Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Публіцистика
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук

У понеділок, 24 жовтня 2005 року, сталася надзвичайна подія в економічному житті України — відбувся відкритий аукціон по повторному продажу металургійного заводу-гіганта з замкнутим циклом переробки залізної руди в сталь і металопрокат, тобто, фактично навіть не заводу, а комбінату «Криворіжсталь».

Нагадаю, що «Криворіжсталь» було приватизовано рік тому, за часів президентства Леоніда Кучми. Два українських олігархи Віктор Пінчук (зять Леоніда Кучми) та Рінат Ахметов (найвпливовіша особа у Донбасі), які стали власниками і яким для цього попередньо були створені сприятливі умови, заплатили за «Криворіжсталь» на аукціоні чотири мільярди гривень, що еквівалентно восьмиста тисячам доларів США.

Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко під час Помаранчевої революції на Майдані і в ЗМІ в один голос заявляли, що «Криворіжсталь» украдено у держави, тому що вартість комбінату є суттєво більшою тієї суми, яку заплатили за нього на аукціоні Пінчук з Ахметовим.

Після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка, прем’єр-міністр створеного ним уряду Юлія Тимошенко подала до суду позов до власників «Криворіжсталі» та Фонду держмайна, вимагаючи скасування результатів аукціону по продажу «Криворіжсталі», оскільки він був проведений з порушеннями.

Суд задовольнив позов Кабінету Міністрів, і «Криворіжсталь» було повернено у державну власність.

Соціалісти і комуністи зажадали надання «Криворіжсталі» статусу приватизаційної недоторканості, аби увесь прибуток від продажу виробленого на комбінаті металу йшов до Державного бюджету.

Віктор Пінчук та Рінат Ахметов, які, програвши суди в Україні, подали скаргу у Міжнародний європейський суд, та їхні друзі і соратники теж виступили проти повторної приватизації «Криворіжсталі», принаймні, до отримання міжнародного судового рішення по їх скарзі.

Але конкурс на повторну приватизацію «Криворіжсталі» Фондом держмайна, очоленим після Помаранчевої революції соціалісткою Валентиною Семенюк, було оголошено ще за прем’єрства Юлії Тимошенко з подальшою підтримкою уже прем’єром Юрієм Єхануровим.

У цьому конкурсі Віктор Пінчук і Рінат Ахметов брати участь відмовились, але взяв участь їх вітчизняний конкурент — «Індустріальний союз Донбасу», який боровся з зареєстрованим у Нідерландах консорціумом Mittal Steel до відмітки у 24 мільярди гривень і зійшов з дистанції, коли аукціонна ціна «Криворіжсталі» виросла ще на 200 мільйонів гривень, тобто досягла відмітки 24,2 мільярда гривень. Саме за таку ціну було продано «Криворіжсталь» власнику Mittal Steel індусу Лакшмі Міталу, який з власністю в 25 мільярдів доларів США посідає третє місце у світовому табелі найбагатших людей планети.

Порівнюючи ціну 4 млрд грн, яку в минулому році заплатили за «Криворіжсталь» Пінчук з Ахметовим, з ціною 24,2 млрд грн, за якою комбінат продано нині Лакшмі Міталу, переконуємось у тому, що Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко були праві у своїх заявах на Майдані під час Помаранчевої революції, в яких тодішня влада звинувачувалась ними у сприянні розтринькуванню за безцінь державної власності.

Після отримання від Лакшмі Мітала 24,2 мільярдів гривень, а він обіцяє їх перерахувати протягом двох місяців, і повернення Пінчуку з Ахметовим із цієї суми 4-х мільярдів до бюджету держави буде перераховано більше 20-и мільярдів. Враховуючи те, що дефіцит бюджету в Україні у цьому році, який повинен бути погашеним за рахунок надходжень від приватизації, складає 7,2 мільярдів гривень, це означає, що 13 мільярдів гривень із отриманої суми уряд зможе використати для досягнення інших цілей, пріоритетними серед яких називають дострокове погашення частини іноземного боргу, розвиток освіти і науки, нарощення обсягів будівництва житла, поповнення золотого запасу Національного банку України і погашення боргів по вкладах, які дістались Україні від Радянського Союзу.

Що цікаво, частина тих народних депутатів України, які були ініціаторами прийняття Верховною Радою постанови про заборону продажу «Криворіжсталі», першими принесли в секретаріат проекти законів про використання коштів, отриманих від цього продажу.

Продаж «Криворіжсталі» за 24,2 млрд грн., що на 38 % більше від усіх приватизаційних надходжень за 14 років існування незалежної української держави, — це, без сумніву, епохальна подія, яка, по-перше, демонструє усьому світу справедливість обвинувачень до колишньої влади про сприяння нею процесам скуповування за безцінь об’єктів державної власності наближеними до неї олігархами, що за кінцевими результатами еквівалентне розкраданню більшої частини цієї власності. По-друге, це доказ того, що усе, придбане за безцінь за допомогою незаконних маніпуляцій, рано чи пізно, доведеться повернути державі або при цій владі, або при тій, що прийде колись їй на зміну. По-третє, це сигнал для усіх інвесторів, що в разі перемоги в чесному аукціоні вони, придбавши якийсь об’єкт української державної власності, можуть бути спокійними за вкладені капітали. По-четверте, це «божа благодать» українському народу у вигляді 4 мільярдів доларів США, що впали у державну казну абсолютно неочікувано, як «манна небесна», і які дозволять нинішній владі успішно розв’язати усі проблеми з виплатою підвищених пенсій та зарплат, а також розпочати процеси реформування армії і сільського господарства, що створить для провладних політичних сил сприятливий клімат під час майбутніх парламентських виборів. По-п’яте, це серйозний удар по політичному іміджу СДПУ (о) Віктора Медведчука та Партії регіонів Віктора Януковича, за правління яких і відбувся продаж «Криворіжсталі» рік тому за ціну, у 6 разів меншу реальної вартості цього комбінату, і серйозне підживлення іміджу політичних сил, на чолі яких стоять Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, завдяки яким народу повернуто реальну вартість «Криворіжсталі».

Голова Фонду держмайна Валентина Семенюк у проведенні аукціону по продажу «Криворіжсталі» участі не брала, офіційно у зв’язку із хворобою. Але, мабуть, має право на існування і думка, що вона передала право підпису усіх паперів своєму заступнику Бондару не стільки із-за того, що у неї недопустимо піднявся тиск, скільки тому, що політбюро соціалістів, до партії яких входить і Валентина Семенюк, прийняло рішення виступити проти продажу «Криворіжсталі». Додатковим свідченням на користь цієї думки є те, що у день проведення аукціону Валентина Семенюк подала президенту заяву про відставку. Але уже після аукціону Віктор Ющенко відзначив велику заслугу Валентини Семенюк в кваліфікованій підготовці документів, супроводжуючих продаж, а тому відставку не прийняв і запропонував їй і надалі очолювати Фонд держмайна. Відгукнувся і лідер соціалістів Олександр Мороз, який від імені СПУ погодився з тим, щоб Валентина Семенюк продовжувала працювати на цій важливій для народу посаді.

Ажіотаж навколо «Криворіжсталі» викликав у мене приємні спогади, адже у 1960-61 роках я, приїхавши до Кривого Рогу по комсомольській путівці і закінчивши двомісячні вечірні курси електрозварників, півроку відпрацював монтажником-верхолазом на будівництві прокатного цеху «Блюмінг-2», а у 1961-62 роках саме на цьому заводі в електроремонтному цеху я протягом майже року проходив практику після вступу на 1-й курс електротехнічного факультету Криворізького гірничорудного інституту. Тоді існувала така система вищої освіти у Радянському Союзі, згідно з якою студенти 1-го курсу, у яких не було 2-х років трудового стажу після закінчення середньої школи, одразу після вступу до вузу направлялись на рік на роботу на підприємства по профілю вибраної інженерної спеціальності з вечірнім відвідуванням занять протягом цього часу та з поверненням на стаціонарне навчання через рік у спеціальні групи, навчання в яких тривало на півроку довше, ніж в нормальних групах. Пройшов через цю систему і я. А у 1965 році я ще півроку відпрацював на «Криворіжсталі» у прокатному цеху «Блюмінг-2» під час переддипломної практики, результатом якої став захист дипломного проекту на тему « Розробка системи автоматичного керування електроприводом летючих ножиць прокатного стану». Але захистом дипломного проекту мій зв’язок з «Криворіжсталлю» не обірвався, оскільки уже будучи завідувачем кафедри електричних систем Вінницького політехнічного інституту у період 1981—84 років, на замовлення служби головного енергетика комбінату я з групою своїх аспірантів і науковців виконав дослідження по оптимізації системи генерації та споживання реактивної потужності в системі електропостачання комбінату, а також розробив і впровадив в її електромережі систему автоматичної компенсації ємнісних струмів під час однофазних замикань на землю. Обірвався мій творчий зв’язок з «Криворіжсталлю» у 1985 році, коли я пішов в адміністрацію — спочатку став проректором у Вінницькому політехнічному інституті, потім керівником підрозділу у Мінвузі УРСР, а потім ректором ВПІ.

Виходячи зі своєї досить детальної і багаторічної обізнаності з «Криворіжсталлю», я можу з упевненістю експерта стверджувати, що пропозиція соціалістів і комуністів залишити цей комбінат у державній власності не є стратегічно продуманою. Адже дуже багато обладнання на комбінаті є технологічно і морально застарілим, тож уже через рік-два увесь той прибуток, який мала б держава від продажу продукції «Криворіжсталі», пішов би на відновлення основних фондів та їх модернізацію. І навіть на забезпечення соціальних програм уже коштів не вистачило б. А Лакшмі Мітал підписав зобов’язання вкласти у майбутньому до 12 млрд грн. у розвиток таких програм, завдяки яким робітники «Криворіжсталі» матимуть і постійний приріст житла і нарощення обсягів медичних послуг.

І ще про один важливий аспект переходу «Криворіжсталі» у власність цього найбільшого у світі міжнародного металургійного консорціуму варто згадати. У консорціуму немає проблем зі збутом своєї продукції, в той час як у вітчизняних виробників металу вони є і будуть, оскільки нас обмежують в доступі на їхні ринки і Європейський Союз і Росія, а в Азії з ринків металів нас почали витісняти китайці. Та й антидемпінгові судові процеси, якими супроводжується збут нашого металу в багатьох країнах, теж не сприяють збільшенням надходжень від продажу цього виду промислової продукції на світових ринках.

Задамося питанням: «Що виграє Лакшмі Мітал, придбавши «Криворіжсталь»?».

Відповідь проста — він прибрав до рук один із найбільших металургійних заводів у світі, який був його потужним конкурентом на світових ринках, оскільки виплавляв набагато дешевший метал завдяки тому, що його робітникам виплачувалась у десять разів менша зарплата, ніж на заводах консорціуму, яка до того ж складала лише 5—7 % собівартості виплавки металу, у той час, як на заводах консорціуму складова зарплати у собівартості тонни виплавленого металу досягає в залежності від країни від 50 % до 70 %. Тож, навіть піднявши у кілька разів зарплату працівникам «Криворіжсталі» і вклавши певну частину прибутку у соціальні програми, консорціум все одно матиме завдяки володінню комбінатом і для себе додатковий суттєвий приріст прибутку.

— А що ж виграє Україна від продажу «Криворіжсталі» цьому консорціуму? — Відповідь на це запитання теж проста. — Працівники комбінату з часом отримають у 3—5 разів вищу зарплату, що дозволить їм стати більше задоволеними життям у рідній країні і більш потужними внутрішніми інвесторами держави за рахунок збільшення їх купiвельної спроможності. Крім того, держава буде мати стабільні прогнозовані надходження до казни за рахунок виплати податків процвітаючим підприємством (а відомо, що у цього індуса усі підприємства є процвітаючими). На «Криворіжсталі» працюють біля 40 тисяч працівників, додайте сюди в середньому ще по три члени їхніх сімей і отримаєте не менше, ніж 150 тисяч людей, які будуть задоволені роботою, житловими умовами і рівнем медичних та освітніх послуг. А до цього додайте ще й ті види виграшів, про які я уже сказав раніше.

Тож противниками повторного продажу «Криворіжсталі» можуть бути лише або ті, хто виявився позбавленим можливості отримувати прибутки від причетності до реалізації виплавленого комбінатом металу, або ті, хто хоче прийти до влади в Україні на хвилі погіршення життєвого рівня народу.

Версія для друку

Розділи книги
Передмова
Звернення до президента України
Перші тривожні думки
Заява П. В. І. як свідчення негараздів у нашій міліції
Народження уряду
Спільне засідання УФІ та АР ВНТЗУ
Інавгурація губернатора
Деякі наслідки Помаранчевої революції
Загадкова смерть екс-міністра МВС Юрія Кравченка
А чи варто Україні зміцнювати радянську систему атестації наукових та науково-педагогічних кадрів?
Відповіді любителю «лохотрону» та молодим соціалістам
Перша підсумкова колегія міністра Ніколаєнка
Два листи міністру
Десятиріччя Асоціації народних депутатів України
Три події у першій декаді квітня 2005 року, що сколихнули Україну
Зустріч з академіком Кунцевичем
Створення партії підтримки Віктора Ющенка на Вінниччині
Україна — чуток країна
Всеукраїнська олімпіада з автоматики і систем керування
Думки, народжені виїзним засіданням Президії АПНУ
Із чужої пісні слова не викинеш
Перша поява губернатора у рідному університеті
Перша рецензія на «Що за горизонтом?»
100 днів президентства Віктора Ющенка
Хто і коли об’єктивно оцінить вклад штрафних батальйонів у перемогу Радянської Армії над вермахтом?
Анонімники не вгамовуються
Університетський плебісцит
Відповідь Лідії Петрівні
Неузгодженість чи новий стиль?
Подорож делегації університету до Франції та Англії
Що виявилось не врахованим?
Ще раз про Тузлу
Нарада ректорів технічних ВНЗ України
Чи можна повернути те, що повернути не можна?
Інформаційне небо червня
Співбесіда з медалістами
Бомбардування комети
Невже ті, хто голосував за комуністів, підтримують їхні дії у Верховній Раді?
Третя світова перекинулась на Британські острови
Чи безсмертні ідеї Романа Безсмертного?
Реакція на лист від Гамрецького
Підсумкова колегія з селекторною присутністю
Звіт ректора про роботу у 2004—2005 навчальному році
Штормова декада вересня
Новий виток демократії в нашому університеті
Вінниці — 650!
Янукович сказав: «Так! Ющенко!»
Чи відбулося оновлення уряду?
Доповнення до закону про вищу освіту та деякі його наслідки
Депутатська недоторканість — форма захисту чи критерій оцінки?
Відвідини Верховної Ради України та дискусія з міністром
Повторна приватизація «Криворіжсталі»
Бюджетні пристрасті
Старт відпустки
Знакові події 1-ї декади листопада
Другий з’їзд партії НСНУ
Мороз в університеті
СТБ, комуністи і мікрофон
Суботні новини
День свободи
Понеділок — не завжди день важкий
Знакові події останнього листопадового вівторка
Не сприйняття і не прийняття на фоні визнання
Майже тиждень у Києві
Пора
Данилова арифметика
Звернення до міністра
Російська газова атака України у день зміни системи влади у ній
Телевізійне новорічне поздоровлення
Професіонали потрібні не лише у політиці, а і у пожежних командах
Три знакові для мене події після різдвяного тижня
Нагородний дощ
Батько і син Матвієнки та Яцків з Даниловим як перші і останні політичні гості нашого університету під час нинішньої парламентської виборчої кампанії
Карна справа
Декілька слів про хід передвиборчої кампанії
Наглядова рада ВНТУ
Друга підсумкова колегія міністра Ніколаєнка
Недолуга спроба здійснення адміністративного тиску
Зустріч з Юрієм Єхануровим
Репліки
Вибори
Президія і загальні збори АПНУ та захист Віталія
Коаліція
З Олександром Зінченком у чистий четвер
Що було важливим для мене у кінці квітня 2006 року?
Перше засідання Наглядової ради та виїзне засідання Президії АПНУ в нашому університеті
Безвладдя
Важливі події останньої декади червня
Коаліція вмерла! Нехай живе коаліція!
Завершення перевірок і приймальної кампанії
Декілька слів про дивізію СС «Галичина»
Універсал національної єдності
Перша спроба моїх недоброзичливців скористатись новим політичним співвідношенням
Післямова до викладеного
15 річниця незалежності України
Чим завершили і що будемо робити?
Що було цікавого у вересні
Як зробити вітроенергетику ефективною
Розбудова системи противаг
Нарада у міністра
Подорож до Німеччини
Загальні збори АПНУ
Полювання на помаранчевих міністрів
Роздуми під час святкування Дня свободи
Кілька слів про добросусідство
Післямова в остаточному варіанті
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.