Уже з півроку я з задоволенням пізно увечері майже кожного дня включаю телеканал СТБ аби подивитись черговий документальний фільм із історії нашої колишньої держави — Російської імперії, а згодом Радянського Союзу, відзнятий з використанням архівних документів, у тому числі і із архівів ГПУ та НКВС. І дивлячись на ці документи, я усе більше переконуюсь, що посмертна реабілітація високопоставлених жертв сталінізму є помилкою, оскільки кожен із близьких соратників Леніна і Сталіна, розстріляних або закатованих в камерах ГПУ і НКВС, перед тим, як бути арештованим, катованим і розстріляним, підписав не один десяток вироків і відправив на катування, розстріл чи на каторгу сотні, а то і тисячі і, навіть, десятки тисяч інших людей, у тому числі і вчорашніх соратників і друзів, у тому числі і абсолютно безневинних і не причетних до того, що їм інкримінувалось. Тож ніхто із близького оточення Леніна і Сталіна права на реабілітацію не має. Кожен із них лише має право на оприлюднення його причетності до усіх тих злочинів, які він встиг скоїти перед тим, як руками інших злочинців із тієї ж самої зграї був відправлений у небуття.

Я і раніше уже читав в різних публікаціях про те, що більшовики Леніна і в еміграції жили, і революцію здійснили на гроші спецслужб кайзерівської Німеччини, яка воювала з Росією. І фінансували ці німецькі спецслужби більшовиків з єдиною метою — забезпечити їм фінансові можливості ведення агітації у російських військах, щоб у такий спосіб розвалити і деморалізувати російську армію і вивести Росію з війни на боці Антанти. Але лише на минулому тижні із серії фільмів на СТБ, присвяченій здійсненню замаху на Леніна у 1918 році начебто есеркою Фанні Каплан, я довідався і про достовірні документи, що підтверджували фінансування Леніна і його партії німецькими спецслужбами, і про тих конкретних людей, які були посередниками між Леніним та німецькими «благодійниками».

Більше того, я з подивом довідався, що ще у ті далекі роки на суді було доказано, що у Леніна стріляла інша жінка — есерка Конопльова та її коханець — теж есер, а про Фанні Каплан на суді уже ніхто і не згадував, оскільки вона була розстріляна без суду і слідства, за однією лише підозрою, на другий день після арешту, який мотивувався лише тим, що вона попалась під руку на місці поранення Леніна. А Конопльовій та її коханцю життя було подаровано за те, що вони допомогли розкрити кримінальну суть партії есерів, що дало більшовикам революційне право фізично знищити есерівську партію взагалі. І лише тепер ми довідались, що і Конопльова і її коханець були більшовицькими агентами, засланими в есерівські ряди. Тож, стріляючи у більшовицького вождя, вони виконували у першу чергу наказ когось із більшовицьких соратників Леніна. По тому, як після одужання Леніна дуже швидко помер у лікарні зовсім ще молодий його соратник — голова ВЦВК (по нинішній термінології спікер парламенту) Свердлов, причому одразу після його відвідин Леніним, автори документального фільму висловили припущення, що саме Свердлов і був тим, хто стояв за спиною у Конопльової.

Тож усе оточення Леніна — це були «павуки у банці», кожен із яких хотів знищити усіх інших, ситуативно об’єднуючись для цього з кимсь іншим. І найбільш спритним із них виявився непомітний Йосип Джугашвілі, якого вони не сприймали як серйозного конкурента аж до тих пір, поки він з їхньою ж допомогою одних із них не знищив, а усіх інших перетворив у гвинтиків своєї бюрократичної конструкції, сам при цьому перетворившись на «мудрого і геніального вождя» Сталіна, який для утвердження своєї абсолютної влади знищив кілька десятків мільйонів своїх підданих.

І уся післясталінська історія КПРС є хронологією реалізації всіляких підступних кроків тимчасових коаліцій одних соратників проти інших і заміни однієї версії фальсифікованої історії партії і країни іншою.

Після перегляду цих фільмів на телеканалі СТБ я ніколи не зможу повірити у щирість намірів сьогоднішніх комуністів після приходу до влади забезпечити громадянам України щасливе життя, оскільки вони оголосили себе продовжувачами справи Леніна і його соратників, а що творили і Ленін, і його соратники з народом, скільки крові вони пролили і скількома мільйонами трупів встелили свій шлях, перебуваючи більше 70 років при владі, я тепер, завдяки оприлюдненню на телеканалі СТБ таємних партійних документів, добре знаю.

І я розумію, чому нинішні депутати Верховної Ради України від КПУ, яка є ідеологічною правонаступницею українського відділення КПРС, сьогодні під час сесії ламали мікрофони у керівника парламенту і заважали йому ставити на голосування закони, що потрібні Україні для отримання пропуску до Світової організації торгівлі. Адже після вступу до СОТ в Україну прийдуть інвестиції і утвердиться необхідність навчитись виробляти конкурентноспроможні товари, для чого, у свою чергу, потрібно буде осучаснити наші енергоємні підприємства з застарілими технологіями. Усе це приведе до підвищення зарплати і добробуту усіх категорій трудящих, що остаточно викине комуністичну ідею на задвірки історії, де вона уже перебуває в країнах Західної Європи і Північної Америки. Тож логічно припустити, що для того, щоб забезпечити собі місця у парламенті, що можливо лише завдяки голосам бідних, комуністам необхідно, щоб бідних у нашій країні було якомога більше. Виходячи із цієї тези, висловленої багатьма політологами та народними депутатами антикомуністичного спрямування на сторінках ЗМІ, витікає і тактика комуністів — у будь-який спосіб заважати нинішньому уряду, який спирається не на їхню партію, піднімати життєвий рівень народу.

Сьогодні комуністи роблять собі піар на критиці уряду Юлії Тимошенко, який у чотири рази підвищив зарплати міністрам і народним депутатам, що одночасно у стільки ж разів підвищило і пенсії пенсіонерів із урядово-парламентського середовища.

І я повірив би у щирість їх заяв, якби ці заяви прозвучали на другий день після прийняття, ще у травні, урядом відповідної постанови про підвищення зарплат урядовцям. З певним натягом я міг би повірити у щирість комуністів, та й усіх інших народних депутатів, які намагаються зараз використати фактор підвищення зарплати урядовцям в якості піар-акції, якби їхні заяви прозвучали одразу після отримання ними в середині вересня у чотири рази більшого авансу, чи на початку жовтня — у чотири рази більшої зарплати за вересень. Але ж усі вони тоді промовчали. І не лише тоді вони мовчали, а мовчали вони ще, навіть, в перших числах листопада, отримавши уже вдруге у чотири рази більшу зарплату. І заговорили майже хором про це лише в кінці першої декади листопада, коли інформація про великі зарплати народних депутатів України через їхніх помічників досягла вух журналістів, котрі вкинули її одразу і на сторінки газет, і на канали телебачення.

Однак, я не вірю в те, що комуністам на виборах до Верховної Ради України у 2006 році вдасться зібрати більше 5 % голосів, до яких би акцій вони не вдавалися. Адже в селах їм протистоять сьогодні соціалісти Олександра Мороза та народники Володимира Литвина, які не обтяжені відповідальністю за більшовицькі злочини, в містах частину голосів найбідніших відберуть також прогресивні соціалісти Наталії Вітренко, а в Донбасі ні у кого немає шансів щось суттєво відщіпнути у Партії регіонів, як і в Західній Україні — у блоків імені Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко.

Постскриптум 1: у п’ятницю 18 листопада, коли я завершив писати ці рядки, з екрана телевізора донеслось, що Олександр Зінченко вирішив не входити до виборчого списку Юлії Тимошенко, оскільки у цьому списку будуть деякі політичні фігури, які є не менш одіозними від тих, які він розвінчував у близькому оточенні Віктора Ющенка.

Годиною пізніше я почув з екрана, що Петро Порошенко не увійшов до Президії партії НСНУ, почесним головою якої є Віктор Ющенко, і від самого Порошенка, під час передачі Савіка Шустера «Свобода слова» на ICTV, я почув, що заради об’єднання «помаранчевих» рядів він готовий взагалі не входити до об’єднаного виборчого списку «помаранчевих».

Постскриптум 2: а 4-го квітня 2006 року, зібравшись на своє останнє робоче засідання, народні депутати України 307 голосами подолали вето Президента України Віктора Ющенка, накладене ним на прийнятий Верховною Радою України закон про пільги не переобраним на наступний термін народним депутатам, серед яких є, наприклад, і така, згідно з якою ніде не працюючий колишній народний депутат України не пенсійного віку отримуватиме в рік 120 тисяч гривень. І, що цікаво, більшість комуністів у Верховній Раді, які до виборів на словах проголошували боротьбу з пільгами, за подолання президентського вето, яким той намагався пільги колишнім народним депутатам не пропустити, голосували теж.