3-го січня 2008 року, коли Україна увійшла в декретований постановою ще минулого Кабміну святковий новорічно-різдвяний тиждень, мені виповнилося 65 років. Офіційного відзначення цієї ювілейної дати я не влаштовував, але, звичайно ж, друзі і соратники, знаючи, що я на роботі і у вихідні дні і у святкові, прийшли до університету мене поздоровити. До позаминулого року кожен, хто мене поздоровляв з Днем народження, приносив солідний букет квiтів, який у січні коштував поздоровляючому чималі гроші. А мені доводилося письмовий стіл заставляти не лише кількома вазами, а і кількома відрами, в яких поміщались подаровані квіти. Потім протягом місяця я ще мав роботу по підрізанню квітів, викиданню пов’ялих і заміні води. Тож ще у минулому році я встановив порядок, згідно з яким кожен, хто хотів мене поздоровити з днем народження, мав право входити в мій кабінет лише з однією квіткою. Це і витрати колегам на квіти суттєво зменшило і мені зменшило клопоту по догляду за подарованими квітами і, як не дивно, покращило мою працездатність у січні. Раніше я січневе погіршення працездатності пояснював собі тим, що і 31 грудня, і 1-го, 3-го, 6-го увечері та 7-го, 13-го увечері та 14-го січня доводилося сідати за святковий стіл і переїдати та й хоч трохи випити коньяку чи шампанського, до чого мій організм не привчений. Але, коли у минулому році на моєму столі протягом січня стояла уже не умираюча оранжерея, а лише кілька ваз з квітами, які вивільнились ще до 14-го січня, і я не втратив ні процента працездатності, незважаючи на святкування і 31-го грудня, і 1-го, 3-го, 6-го увечері, 7-го, 13-го увечері і 14-го січня, то зрозумів, що публікації про те, що зрізані квіти створюють навколо себе негативно діюче на людину поле, не є псевдонаукою. І саме завдяки дії на мене негативного поля кількох сотень умираючих квітів падала завжди у січні моя працездатність, яка відновлювалась у повному обсязі лише у лютому. Ось і сьогодні, у суботу 5-го січня, коли я пишу ці рядки, незважаючи на те, що став старший на два роки, у порівнянні з позаминулим роком, я відчуваю у собі енергії більше, ніж два роки тому у ці дні.

Я так детально зупинився на впливові зрізаних квітів на мою працездатність, шановні читачі, аби ви звернули на це увагу і у своєму житті не допускали появи чи, принаймні, тривалого перебування на столі перед собою великої кількості умираючих квітів, які чомусь прийнято називати «живими».

А найкращий подарунок на моє 65-річчя мені подарувала Юля — дружина молодшого сина Олександра — вона у день мого народження народила мені онука, і, завдяки їй, я офіційно увійшов у цей день до когорти дідусів. Юля з Сашею хотіли назвати його в честь мене, але я, пам’ятаючи крилатий вислів про те, що як корабель назвеш, так він і попливе, порадив їм цього не робити, оскільки я не хочу шляхом присвоєння мого імені запрограмувати свого онука на таке ж важке дитинство і таку ж нелегку юність, які були у мене.

Поздоровив мене з Новим роком і з ювілеєм Президент Академії педагогічних наук Василь Кремень і керівник Секретаріату Верховної Ради України Валентин Зайчук та Асоціація народних депутатів України. З Новим роком і Різдвом поздоровив мене Президент України Віктор Ющенко, хоч я і не під його прапорами провів дострокові парламентські вибори. А от секретаріат БЮТ, і секретаріат Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко про мене забув — від них я не отримав поздоровлення ні з ювілеєм, ні, навіть, з Новим роком. Однак я віднісся до цього з розумінням — секретаріату БЮТ, мабуть, як такого уже й немає, а секретаріат прем’єр-міністра, який лише формується, такі «дрібниці» як поздоровлення з ювілеєм своїх авторитетних в областях активістів у порядок денний ще не включив. Але мене дуже здивувала відсутність поздоровлення не те, що з ювілеєм, а хоча б з Новим роком від колишнього начальника штабу БЮТ на Вінниччині, а нині міністра екології в уряді Юлії Тимошенко Георгія Філіпчука. Адже я суттєво допоміг Георгію Філіпчуку під час дострокових парламентських виборів зібрати на Вінниччині для БЮТ на дострокових парламентських виборах на 100 тисяч голосів більше, ніж БЮТ мав рік тому на чергових парламентських виборах, а соціалістів взагалі не пропустити за 3-відсотковий бар’єр. Сам Філіпчук, якого ніхто на Вінниччині не знав до його появи в якості керівника виборчих перегонів від БЮТ, такої кількості додаткових голосів у нашій області цій політичній силі не додав би. А у соціалістів він ніяких би голосів не відібрав. І саме мій виступ на телебаченні на підтримку БЮТ, БЮТівська націленість моєї чергової публіцистичної книжки, яка була розіслана в усі середні школи області у передвиборчий період, мої критичні статті в газетах та на моєму персональному сайті на адресу міністра-соціаліста Станіслава Ніколаєнка і очільників Соціалістичної партії, обрання за моєю ініціативою Юлії Тимошенко Почесним професором ВНТУ, яке було широко висвітлене в обласних ЗМІ, мої 45 виступів в різних колективах Вінниці, моє звернення до жителів Вінниччини, яке попало майже в кожний дім, мої аргументація та виграш у комуністів у суді, де вони звинувачували мене у наданні переваги Юлії Тимошенко, що завдяки радіо і телебаченню та газетам стало відомим жителям Вінниччини — ось що принесло у нашій області більшу частину додаткових голосів Блоку Юлії Тимошенко, одночасно відібравши їх у соціалістів. І у тому, що Георгій Філіпчук став народним депутатом України від Вінниччини та завоював авторитет у лідерів БЮТ є в значній мірі і моя заслуга. Тож мене дуже засмутило те, що він не знайшов часу і бажання поздоровити мене з ювілеєм і Новим роком, хоча б телефоном. Тим паче, що я його поздоровив і з днем народження у грудні, телефоном, і з Новим роком, листівкою.

Не поздоровив мене з ювілеєм і губернатор Олександр Домбровський, яким ми в університеті дуже пишаємось, пам’ятаючи про те, що він є нашим випускником. І, оскільки Голова обласної ради Григорій Заболотний поздоровив, а вони, як правило усі поздоровлення підписують разом, то це свідчить про те, що Олександр Домбровський не поздоровив мене свідомо — швидше за усе, він образився на мене за критичний коментар, розміщений на моєму персональному сайті, з приводу вручення ним почесного звання «Заслужений працівник освіти України» ректору Вінницького державного педагогічного унiверситету Олександру Шестопалюку, про якого губернатору добре відомо, що той обидва свої вчені звання — і доцента, і професора — отримав з порушенням нормативних документів, а тому і легітимність обрання його ректором є сумнівною.

А ось екс-народний депутат України від фракції соціалістів Іван Бондарчук приємно здивував — він телефоном привітав мене з ювілеєм, хоча мав моральне право цього не робити — адже саме завдяки мені колишні голоси на підтримку соціалістів на Вінниччині під час дострокових парламентських виборів перетворились на голоси підтримки БЮТ і, як наслідок, Бондарчук втратив посаду першого секретаря Вінницького обкому Соціалістичної партії. Тож йому є за що мене незлюбити. Я йому про це сказав під час нашої телефонної розмови. А він мені у відповідь мудро відповів, що люди повинні залишатись людьми, навіть, якщо вони у політиці стоять під різними прапорами.

Постскриптум: 11 січня мені нарешті вдалося зв’язатись телефоном з Георгієм Філіпчуком і він мені розповів, що на свій день народження він був не лише вперше на засіданні Кабміну України в якості міністра, але ще й в якості дідуся, оскільки йому, як і трохи пізніше мені, на день народження невістка народила онука. Це ще більше переконало мене в тому, що ми з ним приречені в політичних баталіях стояти пліч-о-пліч, доповнюючи один одного. Тож я йому вибачив і те, що він мене не поздоровив з ювілеєм, і те, що він забув поздоровити з Новим роком. Адже він зустрічав цей Новий рік в стані настільки великого емоційного перевантаження, в якому не те, що про чийсь ювiлей вчасно не згадаєш, а і не помітиш приходу нового року.