У вівторок 29 листопада засоби масової інформації принесли нам звістку про шість подій, які можна, на мій погляд, віднести до категорії знакових.

Найбільш резонансною подією, звичайно ж, стало повідомлення про те, що уже наступного дня до України приїздить колишній охоронець колишнього президента Кучми, власник скандальних касетних плівок, на яких записано 700 годин розмов у президентському кабінеті, екс-майор Микола Мельниченко, котрому нинішній президент Ющенко надав гарантії недоторканості.

На мій погляд, наданням цих гарантій Віктор Ющенко робить таку ж помилку, якої у свій час припустився і лідер соціалістів Олександр Мороз, котрий допоміг Миколі Мельниченку разом зі скандальними плівками перебратись із України за кордон, пересікши його нелегально в автомобілі помічника народного депутата.

Адже, простивши охоронцю Леоніда Кучми здійснення незаконного таємного прослуховування усіх розмов, які мали місце у президентському кабінеті, Віктор Ющенко фактично надає моральне право якомусь зі своїх охоронців здійснити таке ж саме незаконне прослуховування його кабінету з наступною передачею змісту плівок у ЗМІ та продажу їх копій російському олігарху Борису Березовському. Більше того, ті, хто організує можливе несанкціоноване прослуховування кабінету Віктора Ющенка, дочекавшись, коли президент спересердя висловиться різко на адресу якогось журналіста чи політичного опонента, можуть організувати знищення цього журналіста чи опонента і надання записів комусь із опонентів Віктора Ющенка для обвинувачення його в замовленні вбивства. І поки Віктор Ющенко подібно Леоніду Кучмі буде виправдовуватись, Україна втрачатиме роки, необхідні для розбудови демократичної, економічно незалежної ні від кого держави.

До речі, навіть якщо Микола Мельниченко стане народним депутатом України по списку Соціалістичної партії і отримає депутатську недоторканість, для мене (і, думаю, не лише для мене) він не перестане бути людиною, яка п’ять разів порушила чинне законодавство України, оскільки, по-перше, без санкції Генерального прокурора чи рішення суду здійснювала прослуховування кабінету вищої посадової особи держави, чого не можна робити без санкції прокурора чи рішення суду навіть по відношенню до рядового громадянина; по-друге, не маючи рішення суду, оголосила у ЗМІ цю вищу посадову особу злочинцем, що заборонено основним законом держави; по-третє, записала і передала стороннім особам, у тому числі і іноземним, інформацію про державні таємниці України, що теж заборонено законом; по-четверте, продала записану в кабінеті президента службову інформацію російському олігарху, що теж є кримінальним злочином; а по-п’яте, приховує від правоохоронних органів інформацію про осіб, які їй допомагали здійснювати незаконне прослуховування президентського кабінету, що теж класифікується чинним законодавством як злочин.

І чому нинішній президент держави вирішив «переступити» через ці порушення чинного законодавства Миколою Мельниченком і надати йому гарантії недоторканості, я теж не розумію. Адже він є гарантом конституції держави і не повинен створювати особливі умови захищеності людям, які її порушують.

Другою сенсаційною подією нинішнього вівторка стало вбивство сьогодні вранці неподалік від елітного селища Брюховичі біля АЗС колишнього голови обласної ради (1997—1999 рр.) та губернатора Львівської області (1999—2001 рр.), а нині Голови спостережної ради концерну і торгової мережі «Еколан» у Львові Степана Сенчука. Він був розстріляний неподалік від свого дому та кладовища, на якому поховано багатьох відомих на Львівщині людей, із автомата в своїй машині (джип «Лексус») під час очікування появи адвоката, який чомусь запізнився на призначену зустріч і з’явився лише через кілька хвилин після того, як нападники зникли (орієнтовно на червоних «Жигулях» 9-ї моделі). На мій погляд, по лінії цього адвоката і необхідно почати розслідування. І навіть, якщо він не причетний, то причетний хтось із його оточення, хто мав можливість прослуховувати телефон адвоката і створити йому ситуацію запізнення на зустріч. І хоч Степан Сенчук під час Помаранчевої революції був на стороні Віктора Ющенка і зараз є членом НСНУ, я не думаю, що він убитий по політичним мотивам. Скоріш за все, Сенчук перейшов комусь дорогу у бізнесі, або ж хтось вирішив перебрати до своїх рук його бізнес. Але по тому, як в Україні розслідуються резонансні вбивства, ми навряд чи колись знатимемо правду.

Третьою знаковою подією цього дня стало підписання президентом указу про звільнення за власним бажанням Романа Безсмертного з посади віце-прем’єр-міністра. Власне сенсацією це звільнення не стало, оскільки про подачу Безсмертним заяви було відомо ще на з’їзді НСНУ, де було проголошено, що він, як голова партії, повинен зосередитись на організації виборчого процесу з метою проведення до Верховної Ради України у березні 2006 року якомога більшої кількості членів НСНУ. Тож підписання указу президентом було очікуваним, і очікування збулось саме сьогодні у вівторок 29 листопада.

Четверта знакова подія виявилась надзвичайно трагічною — у вівторок вранці під час бойових стрільб із танків на полігоні «Десна» екіпаж одного із них послав снаряд в протилежний від мішені бік і влучив у спостережний пункт, в якому знаходилося троє солдат. Двоє з них цим 150-міліметровим снарядом було убито, а ще одного тяжко поранено. На щастя ще семеро солдат залишилися неушкодженими — вони вийшли під час стрільб зі спостережного пункту назовні покурити. Командувач сухопутними військами генерал Петрук заявив, що він не пам’ятає другого такого випадку за усю свою кар’єру. Арештовано командира танкової роти і командира батальйону, з солдатами яких сталася трагедія. Залунали голоси, що це сталося тому, що скорочено термін служби в армії, і солдати починають бойові стрільби недоученими.

А я згадав свою юність, коли разом ще з 300-ми однокурсниками із Криворізького гірничорудного інституту влітку під час військово-табірних зборів у Криворізькій танковій дивізії теж брав участь в аналогічних стрільбах. Правда, ми стріляли з танкового кулемета і з гармати, але вкладними зенітними снарядами. Під час цих стрільб танк спочатку виходив від спостережного пункту на позицію для стрільби по дуже нерівномірній поверхні і треба було за допомогою стабілізатора тримати ствол гармати постійно направленим на ціль. Після стрільби танк розвертався механіком для повернення назад до спостережного пункту, а навідник гармати — курсант, який здійснював стрільбу, за допомогою стабілізатора зобов’язаний був утримувати ствол гармати, націленим на мішень. В разі відключення стабілізатора при розвороті танка після стрільби його башта і гармата обертались разом з корпусом і ставали націленими туди ж, куди їхав танк. Разом зі мною на зборах у тих стрільбах брав участь у сусідній роті і однокурсник Ваня Тиква, який, до речі, до вступу в інститут відслужив в армії три роки і дослужився до звання старшого сержанта. Так ось цей Ваня, відстрілявшись, випадково не використав кілька кулеметних патронів. Коли після стрільби танк завершував розворот і Ваню почало кидати на вибоїнах, він забув за стабілізатор і наказ тримати гармату стволом на мішень, ухопився за рукоятку кулемета і випадково натиснув на гашетку. В результаті три трасовані кулі полетіли в бік спостережного пункту і прошили його, на щастя нікого не зачепивши. Але наш начальник військової кафедри, полковник, Герой Радянського Союзу за угорські події, котрий опинився у нас у зв’язку з пораненням в Угорщині, і дуже хотів повернутись назад у діючу армію, не те що не повернувся, а був після зборів відправлений на пенсію. А наш командир роти, капітан, після цієї події був понижений у званні. Тож, доводиться констатувати, що такі випадки в армії були, є і будуть, незалежно від того, який термін перед цим хто відслужив.

В якості п’ятої важливої події сьогоднішнього вівторка слід відзначити рішення Спеціальної парламентської слідчої комісії, до складу якої входять представники усіх політичних сил, сконцентрованих у Верховній Раді України, про те, що звинувачення у корупції, висунуті колишнім Державним секретарем Олександром Зінченком до колишнього першого помічника президента Олександра Третьякова та колишнього міністра транспорту Євгена Червоненка, не підтвердились. Нагадаю, що раніше до аналогічного висновку прийшла ця комісія стосовно звинувачень Олександра Зінченка на адресу ще одного соратника Віктора Ющенка — лідера блоку «Наша Україна» у Верховній Раді Миколи Мартиненка, а Генеральна прокуратура спростувала аналогічні корупційні обвинувачення на адресу Петра Порошенка.

Тож виходить, що Віктор Ющенко, зреагувавши на обвинувачення Олександра Зінченка, абсолютно безпідставно позбавив своїх найближчих соратників по Помаранчевій революції їхніх високих посад А їм тепер, ой, як не скоро удасться відновити довіру до себе в народі після цих відставок!

Остання знакова подія вівторка, як виявилось, відбулася ще на минулому тижні, але я про неї дізнався із місцевих газет лише сьогодні — це переворот у Вінницькій міській раді, внаслідок якого своєї посади позбувся виконувач обов’язків міського голови секретар ради Віктор Козак, за відставку якого проголосували 35 депутатів із 38. На місце Козака обрано молодого депутата-бізнесмена 28-річного Володимира Гройсмана, який очолює фракцію НСНУ у міській раді. Що цікаво, своє рішення Вінницька міська рада приймала в умовах дії рішення Ленінського районного суду міста Вінниці, яким раді заборонялось звільняти Віктора Козака з посади секретаря ради та увільняти його від виконання обов’язків міського голови і покладати ці обов’язки на когось іншого. Але депутати міської ради проігнорували і те, що на засіданні був присутнім працівник Державної судової адміністрації по виконанню рішень судів, який вимагав виконати рішення Ленінського районного суду, і те, що Віктор Козак закрив засідання сесії міської ради і сам покинув зал засідань — вони обрали головуючим депутата — начальника обласного управління освіти Івасюка, під головуванням якого і відбувся заборонений судом переворот у міській раді. Чим усе це закінчиться, сьогодні спрогнозувати важко.