Обговорення проекту нової редакції закону про вищу освіту | Розділи книги

У п’ятницю 13 червня у нашому університеті відбувся «круглий стіл», в якому взяли участь ректори державних університетів Вінницької, Житомирської і Хмельницької областей та керівники освітянської галузі Вінниччини, ініційований Головою Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України, народним депутатом Володимиром Полохало. Темою «круглого столу» було обговорення проекту нової редакції закону про зміни до закону про вищу освіту, запропонованої Міністерством освіти і науки України.

Ректори університетів Житомирщини і Хмельниччини з’явились на запрошення повним складом, а від Вінниччини був лише я, оскільки ректор педагогічного університету Олександр Шестопалюк перебуває у відпустці, а ректор медичного університету Василь Мороз у цей же час разом з колективом у приміщенні драматичного театру проводив урочистості в честь Дня медика. З обох цих університетів на «круглий стіл» прибули проректори. А з аграрного університету не прийшов ніхто, чому — невідомо.

Досить багато прийшло працівників ЗМІ, як із газет, так і з каналів телебачення.

Вів «круглий стіл» Володимир Полохало. Він у своєму вступному слові задав тон дискусії. Після нього виступив я. Мій виступ звівся до формулювання 44 пропозицій до 22 статей проекту закону та обґрунтування їх доцільності.

Інші ректори в своїх виступах, в основному, підтримали мої пропозиції, а Володимир Полохало запропонував мені їхню квінтесенцію висловити 18 червня на слуханнях у Комітеті з питань науки і освіти, на які будуть запрошені ректори провідних університетів і голови обласних управлінь освіти з усієї України.

Цього ж вечора я розмістив ці пропозиції на своєму сайті у такому вигляді:

ПРОПОЗИЦІЇ
ректора Вінницького національного
технічного університету Бориса Мокіна —
радника Прем’єр-міністра України
на громадських засадах —
до нової редакції проекту Закону
«Про внесення змін до Закону України
«ПРО ВИЩУ ОСВІТУ»

№ п/п	Пропозиція	Обґрунтування
1.	До Статті 1. Основні терміни та їх визначення:
	а) у визначенні документа про освіту вилучити кінцеві слова «і частково відтвореної на пластиковій картці»;	Усі університети видають іноземцям дипломи не на пластикових картках, а на бланках з гербовим папером, тож в разі затвердження в законі пластикових дипломів усі дипломи, видані іноземним випускникам, стануть незаконними.
	б) вилучити увесь абзац, присвячений зовнішньому незалежному тестуванню;	По-перше, зовнішнє незалежне тестування випускників середніх шкіл не є нормою закону про вищу освіту, а по-друге, рано чи пізно Україна, як і США, відмовиться від прийому до університетів лише за результатами зовнішнього тестування, оскільки це шлях до руйнації середньої освіти, адже у школах зникне мотивація до вивчення тих предметів, оцінки з яких не впливатимуть на процес вступу до університетів.
	в) залишити норму діючого закону про акредитацію вищого навчального закладу в цілому за умови, щоб не менше двох третин напрямів і спеціальностей в ньому були акредитованими;	Це є стримуючим фактором від авантюрного відкриття в малопотужних ВНЗ одразу великої кількості нових спецiальностей.
2.	До Статті 6. Структура вищої освіти:
	а) вилучити освітньо-кваліфiкаційний рівень «молодший спецiаліст»;	Оскільки в новій редакції цього закону ми відмовились від освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», то нелогічно починати ряд – бакалавр, магістр, доктор – з рівня «молодший спеціаліст» – це по-перше, а по-друге, якщо залишати в силі існуючу практику прийому для підготовки молодших спеціалістів осіб з неповною середньою освітою і надавати їм право у професійному коледжі одночасно отримувати і загальну середню освіту (див. п. 1 Статті 7), то це входить у протиріччя з вимогою, що для отримання вищої освіти потрібно мати повну загальну середню освіту, а це в свою чергу входить у протиріччя з вимогою стосовно того, що закон не повинен містити в собі внутрішніх протиріч.
	б) вилучити із тексту цього закону статті та пункти статей, що присвячені розкриттю змісту та організації умов реалізації програми освітньо-кваліфiкаційного рівня «молодший спеціаліст» і запропонувати Міністерству освіти і науки розробити проект окремого закону, присвяченого умовам отримання громадянами України професійної освіти рівня молодшого спеціаліста;	Як наслідок, в разі прийняття попередньої пропозиції.
3.	До Статті 7. Освітньо-кваліфікаційні і освітньо-науковий рівні вищої освіти:
	а) вилучити п.1, присвячений рівню молодшого спеціаліста;	Дивись вище обґрунтування п.2а.
	б) в п.5 встановити нормативний термін навчання по програмі доктора філософії 3-4 роки та вилучити з останнього речення слова: «виключно за денною формою навчання» і доповнити цей пункт реченням: «Для реалізації освітньо-наукових програм підготовки докторів філософії у вищих навчальних закладах і наукових установах за рішенням уповноваженого центрального органа виконавчої влади в галузі освіти і науки створюється аспірантура»;	Оскільки закон повинен сприяти входженню України у світовий освітній простір, а в європейських країнах, у США та Канаді нормативний термін підготовки доктора філософії становить 3 роки, то і нам не варто його розтягувати на стаціонарі аспірантури на 4 роки – це по-перше, а по-друге, при введенні в магістратурі спеціалізації магістра наук до терміну навчання в докторантурі додається, фактично, ще й півтора-два роки навчання у магістратурі, чого достатньо для підготовки доктора філософії і за 3 роки аспірантури на стаціонарі, а 4 роки зберегти для заочної аспірантури, від якої не слід відмовлятись, оскільки це звужує конституційні права громадян України, які хотіли б навчатись в аспірантурі у зрілому віці, але, маючи сім’ю, не спроможні будуть її прогодувати на стипендію аспіранта.
4.	До статті 10. Післядипломна освіта:
	а) в другому абзаці п.1 після слова «включає» додати словосполучення: «перепідготовку – отримання іншої спеціалізації рівня магістра на основі здобутого раніше спорідненого освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра»;	По-перше, вітчизняними ВНЗ набуто значний досвід перепідготовки за 1,5 роки навчання фахівців з вищою освітою рівня «спеціаліст», що не потрібно відкидати, а по-друге, це відповідає світовому принципу «освіта – упродовж життя».
5.	До Статті 12. Переліки напрямів і спеціальностей вищої освіти:
	а) додати пункт такого змісту: «По кожній із спеціальностей акредитовані університети мають право створювати спеціалізації за переліком, узгодженим зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.» Цей пункт вважати 4-им, а п.4 нової редакції закону визначити п.5.	По-перше, без такого пункту у цій статті ставиться під сумнів право університетів створювати спеціалізації, яке надано їм Статтею 13, а по-друге, без узгодження спеціалізацій з центральним органом виконавчої влади виникне хаос у взаємовідносинах університетів з роботодавцями.
6.	До Статті 18. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки…:
	а) пункт «присвоює науково-педагогічним працівникам вчені звання доцента і професора» сформулювати у такій редакції: «встановлює критерії, яким зобов’язані відповідати претенденти на присвоєння Вченими радами університетів вчених звань доцента і професора, та здійснює вибірковий контроль за дотриманням в університетах цих критеріїв і відміняє рішення Вчених рад університетів в разі їх недотримання»;	По-перше, залишення процедури присвоєння вчених звань в компетенції міністерства перекреслює автономію ВНЗ, по-друге, і сьогодні жоден ВНЗ не направляє до мінiстерства документів на присвоєння вчених звань з порушенням визначених критеріїв, по-третє, присвоєння вчених звань мінiстерством не відповідає принципам Болонської декларації, під якою є уже підпис і міністра освіти та науки України, а по-четверте, передача процедури присвоєння вчених звань у ВНЗ суттєво скоротить паперообіг між міністерством і ВНЗ без погіршення якості процесу атестації.
	б) додати пункт такого змісту: «формує у ВНЗ мережу спеціалізованих вчених рад по атестації докторів філософії та здійснює контроль за якістю їх роботи»;	Оскільки згідно зі Ст.6 та Ст.12 доктор філософії – то є освітньо-науковий рівень вищої освіти, що відповідає 3-му університетському рівню вищої освіти в країнах Європи і Америки, то і затверджуватись спец. ради, сформовані у ВНЗ для захисту дисертацій доктора філософії по усіх тих напрямах, по яких міністерство відкрило у ВНЗ аспірантуру, теж повинно міністерство, а не ВАК.
	в) додати пункт такого змісту: «відкриває аспірантуру та затверджує склад спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій здобувачами наукового ступеня доктора філософії у вищих навчальних закладах незалежно від їх підпорядкованості у відповідності з затвердженою Кабінетом Мінiстрів України за поданням Вищої атестаційної Комісії України номенклатурою наукових спеціальностей»;	Оскільки доктор філософії – це за європейськими стандартами є третій університетський рівень вищої освіти, то і усі питання, пов’язані з його реалізацією, повинні бути переданими до компетенції центрального органу виконавчої влади в галузі освіти.
	г) додати пункт такого змісту: «відкриває докторантуру у вищих навчальних закладах незалежно від їх підпорядкованості з терміном до трьох років для створення докторам філософії, які досягли значних наукових результатів, визнаних у наукових колах, належних умов підготовки до атестації їх на науковий ступінь доктора наук»;	Оскільки ми зберігаємо науковий ступінь «доктор наук», то варто зберегти і форму підготовки для його отримання, адже повсякденна робота на якомусь поприщі не дає змоги перспективним докторам філософії зосередитись на написанні нормативної кількості наукових статей і монографій.
7.	До Статті 19. Повноваження ВАК:
	а) залишити за ВАК право формування нормативної та методичної бази і єдиних вимог до рівня кваліфікації здобувачів наукових ступенів доктора філософії та доктора наук, право формування мережі спеціалізованих вчених рад, але по атестації лише докторів наук за сукупністю наукових праць без написання другої докторської дисертації, а також дозволити здійснювати вибірковий контроль якості роботи спеціалізованих вчених рад у ВНЗ по експертизі дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філософії і виходити на уповноважений центральний орган виконавчої влади, в підпорядкуванні якого знаходиться ВНЗ, про позбавлення даного ВНЗ одночасно права готувати докторів філософії по напряму, якість підготовки в якому комісією ВАК визнана нижчою допустимого порогу, та права створювати спеціалізовані вчені ради з цього напряму;	У такий спосіб і ВАК без роботи не залишиться, і міністерство перестане бути лише пунктом передачі документів від ВНЗ до ВАК, і світова практика написання лише однієї докторської дисертації утвердиться в Україні одночасно з запровадженням європейської практики посвяти докторів філософії у доктори наук лише за оцінкою сукупного наукового доробку, в якому повинна обов’язково бути або хоча б одна одноосібна монографія, або не менше двох у співавторстві.
	б) в переліку вчених звань для наукових співробітників залишити вчене звання «старший науковий співробітник», вилучивши з цього переліку його еквівалент у формі «ад’юнкт»;	Оскільки є і посада професора, і вчене звання професора у науково-педагогічних працівників і це не створює ніяких незручностей, і вчене звання старшого наукового співробітника ніхто із наукових працівників не плутає з відповідною посадою, то заміняти СНСа на ад’юнкта немає сенсу, особливо з огляду на те, що нині ад’юнктами називають аспірантів військових ВНЗ і це є співзвучним з такими юнацькими категоріями, як юнга і юнкер, а тому по відношенню до 50-60 річного СНСа вчене звання «ад’юнкт» звучатиме як прізвисько на кшталт «наукового недоросля».
8.	До Статті 25. Типи вищих навчальних закладів:
	а) технологічні університети визначити як підвид галузевих і писати не через кому після технічних, а в дужках, в переліку галузевих;	Вони галузеві тому, що готують технологічні кадри для галузей індустрії.
	б) в визначенні технічного університету замість словосполучення «не менше ніж за п’ятьма галузями освіти» потрібно записати словосполучення «не менше ніж за десятьма галузями знань технічного спрямування»;	Оскільки галузь освіти і галузь знань не є поняттями тотожними, та виходячи з того, що технічний університет повинен охоплювати значний пласт техніки.
	в) в визначенні галузевого університету замість словосполучення «не менше ніж за чотирма галузями освіти» потрібно записати словосполучення «не менше ніж за десятьма напрямами підготовки в даній галузі», варто також і для галузевих університетів, як і для технічних, визначити мінімальну кількість студентів стаціонару у 5 тисяч осіб;	Оскільки ВНЗ з кількостями студентів стаціонару, меншими 5 тисяч, і в Європі, і у США називаються інститутами (приклади: Калiфорнійський технологічний інститут (США) – 2000 студентів стаціонару; Лундський технологічний інститут (Швеція) – 4000).
	г) вилучити із переліку назв ВНЗ назву «академія» і замінити її назвою «інститут»;	По-перше, оскільки саме інститутами називають в Європі і США малочисельні галузеві ВНЗ, а по-друге, щоб не плутати з такими чисто науковими інституціями, як Національна та галузеві академії наук.
	д) вилучити із переліку типів ВНЗ «Професійний коледж»;	Оскільки в ньому готують молодших спеціалістів, рівень підготовки яких не відповідає критеріям вищої освіти.
	е) пункт 4 сформулювати у такій редакції: «Державному вищому навчальному закладу (університету, інституту, коледжу), в якому навчально-виховний і науковий процеси здійснюються державною мовою, якою згідно з Конституцією України є мова корінної національності, надається статус національного»;	Якщо у ВНЗ навчально-виховний процес здійснюється не українською мовою, тобто, не мовою корінної національності, то немає логіки в наданні йому статусу національного на теренах України, оскільки надання статусу національних російськомовним ВНЗ за кордоном сприймається як визнання Україною своєї підконтрольності Росії.
9.	До Статті 26. Національний вищий навчальний заклад:
	а) скрізь по тексту термін «національний» замінити терміном «академічний», а перший абзац сформулювати так: «Державному вищому навчальному закладу (університету, інституту), який досяг високих результатів в наукових дослідженнях і підготовці наукових та науково-педагогічних кадрів відповідно до чинного законодавства може бути надано статус академічного»;	Оскільки в Україні науковою організацією найвищого рівня офіційно визнано Академію наук, то логічно іменувати академічними ті ВНЗ, в яких рівень наукових досліджень є не нижчим, ніж в науково-дослідних інститутах Академії наук.
10.	До Статті 27. Створення та припинення вищого навчального закладу:
	а) або скрізь після слова «припинення» додати слово «діяльності», або скрізь слово «припинення» замінити словом «ліквідація», як це має місце у нині діючій редакції закону;	Тому що слово «припинення» потрібно вживати перед процесом, а не суб’єктом.
11.	До Статті 29. Принципи управління вищим навчальним закладом:
	а) в п.2 додати наступні права тим ВНЗ, які отримали автономію: - створювати спеціалізовані вчені ради для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філософії за науковими спеціальностями, за якими ВНЗ дозволено здійснювати підготовку аспірантів, - присвоювати вчені звання доцента і професора, - надавати гриф навчальним посібникам з дисциплін, що викладаються у ВНЗ, - приймати рішення про визнання вчених звань, присвоєних в інших ВНЗ;	Такі права мають усі університети Європи, тож, підписавши Болонську Декларацію і ставши суб’єктом Болонського процесу Україна зобов’язана надати такі права і своїм університетам.
12.	До Статті 34. Вчені ради:
	а) до компетенції Вченої ради ВНЗ потрібно додати розв’язання питань, перерахованих в п.11а цих пропозицій;	Бо саме через рішення Вченої ради ВНЗ реалізує перераховане в п.10а.
	б) вилучити представництво осіб, що навчаються, зі складу Вчених рад ВНЗ, або для розв’язання питань обрання на посади, створення спеціалiзованих вчених рад по захисту дисертацій та присвоєння вчених звань створювати у ВНЗ наряду зі Вченими радами ще й Атестаційну раду, як це має місце в міністерстві стосовно колегій;	Юридично не має права студент, тобто, особа без вищої освіти, брати участь в розв’язанні питань обрання на посади, які згідно з чинним законодавством повинні обіймати виключно лише особи з вищою освiтою, і, тим паче, не може особа без вищої освіти брати участь в розв’язанні питань присвоєння вчених звань.
13.	До Статті 39. Обрання, затвердження та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу:
	а) викинути норму, що керівник ВНЗ може бути призначений власником із числа тих претендентів, які в конкурсі набрали 30% голосів. Ввести обов’язковою норму, що претендент, аби бути призначеним на посаду керівника ВНЗ, повинен отримати не менше ніж 50% плюс один голос делегатів Вищого колегіального органу самоврядування ВНЗ під час проведення процедури виборів і, якщо в першому турі виборів жоден із претендентів не набрав цієї норми, то обов’язковим є проведення другого туру, в якому беруть участь двоє претендентів, котрі у першому турі набрали найбільшу кількість голосів;	Це, по-перше, унеможливить призначення на посаду керівника ВНЗ професора, який не користується авторитетом в колективі, а по-друге, створить колективний заслон корупційній схемі призначення керівника ВНЗ.
14.	До Статті 44. Умови прийому на навчання до вищого навчального закладу:
	а) текст п.1 цієї статті обмежити лише чотирма першими рядками до першої коми, тобто, подати у такій редакції: «Прийом осіб на навчання до вищих навчальних закладів незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання здійснюється на конкурсній основі відповідно до рівня їхніх знань»;	Подальших півтора абзацу цього пункту слід вилучити, оскільки зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників закладів середньої освіти не повинне регулюватись законом про вищу освіту.
15.	До Статті 45. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах:
	а) в кінці п.2 додати фразу: «Академічна відпустка, як правило, надається один раз за повний термін навчання у ВНЗ і не може бути наданою більше ніж двічі»;	Оскільки більша кількість академічних відпусток зводить до нуля якість отриманого диплому.
	б) в кінці п.4 додати фразу: «Особи, відраховані за неуспішність, порушення правил внутрішнього розпорядку ВНЗ або за скоєння злочину, визнаного в судовому порядку, можуть бути поновленими лише на платну форму навчання»;	Це стимулюватиме відповідальне відношення до навчання і сприятиме виховному процесу.
	в) в кінці п.5 додати фразу: «Поновленню до числа студентів передує ліквідація академічної різниці в навчальних планах до відрахування і на час поновлення»;	Це сприятиме підвищенню якості поточного навчального процесу поновлених студентів і не відволікатиме їх на ліквідацію академічної різниці.
16.	До Статті 52. Підвищення кваліфікації та стажування науково-педагогічних працівників:
	а) в кінці п.1 додати фразу: «В якості підвищення кваліфікації за відповідний 5-річний період зараховується видання підручників, навчальних посібників і наукових монографій та навчання в аспірантурі і захист докторської дисертації»;	По-перше, під час виконання цих видів робіт дійсно має місце підвищення кваліфікації, а по-друге, таке відношення до цих видів робіт стимулюватиме їх виконання.
17.	До Статті 56. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів:
	а) викинути останній абзац, присвячений примусовому відшкодуванню витрат на отримання вищої освіти випускниками, які не відпрацювали обов’язковий строк відпрацювання, і замінити його вимогою повернення лише допомоги на облаштування;	Тому що примусове відшкодування витрат на отримання вищої освіти суперечить конституційному праву кожного громадянина України на безкоштовне отримання вищої освіти.
18.	До Статті 58. Наукові ступені:
	а) у першому абзаці п.1 вилучити останнє речення, яким ВАК наділяється правом затверджувати рішення спецрад про присудження наукового ступеня доктора філософії;	Тому що згідно з європейськими стандартами рішення ВНЗ про присудження третього освітнього рівня вищої освіти не вимагає затвердження будь-якою іншою інстанцією.
	б) в третьому рядку першого абзацу п.1 вилучити словосполучення: «дисертації в спеціалізованій вченій раді за результатами» – від цього повна фраза логіки не втрачає, але встановлюється норма, що для отримання наукового звання доктора наук публічно захищається цикл наукових робіт;	Адже в країнах Європи, в освітню систему якої Україна взяла зобов’язання інтегруватись до 2010 року, не практикується захист двох докторських дисертацій, а науковий ступінь доктора наук, у країнах де він є, присуджується за результатом публічного захисту усього опублікованого здобувачем наукового доробку, в якому обов’язково повинна бути хоча б одна монографія.
19.	До Статті 59. Спеціалізовані вчені ради:
	а) у другому абзаці п.1 після слів «Спеціалізовані вчені ради» додати слова: «для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук», – а також доповнити цей пункт ще одним реченням: «Спеціалізовані вчені ради для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філософії створюються у вищих навчальних закладах лише за науковими спеціальностями, за якими дозволено здійснювати аспірантську підготовку, і затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки»;	Такий підхід і відповідатиме європейським стандартам стосовно третього рівня університетської освіти, і не відкидатиме вітчизняні традиції в питаннях присудження наукового ступеня доктора наук, тобто не залишить без роботи ВАК України.
20.	До Статті 60. Вчені звання:
	а) замість першого вченого звання «ад’юнкт» для наукових працівників залишити нині діюче вчене звання «старший науковий співробітник»;	Обґрунтування цього наведене вище у «Пропозиції 7б».
	б) в другому реченні першого абзацу вилучити слова: «Вища атестаційна комісія України», а замість слова «присвоює», яке стоїть перед словами, що вилучаються, записати слово «присвоюється»;	Цим ВАК України у питанні присвоєння вчених звань переводиться із розряду організацій, які затверджують, в розряд організацій, що здійснюють контроль якості.
	в) у другому рядку третього абзацу після слова «ради,» додати явно пропущене при друкуванні словосполучення «яка діє в системі міністерства,»; вилучити в четвертому і п’ятому рядках словосполучення «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки», а замість слова «присвоює», яке стоїть перед словами, що вилучаються, записати слово «присвоюється»;	Цим утверджується принцип автономії ВНЗ у питанні присвоєння вчених звань та запроваджуються європейські стандарти.
	г) після третього абзацу додати в якості четвертого абзацу наступну норму: «Вчені звання, присвоєні Вченими радами вищих навчальних закладів чи академічних наукових установ, мають юридичну силу лише в цих закладах та установах, а при переході носія вченого звання на роботу до іншого вищого навчального закладу чи іншої академічної наукової установи, Вченим радам цих навчальних закладів і установ надається право визнати чи ні вчене звання, присвоєне Вченою радою навчального закладу чи установи за попереднім місцем роботи»;	Ця норма повністю відповідає європейським стандартам і стандартам США та Канади і оберігатиме вітчизняні ВНЗ від нині існуючої хибної практики, коли носій вченого звання, отриманого в одній галузі знань, в якій він є фахівцем, при переході в інший ВНЗ для роботи в іншій галузі знань, в якій він фахівцем не є, зберігає набуте вчене звання і надбавки до зарплати, цим званням обумовлені.
21.	До Статті 63. Правовий режим майна вищих навчальних закладів:
	а) до п. 5, в якому сформульовані права ВНЗ, додати ще одне право, а саме: «сплачувати у валюті (євро або доларах США) внески за колективне членство в міжнародних освітніх та наукових асоціаціях, а також за підписку на закордонні наукові журнали»;	Оскільки цього права сьогодні ВНЗ не мають, то виникає безліч перепон в питанні сплати цих внесків, які ставляться Національним банком і Державним казначейством, що гальмує інтеграцію наших ВНЗ у європейський освітній простір.
22.	До Статті 65. Платні послуги у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності:
	а) перше речення четвертого абзацу доповнити словами: «та індексів зростання заробітної плати науково-педагогічних працівників і індексів зростання виплат за надані вищому навчальному закладу комунальні послуги»;	Оскільки в собівартість підготовки кожного студента платної форми навчання в якості складових входять і зарплата науково-педагогічних працівників, і оплата наданих комунальних послуг, то недостатньо при зміні розмірів плати за навчання враховувати лише рівень інфляції.
	б) останнє речення п’ятого абзацу доповнити словами: «та індексів зростання заробітної плати науково-педагогічних працівників і індексів зростання виплат за надані вищому навчальному закладу комунальні послуги»;

А у середу 18 червня в проміжок часу від 15-ї до 18-ї години в актовому залі комітетів Верховної Ради України, що на вулиці Банковій 6/8, відбулося засідання Комітету з питань науки і освіти по обговоренню проекту закону про зміни до закону про вищу освіту, в якому взяли участь біля 250 запрошених.

За стіл президії Голова комітету Володимир Полохало запросив, крім народних депутатів Табачника, Оробець, Курило, Давимуки, Донія, Самойлик, також міністра МОНУ Вакарчука, Президента АПНУ Кременя та віце-президента НАНУ Походенка.

Вступне слово виголосив Володимир Полохало, потім протягом 20 хвилин з харектиристикою нової редакції проекту закону про зміни до закону про вищу освіту виступив міністр Іван Вакарчук.

Після їх виступів розпочалося обговорення, в якому взяли участь 20 ораторів, серед яких найбільш авторитетними для мене були: народні депутати України Курило і Оробець, академіки Кремень і Походенко, колишній мiністр Ніколаєнко, ректори Згуровський, Товажнянський, Малахов, Губерський, Бобало і Мельничук, а також голова «Студентського братства» Яценко.

Я виступав 18-им. Підготував я виступ на 7 хвилин, але коли Володимир Полохало оголосив, що жодному оратору не буде дозволено говорити більше трьох хвилин і став жорстко цього регламенту дотримуватись, незважаючи на ранг і статус оратора, я змушений був скоротити текст свого виступу вдвічі.

А попередній текст мого виступу мав такий вигляд:

ТЕКСТ
виступу ректора Вінницького національного технічного університету,
радника Прем’єр-міністра України на громадських засадах Бориса Мокіна
на відкритому засіданні парламентського комітету з питань науки і освіти
під час обговорення проекту закону про внесення змін до Закону про вищу освіту

Проект нової редакції закону про вищу освіту є кроком вперед, тож його можна рекомендувати для розгляду у першому читанні. Для другого читання я підготував 44 пропозиції до 22 статей проекту цього закону, які передам в секретаріат і які є на моєму сайті. А у цьому виступі я зупинюсь лише на деяких аспектах цих пропозицій.

1. Із проекту закону необхідно вилучити усе, що пов’язане з зовнішнім незалежним оцінюванням знань випускників середньої школи, оскільки, по-перше, це не є нормою закону про вищу освіту, а по-друге, законодавче запровадження вступу до вищих навчальних закладів виключно лише за сертифікатами Центру оцінювання приведе до деградації середньої освіти, адже учні шкіл перестануть вивчати ті дисципліни, оцінки з яких не впливатимуть на процес вступу до ВНЗ. Саме так сталося в США, де для поліпшення становища нині при прийомі на 1-й курс ВНЗ окрім сертифікатів оцінки якості враховують і середній бал документа про середню освіту та проводять співбесіду в рамках усієї шкільної програми.

2. Із проекту закону необхідно вилучити усе, що пов’язане з підготовкою молодших спеціалістів, оскільки, по-перше, нелогічним є одночасно з вилученням освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» ряд: бакалавр-магістр-доктор філософії починати з молодшого спеціаліста, а по-друге, не слід вносити протиріччя в закон віднесенням до вищої освіти закладів, в яких допускається паралельно з отриманням вищої освіти отримувати і загальну середню освіту.

3. Оскільки після прийняття цього закону доктор філософії у нас, як і в Європі, стане третім університетським рівнем вищої освіти, то право затверджувати спеціалізовані вчені ради по захисту дисертацій доктора філософії необхідно від Вищої атестаційної комісії передати Міністерству освіти і науки та державним Академіям наук, адже саме цим міністерством і академіями дається дозвіл університетам та академічним інститутам на відкриття аспірантури з наукових спеціальностей. Тож і органи державної атестації цього рівня освіти теж повинні бути підпорядкованими їм. А у віданні Вищої атестаційної комісії залишити питання вибіркового контролю якості підготовки докторів філософії і присудження докторам філософії наукового ступеня доктора наук, який виходить за рамки університетської освітньої тріади. Але варто було б, як і в тих країнах, в яких ступінь доктора наук теж є, його присуджувати за сукупний науковий доробок, а не за написання ще однієї докторської дисертації. А для забезпечення можливості докторам філософії, які заслуговують на статус доктора наук, зосередитись на написанні нормативної кількості наукових статей та монографій, необхідно зберегти таку інституцію як докторантура.

Для забезпечення ж можливості стати докторами філософії талановитим людям, смак до наукових досліджень у яких з’явився під час роботи на виробництві, необхідно зберегти не лише очну форму аспірантури, але і заочну, оскільки не кожен талант у зрілому віці, маючи на руках сім’ю, матиме змогу поміняти зарплату на аспірантську стипендію.

4. Для реалізації університетської автономії необхідно передати Вченим радам ВНЗ право присвоювати вчені звання доцента і професора, а Вченим радам наукових установ — вчене звання старшого наукового співробітника, а міністерству і академіям наук залишити лише визначення критеріїв оцінки претендентів та право здійснення вибіркового контролю якості процесу атестації. Одночасно ці Вчені ради необхідно наділити правом визнавати, чи ні, вчені звання, присвоєні в інших університетах та наукових установах, що буде стримувати переходи науковців на роботу не за спецiальністю. До речі, пропозицію замінити усталене вчене звання «старший науковий співробітник» на «ад’юнкт» вважаю невдалою, оскільки, по-перше, усі звикли до того, що ад’юнкт — це аспірант військового ВНЗ, а по друге спільний корінь з такими юнацькими категоріями як «юнга» та «юнкер» може стати приводом до того, щоб навіть 60-річного СНС-а вважати «науковим недорослем».

5. Варто статус «національного» надавати усім ВНЗ згідно лише з одним критерієм — чи реалізується в них навчально-виховний процес державною мовою, яка є мовою корінної національності. Що ж до університетів, в яких наукова робота виконується на рівні, не нижчому рівня відповідного інституту державної Академії наук чи державних галузевих академій, які є головними науковими інституціями у нашій державі, то таким університетам доцільно надавати статус академічного. У цьому випадку уже з назви ВНЗ буде видно — є в ньому наука, чи немає, і ведеться навчально-виховний процес державною мовою чи ні. І у зв’язку з цим варто відмовитись від застосування назви «академія» до ВНЗ, оскільки, по-перше, їх нарешті перестануть плутати з академіями наук, а по-друге, це дасть змогу малочисельні ВНЗ, часто галузевого профілю, які нині називаються академіями, назвати інститутами, в чому немає нічого принизливого, оскільки саме так називають малочисельні ВНЗ в Європі та США. Для прикладу — Каліфорнійський технологічний інститут у США має лише 2000 студентів стаціонару, але посідає 7-е місце у світовому рейтингу університетів.

6. Потрібно відмовитись від норми, що керівником вищого навчального закладу може бути той професор, який на виборах набрав лише 30 % голосів. Потрібно ввести норму, що керівником вищого навчального закладу може бути лише той професор, який набрав на виборах не менше ніж 50 % плюс один голос. Тоді не буде у нас ні ректорів із числа професорів, які не користуються авторитетом в колективі, ні ректорів із числа завезених властями варягів, і буде суттєвий вклад у боротьбу з корупцією.

7. І останнє. Вимагаючи введення до складу Вчених рад студентів, автори проекту закону забули про те, що рішення цих рад з позицій чинного законодавства при вирішенні таких питань, наприклад, як присвоєння вчених звань доцентів і професорів будуть не легітимними, оскільки навіть посаду асистента згідно з нормативними документами може посісти лише людина з вищою освітою. Тож, тим паче, не має права людина без вищої освіти брати участь в розв’язанні питань атестації доцентів і професорів. Слава богу, усі розуміють, що представників студентського самоврядування не можна ввести в спецради по захисту докторських дисертацій. Але ж навіть доцентом може стати лише викладач, який уже захистив докторську дисертацію. Тож освітній рівень тих, хто його атестує на вчене звання, не повинен бути нижчим рівня тих, хто його атестував на науковий ступінь.

Ну і на завершення, щоб хоч трохи зменшити рівень гніву студентських лідерів, які так прагнуть вершити долі професорів, я пропоную вилучити з тексту проекту закону вимогу до випускників ВНЗ повертати усі витрати держави на отримання ними вищої освіти у випадку, коли вони достроково звільняються з місця роботи, на яке були направлені. Адже введення такої норми порушує конституційні права громадян України на безкоштовне отримання першої вищої освіти. Тож утримати можна тільки підйомні, виплачені підприємством — і не більше, якщо ми претендуємо на статус цивілізованої держави.

Із цього тексту, виступаючи, я виголосив лише половину, суттєво скоротивши кожен із пунктів, а 6-й пункт не став виголошувати зовсім, як менш цікавий, тож чітко вклався у відведені мені три хвилини Але в секретаріат комітету я віддав і усі свої 44 пропозиції, і повний текст підготовленого виступу.

І хоч до мене виступило багато ораторів, приємно було, що у моєму виступі прозвучало більше оригінальних ідей, ніж повторів того, що уже було озвучено іншими ораторами.

Наш міністр у заключному слові подякував усім за критику проекту і пообіцяв при доопрацюванні врахувати багато чого з того, що було запропоноване у виступах, але відчутно було, що він не очікував такої жорсткої оцінки запропонованої редакції закону. Думаю, що після мого критичного виступу і до мене у міністра любові не додасться.

Постскриптум: у № 27 за 19 липня 2008 року щотижневика «Дзеркало тижня» журналісти І. Хоменко та В. Фоменко в своїй публікації (за російськомовним варіантом «Снова — «умертвие») розповіли про те, що у Чернігівському державному технологічному університеті на виборах ректора 26 червня 68,5 % голосів було віддано за професора, доктора технічних наук Олександра Денисова і лише 30,17 % голосів за колишнього губернатора Чернігівської області Миколу Бутка, який має лише кілька років науково-педагогічного стажу за сумісництвом, але міністерство призначило на посаду ректора завдяки недолугій статті нинішнього закону про вищу освіту саме фактично програвшого вибори Миколу Бутка.