23 листопада у п’ятницю зранку до університету зателефонувала головний спеціаліст одного із відділів департаменту вищої освіти нашого міністерства Олександра Семілетова з вимогою негайно надіслати до міністерства пояснення ректора з приводу недовиконання на 12 осіб нашим університетом плану державного замовлення на підготовку спеціалістів.

Довелось мені кинути усі інші справи і, отримавши усі необхідні пояснення від проректора з навчальної роботи Василя Леонтьєва, засісти за написання пояснювальної записки до міністерства.

Тож через кілька годин на факс міністерства було відправлено такий документ:

Стосовно недовиконання                             Заступнику міністра
ВНТУ у 2007 р. плану державного                     МОН України
замовлення на спеціалістів                             В. Д. Шинкаруку
ректора ВНТУ Б.І. Мокіна

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

На вимогу працівників департаменту вищої освіти мінiстерства надаю пояснення стосовно того, чому ВНТУ недовиконав на 12 осіб план державного замовлення на спеціалістів у 2007 році.

1. Згідно «Пропозиції щодо обсягів випуску та прийому за державним замовленням у 2007 році (Перелік-1997)», наданої університетом до міністерства у визначені терміни, ВНТУ просив затвердити йому план прийому спеціалістів за державним замовленням у 2007 році по усіх спеціальностях у тих обсягах, які він був у змозі покрити випуском бакалаврів за державним замовленням у 2007 році. Але міністерство без узгодження з університетом затвердило по 11 спеціальностях більші плани випуску спеціалістів за державним замовленням у порівнянні з тими пропозиціями, які надав ВНТУ. По 10 спеціальностях університету удалося виконати ці збільшені міністерством плани за рахунок переведення на бюджетну форму тих випускників бакалаврату 2007 року, які навчались на умовах надання платних послуг (за контрактом). Але на спеціальності 7.090203 «Металорізальні верстати і системи» ніколи не було і, мабуть, ніколи і не буде контрактників, тож, маючи у 2007 році випуск бакалаврів цього напрямку у кількості 16 осіб і подавши заявку на прийом у 2007 році 16 спеціалістів, ВНТУ не мав ніякої можливості виконати встановлений міністерством план підготовки по цій спеціальності 21 спеціаліста.

Звертаю Вашу увагу на те, що виходячи з плану прийому за державним замовленням на перший курс на цю спецiальність, який ніколи не перевищував 20 осіб, і необхідністю звітувати перед державою за статистичною звітністю, згідно з якою категорично не допускається перевищення на старших курсах обсягів держзамовлення, встановлених при прийомі на перший курс, викликає подив затвердження міністерством плану підготовки у 2007 році за цією спеціальністю за державним замовленням 21 спеціаліста.

2. 24 квітня 2007 року наш університет отримав від мінiстерства ліцензію на підготовку магістрів за спеціальністю 7.160105 «Захист інформації в комп’ютерних системах та мережах». Тож у червні 2007 року університет здійснив прийом 7 випускників бакалаврату за цим напрямком на програму магістерської підготовки. Але, оскільки «Пропозиції» надавались ще взимку, коли університет ще не мав ліцензії на підготовку магістрів за цією спеціальністю, то увесь випуск за державним замовленням бакалаврату 2007 року цього напрямку був включений у план підготовки спеціалістів за державним замовленням на 2007 рік. У зв’язку з цим ВНТУ перевиконав у 2007 році план прийому на підготовку магістрів на 7 осіб за державним замовленням і, відповідно, недовиконав на цю ж кількість план прийому на підготовку спеціалістів. Так діяти попередній заступник міністра М. Степко дозволяв.

Звертаю Вашу увагу на те, що згідно Закону про освіту та Закону про вищу освіту в Україні і по-сьогодні кваліфікації спеціаліста і магістра є рівноцінними і пишуться у обох цих законах одним рядком через кому. Тобто, немає законних підстав стверджувати, що університет недовиконав план підготовки спеціалістів за державним замовленням на 7 осіб, якщо ним перевиконано план підготовки магістрів за державним замовленням на ці ж 7 осіб.

Ректор ВНТУ      Б. І. Мокін

Із наведеного пояснення зрозуміло, що недовиконання нашим університетом плану державного замовлення по прийому на підготовку спеціалістів у 2007 році, зафіксоване у рішенні Колегії міністерства, обумовлене, по-перше, тим, що деякими посадовими особами у міністерстві при плануванні знехтувано пропозиціями, завчасно наданими університетом, причому плануванням випуску, більшого за прийом на перший курс 4 роки тому, це знехтуваня вийшло за межі логіки, а по-друге, тим, що інші посадові особи не знають чинного законодавства і не усвідомлюють, що не можна звинувачувати у невиконанні плану по підготовці спеціалістів у ситуації, коли замість 7 спеціалістів випущено 7 магістрів, котрі згідно з Законами України про освіту та про вищу освіту відносяться до одного і того ж кваліфікаційного рівня.

Особливо нелогічними виглядають звинувачення унiверситету в невиконанні плану підготовки спеціалістів на фоні того, що на умовах надання платних послуг (за контрактами з фізичними та юридичними особами) унiверситетом у цьому ж році буде підготовлено по усіх спеціальностях, крім металорізальних верстатів, на кілька сотень спеціалістів більше, ніж заплановано державним замовленням, і ці випускники отримають такий же диплом, як і ті, хто навчався за державним замовленням, і готові йти працювати на усі ті інженерні посади, які їм запропонує держава чи будь-яка фірма, що платить державі податки.

Під заголовок цього розділу можна помістити і ті звинувачення, які у ці дні висуваються опозицією у Грузії до чинного президента цієї держави Михаїла Саакашвілі, який за три роки згуртував країну і вивів її економіку із ступору.

Звичайно, рівень нинішнього життя у Грузії ще далекий від європейських стандартів, але ще не так давно там взагалі окрім патронів, якими торгували прапорщики з російських військових баз, розміщених у цій країні, нiчого було купити. Країна, у якої нав’язуванням зовні громадянської війни відірвали абхазькі та осетинські землі, що споконвіку були територією Грузії, жила у стані безсилля влади, розпачу, депресії і безнадії. І саме Михаїл Саакашвілі, ставши президентом Грузії, відродив у грузин почуття національної гідності, об’єднав їх навколо себе, реанімував економіку, розпочав масштабну боротьбу з корупцією, вивів із стану депресії, вселив надію. І тепер під впливом заяв опозиції, котра в унісон з росіянами не допомагала, а заважала Михаїлу Саакашвілі єднати країну, грузинам здалося, що їхній президент є недостатньо демократичним і занадто жорсткими методами їх єднає. А декому із грузин, пов’язаних бізнесом з російськими кампаніями, хотілось би, аби він більше орієнтувався на Росію, аніж на США і Європу. Тож місяць тому кілька тисяч грузинів вийшли на центральний майдан Тбілісі з протестом проти запропонованого Михаїлом Саакашвілі продовження на півроку функціонування очолюваного Ніно Бурджанадзе нинішнього складу парламенту, який підтримує президента. Таке продовження дало б змогу нинішньому складу парламенту пропрацювати до дня наступних президентських виборів, а грузинський народ отримав би можливість і парламент, і президента обирати на одній політичній хвилі. Протестний мітинг у Тбілісі був грузинськими правоохоронцями розігнаний. У відповідь опозиція розпочала організовувати непокору владі. Аби нормалізувати процеси в країні Михаїл Саакашвілі оголосив у Грузії надзвичайний стан. Це його рішення підтримав і парламент. Але опозиція і російські ЗМІ в один голос почали кричати на весь світ про встановлення диктатури і знищення демократії у Грузії. Довелось Михаїлу Саакашвілі відмовитись від перенесення парламентських виборів на більш пізній термін. Але від ідеї обрання президента держави і парламенту на одній політичній хвилі Саакашвілі не відмовився, однак вирішив її реалізувати у спосіб, який не очікували від нього ні внутрішні опозиціонери, ні ті, хто засів у Москві. Він скоротив свій президентський термін і 26 листопада 2007 року склав з себе президентські повноваження. Згідно з Конституцією Грузії у зв’язку з цим парламент оголосив нові президентські вибори, в яких, звичайно ж, прийме участь і Михаїл Саакашвілі. На час виборчої кампанії обов’язки президента Грузії покладено на спікера парламенту Ніно Бурджанадзе, яка разом з парламентом уже відмінила надзвичайний стан. Опозиція намагається консолідуватись і обіцяє висунути лише одного спільного кандидата в президенти, аби здобути перемогу над Михаїлом Саакашвілі. І, звичайно ж, це буде не колишній соратник Михаїла Саакашвілі, а нині опальний міністр оборони Грузії Окруашвілі, якого оголошено в міжнародний розшук після втечі з країни і якого уже заарештовано в одній із європейських країн. Але, як на мій погляд, то це навряд чи опозиції удасться, навіть з допомогою Росії, оскільки принципова і безстрашна Ніно Бурджанадзе сфальсифікувати результати виборів не дозволить ні внутрішнім опозиціонерам, ні зовнішнім. Тим паче, що одну вагому перемогу у зовнішній політиці Михаїл Саакашвілі уже здобув — саме у ці дні територію Грузії, контрольовану її урядом, покидають останні російські солдати у зв’язку з закриттям і ліквідацією на цій території російських військових баз. Тож росіянам брязкати зброєю під час виборів у Грузії можна буде уже лише з територій Абхазії і Осетії, де такі бази ще є. Але той брязкіт на пересічних грузинських виборців аж ніяк не вплине — не той вони народ, який можна залякати.