16-го березня у четвер до Вінниці завітав прем’єр-міністр України Юрій Єхануров у супроводі 17 заступників міністрів різних мінiстерств.

Спочатку прем’єр-міністр відвідав підприємство, де виробляється олія, на якому йому продемонстрували установку по перетворенню лушпиння соняшникових зернят в горючий газ, завдяки якій це підприємство забезпечує більшу частину своїх потреб у газі. Потім він приїхав до нашого університету.

У нас в університеті прем’єр-міністр був 2 години — з 11-ої години 40 хвилин до 13-ої години 40 хвилин. Нагадаю, що візити до нашого університету прем’єр-міністрів Валерія Пустовойтенка і Віктора Януковича в роки, коли вони обіймали ці посади, тривали менше однієї години, а візит Президента Леоніда Кучми тривав одну годину 20 хвилин.

При попередньому узгодженні програми візиту Юрія Єханурова керівництво області мені теж нав’язувало інтервал його перебування у нас у межах до однієї години, але я зажадав обов’язкового відвідування прем’єр-міністром нашого Центру культурології і виховання студентів, з якого, усі розуміли, він менше ніж за сорок хвилин не вийде, тому керівництво змушене було піти на збільшення цього інтервалу.

Спочатку перед входом до головного корпусу університету ми вручили Юрію Івановичу хліб-сіль і квіти, потім зайшли до мого кабінету, де на панорамній карті, що висить на стіні, я показав прем’єр-міністру які із запланованих корпусів і гуртожитків у нас уже побудовані, а які ще чекають на забудову. При цьому я не відмовив собі у задоволенні сказати прем’єр-міністру про те, що дехто в місті і області зазіхає на ще незабудовані ділянки землі на території університету, підключаючи при цьому навіть правоохоронні органи. І не встиг Юрій Іванович закінчити своє обурення з цього приводу, як до розмови підключився губернатор нашої області Олександр Домбровський і заявив, що це питання буде закрите раз і назавжди. Тож і я одразу ж перейшов до розповіді про інші речі — показав прем’єр-міністру 5 фоліантів великих розмірів, котрі видаються Освітнім центром у Кембріджі, в яких засвідчено те, що Вінницький політехнічний інститут, а потім уже і Вінницький державний технічний університет є вищим навчальним закладом знаним і визнаним у Європі. Потім я показав Юрію Єханурову лист подяки кандидата у президенти України Віктора Ющенка мені за те, що саме завдяки групі науковців і інженерів нашого університету, які розробили і вчасно запропонували відповідну телерадіоапаратуру, стала можливою трансляція на усю країну його теледебатів з іншим кандидатом у президенти Віктором Януковичем.

Після цієї короткої вступної розмови у моєму кабінеті усі пішли в Центр студентського самоврядування, створений на кошти проекту по програмі TEMPUS-TACIS, який ми уже другий рік виконуємо разом з Асоціацією студентів Англії і Північної Ірландії з центром у Кембріджі та університетом французького міста Дюнкерк. Тут Юрій Іванович сфотографувався разом з керівниками проекту професором Тамарою Буяльською і доцентом Віктором Мізерним та лідером університетського самоврядування, аспіранткою 1-го року навчання Тетяною Троянівською.

З Центру студентського самоврядування високі гості перейшли до філії Мережевої академії CISKO, відкритої Брюсселем у цьому році при нашому університеті услід за КНУ імені Тараса Шевченка та НТУУ «КПІ» після того, як наші доценти Юрій Яремчук та Сергій Захарченко пройшли навчання і склали іспити на право викладання під прапором цієї провідної на Заході академії, сертифікати адміністратора комп’ютерної мережі якої визнаються в усьому світі.

Далі на шляху високих гостей постав Комп’ютерний центр Інституту менеджменту, комп’ютерні класи якого за оснащенням і дизайном не соромно показати навіть прем’єр-міністру.

Після комп’ютерного центру я повів високого гостя до Центру культурології і виховання студентів, використовуючи не близьку дорогу коридорами до нього для розповіді про особливості навчального процесу в нашому університеті. Особливо зацікавило Юрія Єханурова і викликало його схвалення те, що ми на першому курсі усім студентам паралельно з основним університетським навчанням даємо робітничу професію за програмою профтехучилищ, яка тісно пов’язана з майбутньою інженерною, а потім на 2-му і 3-му курсах у третьому триместрі забезпечуємо їх роботою за отриманою робітничою спеціальністю на діючих підприємствах.

В ЦКВС, оглянувши лише половину картинних залів і залів скульптури, оскільки повна екскурсія вимагала часу, суттєво більшого від запланованого, Юрій Іванович висловив своє захоплення, яке, до речі, повторив і в актовій залі під час виступу на зустрічі зі студентами та викладачами і співробітниками університету.

А на шляху від ЦКВС до актового залу, який проходив по довгому людському коридору, до якого ніхто нікого силою не заганяв, я ще розповів Юрію Івановичу про те, як, завдяки курсу практичної культурології, який читається усім студентам до 4-го курсу включно на базі ЦКВС з залученням додатково ще й артистів театру, філармонії, спілки письменників і спілки художників, в нашому університеті формується аура позитивного сприйняття загальнолюдських цінностей та любові до українського народу і його мови та культури.

Зустріч в актовій залі відкрив я. Крім прем’єр-міністра Юрія Єханурова на сцені у президії були також Голова обласної ради Юрій Іванов та Голова обласної державної адміністрації Олександр Домбровський.

У своєму вступному слові я зробив наголос на трьох аспектах.

По-перше, я розповів коротко про життєвий шлях Юрія Івановича, акцентувавши на тому, що за перші 15 років після закінчення вузу він виріс до керуючого будівельним трестом, а потім попрацював і керівником у керуючих будівельними трестами у Києві, і заступником міністра економіки і міністром економіки, і Головою Фонду державного майна України, і першим віце-прем’єр-міністром в уряді, прем’єром у якому був Віктор Ющенко, і народним депутатом України, і губернатором Дніпропетровської області, тож цілком логічним було призначення його на посаду прем’єр-міністра після відставки Юлії Тимошенко у минулому році з цього поста.

По-друге, я звернув увагу на те, як по-діловому Юрій Єхануров звик розв’язувати усі питання. Для ілюстрації цієї тези я згадав про те, як у кінці 1993 року, будучи народним депутатом України, звертався до нього з проханням виділити 2 мільйони підточених інфляцією карбованців для зведення технічного поверху і даху та вставлення і засклення вікон в гуртожитку для сімейних, 9 поверхів якого ми уже звели, а на більше нам міністерство коштів виділити змоги не мало. Юрій Іванович, хоч і не був у захваті від мого приходу з протягнутою рукою і поскаржився, що від таких як я — прохачів — у нього двері не зачиняються, але швидко зрозумів важливість накриття будівлі дахом та вставлення вікон для захисту уже збудованого від дощу і снігу, щоб стіни не «попливли», і знайшов необхідні кошти, вилучивши їх у тих, кому вони були виділені, але які із-за неорганізованості виділені кошти не освоїли, і стосовно яких уже стало ясно, що за ті два місяці, що залишились до кінця року вони ці кошти уже і не освоять. Завдяки цьому рішенню Юрія Єханурова ми врятували будівлю, яку потім за кілька років у дві черги добудували за рахунок коштів, отриманих за надання платних послуг населенню, і це дало змогу згодом 105 сім’ям наших викладачів і співробітників отримати пристойне житло.

В своєму виступі Юрій Іванович спочатку коротко охарактеризував стан економіки України напередодні виборів, стан україно-російських відносин, ситуацію в Придністров’ї, стратегію влади у виборі напрямків подальшого розвитку держави, значну увагу приділив енергетичній проблемі, включаючи питання видобутку нафти і газу на шельфі Чорного моря, експорт електроенергії у Білорусь і Литву та захоронення ядерних відходів і нарощення виробництва біодизельного пального, а потім перейшов до відповідей на письмові запитання, яких йому надійшло із зали більше сотні.

Запитання були різноплановими, але поставленими коректно і стисло, тож на багато з них прем’єр-міністр відповів теж стисло — це дало йому змогу дати відповіді на добру половину запитань. Відповісти на усі Юрію Єханурову не дозволив помічник, який, будучи відповідальним за реалізацію програми зустрічей, і знаходячись у першому ряду актового залу, жестами показав, що пора закруглятись і їхати далі.

Лейтмотивом, що пройшов через усі відповіді Юрія Івановича, було підкреслення того, що для блага України, хто б не став прем’єр-міністром після парламентських виборів, зобов’язаний виконувати програму Президента України Віктора Ющенка «10 кроків назустріч людям!», що, в свою чергу, означає, що він не повинен себе протиставляти президенту, а, навпаки, тісно співпрацювати з ним.

Після того, як Юрій Іванович завершив розмову з залом, я від імені колективу університету подякував йому, побажав успіхів у роботі і на виборах, запросив у майбутньому знову відвідати наш університет і вручив йому два проспекти університету (українською та англійською мовами), пам’ятну медаль і свою останню книжку «Що за горизонтом?» з авторськими побажаннями, а остання наша «Міс ВНТУ» Катя Баштова вручила високому гостю букет квітів.

Прощаючись, Юрій Єхануров висловив мені задоволення від побаченого і почутого в нашому університеті, що підтвердив і у своєму виступі увечері на Вінницькому обласному телебаченні.

Спілкування з колегами і студентами наступного дня переконало мене у тому, що Юрій Іванович сподобався не лише мені, а і усім, хто прийшов на зустріч з ним. Тож, думаю, що тепер блок «Наша Україна» може розраховувати на виборах на більше ніж 18,8 % голосів наших студентів, оскільки із тих 22 %, що згідно з соціологічним дослідженням доцента Слободенюка ще не визначилися, після відвідин університету лідера «Нашої України» Юрія Єханурова хоча б ще кілька процентів віддадуть свої голоси саме очолюваній ним політичній силі.

Постскриптум: рівно через тиждень після відвідин нашого університету Юрієм Єхануровим, у четвер 23 березня на засіданні Ученої ради я закликав усіх колег і студентів 26 березня обов’язково прийти на вибори і взяти участь у перших дійсно демократичних виборах до Верховної Ради України та місцевих рад, напередодні яких ніхто нікого не примушував голосувати за кандидатів від влади, і під час яких влада не буде займатись підгонкою результатів голосування під спущені кимсь згори цифри.