29 квітня в газеті «Подолія» з’явилася публікація відомого українського письменника і авторитетного вінницького аналiтика, заслуженого журналіста України Леоніда Пастушенка під заголовком «Публіцистична хроніка Бориса Мокіна», яка фактично стала першою офіційною рецензією на мою книжку «Що за горизонтом?».
Рецензія позитивна, а тому я дозволю собі її процитувати. Леонід Пастушенко пише:
— Мені пощастило прочитати, певно, всі книги відомого вченого та ректора Вінницького національного технічного університету Бориса Мокіна, присвячені рідному вузові й подіям на Вінниччині та в усій Україні. Не тільки науковець, журналіст, а й депутат українського парламенту, він не втрачає гострого інтересу до провідних процесів нашого державотворення. Його думки та висновки часто несподівані, іноді й парадоксальні, що взагалі притаманно серйозним ученим, але час, як правило, підтверджує слушність цих оцінок та прогнозів.
Усе це продовжує і восьма книга Бориса Мокіна «Що за горизонтом?». Чимало її сторінок, звісно, віддано проблемам університету, його участі в Болонському процесі, тобто входженні в європейську систему освіти, де визнавалися б наші дипломи. Особисто мені найбільше подобається згадувана ним (на жаль, без колишнього ентузіазму!) ідея перетворення Вінниці на місто студентів із єдиним великим університетом замість нинішніх карликових вузів, як це давно вже робиться в Європі та США.
Однак основа усіх книг Бориса Мокіна — це хроніка політичних подій сучасності в області та державі з його неординарного, навіть прискіпливого погляду. Тому переказувати зміст нового, цих роздумів і спостережень неможливо. Звичайно, автор не міг обминути виборів Президента України та усього, зв’язаного з ними, насамперед, «помаранчевої революції» у Вінниці й Києві. Тому, зважаючи на обмежений тираж книги «Що за горизонтом?», я пропоную «Подолії» і її читачам ознайомитись із кількома фрагментами з неї. Майте на увазі: так думає Борис Мокін!. Звісно, було б цікаво, якби такі ж книги написали інші ректори вінницьких вузів. Адже саме по таких публікаціях наші нащадки вивчатимуть колись сучасну історію. Отже…
Крім цієї власне рецензії Леонід Пастушенко подав разом з нею три уривки з моєї книги, а саме: розділ «Яків Айзенберг та Володимир Сергєєв як докір Ігорю Юхновському», частину розділу «Напередодні виборів президента», яку він назвав «Штрихи до біографії», та розділ «Післямова».
Я, звичайно, дуже вдячний Леоніду Пастушенку за цю рецензію, завдяки якій багато хто з вінничан, захоче прочитати мою книжку, достатню кількість примірників якої, як і усіх попередніх, я передав до обласної бібліотеки ім. Тімірязєва та обласної бібліотеки для молоді ім. Івана Франка.
