Шановний пане Сергію!

Під час читання Вашої статті «Ющенко сводит баланс» (ЗН, № 4,2008 г.) в частині, де Ви описуєте роботу групи Шаповала над новою редакцією Конституції України і згадуєте, що серед членів цієї групи є і Альберт Корнєєв, який був народним депутатом у Верховній Раді УРСР 12-го скликання, що потім стала Верховною Радою України 1-го скликання, я згадав події 16-річної давнини, які проливають світло на те, чому в проекті конституції, що розроблений групою Шаповала, не знайшлося місця поняттям «суверенності і незалежності» держави Україна та викинуте поняття «свободи людини», які мають місце у нині діючій Конституції України.

А події цієї 16-річної давнини були такими. Під час розгляду у Верховній Раді України 1-го скликання питання про створення Конституційного Суду України депутація Донецької області висунула у конституційні судді кандидатуру народного депутата України від Донеччини, колишнього доцента Донецького політехнічного інституту, кандидата філософських наук зі спеціалізацією в галузі історичного матеріалізму Альберта Корнєєва. Оскільки Альберт Корнєєв був єдиним народним депутатом УРСР, котрий 24 серпня 1991 року проголосував «Проти» проголошення незалежності України (при 100 народних депутатах, які, будучи присутніми, не голосували ні «За», ні «Проти», ні «Утримався»), то я запропонував йому, як вузівському колезі, зняти свою кандидатуру, мотивуючи це тим, що він не має морального права бути конституційним суддею держави, незалежності якої офіційно не визнає. Оскільки депутації Вінниччини і Донеччини в залі засідань Верховної Ради були розміщені поряд, то я міг спілкуватись з Альбертом Корнєєвим, оглядаючись назад, безпосередньо під час засідань. У відповідь мені Альберт Корнєєв сказав, що на думку депутатів від його області він може бути конституційним суддею, тож сам знімати свою кандидатуру не буде. Інший народний депутат від Донеччини — Раїса Богатирьова, яка сиділа поряд з Альбертом Корнєєвим і яка теж 24 серпня 1991 року не проголосувала за незалежність України (вона не проголосувала ніяк, хоча в залі у той час була), дуже розгніваним голосом з підвищеною тональністю почала мені висловлювати звинувачення у тому, що мене ніхто не наділяв правом визначати, кому бути конституційним суддею, а кому ні, і щоб я залишив свої поради при собі.

Під час тих подій Альберту Корнєєву було уже 55 років. У такому віці, як відомо, погляди уже не змінюються. Тож нічого дивного немає у тому, що нині в проекті нової конституції нашої держави, одним із авторів якого він є, поняття «суверенності і незалежності» зникли — думаю, що це саме з його подачі. Та й поняття «свобода людини», на мій погляд, також навряд чи співзвучні поглядам 71-річного апологета «історичного матеріалізму». І це мене не дивує. А дивує інше — як могли люди з оточення Президента України Віктора Ющенка запропонувати включити до складу комісії по розробці проекту нової конституції нашої суверенної і незалежної держави людину, яка цю державу незалежною і суверенною бачити ніколи не хотіла? Та й з приводу призначення не голосувавшої за незалежність нашої держави Раїси Богатирьової на посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони України теж виникають запитання. І, думаю, що не лише у мене.

Я написав цього листа, пане Сергію, виключно лише з метою допомогти Вам знайти відповідь на ті два запитання, які Ви поставили самі собі у своїй вищезгаданій статті, але не заперечую, якщо в якійсь із публікацій Ви використаєте цю інформацію, частину якої легко перевірити, піднявши Бюлетень Верховної Ради УРСР за 24 серпня 1991 року. І мені все одно, будете Ви при цьому посилатись на мене, чи ні.

З повагою –
народний депутат Верховної Ради УРСР 12-го скликання та Верховної Ради України 1-го скликання,
ректор Вінницького національного
технічного університету, академік АПНУ
Борис Мокін

9-го лютого 2008 року