У п’ятницю 16 травня на телеканалі «Інтер» завершилось телешоу, назва якому «Великі українці», яке тривало 8 місяців, і в якому спочатку було визначено 100 «Великих українців», а потім 10. На заключному етапі телеглядачі своїми дзвінками і СМС-ками повинні були упорядочити цю десятку.

В якому ж порядку розмістились «Великі українці» із попередньо визначеної десятки?

Перше місце посів, набравши 648 тисяч голосів (40,02 % від загальної кількості), Київський князь Ярослав Мудрий. Друге місце за хірургом Миколою Амосовим — 322 тисячі голосів (19,88 %). Третім фінішував лідер Організації українських націоналістів Степан Бандера — 261 тисяча голосів (16,11 %). Лише четвертим виявився письменник Тарас Шевченко, якому прогнозували перше місце, — 150 тисяч голосів (9,3 %). Аж на п’ятому місці опинився гетьман Богдан Хмельницький, за якого проголосував я, — 64 тисячі голосів (4,2 %). Як для свого вкладу в Україну високе шосте місце посів футбольний тренер Валерій Лобановський — 51 тисяча голосів (3,18 %). У політика В’ячеслава Чорновола, який нещодавно пішов з життя, сьоме місце — 42 тисячі голосів (2,63 %). В кінці десятки з незначними відмінностями в результатах розмістились відповідно філософ Григорій Сковорода — 28 тисяч голосів (1,73 %), поетеса Леся Українка — 26 тисяч голосів (1,64 %) та письменник Іван Франко — 24 тисячі голосів (1,49 %).

А уже на другий день вранці в радіопередачі «Ранок з Бі-Бі-Сі» я почув повідомлення, що 400 тисяч голосів за Ярослава Мудрого, котрого в шоу репрезентував екс-віце-прем’єр Дмитро Табачник, були подані з 80 телефонів за останні два дні до завершення цього телевізійного проекту.

Запахло скандалом. Пригадуючи, як невпевнено себе вів у п’ятницю 16 травня у заключній телепередачі її ведучий і автор проекту Савік Шустер, я майже повірив у повідомлення Бі-Бі-Сі, хоча важко повірити у те, що з кожного із 80-и телефонів можна було протягом двох діб зробити по 5000 дзвінків. Але, якщо згадати, що на один дзвінок потрібно півхвилини, а в 48 годинах вміщується 5760 півхвилин, то теоретично 400 тисяч дзвінків з 80 телефонів за дві доби зробити можна.

І скандал вибухнув, а ініціював його сам шеф-редактор цього проекту Вахтанг Кіпіані. Далі я процитую уривок зі статті Маші Томак «На що перетворився проект «Великі українці»?», опублікованій в № 89 за 23 травня газети «День». Вона пише: «Найгучніший проект українського телебачення останнього часу — і, історичний, між іншим, і просвітительський, перетворився на найбільший за останній час медійний скандал, зав’язаний, очевидно, на старій добрій звичці підлаштовувати під свої інтереси соціологію, навколо соціологічні проекти і навіть народне волевиявлення. Українець № 1 мав би стати проекцією на те, чим сьогодні живе суспільство і якою українці бачать свою країну. Принаймні саме таким його анонсував телеканал «Інтер». Що ми маємо замість цього? Звинувачення у фальсифікації з вуст Вахтанга Кіпіані, які роздулися аж до стін Верховної Ради. Шоу продовжується…

20 травня на сайті «Української правди» в підтримку попередніх заяв шеф-редактора проекту «Великі українці» з’явилася розлога стаття Вахтанга Кіпіані з майже детальним описом технології фальсифікації голосування. «…застосовано дуже просту технологію — «Укргазбанк» виділив 550 тисяч гривень і по базі даних клієнтів і від їхнього імені, і, звісно, без їхньої згоди згенерували через комп’ютер рівно стільки «голосів», скільки було заплановано,» — пише Вахтанг, цитуючи слова Дмитра Табачника: «Я міг би «трахнути» Бандеру Щербицьким, але не зробив цього, бо Щербицький — фігура з минулого…» — з цього зізнання почав виголошувати тост на фуршеті після фіналу «Великих українців» доктор історичних наук, професор, академік, екс-віце-прем’єр з гуманітарної політики Дмитро Табачник. Закінчення спічу було примирливим — «…але я вирішив обрати князя Ярослава Мудрого — фігуру, яка об’єднує Україну…». Відбулося викривлення образу країни, цинічне використання телевізійного проекту для задоволення дріб’язкових амбіцій політичних пігмеїв», — підбиває підсумки Вахтанг Кіпіані…

Сумніви щодо «легітимності» голосування і необхідність провести «службове розслідування» висловила «Телекритиці» одна з ведучих проекту Ганна Гомонай. «Я переконана, що канал має провести «службове розслідування», оприлюднити всі дані про хід голосування. Принаймні, за останній тиждень. Так само доцільно було б перевірити телефонні номери, з яких здійснювались масові дзвінки. Якщо дані про фальсифікацію будуть підтверджені — результати програми, на мою думку, слід буде переглянути. Як би це не було прикро перед Україною і Ярославом Мудрим… за вісім місяців проекту Ярослав Мудрий жодного разу не входив навіть у трійку переможців. А станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на четвертому місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів — Ярослав Мудрий отримав за останні два дні перед ефіром».

По вуха у сумнівах, докорах і брехні опинилася не тільки вся вітчизняна телекухня, а і вся Україна. Особливого загострення ситуація набула у середу, коли назва проекту «Великі українці» в парі з терміном «фальсифікація» прозвучали з трибуни Верховної Ради з вуст народного депутата Ольги Герасим’юк, яка заявила, що парламентська фракція «Наша Україна-Народна самооборона» вимагає від Верховної Ради створити тимчасову слідчу комісію для розслідування маніпуляцій з голосами телеглядачів у телепроекті «Великі українці»…

Своєрідно прокоментував заяву шеф-редактора проекту і продюсер проекту Єгор Бенкендорф. «Никаких фальсификаций и манипуляций в голосовании не было. Это просто больная фантазия Вахтанга Кипиани», — цитує Кіпіані продюсера у своїй статті для «УП»…

Тим часом кіно- і телекритик Сергій Тримач схиляється до того, що фальсифікація все ж таки відбулася і класифікує її як «антибандерівську акцію». А ініціативу створення парламентської комісії він вважає апріорі безрезультатною: «Складно не повірити, що фальсифікації не було. Півмільйона голосів за один день — навряд чи це можна якось спростувати. Я ще за місяць до кінця голосування дізнався про те, що з великим відривом лідирує Степан Бандера, і що з приводу цього на телеканалі Інтер чимало переживань, як це виглядатиме: Бандера на чолі списку великих українців. Це була, так би мовити, антибандерівська акція. Я вірю, що наміри були благими — щоб не посварити суспільство. От вам компромісна фігура Ярослава Мудрого. Все це аргументи. Але коли це робиться так грубо і значною мірою повторюється усе те, що відбувалося раніше у цій і інших сферах… Можна зманіпулювати всім — ось що вони нам показали. У кожній сфері нами можна просто зманіпулювати, начхати на всі наші волевиявлення. Це шокує. Ці люди продовжують працювати в межах тих технологій, в яких вони завжди працювали. Це така більшовицька хамська звичка — нібито під хорошими гаслами, але насправді погляд народу на історію практично ігнорується й нав’язується щось зовсім інше».

Хоча так само складно повірити, що Бандера номер один. Це більш ніж сумнівно. Ні центральна Україна, ні північна, ні тим більше південна і східна Бандеру не несуть, як прапор. Але принаймні з його постаттю не було таких маніпуляцій.

Досвід показує, що Верховна Рада створює десятки комісій і практично жодна з них навіть найменшою результативністю не позначається. Це політичний галас.

Ми чуємо, бачимо і читаємо заяви керівництва Інтера про те, що це, мовляв, наклеп і все нормально. Але тут цікавою є передусім реакція суспільства. І це, власне, тест для самого суспільства. Якщо суспільство утреться і скаже: ну що ж, буває… і не зробить моральних висновків… Бо нам показали, що моралі не існує. «Бога нет и все позволено» — за відомою формулою. Ніяких приписів, ніяких норм немає. Можна вкинути мільйон, два, скільки завгодно голосів. Якщо суспільство утреться, значить, таке суспільство і табачники в ньому — це норма. Значить це і є мільйони табачників, для яких фальсифікації є нормою», — кінець цитати зі статті Маші Томак.

Постскриптум: у № 122 за 15 липня 2008 року газети «День» я побачив колонку під заголовком: «Ім’я Росії — Сталін». У цій публікації наведені дані про те, як в Росії йде голосування за «Великих росіян». Станом на цю дату до 12 «Великих» входять: 1) Сталін (249 тисяч голосів), 2) Микола 2-й (208 тисяч), 3) Володимир Ленін ((159 тисяч), 4) Володимир Висоцький (150 тисяч), 5) Олександр Пушкін (107 тисяч). А далі розмістились з суттєво меншими кількостями голосів Олександр Невський, Сергій Радонежський, Юрій Гагарін, Борис Єльцин, Іван Грозний, Сергій Єсенін, Михайло Ломоносов, Петро 1-й та Сергій Корольов. Оскільки це дані Інтернет-голосування, яке спроможні здійснювати лише комп’ютерно-грамотні і до того ж життєво-активні особи, то можна констатувати, що кумирами нинішньої інтелігенції Росії є одночасно тиран і душогуб Сталін, який знищив десятки мільйонів своїх підданих, та слабовольний і «підкаблучний» останній цар Російської імперії, який цю імперію довів до розпаду.