4-го грудня у неділю я поїхав до Києва аби взяти участь у декількох важливих заходах.

Розпочалося моє перебування у Києві у понеділок участю в засiданні Президії Академії педагогічних наук України. Найбільш важливим для мене рішенням, прийнятим на цьому засіданні, було включення до плану роботи Президії АПНУ на наступний рік виїзного засідання на базі нашого університету, наміченого на 18 травня 2006 року, та затвердження запропонованої нами проблематики цього засідання, яка після редакційної правки зазвучала так: «Гуманітарна складова змісту інженерної освіти». Можна згадати також внесення мною пропозиції створити нове відділення академії, яке своєю основною задачею бачило б проведення досліджень у напрямку психолого-педагогічного супроводу нових інформаційних освітніх технологій, створенням яких сьогодні займається ряд наших колег, розкиданих по різних відділеннях. Президент АПНУ Василь Кремінь позитивно відгукнувся на цю пропозицію, оскільки і сам теж уже дійшов до такого ж висновку, і пообіцяв повернутись до цього питання одразу ж після затвердження загальної урядової програми реформування академічної системи, над якою зараз працює спеціально створена комісія під керівництвом академіка НАНУ Ярослава Яцківа.

У вівторок відбулася ще одна дуже важлива подія — у міністерстві екології було оголошено результати тендеру на виконання крупної наукової роботи для цього міністерства, вартістю 200 тисяч гривень. І тендерний комітет, розглянувши усі пропозиції, одноголосно визнав переможцем тендеру наш університет, а точніше проект, запропонований завідувачем кафедри моделювання та моніторингу складних систем нашого університету, доцентом Віталієм Мокіним.

А у середу відбулися загальні збори Академії педагогічних наук України за традиційною схемою: зранку — пленарне засідання, після обіду — засідання відділень, увечері — заключне пленарне засідання.

Під час загальних зборів у мене відбулася цікава розмова з академіком Володимиром Прісняковим, який на минулорічних загальних зборах подарував мені свою останню книжку «Власть, террор, революция», в якій на основі теорії катастроф побудував математичні моделі багатьох суспільно-політичних процесів і запропонував математичні закони боротьби з негативними явищами, такими, наприклад, як корупція. Я запропонував Володимиру Пріснякову у наступному році приїхати до нашого університету і прочитати цикл лекцій для аспiрантів і магістрантів, в якому викласти основні положення розробленої ним теорії.

До речі, зустрівши ректора Академії державного управління при президентові України член-кор. АПНУ Володимира Лугового, я запропонував йому також запросити до себе Володимира Пріснякова з циклом лекцій, які для його студентів будуть ще більш корисними, ніж для моїх. Лугового ця ідея зацікавила, тож мабуть і він буде домовлятися з Прісняковим про цикл його лекцій для майбутніх державних службовців.

А у четвер я разом зі своїм старшим сином Віталієм провів півдня в Інституті проблем моделювання в енергетиці імені Пухова. Тут на науковому семінарі, до складу якого входять більшість членів інститутської складової спеціалізованої наукової ради по захисту докторських дисертацій на чолі з її головою — директором інституту член-кор, НАНУ, професором Віктором Євдокимовим, відбувся попередній розгляд докторської дисертації Віталія «Математичні та геоінформаційні моделі річкових систем для моніторингу їх стану та управління процесами в них» за спеціальністю 01.05.02 «Математичне моделювання та обчислювальні методи». 40 хвилин Віталій доповідав, а потім ще годину відповідав на запитання. Після цього ще 40 хвилин тривало обговорення. В підсумку — прийнято рішення про рекомендацію дисертації Віталія до офіційного захисту і призначена комісія по виробленню офіційного висновку, який вона складе після детального ознайомлення кожним із її членів з обома томами (кожний по 300 сторінок) цієї дисертації. Тож повернулись ми з Віталієм з Києва до Вінниці у дуже гарному настрої.