Уже на повну потужність розвернулась боротьба між 45 виборчими блоками і окремими партіями за місця у Верховній Раді України 5-го скликання, вибори до якої на чисто пропорційній основі відбудуться 26 березня нинішнього року. Для проходження до складу парламенту треба подолати 3-процентний бар’єр.

В якості здатних подолати цей бар’єр соціологи частіше усього називають 6 політичних сил, а саме: «Регіони України» на чолі з Віктором Януковичем (їм прогнозують в межах від 20 % до 30 % голосів виборців), «Блок Юлії Тимошенко» (від 15 % до 20 %), «Блок «Наша Україна» (імені Віктора Ющенка) на чолі з Віктором Єхануровим (від 13 % до 18 %), соціалістів Олександра Мороза (від 5 % до 8 %), комуністів Петра Симоненка (від 3 % до 6 %) і «Блок Володимира Литвина» (від 3 % до 5 %).

До тих, які мають не високі, але не нульові шанси подолати 3-процентний бар’єр, соціологи відносять «Блок Пора-ПРП» на чолі з Віталієм Кличком, прогресивних соціалістів Наталії Вітренко, об’єднаних соціал-демократів, які є основою блоку «Не ТАК!» Леоніда Кравчука», та відколовшихся народних рухівців, які є основою «Блоку Костенка-Плюща».

Представників інших 35 політичних сил соціологи не бачать у майбутньому парламенті.

Але можна очікувати, що на виборах до місцевих рад, списки на місця до яких ще лише формуються, боротьба розвернеться між більшою десяти кількістю політичних сил, оскільки, наприклад, у Києві, Вінниці, Дніпропетровську та у Криму до складу якихось рад проб’ються і народні демократи Пустовойтенка, а в інших регіонах популярними можуть бути і деякі інші політичні сили, котрі не увійшли у число відзначених нині соціологами на загальнодержавному рівні.

Ефір і бігборди (чи білборди) у містах та вздовж доріг забиті різноманітними слоганами, більшість з яких нічого крім саркастичних посмішок не викликають, особливо ж, коли вони матеріалізуються поруч у часі чи просторі. І, думаю, що не лише один я виключаю радіо чи переключаю на «Євроньюс» телевізійний канал, коли передача, яку я слухаю чи дивлюсь на українському радіо- чи телеканалі, переривається політичною рекламою.

Але особливо неприємно стає, коли якась політична сила починає використовувати для приниження своїх політичних опонентів від влади труднощі з підписанням газової угоди з Росією, або трагедію в Алчевську, де під час сильних січневих морозів розмерзлися і полопали труби парового опалення в усіх будівлях, і усе місто зайшло за грань замерзання. І коли хтось із журналістів починає шукати недоліки навіть у рішенні президента держави направити усіх дітей Алчевська до кримських здравниць, аби спасти їх від морозів і дати можливість ходити в місцеві школи у період, поки зібрані з усіх регіонів України фахівці відновлять знищену морозом систему опалення в Алчевську, то проти таких журналістів і їхніх хазяїв протест у душі виникає абсолютно спонтанно і ступінь обурення зашкалює.

Я думаю, що нульовим є і коефіцієнт ефективності розповсюдження політичними силами по поштових скриньках безкоштовної паперової продукції у вигляді газет з політичною рекламою чи агітаційних листків. У під’їзді будинку, де я живу, ці матеріали власники поштових скриньок викидають хто на підлогу, а хто на підвіконня, і єдиними «споживачами» цієї викинутої продукції є підлітки, котрі, ховаючись від холоду у під’їзді, із стосів цих газет і агіток влаштовують собі на східцях теплі підстілки під сідниці.

У суботу 4-го лютого, як завжди, виступив з радіозверненням до народу Віктор Ющенко. Цього разу воно стосувалось відродження села. Прозвучали цифри — скільки уже в нинішньому році виділено державою коштів для села і скільки буде вкладено в найближчому майбутньому.

Цей виступ президента держави викликав у мене подвійну реакцію — з одного боку, це добре, що Віктор Ющенко турбується про своїх сільських підопічних, але з іншого боку, те, що він пропонує, на мій погляд, ні до чого, окрім розтринькування грошей на вітер, не приведе.

Посудіть самі, в США одна фермерська сім’я обробляє від 500 до 2000 гектарів землі, в Канаді — від 100 до 500, в Федеративній Республіці Німеччині — від 10 до 20. Середнє значення сільськогосподарських угідь українського села становить 2000 гектарів. Ефективний обробіток такої кількості сільськогосподарських угідь в США здійснюють від 1-ї до 4-х фермерських сімей, в Канаді — від 4-х до 10-и, а в ФРН — від 10-и до 20-и. Наші ж українські села мають від 100 до 1000 дворів. Тож, якщо розвиватимуться наші села, навіть, за німецьким зразком, то все одно в них повинно з часом щезнути від 80 до 800 дворів. І ці двори, до речі, в останні 20-30 років уже щезають у високому темпі. Точніше, після того, як помирають від старості останні жильці багатьох хат, вікна цих хат нащадками померлих забиваються дошками, а городи заростають бур’янами. І в цьому немає нічого дивного, оскільки люди тягнуться до цивілізації. І побудовою асфальтових доріг та шкіл, клубів, кафе і лікарень молодь у селах не затримати. Сам принцип роботи у полі під час оранки, сівби та жнив по 20 годин на добу без вихідних при любій погоді, чи принцип роботи не лише без вихідних, але і без свят біля худоби з підйомом о 4-й годині ранку і в атмосфері всюди проникаючого запаху коров’ячих або свинячих кізяків багатьом молодим людям не до вподоби. Тож вони і надалі від такої роботи будуть втікати до міста з його 7-годинним робочим днем та 5-денним робочим тижнем, як у свій час це зробив і я, і багато хто з тих державних діячів, котрі сьогодні демонструють своє бажання допомогти селу..

Як на мій погляд, то в українських селах дійсно повинні залишитись лише по декілька фанатично відданих землі сімей, а двори усіх тих, хто уже виїхав, чи тих, хто ще живе, але після їх виїзду, повинні бути бульдозерами зрівняні з землею і перетворені в сільськогосподарські угіддя, і віддані тим, що залишаються обробляти землю. До кожного із тих кількох дворів, що залишаються обробляти землю і їхніх ферм та конюшень чи свинарників держава повинна прокласти асфальтові дороги для забезпечення руху людей, транспорту і потрібних товарів та матеріалів при любій погоді і лінії електропередач для забезпечення електроенергією, яку уже самі селяни за допомогою куплених у кредит перетворювачів перетворять у потрібні їм форми теплової чи механічної енергії. І це зовсім нерозумно в умовах наростаючої вартості газу, прокладати до сіл тисячі кілометрів газових труб, у той час як вартість електроенергії від атомних станцій та теплових на вугіллі в Україні практично зростати не буде, а нинішні електроплити і електрообігрівачі ні економічністю, ні комфортністю не є гіршими від газових.

І лише дуже великі села, в яких не лише обробляють землю і вирощують худобу, але уже є переробні чи іншого характеру підприємства, і які сьогодні називаються селищами міського типу, і які, як правило, є районними центрами — лише такі села потрібно зміцнювати, перетворюючи їх у повноцінні міста, але з робочими місцями сільськогосподарського спрямування. А на околицях цих новостворених міст потрібно побудувати комфортабельні гуртожитки сімейного типу з повним комунальним забезпеченням і висотою не більше двох поверхів, в які звозити, надаючи кожному окрему кімнату тих дідусів і бабусь, які сьогодні одні доживають віка у своїх сільських хатах, і які самі не хочуть їхати до міста для доживання віку зі своїми дорослими дітьми у міських квартирах, чи яких їхнім дорослим дітям у містах нікуди забрати. І лише у цих селах-містах будувати нові школи і лікарні, забезпечивши їх за рахунок держави достатньою кількістю автобусів та машин швидкої допомоги для доставки дітей і пацієнтів з фермерських хуторів. Я нагадаю, що в сільських районах в Україні відстань від районного центра до найвіддаленішого села не перевищує 20—25 кілометрів, тож такою буде і середня відстань від новітніх сіл-міст з розвиненою інфраструктурою до найвіддаленіших хуторів, яку при підтриманні доріг у гарному стані і автобус і машина швидкої допомоги зможуть подолати за 15—20 хвилин. До речі, навіть у такому, не дуже великому місті як Вінниця, поява машини швидкої допомоги через 30 хвилин від моменту виклику вважається благом, не кажучи уже про Одесу, Харків, Дніпропетровськ, Київ чи Кривий Ріг, де і відстані більші, і кількість світлофорів на шляху машин швидкої допомоги набагато більша. Та і в школи у великих містах багато хто з дітей добирається не менше півгодини.

Ось у таку ідеологію подальшого розвитку сільської інфраструктури, на мій погляд, і слід було б вкладати державні гроші. А усе інше — передвиборчий популізм і викинуті на вітер кошти.

Читаючи списки політичних сил, які беруть участь у нинішніх парламентських виборах, люди находять в них кандидатів в депутати, які або ще недавно були противниками цих політичних сил, або відносяться до числа тих, до яких варто було б застосувати помаранчевий лозунг «Бандитам — тюрми!», або є аполітичними олігархами, котрі йдуть у депутати лише за депутатською недоторканістю. Зустрічаючи ці прізвища, прихильники тієї чи іншої політичної сили втрачають віру в неї і шукають іншу споріднену політичну силу, за яку варто було б проголосувати, але і в списках цієї іншої політичної сили вони теж знаходять кандидатів із тієї ж не бажаної і не любимої ними когорти. А тому у людей наростає зневіра і розгубленість, особливо у тих, які повірили в ідеали Помаранчевої революції. І це відштовхує набагато у більшій мірі, ніж життєві труднощі, розкол у помаранчевому таборі і невиконання обіцянок. Ці люди, що розчарувались, не стануть електоратом Віктора Януковича, вони просто під час виборів залишаться вдома. Але, залишившись вдома, вони зменшать кількість прихильників у сил, що підтримують Віктора Ющенка, і цим самим, допоможуть отримати більшу кількість мандатів у Верховній Раді України прихильникам Віктора Януковича.

Я поцікавився у колеги з Донецька — чому жителі Донбасу так дружно підтримують Віктора Януковича? Адже він і у слові «професор « подвоює літеру «ф», і поетесу Ахматову називає прилюдно Ахметовою, і двічі в молодості був засуджений не з політичних мотивів, і під час губернаторства в Донецькій області допустив масову заборгованість по зарплатах шахтарям та високий рівень нерозкритих кримінальних злочинів. За що ж його донеччани люблять? Та й луганчани теж, хоча у себе в областях і луганчани, і донеччани не люблять, щоб керівні крісла займали вихідці із сусідньої області?

На це мені мій колега із Донецька, імені якого я не буду називати, оскільки йому і далі там жити, сказав таке. — Кожен шахтар, який спускається в шахту, не впевнений, що він повернеться після закінчення зміни назад. Всю зміну кожен шахтар працює, прислуховуючись до будь-якого тріску в пласту чи кріпленні, тобто працює в стані стресу. Тож, піднявшись на поверхню, шахтар повинен зняти стрес. Випивши чогось для попереднього зняття стресу, молоді ідуть на танцплощадки чи в кафе, старші — у кіно чи в пивну. А там такі ж, як і вони, з загнаним «під градус» стресом, але не з їхньої вулиці чи мікрорайону. Тож будь-яке необережне слово чи випадковий поштовх, наштовхуються на агресивну відповідь, яка часто закінчується бійкою, часто масовою, під час якої у більшості випадків у когось у руці з’являється ніж чи арматура, або каменюка. Як результат — хтось поранений чи убитий, а як наслідок — хтось заарештований і засуджений.

Інша причина засудження — намагання встановити справедливий розподіл доходів від якоїсь діяльності шляхом привласнення частки державного чи приватного майна за принципом: «От многого немножко — не кража, а дележка!» — Це особливо характерно для шахтарських містечок з пічним опаленням на вугіллі, яке жителі цього містечка самі ж і добувають.

Тож у містах і шахтарських містечках Донеччини і Луганщини є цілі вулиці, майже в кожному будинку яких є хтось, що був засудженим. А в тих будинках, де поки що немає засуджених, люди живуть з тривогою, що рано чи пізно це станеться.

А тому Віктор Янукович для них є символом того, що людина може піднятись до самих високих щаблів життєвого успіху, навіть якщо їй довелося скуштувати тюремної баланди. І вони будуть його підтримувати на виборах, хто б їм що про нього не говорив! Адже це надія кожного на таку ж долю. Він є шахтарською «Попелюшкою», яка, як у казці, стала «Принцесою». Не останню роль грає також надія, що саме Віктор Янукович, який побував у шкурі людини, що вийшла на волю з в’язниці, буде краще за інших політиків опікуватись тим, аби створити достатні умови для реабілітації в суспільстві усіх, хто з якихось причин був ув’язненим.

На мій погляд, ці слова мого донецького колеги дозволяють багато що зрозуміти в поведінці шахтарського електорату і повірити у те, що очолювана Януковичем політична сила може стати переможцем на парламентських виборах, особливо на фоні «розборок» між «помаранчевими».

Постскриптум 1: у період з 13 по 16 лютого 2006 року лабораторія соціологічних досліджень нашого університету, науковим керівником якої є кандидат соціологічних наук, доцент Анатолій Слободянюк, провела в університеті соціологічне опитування на тему: «Електоральна поведінка молоді». Опитування проводилось серед студентів різних спеціальностей і різних курсів, опитано 202 особи як чоловічої так і жіночої статі у віці від 18 до 23 років. Пропонувалось визначитись в уподобаннях по відношенню до 12 названих в анкеті політичних сил. Анкета містила також графу: «Інша політична сила, яку ви підтримуєте, і яка не названа в анкеті»

Результати виявились такими: у парламентських виборах 26 березня братимуть участь 97,5 %, голосуватимуть проти всіх — 7,9 %, ще не визначились — 15,8 %, голосуватимуть за Блок Юлії Тимошенко — 30,1 %, за «Нашу Україну» — 18,8 %, за соціалістів Олександра Мороза — 8,4 %, за Блок Володимира Литвина «Ми» — 4,4 %, за Блок «Пора-ПРП» на чолі з Віталієм Кличком — 3,96 %, за Партію регіонів Віктора Януковича — 2,97 %, за Блок Юрія Кармазина — 1,5 %, за Блок Наталії Вітренко і за Партію зелених Віталія Кононова — по 1 %, за комуністів Петра Симоненка і за партію «Віче» Інни Богословської — по 0,5 %, за Блок Костенка-Плюща і за Блок «Не ТАК!» Леоніда Кравчука — по 0 %. До речі, по графі «Інша політична сила…» пройшла партія «Віче», якої не було в переліку.

Із цих результатів видно, що, незважаючи на потужну обробку засобами масової інформації опозиційного толку і масовану опозиційну політичну рекламу, студенти нашого університету залишились вірними ідеалам Помаранчевої революції, оскільки, якщо скласти усі проценти, набрані політичними силами, які були на Майдані, то отримаємо 62,76 %. А ті, що підтримують противників помаранчевої ідеї, складають у сумі лише 9,37 %. Але і резерв голосів ще залишається чималим — 26,2 %.

Постскриптум 2: в останній день, у який ще законом дозволялось оприлюднювати у ЗМІ результати соціологічних опитувань стосовно передвиборчих рейтингів політичних сил, тобто 11 березня 2006 року, газета «Київські відомості» опублікувала у статті «Сім прохідних і чотири запасних» такі дані «Центру соціальних експертиз і прогнозів» щодо шансів бути обраними 26 березня до Верховної Ради України: Блок Наталії Вітренко — 2,9 %, Блок «Не ТАК!» Леоніда Кравчука — 4,1 %, Блок Юлії Тимошенко — 15,8 %, Блок «Наша Україна» — 16,7 %, Блок НДП Валерія Пустовойтенка — 3,2 %, Блок «Пора-ПРП» Віталія Кличка — 2,4 %, Блок Володимира Литвина — 4,9 %, Блок Костенка-Плюща — 1,3 %, Комуністична партія Петра Симоненка — 4,6 %, «Віче» Інни Богословської — 3,2 %, Партія зелених Віталія Кононова — 0,7 %, Партія регіонів Віктора Януковича — 29,3 %, Соціалістична партія Олександра Мороза — 5,8 %, Трудова партія Валерія Коновалюка — 0,4 %, якась інша партія чи блок — 1,6 %, проти всіх — 3,1 %.