Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Публіцистика
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук

На сторінках № 105 за 9 червня «Урядового кур’єру» з’явилася стаття Віктора Хоменка під назвою «Вузол Тузли». У ній автор змальовує катастрофічні наслідки, які мають місце сьогодні для острова Тузла і міста Керчі, обумовлені спорудженням росіянами восени 2003 року дамби від свого берега майже впритул до цього нашого острова.

Я наведу дві цитати з цієї статті.

Цитата перша:

— Коса Тузла на Керченському півострові знову нагадала про себе проблемами. І висновки тимчасової спецiальної комісії Верховної Ради, яка відвідала Тузлу, надійшли до українського парламенту, Президента та уряду.

Українсько-російський конфлікт виник, власне, не з приводу самої Тузли. Росія, не сповістивши сусідку, поквапно змурувала капітальну дамбу зі свого берега в напрямку України, чим істотно звузила фарватер та завихрила споконвічні течії протоки. І вони виявилися руйнівними для нашого острова і Керченського узбережжя — кінець цитати.

Цитата друга:

— Катастрофічно «худне» й сама Тузла. З появою російської дамби рівень води піднявся на 20-70 сантиметрів, хвилями накрило вже більш як кілометр — сьому частину території острова. Ще рік тому звідси до російського берега залишалося лише 130 метрів, а нині — майже півтора кілометра. Торік Тузла поменшала на півкілометра, цього року втратила уже 200 метрів узбережжя. Острів може змити ще на два-три кілометри, прогнозують фахівці — кінець цитати.

А тепер я наведу іншу цитату — із сторінок 489—493 моєї книжки «Перші підсумки», яка вийшла у світ у березні 2004 року:

— Продовжувалася полеміка між російськими і українськими політиками з приводу будівництва росіянами дамби від Таманського півострова в напрямку українського острова Тузла, повна геграфічна назва якого — острів «Коса Тузла».

Нагадаю, що до тридцятих років минулого сторіччя нинішній острів Тузла був кінцем коси, що відходила від Таманського півострова до Керченської протоки між цим півостровом та Кримським. Шторми і вітри з хвилями розмили більшу частину цієї коси, тож з часом над поверхнею води залишилась лише та її кінцева частина, яка стала островом Тузла. На цій кінцевій частині коси в тридцяті роки було створено риболовецький колгосп, дорога від якого до Тамані проходила по косі, до того, як її розмили хвилі. Після знищення хвилями цієї дороги рибалкам із колгоспу на Тузлі стало дуже важко підтримувати стосунки із райцентром, оскільки від Тузли до Тамані по мілководдю не могли ходити навіть легкі катери. Тож виникали проблеми і з доставкою пошти із Тамані на Тузлу, і з доставкою товарів у магазин на Тузлі, і з доставкою хворих із колгоспу до лікарні у Тамані. В той же час було дуже зручно підтримувати стосунки колгоспникам-рибалкам Тузли з Керчю, що мала статус райцентру в Криму, оскільки глибоководною Керченською протокою від Тузли до Керчі можна було припливти на будь-якому судні. В зв’язку з такими обставинами напередодні початку Великої Вітчизняної війни рішенням відповідних владних структур в СРСР та РСФСР острів «Коса Тузла» було виведено із складу Таманського району і введено до складу Керченського району Кримської області. Тож після передачі Криму до складу УРСР острів Тузла, як складова Кримської області, автоматично теж став частиною УРСР. І нікого цей острів багато років не цікавив, аж поки Україна не проголосила себе незалежною державою і не почала встановлювати кордони. І тоді виявилось, що судноплавна Керченська протока в районі острова Тузла стала чисто українською, оскільки кордон між Росією та Україною проліг між цим островом, який став частиною Криму, та Таманським півостровом по отому самому мілководдю, що утворилось на місці розмитої штормами коси. Тож тепер кожний російський корабель, який пливе від південного берега Таманського півострова до його північного берега повинен сплачувати в українську казну мито за прохід по Керченській протоці, яка, ще раз нагадую, біля острова Тузла стала чисто українською.

Незадоволення Росії з приводу ситуації, що сталася можна зрозуміти — мало того, що за часів правління Хрущова Росія подарувала Україні Крим, завойований не козаками, а саме російськими військами під командуванням Потьомкіна, тепер із-за недалекоглядного рішення передати Тузлу до складу Криму, прийнятого радянськими керівниками в сорокові роки минулого сторіччя, в додаток до втрати Криму Росія втратила нині ще й контроль над Керченською протокою, що дуже ускладнює їй економічне життя в районі Таманського півострова.

Тож ідею побудови росіянами дамби на місці колишньої коси можна віднести до розряду геніальних. І, я думаю, що з самого початку будівництва дамби росіяни не планували об’єднання цієї рукотворної споруди з островом Тузла, адже їм не важко було спрогнозувати масові протестні акції з боку України на всіх рівнях з цього приводу. Я впевнений, що вони не збирались перетинати дамбою лінію кордону між Україною і Росією біля Тузли. Цій дамбі з самого початку відведена інша роль — роль хвилевода і підсилювача енергії хвиль, які, наштовхнувшись на дамбу і розповсюджуючись вздовж неї з підвищеною швидкістю та інтегрованою кінетичною енергію, повинні накидатись на Тузлу з руйнівною силою, здатною за два-три роки повністю розмити цей острів. І тоді Україні доведеться погодитись з пропозицією Росії провести кордон між державами в цьому районі по дну Керченської протоки, що дозволить Росії використовувати цю протоку на рівних умовах з Україною. Звичайно, хвилі будуть руйнувати і дамбу, але підтримувати її цілісність протягом тих кількох років, які будуть потрібними стихії для повного розмиття Тузли, росіянам буде легше, ніж українцям рятувати від розмиття острів. Адже самоскидами гравій і каміння набагато зручніше і дешевше підвозити на дамбу для ліквідації наслідків ударів хвиль у порівнянні з підвезенням аналогічних матеріалів на острів за допомогою барж, для прийняття яких ще треба побудувати відповідний причал, котрий під час штормів все одно використати буде неможливо.

Я патріот України і, саме бажаючи добра рідній державі, вважаю, що було б розумно повернути Тузлу Росії і встановити кордон між нашими державами по дну Керченської протоки. Таке рішення суттєво зміцнило б наші добросусідські відносини і відповідало б принципу історичної справедливості, держави-порушники якої, як показує та ж таки історія, завжди несуть рано чи пізно якогось роду покарання.

І ще на один момент я хотів би вказати у зв’язку із подіями навколо Тузли. В оборонний блок НАТО і в Європейське співтовариство приймаються лише ті країни, які не мають територіальних спорів з сусідніми державами. Тож Росії досить однієї Тузли аби перекрити Україні можливість отримати членство в цих організаціях і зберегти її в сфері свого політичного і економічного впливу. І це є ще одним доказом геніальності ідеї побудови росіянами дамби від Таманського півострова в напрямку на Тузлу. З позицій захисту інтересів Росії її керівники в питанні визначення кордонів в Керченській протоці поступають дуже розумно — я на їх місці робив би теж саме.

В Каспійському морі росіяни погодились на кордон з Казахстаном лише тоді, коли казахи віддали їм два спірних острови. Але тепер у Росії і Казахстану територіальних проблем немає, і відсутність цих проблем варта двох островів.

І керівникам нашої держави із усіх гілок влади у відношенні до Керченсько-Тузлинської проблеми варто було б поступити так же мудро, як це зробили казахи. Від втрати добрих відносин з Росією із-за небажання піти назустріч у розв’язанні цієї проблеми можна втратити набагато більше ніж від втрати монополії в Керченській протоці. Але той факт, що ми ударними темпами за місяць звели стаціонарну прикордонну заставу на Тузлі, незважаючи на прохання російського уряду цього не робити, свідчить про інший напрямок помислів у наших владних структур, подальший розвиток якого нашій державі нічого доброго не віщує — і від усвідомлення того, що наші керівники цього не розуміють мені, як людині причетній до створення незалежної України, і прикро, і сумно.

— кінець цитати.

І в котрий раз мені доводиться констатувати, що, на жаль, черговий мій невтішний прогноз розвитку ситуації підтвердився. Але ж я пропонував взаємоприйнятний як для України, так і для Росії вихід із ситуації. Не почули ті, хто формує політику. Точніше, не прочитали. А мали таку можливість, тому що усі свої книжки цієї серії я обов’язково надсилаю і президенту держави, і прем’єр-міністру, і спікеру парламенту, і переважній більшості міністрів та досить значній кількості народних депутатів України.

Я розумію, що високим посадовим особам немає часу читати усе те, що приходить на їх адресу. Але ж у кожного з них є досить великий загін помічників, які, на мій погляд, просто зобов’язані читати усе, що надходить на ім’я їхнього боса, і відмічати те, з чим доцільно було б йому ознайомитись.

Версія для друку

Розділи книги
Передмова
Звернення до президента України
Перші тривожні думки
Заява П. В. І. як свідчення негараздів у нашій міліції
Народження уряду
Спільне засідання УФІ та АР ВНТЗУ
Інавгурація губернатора
Деякі наслідки Помаранчевої революції
Загадкова смерть екс-міністра МВС Юрія Кравченка
А чи варто Україні зміцнювати радянську систему атестації наукових та науково-педагогічних кадрів?
Відповіді любителю «лохотрону» та молодим соціалістам
Перша підсумкова колегія міністра Ніколаєнка
Два листи міністру
Десятиріччя Асоціації народних депутатів України
Три події у першій декаді квітня 2005 року, що сколихнули Україну
Зустріч з академіком Кунцевичем
Створення партії підтримки Віктора Ющенка на Вінниччині
Україна — чуток країна
Всеукраїнська олімпіада з автоматики і систем керування
Думки, народжені виїзним засіданням Президії АПНУ
Із чужої пісні слова не викинеш
Перша поява губернатора у рідному університеті
Перша рецензія на «Що за горизонтом?»
100 днів президентства Віктора Ющенка
Хто і коли об’єктивно оцінить вклад штрафних батальйонів у перемогу Радянської Армії над вермахтом?
Анонімники не вгамовуються
Університетський плебісцит
Відповідь Лідії Петрівні
Неузгодженість чи новий стиль?
Подорож делегації університету до Франції та Англії
Що виявилось не врахованим?
Ще раз про Тузлу
Нарада ректорів технічних ВНЗ України
Чи можна повернути те, що повернути не можна?
Інформаційне небо червня
Співбесіда з медалістами
Бомбардування комети
Невже ті, хто голосував за комуністів, підтримують їхні дії у Верховній Раді?
Третя світова перекинулась на Британські острови
Чи безсмертні ідеї Романа Безсмертного?
Реакція на лист від Гамрецького
Підсумкова колегія з селекторною присутністю
Звіт ректора про роботу у 2004—2005 навчальному році
Штормова декада вересня
Новий виток демократії в нашому університеті
Вінниці — 650!
Янукович сказав: «Так! Ющенко!»
Чи відбулося оновлення уряду?
Доповнення до закону про вищу освіту та деякі його наслідки
Депутатська недоторканість — форма захисту чи критерій оцінки?
Відвідини Верховної Ради України та дискусія з міністром
Повторна приватизація «Криворіжсталі»
Бюджетні пристрасті
Старт відпустки
Знакові події 1-ї декади листопада
Другий з’їзд партії НСНУ
Мороз в університеті
СТБ, комуністи і мікрофон
Суботні новини
День свободи
Понеділок — не завжди день важкий
Знакові події останнього листопадового вівторка
Не сприйняття і не прийняття на фоні визнання
Майже тиждень у Києві
Пора
Данилова арифметика
Звернення до міністра
Російська газова атака України у день зміни системи влади у ній
Телевізійне новорічне поздоровлення
Професіонали потрібні не лише у політиці, а і у пожежних командах
Три знакові для мене події після різдвяного тижня
Нагородний дощ
Батько і син Матвієнки та Яцків з Даниловим як перші і останні політичні гості нашого університету під час нинішньої парламентської виборчої кампанії
Карна справа
Декілька слів про хід передвиборчої кампанії
Наглядова рада ВНТУ
Друга підсумкова колегія міністра Ніколаєнка
Недолуга спроба здійснення адміністративного тиску
Зустріч з Юрієм Єхануровим
Репліки
Вибори
Президія і загальні збори АПНУ та захист Віталія
Коаліція
З Олександром Зінченком у чистий четвер
Що було важливим для мене у кінці квітня 2006 року?
Перше засідання Наглядової ради та виїзне засідання Президії АПНУ в нашому університеті
Безвладдя
Важливі події останньої декади червня
Коаліція вмерла! Нехай живе коаліція!
Завершення перевірок і приймальної кампанії
Декілька слів про дивізію СС «Галичина»
Універсал національної єдності
Перша спроба моїх недоброзичливців скористатись новим політичним співвідношенням
Післямова до викладеного
15 річниця незалежності України
Чим завершили і що будемо робити?
Що було цікавого у вересні
Як зробити вітроенергетику ефективною
Розбудова системи противаг
Нарада у міністра
Подорож до Німеччини
Загальні збори АПНУ
Полювання на помаранчевих міністрів
Роздуми під час святкування Дня свободи
Кілька слів про добросусідство
Післямова в остаточному варіанті
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.