2 березня 2008 року відбулися президентські вибори в Росії. Уже в першому турі цих виборів перемогу здобув Дмитро Медведєв, якого оголосив своїм наступником нинішній президент Росії Володимир Путін, котрий відпрацював на цій посаді 8 років, тобто два допустимі конституційно терміни.

Дмитро Медведєв набрав більше 70 % голосів виборців, явка яких на виборчі дільниці теж була приблизно на цьому ж рівні. Біля 30 % голосів зібрали три інші кандидати в президенти Росії — лідер комуністів Геннадій Зюганов, лідер ліберальних демократів Володимир Жириновський і якийсь нікому раніше не відомий Андрій Богданов.

Поставивши Дмитра Медведєва першим віце-прем’єр-міністром, зробивши його куратором «Газпрому», який є основним джерелом надходжень валюти в Росію, та нарікши своїм наступником, Володимир Путін фактично перетворив президентські вибори в Росії у формальний акт передачі влади.

Дмитро Медведєв є фігурою політично слабкою, тож, на мій погляд, він або буде виконувати настанови Володимира Путіна, незважаючи на те, на якій посаді той працюватиме (ефект Ден Сяо Піна у Китаї кінця минулого сторіччя), або буде виконувати настанови свого нового оточення, яке прийде на зміну нинішньому і вирішить позбавитись впливу Путіна (ефект останнього російського царя Миколи 2-го), або, не допрацювавши навіть до кінця терміну, подасть у відставку, щоб надати можливість Путіну знову прийти на 8 років до влади в Росії.

До речі, якось ніхто з політиків і політологів до цього часу не звернув увагу на абсолютну схожість Дмитра Медведєва з російським царем Миколою 2-м. Якби Медведєву приклеїти вуса, то він і виразом обличчя, і манерою говорити, і навіть ростом стане точною копією останнього російського царя. Хто бачив Миколу 2-го в музеї воскових фігур, чи в кадрах кінохроніки останніх років його правління, той погодиться зі мною. І, на мій погляд, не варто забувати про те, що сталося з Росією за царювання Миколи 2-го і після того, як він відрікся від влади.

Впадає у вічі, що в якості салюту на честь приходу свого куратора до влади в Росії «Газпром» 3-го березня скоротив на 25 % поставку газу в Україну. А оскільки в Україні стоїть тепла погода і наша країна не відчула цього скорочення, то того ж дня поставка газу була зменшена ще на 10 %. Тобто тиск у газовій трубі на російському кінці зменшили настільки, щоб Україні довелося для безперебійного постачання газу у Європу власне споживання скоротити на третину.

Спочатку погрози Росії базувалися на тому, що ще уряд Януковича не розрахувався за газ спожитий у жовтні, листопаді і половині грудня, а потім уже і уряд Тимошенко не розрахувався за половину грудня 2007 року.

Після того, як українська сторона продемонструвала платіжні документи, згідно з якими за 2007 рік усі платежі здійснені, росіяни зажадали негайної проплати за газ, спожитий Україною у січні і лютому, при цьому не йдучи уряду України назустріч в його намаганні виключити посередників і підписати з «Газпромом» прямі договори на поставку газу і не проплачуючи Україні за транзит російського газу по українській трубопровідній системі до Європи у цей же період.

І стає очевидним, що свою частку від посередників, яких хоче прибрати з газового ринку Юлія Тимошенко, мають усі ті, хто сьогодні гальмує процес укладення прямих договорів між «Газпромом» та «Нафтогазом України». І саме тому, уже на 600 автозаправках, контрольованих цими людьми, немає бензину. І саме тому зупинено видобуток газу на території України на 160 свердловинах. У такий спосіб усі, хто мають тіньові прибутки від російського газу, намагаються викликати кризу в Україні, щоб домогтись відставки уряду Юлії Тимошенко, яка хоче процес розрахунків за газ вивести із тіні і позбавити можливості отримувати дармові гроші усіх тих, хто умудрився «приклеїтись» до газових процесів як з російського, так і з українського боку.

Постскриптум: наступного дня, у вівторок, 4 березня «Газпром» скоротив поставку газу в Україну ще на 25 %, довівши таким чином його поставку до рівня 50 % від наших потреб і розраховуючи, що у такий спосіб вдасться створити в Україні кризову ситуацію і домогтись відставки уряду Юлії Тимошенко. Але наш уряд досить спокійно віднісся до цих дій «Газпрому» і ще раз підтвердив, що договори про поставку газу укладатиме лише за схемою «Нафтогаз України» безпосередньо з «Газпромом», а не через посередників. Завмерла Європа в очікуванні подальших кроків сторін у цьому протистоянні. Але, коли у середу 5-го березня в кінці дня Кабмін України підтвердив незмінність своєї позиції в газовому питанні, «Газпром» оголосив і про відновлення поставок газу в Україну в повному обсязі, і про згоду на проплату за газ, спожитий нами у січні і лютому 2008 року, за ціною договору 2007 року і про згоду відновити переговори з Україною про підписання договору на 2008 рік без посередників. Це блискуча перемога Юлії Тимошенко. Її впевненість у тому, що газові магнати Росії не погодяться на довготермінову втрату своїх прибутків, виправдалась. Адже, скорочуючи поставки в Україну і не маючи своїх сховищ для накопичення видобутого газу, «Газпром» змушений був випускати цей непоставлений в Україну газ просто в атмосферу, що приводило до щоденної безповоротної втрати десятків мільйонів доларів. А у випадку додаткового спаду тиску в наших газопроводах, недопоставки ударили б уже не лише по Україні, але і по Європі та і по самому «Газпрому», рахунок збитків якого пішов би на мільярди доларів. І в такій ситуації газовим російським олігархам стало уже не до політики, адже своя кишеня ближча.