У четвер 21 лютого 2008 року до мене в кабінет увійшла головний державний податковий ревізор-інспектор Вінницької міської державної податкової інспекції Жанна Бугай і поклала на стіл нове, тепер уже 6-е направлення на проведення тієї ж самої перевірки, яка протягом попередніх більше ніж 3 місяців проводилась за 5 направленнями під керівництвом її колеги Марії Охріменко. І під цим направленням стояв підпис того ж самого начальника ДПІ у місті Вінниці Олега Ковтуна, який підписував і попередні направлення.

І без пояснень мені стало зрозуміло, що у такий спосіб місцеві податківці відреагували на мою скаргу стосовно їхніх дій по відношенню до нашого університету, для перевірки якої із Києва, з центрального апарату ДПА, приїхав інспектор, котрий відрекомендувався у телефонній розмові як Борис Борисович. Розмовляючи по телефону з Борисом Борисовичем, я не відчув, що він приїхав для того, щоб захистити наші попрані права, особливо після того, як він завершив нашу розмову фразою, що про результати перевірки мені буде повідомлено письмово у термін до 6-го березня.

Згідно з чинним законодавством я мав право не допустити до цієї перевірки нову комісію, надіслану з ДПІ за 6-м направленням, у складі якої змінився до того ж лише керівник. Але це дало б підставу податківцям заявляти, що я злякався додаткової перевірки, оскільки не впевнений у правоті зайнятої позиції. Тож я допустив і цю комісію до перевірки. Але, якщо раніше я оприлюднив інформацію про здійснення на мене тиску лише у заяві, надісланій прем’єр-міністру, то тепер я вирішив оприлюднити цю інформацію на своєму сайті, аби з нею могли ознайомитись усі, хто того побажає.

Тож у вівторок 26 лютого я розмістив на своєму персональному сайті інформацію такого змісту:

ПРО НЕВІДПОВІДНІСТЬ ЗАЯВ І ДІЙ ГОЛОВНОГО ПОДАТКІВЦЯ ОБЛАСТІ ЛАЙТАРНЮКА

У понеділок 25 лютого 2008 року ввечері на одному із телевізійних каналів Вінниччини я подивився передачу, присвячену роботі Державної податкової адміністрації у Вінницькій області. На титрах значилось, що автором сюжету цієї телепередачі є голова Вінницької обласної податкової адмінiстрації Лайтарнюк. А основою сюжету телепередачі було засідання цієї адміністрації під головуванням Лайтарнюка. Що ж до лейтмотиву передачі, озвученого самим Лайтарнюком, то ним можна вважати заяву головного податківця області про те, що податківці сьогодні свою роль бачать не в тому, щоб виявляти і переслідувати неплатників податків, а у тому, щоб вести роз’яснювальну роботу про необхідність сплати податків та надавати консультації з податкового законодавства, аби запобігти його порушенням. Красива заява, але яка вона далека від того, що робить пан Лайтанюк! Аби переконатись у цьому достатньо навести такий приклад. На його вимогу Вінницька міська податкова інспекція в порушення усіх внутрішніх інструкцій ДПА протягом останніх 4 місяців, починаючи з кінця жовтня 2007 року, здійснила 5 перевірок нашого університету за 5-ма направленнями, які слідували одне за одним, підписаними головою Вінницької міської податкової інспекції Ковтуном. Причому перевірку дотримання податкового законодавства адмінiстрацією університету податківці здійснили протягом перших двох тижнів перевірки за першим направленням, а усі інші їхні приходи до університету були здійснені лише для того, щоб передати побажання пана Лайтарнюка ректору Мокіну, аби він з’явився до головного податківця і вислухав умови, за дотримання яких на університет не буде накладатись штраф у півтора мільйони гривень за те, що університетська їдальня протягом останніх семи років при фінансових розрахунках користується не касовим апаратом, а розрахунковою книгою з відривними квитанціями. І оскільки після кожної появи в університеті головної перевіряючої пані Охріменко з пропозицією ректорові з’явитися до пана Лайтарнюка і вислухати його умови, я відмовлявся йти на це побачення, паном Ковтуном були виписані ще 4 направлення на перевірку. І кінець кінцем через 4 місяці від початку першої перевірки мені було надано акт результатів перевірки, в якому було вписано, що на університет таки накладається штраф в півтора мільйони за те, що університетська їдальня використовувала в розрахунках не касовий апарат, а розрахункову книжку з відривними квитанціями. І це, незважаючи на те, що податківцям було надано роз’яснення центрального апарату ДПА про те, що касовий апарат і розрахункова книга з відривними квитанціями виконують одну і ту ж функцію і відрізняються лише технічною реалізацією, і що пропозиції ДПА про перехід на касові апарати обумовлені виключно лише бажанням прискорити процес автоматизації розрахунків, і що використання розрахункової книжки з відривними квитанціями замість касового апарату не дає підстав для накладення штрафу. І це, незважаючи на те, що податківцям було пред’явлено дозвіл на користування розрахунковою книжкою з відривними квитанціями, виданий університету Вінницькою міською податковою інспекцією у 2001 році, а також копії відомостей за 2002, 2003, 2004, 2005, 2006 та 2007 роки про отримання в податковій інспекції нових комплектів відривних квитанцій, що є прямим свідченням того, що Вінницька міська податкова інспекція усі ці роки не вбачала в діях університетської адміністрації порушень податкового законодавства. Більше того, після оскарження мною цього штрафу і надання усіх документів, які свідчать, що порушень податкового законодавства університетська їдальня не вчиняла, в університеті знову з’явилась група податківців уже з 6-м направленням на перевірку, підписаним паном Ковтуном.

І після цього пан Лайтарнюк з екрана телевізора намагається переконати мене у тому, що головну свою задачу податківці вбачають у роз’ясненнях податкового законодавства і наданні порад для попередження його порушення?

Постскриптум 1: 26 лютого я розмістив цей матеріал на своєму персональному сайті і одночасно передав його в редакцію популярного на Вінниччині щотижневика РІА. Журналістка, яка взяла цей матеріал, одразу ж поставила його в номер, який виходив наступного дня, про що поставила до відома і мене. Але, отримавши у середу 27 лютого це число щотижневика, я не виявив у ньому не лише свого матеріалу, а і рубрики, в яку він за поясненням журналістки був поставлений до друку. А це уже є свідченням того, що головний редактор газети, дізнавшись про мій матеріал, або за чиїмсь наказом, або з власної ініціативи для перестраховки віддав розпорядження зняти усю рубрику, замінивши її додатковою рекламною сторінкою.

А через день цей матеріал було запропоновано головному редакторові «Вінницьких вістей» Климчуку, який вважається на Вінниччині незалежним журналістом. Але і у нього не вистачило духу його опублікувати. От і виходить, що наші ЗМІ є дуже хоробрими, коли треба потоптатись по якомусь учителеві школи, професору університету чи депутату місцевої ради, і стають дуже обережними, коли до їхніх рук потрапляє матеріал, публікація якого зачіпає людей, наділеним потужними владними чи каральними повноваженнями.

Постскриптум 2: після відмови щотижневика РІА і «Вінницьких відомостей» опублікувати цей критичний матеріал, мені захотілось перевірити на відповідність створеному іміджу і тижневик «33 канал», який постійно наголошує на тому, що він нікого не боїться. Тож у понеділок 3-го березня матеріал було передано кореспонденту «33 каналу», яка його радо взяла і негайно дала в черговий випуск, що побачив світ 5-го березня. Але, розвернувши у середу вранці свіже число «33 каналу», я свого матеріалу не побачив. Із намагання телефоном зв’язатись з кореспондентом, яка взяла матеріал і повідомила, що дала його до друку, нічого не вийшло.

Але цей матеріал у «33 каналі» усе-таки світ побачив — через два тижні. Виявилось, що редакція його надала Лайтарнюку і запропонувала дати відповідь на їхніх сторінках на мої звинувачення. Він відповів. Тож у «33 каналі» було розміщено поряд мій матеріал і його. Із того, що він написав, кидається у вічі те, що Лайтарнюк підтвердив, що передавав мені усне запрошення з’явитися до його кабінету, але він це пояснює тим, що у такий спосіб хотів подякувати мені за мою книгу, яку я йому передав через податківців. Але ж книжку свою я йому передав після першого запрошення, що надійшло через М. М. Охріменко. Більше того, передаючи книгу, я попросив М. М. Охріменко сказати своєму начальнику, що в наступній книзі буде розповідь і про нинішню поведінку податківців — усіх, до Лайтарнюка включно. Тож, щоб потім не ображатись, нехай він вибудовує наші стосунки в рамках закону. А якщо навіть викликав для того, щоб подякувати, то чи варто було заради того, щоб змусити мене прийти за подякою, направляти протягом 5-и місяців бригаду податківців ще 6 разів до університету?

Постскриптум 3: у вівторок 11 березня я отримав листа з Державної Податкової Адміністрації України за підписом заступника голови Н. І. Рубана, який не дав відповіді на жодне з питань, поставлених мною в листі до прем’єр-мiністра у зв’язку з порушеннями вінницькими податківцями податкового законодавства при перевірці нашого університету. Тому я знову написав листа — тепер уже на ім’я Рубана, в якому попросив усе-таки дати відповіді на поставлені мною у попередньому листі до Кабміну України питання. Ось цей лист:

Заступнику голови Державної
Податкової Адміністрації України
Н. І. Рубану         
04655 МПС, м. Київ-53, Львівська площа, 8, ДПА

Шановний пане Рубан Н.І.

На Ваш лист № 2024/6/14-1014/147 від 05.03.2008 р. я, на жаль, змушений теж відповісти листом, у якому прошу дати відповідь на наступні запитання:

1. Якщо перевірка Вінницького національного технічного унiверситету групою ревізорів Вінницької міської державної інспекції в період з жовтня 2007 року і до кінця січня 2008 року була плановою, як Ви вказуєте у Вашому листі, то чому вона тривала 4 (чотири!) місяці і чому для цього потрібно було виписувати 5 (п’ять) окремих направлень, копії яких я надав в додатку до своєї попередньої заяви, надісланої до Кабінету Міністрів України?

2. Чому після складення акту перевірки, наданого мені і підписаного ревізорами та мною 29.01.2008 року, та після від’їзду до Києва співробітника ДПА, який перевіряв мою заяву до Кабміну, перевірка по тому ж самому питанню продовжилась новою комісією Вінницької міської ДПІ на чолі з новим керівником і уже за двома новими направленнями — від 21.02.2008 р. та від 06.03.2008 року (копії додаються)?

3. Чому у Вашій відповіді не дана принципова оцінка діям ревізорів Вінницької ДПІ, які у порушення чинного законодавства незаконно вписали в акт перевірки півторамільйонний штраф за використання в університетській їдальні замість касового апарата розрахункової книги з відривними квитанціями, яка за роз’ясненнями, даними Вашими працівниками у Вашому друкованому органі, є механічним аналогом касового апарату?

Нагадую, що ксерокопії цих офіційних роз’яснень було надано як ревізорам Вінницької ДПІ під час перевірки, так і в Кабмін в додатку до моєї попередньої заяви.

4. Чи закінчиться 13 березня 2008 року, як вказано в останньому направленні на перевірку, ця гра на нервах ректора університету і головного бухгалтера, чи будуть виписуватись все нові і нові направлення на цю перевірку, що продовжується уже 5 (п’ять!) місяців? І чи не буде вона тривати до тих пір, поки ректор не прийде і не стане на коліна перед керівниками податківців міста і області і не погодиться виконати усі їхні умови?

Додаючи копію довідки № 0228000912 про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій, виданої університету Державною податковою інспекцією у м. Вінниці 14.11.2001 р., та копію відомості видачі комплектів розрахункових квитанцій, із якої видно, що ДПІ у м. Вінниці видавала університету комплекти розрахункових квитанцій у 2001, 2002,2003, 2004, 2005, 2006 та 2007 роках, звертаю увагу на те, що видаючи університету ці документи, ДПІ у м. Вінниці автоматично визнавала те, що університет, користуючись цими документами, не порушував чинного законодавства про реєстратори розрахункових операцій, навіть з врахуванням відомчої інструкції 2000 року, якою при перевірках керуються податківці.

Одночасно повідомляю, що, коли у березні 2008 року ДПІ у м. Вінниці відмовила університету в отриманні чергового комплекту розрахункових квитанцій, адміністрація університету протягом трьох днів встановила в їдальні касові апарати. І, якби ДПІ у м. Вінниці відмовилась видавати відривні розрахункові квитанції у 2001 році, то адміністрація університету встановила б касові апарати у їдальні ще тоді б.

Усі наведені аргументи дають мені підставу вірити керівнику першої групи ревізорів-податківців Марії Охріменко, яка ще на початку листопаду 2007 року заявила після перевірки ще за першим направленням, що вона отримала усне розпорядження вписати в акт півторамільйонний штраф за не використання у їдальні касових апаратів, хоч і розуміє, що будь-який суд цей припис скасує. Але для того, щоб вона не вписувала в акт цей штраф, ректору потрібно відвідати голову Вінницької обласної податкової адміністрації Лайтарнюка, якому вона особисто доповідає про результати перевірки, і який сформулює ті умови, на яких в акт не буде вписуватись цей півторамільйонний штраф.

Тож прошу ще раз повернутись до оцінки дій вінницьких податківців і дати мені відповіді на запитання, поставлені у цьому листі.

З повагою –
ректор ВНТУ, академік АПНУ
Б. І. Мокін

Цього листа я розмістив на своєму сайті у вівторок увечері 11 березня 2008 року та відправив поштою до ДПА України у середу вранці 12 березня 2008 року.

А через кілька днів до мене завітав уповноважений ДПА України у Вінницькій області по боротьбі з корупцією та зловживанням службовим становищем в середовищі податківців Святослав Лещенко і запропонував мені, головному бухгалтеру Ліані Нечепуренко та начальнику юридичного відділу університету Олені Андрощук дати відповіді на його запитання стосовно достовірності фактів, наведених мною у листі на ім’я заступника начальника ДПА України. Вислухавши відповіді і взявши копії деяких документів, він пішов. Чи дасть це якийсь результат, поживемо-побачимо.