Повернувшись із Пітсбурга 24 липня, я від начальника юридичного відділу університету Олени Андрощук довiдався, що наша судова тяжба з податківцями міста Вінниці, які в порушення чинного законодавства наклали на університет штраф у більше ніж 13 мільйонів гривень, 23 липня не завершилась. Тож на другий день я розмістив на своєму персональному сайті інформацію під рубрикою: «Із зали суду» під тим же заголовком, яким названо і цей розділ книги. Ось ця інформація:

— 23 липня відбулося чергове засідання Вінницького окружного адміністративного суду, на якому розглядався позов Вінницького національного технічного університету до Державної податкової інспекції міста Вінниці про скасування штрафу у більше ніж 13 мільйонів гривень, нарахованого вінницькими податківцями університету незаконно з грубим порушенням чинного законодавства.

На попередньому засіданні, яке проходило невдовзі після призначення нового начальника Вінницької обласної ДПА, представники ДПІ у м. Вінниці вели себе дуже чемно і запевняли суддю Мультян, що вони не оскаржуватимуть будь-яке її рішення. Більше того, напередодні того засідання «33 канал» опублікував листа вінницьких податківців про те, як колишній начальник обласної ДПА їх примушував накладати незаконні штрафи під загрозою звільнення, та коментар цього начальника, який звівся до заяви, що тепер, коли він уже не начальник, на нього можна усіх собак навішати.

На наступне засідання, через місяць, яке було призначене на 9 годин ранку, представники ДПІ у м. Вінниці не з’явились, і суд було перенесено на 23 липня, що ще вкладалося в двомісячний термін розгляду таких судових позовів.

До речі, на телефонне запитання головного бухгалтера університету Ліани Нечепуренко наступного дня до однієї із тих податківців, які повинні були з’явитись на засідання суду в якості відповідачів, було отримано відповідь, що податківцям були виписані повістки на 11 годину, і вони до суду з’явились, але там представників університету уже не було.

Я тоді особливого значення цьому не придав, подумав, що секретар суду допустила чисто технічну помилку.

Але, коли замість винесення рішення по справі у присутності обох сторін, 23 липня суддя Мультян прийняла рішення про продовження розгляду справи і призначила наступне засідання на 18 серпня, хоча цим вона уже вийшла за двомiсячний термін розгляду такого роду судових позовів, а також відмовилась в якості аргументації на нашу користь прийняти документи про рішення інших судів по скасуванню аналогічних штрафів, накладених податківцями на інші навчальні заклади, я засумнівався у тому, що попереднє засідання не відбулося з вини секретаря суду, яка, начебто, допустила помилку при виписуванні повісток, проставивши різні години початку судового засідання.

Тож психологічно я підготував себе на випадок прийняття суддею Мультян рішення не на користь університету і віддав розпорядження готуватись до апеляційного оскарження такого рішення у суді вищої інстанції.

До речі, нашим представникам у суді кинулось у вічі, що представники ДПІ у м. Вінниці на судовому засіданні 23 липня поводились уже зовсім по-іншому — агресивно, напористо, наполягаючи на своїй правоті і не звертаючи уваги на підтверджені документами аргументи, що своїм рішенням вони кілька разів порушили чинне законодавство.

А це уже можна трактувати як підтвердження того, що нове керівництво їм дало добро на таку поведінку.