Під таким заголовком у понеділок 17 грудня я відіслав у редакцію газети «Голос України» статтю такого змісту — цитую:

— У № 235 від 14 грудня 2007 року газети «Голос України» під заголовком «Позбавте нас ганебного тестування» опубліковано лист десятикласниці із Донецька Олександри Посмітної, в якому вона піддає критиці рішення Міністерства освіти і науки України здійснювати з наступного року підсумкову атестацію в школах та прийом до вищих навчальних закладів виключно лише за результатами незалежного зовнішнього тестування випускників шкіл. Закінчується цей матеріал зверненням редакції до читачів — цитую: «Що скажете ви, шановні читачі, з цього приводу?»

Пару років тому я, реагуючи на подібне ж звернення редакції стосовно іншої проблеми, уже посилав свій відгук, який так ніколи і не був опублікованим на сторінках «Голосу України». Але, незважаючи на негативний досвід спілкування з «Голосом України», я знову вирішив відгукнутись, сподіваючись на те, що цього разу редакцію дійсно цікавлять різні точки зору на підняту проблему.

Одразу ж скажу, що я не є прихильником підсумкової атестації в школах та прийому до ВНЗ за результатами зовнішнього незалежного тестування, хоча як законослухняний ректор, звичайно ж, буду виконувати і цей наказ міністерства. Але я вважаю своїм обов’язком показати, що система, яка вводиться, в проекціях на наступні роки матиме більше недоліків, ніж переваг. У минулому році свої сумніви я виклав у кількох листах до міністра освіти і науки та його заступників, але жодного разу відповіді не отримав ні письмово, ні телефоном, тож, на мій погляд, маю моральне право винести ці сумніви і на широкий загал.

А не сприймаю я систему підсумкової атестації в школах та прийняття до ВНЗ за результатами зовнішнього незалежного тестування одразу з чотирьох причин.

Причина перша. Відмова вчителям шкіл брати участь у підсумковій атестації своїх вихованців, як і відмова професорсько-викладацькому складу вищих навчальних закладів брати участь у формуванні контингенту першокурсників — це є прояв недовіри з боку влади і до шкільних вчителів, і до університетських викладачів. Відсторонення від чогось у зв’язку з недовірою — є елементом приниження того, кому не довіряють. Але ж відомо, що кожен вихователь виховує собі подібного. Тож принижені вчителі шкіл і принижені професори університетів з часом стануть неспроможними прищепити своїм вихованцям несприйняття приниження, оскільки терпіти приниження для них самих стане нормою. А у нації, в ряди якої вливатимуться молоді покоління, виховані терпіти приниження, є лише один шлях розвитку — стати чиїмсь сателітом. Тож, на мій погляд, підвищувати ступінь об’єктивності підсумкової атестації в школах та при формуванні контингенту першокурсників у вищих навчальних закладах необхідно не шляхом висловлення недовіри усім вчителям та усім професорам, а шляхом очищення їх рядів від окремих нечестивців.

Причина друга. Рано чи пізно хтось із керівників чи колег міністра освіти і науки звернеться до нього з проханням допомогти отримати пристойний сертифікат для його сина, дочки, чи племінниці, або внучки, оскільки, через занятість державними справами, його батьки не змогли приділити цьому чаду достатньої уваги, і воно не освоїло ази шкільної науки так, щоб самому цей пристойний сертифікат отримати. І, якщо від цього прохача залежатиме будуть виділені додаткові кошти чи послуги міністерству чи ні, міністр не зможе йому відмовити. Але ж сам міністр сертифікати не виписує — він змушений буде звернутись до керівника центру сертифікації, який теж сам сертифікати не виписує. Цей керівник по технологічному ланцюжку виконавців підключить до виконання прохання міністра усіх потрібних людей. Але ж кожен виконавець замовлення, виконавши його, отримає моральне право виконати аналогічне замовлення і своїх родичів та друзів. Тож цілком логічно припустити, що пройде досить недовгий час, і в центрі незалежного тестування утвориться окрема «технологічна лінія» по забезпеченню пристойними сертифікатами дітей окремої категорії, причому функціонувати ця «лінія» з часом зможе і незалежно від того, хто буде керівником центру — таке уже спостерігається в Росії, де до зовнішнього незалежного тестування приступили раніше. А оскільки у нас створено, крім головного центру незалежного тестування, ще й 10 філій цього центру в областях, у керівників яких теж є діти, племінники і внуки, а серед них і такі, що не хотіли виконувати домашні завдання і вчитись, то можна собі уявити, якого масштабу може з часом набути «технологія» отримання пристойних сертифікатів у відсутності таких же пристойних знань. До речі, сьогодні такі діти з недостатніми знаннями теж вчаться в університетах, але за кошти своїх багатих батьків — це і справедливо, і дозволяє університетам, в умовах недостатнього фінансування державою, забезпечувати нормальний навчальний процес, у тому числі і тим дітям бідних батьків, які поступили на бюджетні місця, витримавши конкурс. При новій же системі прийому може статися так, що бюджетні місця займуть недовчені діти багатих батьків за отриманими по блату чи за гроші відмінними сертифікатами, а контрактників в університетах не стане, оскільки діти бідних батьків не поступлять зовсім, адже у них не буде чим заплатити ні за навчання, ні за сертифікат з високими оцінками. А без грошей контрактників університетам, яким сьогодні держава виплачує лише 60 % зарплати, стипендію і 50 % вартості комунальних послуг, без додаткового фінансування державою не вижити, оскільки не буде за що купляти комп’ютери і обладнання, платити за зв’язок і Інтернет, ремонтувати корпуси і гуртожитки, доплачувати зарплату викладачам і за комунальні послуги, забезпечувати відрядження і надходження до бібліотеки і т. ін.

Причина третя: сьогодні підпільні умільці уже навчились досить легко і якісно виготовляти дипломи, атестати, свідоцтва та інші потрібні людям документи. Тож можна собі уявити, яких масштабів набуде виробництво «підпільних» сертифікатів, кожен із яких буде практично неможливо відрізнити від справжніх у приймальних комісіях вищих навчальних закладів. А з приводу кожного сертифіката запит до центру тестування робити не будеш, тим паче, що відповідь «з мокрою печаткою» можна буде у прийнятні терміни з центру тестування і не отримати, адже до центру таких запитів може надходити щодня десятки тисяч. А тому можна прогнозувати масове зарахування до ВНЗ за сертифікатами, виготовленими не в центрі тестування, а купленими у підпільних умільців.

Причина четверта: відмінними сертифікатами за кількостями, більшими планів прийому, будуть наводнені столичні університети і престижні спеціальності периферійних. Тож для відбору на перший курс лише дозволеної кількості абітурієнтів кожному університету все-одно доведеться вводити якісь додаткові умови. Але ж цим, по-перше, нівелюється основна ідея тотальної сертифікації випускників шкіл — приведення їх усіх до єдиних вимог, а по-друге, з’являється можливість у батьків судитись з приймальними комісіями на підставі того, що правила університетські будуть відрізнятись від правил міністерських. І, якщо можливість поступати одразу у кілька ВНЗ сьогодні тримає в напрузі приймальні комісії університетів лише влітку, то звернення з позовами до судів батьків абітурієнтів, котрі не поступили у зв’язку з введенням університетом додаткових умов, будуть тримати приймальні комісії в напрузі постійно, оскільки не встигнуть суди ще до кінця розглянути позовні заяви попереднього року прийому, як уже почнуть поступати позовні заяви від абітурієнтів поточного року.

Можна навести і ще декілька причин, з яких ректори не в захваті від усунення предметних комісій університетів від процесу експертизи знань абітурієнтів, але і цих чотирьох досить для того, щоб зрозуміти, що намагання боротись з корупцією при вступі до ВНЗ у запропонований міністерством спосіб породить з часом ще масштабнішу корупцію.

Тож я продовжую наполягати на тому, що система прийому до Вінницького національного технічного університету, яка в конкурсному балі по кожній дисципліні враховує і оцінку, отриману в школі, і оцінку, отриману на вступному іспиті в університеті, який приймається за тестовими технологіями з відеоспостереженням за ходом процесу тестування і висвітленням відеоінформації на екрани, встановлені на площі перед корпусом, є найоб’єктивнішою, адже вона є захищеною і від поганої успішності в школі, і від завищення шкільних оцінок. А пороги, які треба подолати і по кожній дисципліні, і по сумарному конкурсному балу та можливість подавати заяви про вступ одразу на кілька спеціальностей, дозволяють зарахувати кожного саме на ту спеціальність, на якій він зможе вчитись, і не загубити жодної розумної дитини під час вступної кампанії.

З повагою і надією, що це все-таки буде опубліковано —

ректор ВНТУ, д. т. н., проф., акад. АПНУ Б. І. Мокін

Оскільки зі змісту цієї статті легко бачити і суть проблеми і моє відношення до неї, то більше нічого з цього приводу я додавати не буду.

Постскриптум 1: у другій половині січня, не дочекавшись ні публікації цієї статті в «Голосі України», ні будь-якої іншої реакції з боку редакції газети, я відіслав цей же матеріал до редакції щотижневика «Дзеркало тижня», яка опублікувала альтернативний моєму матеріал на своїх сторінках з приводу тестування випускників шкіл. У листі до «Дзеркала тижня» я попередив редакцію про те, що аналогічний матеріал уже більше місяця знаходиться в редакції газети «Голос України».

Постскриптум 2: у № 20 від 01 лютого 2008 року «Голосу України» вищевикладені мої сумніви з приводу загальнодержавного централізованого тестування випускників шкіл були опубліковані у скороченому і дещо згладженому варіанті на 12-й сторінці під заголовком: «Чотири «ні». А можна і більше». Я цілком свідомий того, що зараз мої аргументи, звичайно ж, не будуть сприйняті позитивно ні більшістю читачів, ні керівництвом міністерства. Але, я впевнений, що через два-три роки багато хто буде згадувати цю публікацію і говорити: «Варто було усе-таки прислухатись до його аргументів». А до тих аргументів, які наведені у статті, я хочу додати ще один — Згадайте, шановні читачі, в яких державах був і є найвищий ступінь централізації? — Вірно! В тоталітарних. — А в яких державах мав і має місце найвищий ступінь корумпованості влади? — Вірно! В тоталітарних. — А в яких державах має місце найнижчий ступінь корумпованості влади? — Вірно! В демократичних. — А в яких державах має місце найнижчий ступінь централізації і найбільше функцій передано місцевим органам влади. — Вірно! В демократичних.

Із відповідей на поставлені запитання сам собою напрошується простий висновок: централізація оцінки якості знань випускників шкіл — це одна із стежин до встановлення тоталітаризму в Україні.

Постскриптум 3: у № 5 за 9–15 лютого 2008 року «Дзеркала тижня» під заголовком: «Ректори не в захваті…» вищенаведена моя стаття була опублікована повністю, без будь-яких скорочень в аргументації. Тепер буду чекати реакцію. І думаю, що вона не забариться.