У цей момент особисто у мене виникло запитання: «А хто буде визначати, до кого саме потрібно буде застосувати смертну кару? Чи не знамениті «комуністичні трійки», як це було в тридцяті роки минулого століття у Радянському Союзі?»

Під час виступу Юлії Тимошенко у Савіка Шустера телеоператори дуже часто демонстрували нам трьох дам від Партії регіонів. Вони дивились на Юлію Тимошенко очима, сповненими ненависті. І це не виглядало як несприйняття політичного опонента, це виглядало демонстрацією ворожого ставлення до розумної і красивої жінки жінок, не надто розумних і водночас некрасивих. Про таких один із друзів моєї юності казав, що, якби після атомної війни на Землі залишилась би лише котрась з них і він, то людство перестало б існувати.

На завершення цього розділу кілька слів про те, як я, як кандидат у народні депутати України від БЮТ, провів свою передвиборчу кампанію.

В загальному підсумку я брав участь в 45 передвиборчих заходах, серед яких один виступ на телебаченні, прийом в університеті Юлії Тимошенко, два походи до суду за позовом комуністів та 41 зустріч з виборцями в різних організаціях: школах, ПТУ, технікумах, державних і приватних підприємствах, акціонерних компаніях і академічних інститутах та вищих навчальних закладах.

Найкращі враження у мене залишились від передвиборчих зустрічей в школах № 6, № 25, № 34 та фізматгімназії № 17, а також в ПТУ № 1, технічному коледжі та ЗАТ «Інновін». Найгірші — від зустрічей в школах № 18 і № 35. Причому в СШ № 18 один із учителів, назвавшись, як потім з’ясувалось, самозванно, директором, взагалі ізолював мене від учителів школи, тож довелося спілкуватись лише з вороже налаштованими до мене студентами педагогічного університету, які у цій школі в день мого приходу проходили стажування, а СШ № 35 запам’яталася тим, що її директором було обіцяно мені влаштувати зустріч з колективом до дня виборів, але жаданого телефонного запрошення я так і не дочекався, а також тим, що, як я сам побачив, нею були конфісковані до свого кабінету усі примірники моєї 10-ї історико-публіцистичної книжки, які за два тижні до цього були рознесені моїми добровільними помічницями в усі 36 шкіл міста.

Думаю, що певний позитив був і від того, що у вересневому числі університетського часопису «Імпульс», розісланого, як і кожне його число уже років п’ятнадцять підряд, в усі середні школи Вінницької області, був розміщений репортаж про відвідини нашого університету Юлею Тимошенко і вручення їй атестату та мантії і конфедератки до звання «Почесний професор ВНТУ» на відкритому засіданні Вченої ради, а також вручення нею свідоцтв на отримання іменних стипендій її імені 7 аспірантам, 7 студентам та 7 учням заочної фізико-математичної школи нашого університету.

Напевне не останню роль в агітації за блок Юлії Тимошенко відіграв і мій персональний сайт в Інтернеті, який, судячи по показниках лічильника, відвідали за передвиборчий період дуже багато відвідувачів і на якому було розміщено багато матеріалів, в яких я обґрунтував, чому вирішив підтримати Юлію Тимошенко і чому закликаю усіх інших громадян України її підтримати.

До речі, аби не бути звинуваченим у тому, що продовжую агітацію, заборонену в суботу 29 вересня, я закрив свій сайт з 22 години 28-го вересня до ранку 1-го жовтня.

Ось на цьому я і завершу свою розповідь про передвиборчу кампанію і продовжу її уже в день виборів, тобто завтра, після озвучення на телеекранах результатів екзит-полів.

А до нинішньої розповіді лише додам ще інформацію про те, що у суботу 29 вересня відбулося засідання спеціалізованої вченої ради нашого університету, керівником якої є професор Олексій Азаров, на якому успішно захистив кандидатську дисертацію старший викладач кафедри електромеханічних систем автоматизації Володимир Богачук, котрий кілька років тому закінчив аспірантуру під моїм керівництвом, але дисертацію завершив лише у цьому році, оскільки він вирішив не захищати її доти, доки не здійснить реальне впровадження у виробництво розробленого ним у дисертації пристрою автоматичного вимірювального контролю вологості сипучих матеріалів, таких як сухе молоко та пральні порошки, причому його пристрій здійснює вимірювання не дискретно в лабораторних умовах, як це робилося раніше, а неперервно в реальному часі в технологічному потоці.