У п’ятницю 20 травня я випадково довідався, що у № 21 за 18 травня тижневика «33 канал» опубліковано мій лист до міністра освіти стосовно ректора ВДПУ Олександра Шестопалюка.

Чесно кажучи, мене цей факт витоку службової інформації особливо не схвилював, оскільки нічого такого, чого можна було б соромитися, у моєму листі не було. Але подивитись, у якому контексті це подано, я захотів. Тож я попросив директора Інституту довузівської підготовки доцента Сергія Авдєєва, який виписує цей часопис, принести мені це число тижневика. Сьогодні, у суботу 21 травня, він мені його приніс, і я, прочитавши матеріал, присвячений Олександру Шестопалюку — звернення колективу ВДПУ на його підтримку та мій лист до міністра, заспокоївся. Але на очі мені потрапив інший матеріал — лист до редакції «читачки газети Лідії Петрівни», присвячений проблемі хабарництва у вузах. Оскільки в якості прикладу, де, на її думку, процвітає хабарництво, ця читачка, не називаючи, використала наш університет, то я вирішив не робити вигляд, що це мене не стосується, а дати ґрунтовну відповідь по усьому спектру звинувачень. В результаті народився такий лист до редакції «33 каналу»:

З приводу листа В редакцію «33 каналу»
до редакції «33 каналу»
Лідії Петрівни

Шановна редколегія «33 каналу»!

В № 21 від 18 травня Вашого тижневика опублікована стаття «читачки газети Лідії Петрівни» під заголовком: «Невже двері вузів відкриті для тих, чиї батьки мають мішки «капусти»?»

Ця стаття присвячена проблемі хабарництва у вузах. Оскільки в статті фігурує інформація про те, що у вузі, про який Лідія Петрівна веде мову, не дві екзаменаційні сесії в рік а три, то навіть без приведення назви цього вузу усім на Вінниччині зрозуміло, що мову вона веде про очолюваний мною Вінницький національний технічний університет, адже лише у нашому вузі у Вінниці, як і у вузах канадських, мають місце протягом року три екзаменаційні сесії, у той час, як усі інші вітчизняні вузи мають їх лише дві.

А тому, як ректор безпідставно обвинуваченого університету, я не маю права не відгукнутись на цю публікацію.

Мій відгук, який прошу опублікувати разом з цим листом до редакції, я хотів би бачити під таким заголовком:

ЛІДІЄ ПЕТРІВНО, НЕ ВІРТЕ РОЗПОВІДЯМ ДІТЕЙ, ЯКІ, СТАВШИ СТУДЕНТАМИ, ВІДКРИЛИ БІЗНЕС НА СТАТКАХ ОБМАНУТИХ НИМИ БАТЬКІВ

Але, перш ніж коментувати основні положення статті Лідії Петрівни, я спочатку розкажу про кілька історій, які мали місце у нашому університеті протягом останніх років.

Історія перша: мені подали документи на відрахування студента-контрактника 4-го курсу, який протягом року не заплатив за навчання жодної копійки. Я підписав наказ про відрахування цього студента за невиконання умов контракту. А через кілька днів до мене на прийом прийшла обурена мати студента, яка в деканаті з’ясувала причину відрахування. Мати заявила мені, що вона дала сину усю суму, яку потрібно було внести за навчання. Син повідомив їй, що вніс цю суму у касу університету, але забув взяти квитанцію. Тож його безпідставно звинувачують в несплаті за навчання.

Я одразу ж звернув увагу матері на те, що її син не міг внести гроші в касу університету, оскільки усі контрактники розраховуються з вузом через відділення банку, яке розміщене в 2-му корпусі, і з якого надходять гроші на рахунок університету безготівково. Оскільки мати довіряла словам сина абсолютно, то я попросив її зайти через тиждень, протягом якого ми з’ясуємо правду. І ми з’ясували. Від хлопців, з якими цей студент проживав разом у гуртожитку, ми довідались, що хлопець полюбляє грати в казино. І з грошима, які він отримав від батьків на оплату за навчання, у супроводі друзів по кімнаті він теж пішов у казино. І усі ці гроші програв. А матері розповів байку про те, що він їх вніс у касу.

Історія друга: знову ж таки, відрахував я у березні студентку 1-го курсу за повний завал зимової екзаменаційної сесії та несплату другого внеску за навчання. Після цього, звичайно ж, в університеті з’явилась мати цієї студентки. Вона повідомила, що гроші на оплату за навчання дочці дала вчасно, але додати на її прохання ще й на хабарі викладачам не мала змоги, а тому вважає, що дочці викладачі наставили незадовільних оцінок саме за те, що та не мала чим їм приплатити. І знову мені довелося з’ясовувати правду. І ця правда виявилася такою: студентці дуже захотілось, щоб її в групі вважали дочкою «крутих» батьків. Тож, отримавши від матері гроші для оплати за навчання, вона на ці гроші повела усю групу в ресторан, що усією групою було цій матері підтверджено. На заняття вона не ходила, оскільки в гуртожиток поверталась пізно, а тому відсипалась під час занять. Тож і знань, щоб скласти іспити, не мала. А батькам розповідала байки, що їй не ставлять позитивних оцінок тому, що вона не дає хабарів.

Історія третя: прийшов до мене на прийом якось батько одного із студентів, який навчався на бюджетній формі, тобто безоплатно, і повідав мені, як колишньому народному депутату України, якого він дуже поважав за чесність, що з розповідей його сина у нас в університеті неможливо скласти жодного іспиту, не давши хабара. Причому кожного наступного разу син все збільшував і збільшував суму, яка йому потрібна на хабарі викладачам. Оскільки можливості батька обмежені, то кінець кінцем він вирішив прийти до мене і попросити приборкати апетити викладачів. Довелось мені розбиратись. І з’ясувалось, що цей студент дуже часто користувався платними сексуальними послугами дівчат, які у такий спосіб заробляли собі на життя. А щоб звільнити кімнату у гуртожитку на потрібний термін часу, цей студент давав гроші друзям по кімнаті на проведення цього часу у ресторані. Дівчат заводив у гуртожиток під виглядом родичок або однокурсниць. Гроші ж на усі ці утіхи він тягнув із батька, годуючи його байками про необхідність давати хабарі. Справедливості заради, відзначу, що вчився цей студент добре, і усі свої оцінки отримував автоматом за результатами поточного успішного складання модулів. Після підтвердження цієї інформації і сусідами по гуртожитку, і одногрупниками батько приніс мені вибачення і заставив своє дитя піти з нашого університету за власним бажанням.

Я міг би продовжувати розповідь про аналогічні історії, але і з наведених добре видно, що у студентському середовищі з’явилася сфера бізнесу, яка полягає у витягуванні грошей з батьків під приводом необхідності давати хабарі викладачам. І батьки, як правило, ідуть своїм чадам назустріч і дають додаткові гроші, оскільки вони навіть думки не допускають про те, що за часи самостійного проживання їхнє чадо уже не є тим ангелочком, який в дитинстві не здатен був їх обманути. Та й, навіть, якщо батьки починають щось підозрювати, їм спокійніше думати, що дають гроші на хабарі.

І я запевняю Вас, шановна Лідіє Петрівно, що син Вашої сусідки по автобусу на Хмільник, саме і є типовим представником оцієї нової бізнесової порослі.

Які аргументи я можу навести на підтвердження висунутої гіпотези?

Їх кілька. По-перше, цей синочок розповідає матері, що за ксерокопіювання однієї сторінки потрібно платити 2 гривні. Але, якщо Ви зайдете у будь-який корпус нашого університету, то побачите на стінах біля ксероксів (установлених різними фірмами, які орендують у нас під них по кілька метрів у вестибулях корпусів) розцінки і переконаєтесь, що ксерокопія однієї сторінки коштує 20 копійок, тобто у 10 разів менше тієї суми, яку він називає матері. Більше того, в нашому університеті є більше 700 комп’ютерів, об’єднаних у центри і класи. І у кожному такому центрі є і принтери для друку результатів роботи на комп’ютері, і плотери для друку великих креслень. І кожен студент, який виконує якийсь вид навчання, а у нас усі вони проводяться із застосуванням комп’ютерів, має право безкоштовно роздрукувати на принтері чи плотері потрібні йому для звітування матеріали. І ксерокопії цих матеріалів змушені робити лише ті, хто пропускає заняття і паразитує на матеріалах, отриманих іншими виконавцями. Тож, якщо сину Вашої попутниці доводиться часто користуватись ксероксом, то це означає, що він більшість занять пропускає і копіює результати, отримані одногрупниками на пропущених ним заняттях.

По-друге, кожному іногородньому студенту при вступі на перший курс у нас в університеті надається гуртожиток. І, якщо цей студент не порушує правила внутрішнього розпорядку, то він проживає в гуртожитку усі 5 років навчання в університеті. І лише ті студенти виселяються з гуртожитку і змушені йти на квартири, хто або влаштовує п’янки чи бійки, або приводить на ніч повій, використовуючи для цього мотузок для втягування на 2-й поверх, оскільки перші поверхи загратовані, або розводить у кімнаті антисанітарію і не реагує на зауваження членів студради і заступника декана з виховної роботи, або категорично відмовляється брати участь чи систематично зриває чергування на поверхах проживання.

А син Вашої попутниці, шановна Лідіє Петрівно, живе на квартирі, хоча при вступі на перший курс він був за встановленим порядком поселений в гуртожиток. Тож факт його проживання на квартирі свідчить про наявність в його біографії грубих порушень правил внутрішнього розпорядку нашого університету. Або ж він сам пішов на квартиру, оскільки полюбляє повій, а в гуртожиток їх на ніч проводити складно.

По-третє, цей студент не має бажання навчатись систематично, оскільки йому доводиться за два тижні складати 6 екзаменів і 6 заліків. Але ж в нашому університеті уже багато років втілена в життя канадська модульно-рейтингова система, суттю якої є те, що студентам, які систематично навчаються протягом триместру, не потрібно ходити на іспити — їм екзаменаційні оцінки виставляються автоматично за набраною протягом триместру сумою рейтингових балів. І на іспити у нас ходять лише ті, хто протягом триместру нічого не робить. А два тижні екзаменаційної сесії у нормальних студентів, які отримали оцінки автоматично, перетворюються у додаткові канікули.

По-четверте, наш університет щороку за результатами конкурсу приймає на бюджетні місця (без оплати) по усіх 32 спеціальностях 745 осіб. І в конкурсний бал входять 6 оцiнок з атестату (алгебра, геометрія, фізика, інформатика, іноземна мова і українська мова), які можуть дати до 72 балів, та оцінка єдиного університетського комплексного іспиту, в білетах якого є 4 питання з фізики, 3 питання з алгебри і 3 питання з геометрії — максимальне значення цієї оцінки 30 балів. І на контракт при проявленні бажання у нас попадають лише ті абітурієнти, які не змогли подолати конкурсний прохідний бал одразу по двох спеціальностях — тій, на яку ти хочеш, і тій, яку ти згоден освоювати в разі не проходження за конкурсом по першій. Тож твердження мами, що її син дуже добре навчався у школі і, поступаючи мав гарні знання, але був зарахований на контракт, тому що не дав хабара, є неправдивими і за них їй колись доведеться відповідати перед Богом. Як і Вам, шановна Лідіє Петрівно, за те, що Ви, наслухавшись пліток, висуваєте звинувачення професурі нашого університету в отриманні «зелених» від студентів в додаток до високої зарплати, та в тому, що двоє студентів, які покінчили самогубством, змушені були це зробити, тому що не змогли без хабарів скласти іспити і не побажали осоромити батьків. Хоча насправді ці студенти, як з’ясувалося після опитування батьків, друзів, однокурсників і працівників правоохоронних органів, пішли з життя внаслідок нерозділеного кохання, і навчались вони обоє на «добре» і ніяких проблем ні з викладачами, ні з засвоєнням знань не мали.

Так, я згоден з тим, що інколи деякі викладачі не витримують натиску батьків студентів, які не хочуть чи не можуть навчатись, і ставлять позитивні оцінки, приймаючи за це ту чи іншу нав’язану мзду. Але я не лише не виправдовую цих викладачів, а виявивши, роблю усе, аби вони покинули стіни університету. Що, до речі, не так уже і просто зробити, оскільки правоохоронні органи беруть в розробку лише тих, на яких поступає дозвіл звідкілясь зверху. А спроба ректора звільнити з роботи викладача, аморальна поведінка якого встановлена лише внутрішньою університетською комісією, приводить до того, що потім роками доводиться ходити по судах, ініційованих скаргами звільненого, який в судах заявляє, що ніяких хабарів не брав, а скарги на нього написали ті студенти, які не задоволені його високою вимогливістю. А паралельно із судами доводиться давати відповіді у газети, куди цей заплямувавший себе викладач пише і від свого імені, і анонімно, приписуючи звільнившому його ректору усе, що тільки його уява може придумати.

Але повірте, шановна Лідіє Петрівно, що не все в нашій вищій школі так уже і погано, хоча річний бюджет, скажімо, такого ж за кількістю студентів і викладачів університету в США, як наш, є у 100 разів більшим нашого, а бюджет такого американського провідного технічного університету як «Масачузетський технологічний інститут» є більшим бюджету України в цілому. І до речі, бюджет кожного із 500 кращих університетів світу, про які недавно згадував наш президент, є більшим бюджету нашої держави. Але навіть у цій бідності ми умудряємось готувати достойних інженерів, про що свідчить хоча б те, що, виїхавши за кордон, усі наші випускники влаштовуються на інженерні посади і в Ізраїлі, і в Канаді, і в США.

Усього Вам доброго, шановна Лідіє Петрівна, і віри не лише в нашого президента та прем’єр-міністра, але і в наших професорів.

 З повагою —
ректор ВНТУ, академік АПНУ Б. І. Мокін

В понеділок 23 травня я передам цього листа до редакції «33 каналу» і буду сподіватись, що лист буде опубліковано.

Постскриптум: в № 23 за 1-е червня тижневика «33 канал» лист дійсно був опублікований, але настільки в «обрізаному» вигляді, що від ознайомлення з цим «обрізком» мені стало гірко. Стаття в газеті вміщувала лише першу частину мого листа, в якій описані три історії з життя наших студентів, а замість другої частини листа, присвяченій, власне, аналізу листа Лідії Петрівни, стаття містила лише один редакційний абзац з висновком, що описаний Лідією Петрівною випадок можна віднести до числа тих, про які я розповів у викладених трьох історіях.