У вівторок 25 липня, знайомлячись з матеріалами, опублікованими в № 28 за 22-28 липня 2006 року щотижневика «Зеркало недели», я звернув увагу на статтю кандидата історичних наук Сергія Кота «Дело дивизии «Галичина»: проверено — преступления не совершались».

Як відомо, основним аргументом комуністів у Верховній Раді України усіх скликань при обговоренні питання про визнання вояків УПА ветеранами 2-ї світової війни, які боролись за визволення України, є твердження, що цих вояків визнавати захисниками не можна, оскільки частина із них були есесівцями, які разом з німецькими есесівцями палили українські села та страчували партизанів. Тож мені було цікаво ознайомитись з історичними документами, опублікованими у цій статті, що дають характеристику саме «есесівській» частині борців за визволення України в стані ОУН-УПА.

І ось, що я почерпнув з цієї статті:

1). В Німеччині в регулярних військових частинах (вермахті) у ті часи мали право служити лише німці. Тож будь-які військові частини у цій країні, які створювалися не із німців, повинні були входити у війська СС, статут яких дозволяв залучення до служби у них солдат не німецького походження. Саме тому у військах СС були не лише піхотні дивізії, а і танкові, і саме тому ці війська не лише несли внутрішню службу, а і брали участь у війні на фронтах в якості регулярних військових з’єднань. А палили села і розстрілювали партизан теж не усі з’єднання СС, які розшифровуються як «Специфіше Спаціре» — спеціальні частини, а лише їхні зондеркоманди — особливі команди.

Тож із тих українців, які, вірячи у перемогу Німеччини над Радянським Союзом, хотіли закласти основу регулярної армії для майбутньої української держави, союзної Німеччині, німці і створили дивізію СС «Галичина», яка ні до яких внутрішніх операцій проти партизан і мирного населення не залучалась, а після завершення формування одразу ж була перекинута на фронт і у першому ж своєму бою при Бродах, у липні 1944 року, була розбита радянськими військами. Залишки дивізії були виведені з фронту в тил, доукомплектовані і після навчання новобранців, теж галичан, кинуті у бій з радянськими військами у квітні 1945 року під австрійським містом Грацом. Там же в Австрії дивізія СС «Галичина» з ініціативи Українського національного комітету у березні 1945 року була перейменована в 1-у Українську дивізію Української національної армії, бійці якої прийняли присягу на вірність українському народу. Очолював тоді дивізію генерал Шандрук. Після капітуляції Німеччини ця дивізія в зоні, окупованій військами західних союзників, була інтернована. Солдатам і офіцерам цієї дивізії, після звільнення з американських і англійських таборів для військовополонених, було дозволено виїхати на постійне місце проживання до Канади та інших західних країн.

2). У 1985 році на вимогу Центру документації злочинів проти людства Шимона Візенталя урядом Канади на чолі з лідером консерваторів Брайаном Малруні була створена комісія, очолювана відомим канадським суддею Жюлем Дешеном, по перевірці причетності до військових злочинів і злочинів проти людства вояків дивізії СС «Галичина». Перевірені були усі 774 українці, які були вояками дивізії і знайшли притулок у Канаді. На комісію тиснув прес журналістських звинувачень, висунутих проти тих, кого вони перевіряли. Комісія вивчила усі документи, пов’язані з життєвим шляхом вояків дивізії СС «Галичина», які були знайдені в канадських і німецьких архівах. Були допитані тисячі свідків. У вересні 1987 року комісія завершила роботу і подала уряду звіт майже на 1000 сторінок. Основний висновок комісії полягав у тому, що її члени не знайшли жодного доказу участі вояків дивізії СС «Галичина» у скоєнні військових злочинів та злочинів проти людства. Після публікації цих висновків головний редактор газети «Торонто стар», яка першою опублікувала звинувачення проти вояків дивізії СС «Галичина», Борден Спірс та автор першої звинувачувальної статті, власний кореспондент цієї газети Сол Літтман опублікували офіційні вибачення усім, кому завдали моральних страждань викликаними перевірками.

3). Перевірка колишніх вояків дивізії СС «Галичина», яка була дещо пізніше проведена у Великобританії стосовно тих із них, хто знайшов собі притулок у цій країні, теж не виявила випадків причетності їх до військових злочинів та злочинів проти людства, тобто, підтвердила висновки комісії Дешена.

4). Тож немає ніяких ні моральних, ні юридичних підстав сьогодні перешкоджати процесу визнання воїнів українського визвольного руху, очолюваного ОУН-УПА, учасниками бойових дій у 2-й світовій війні і надання їм статусу ветеранів війни за Україну та ветеранських пільг.

Я вирішив так детально передати фактаж статті історика Сергія Кота тому, що у моєї книжки коло читачів особливо серед учнівської молоді буде набагато більшим, ніж у газети «Дзеркало тижня», а для посилення об’єднавчих процесів тема варта того, щоб її донести до якомога більшого числа українців.