Сьогодні середа — 7-е червня 2006 року.

Зранку Верховна Рада України зібралася вдруге після виборів 26 березня.

Одразу ж після відкриття засідання член тимчасової робочої президії Верховної Ради від блоку «Наша Україна» Микола Катеринчук, який головував на цьому засіданні, поставив на голосування, незважаючи на протести комуністів Петра Симоненка та представників Партії регіонів Віктора Януковича, питання про перерву в роботі парламенту до 14 червня, оскільки три політичні сили — Блок Юлії Тимошенко, Блок «Наша Україна» та соціалісти Олександра Мороза не узгодили ще усі спірні питання, які виникли в процесі створення парламентської більшості на основі цих політичних сил. За цю пропозицію проголосували 227 народних депутатів, а тому парламент продовжить свою роботу уже 14 червня.

Нагадаю, що вперше Верховна Рада України 5-го скликання збиралась на своє засідання 25 травня, але у зв’язку з неготовністю БЮТ, НУ та СПУ підписати коаліційну угоду за пропозицією головуючого на тому засіданні представника соціалістів народного депутата Івана Бокія 240 голосами було проголосовано перерву в роботі парламенту до 7-го червня.

За повідомленнями засобів масової інформації та публічними заявами декого із учасників переговорів підписання коаліційної угоди спочатку відкладалось у зв’язку з небажанням Президента України Віктора Ющенка і декого з його близького оточення, найвпливовішою особою в якому є Петро Порошенко, віддати посаду Прем’єр-міністра лідеру БЮТ Юлії Тимошенко. Після того, як президент озвучив думку, що він не проти прем’єрства Юлії Тимошенко, але за умови, що її уряд втілюватиме у життя програму, з якою Віктор Ющенко переміг на президентських виборах, «Наша Україна» стала претендувати на посаду Голови Верховної Ради України. І усі заговорили, що від «Нашої України» претендуватиме на посаду спікера парламенту Петро Порошенко, з чим категорично відмовляються погодитись соціалісти, які на цій посаді бачать лише свого лідера Олександра Мороза і які вважають, що «Наша Україна» уже має свого представника на одній із найвищих державних посад, оскільки у президентських виборах Віктор Ющенко брав участь, будучи офіційним лідером політичного блоку «Наша Україна» з програмою, яка діє і досі, і яка лягла в основу Коаліційної угоди між БЮТ, НУ і СПУ. Такої ж думки дотримуються і представники Блоку Юлії Тимошенко.

Чи вдасться подолати ці розбіжності переговорникам і чи зможе в разі їх неподолання, а лише приховування чи замороження бути утвореною стабільна і довготривала парламентська більшість на основі БЮТ, НУ і СПУ — це сьогодні ставлять під сумнів багато політиків і політологів.

А поки провідні політичні сили та окремі впливові політики ніяк не можуть дійти згоди в питаннях утворення парламентської більшості і розподілу найвищих посад, Україну поступово охоплює правовий хаос.

Новостворені обласні ради більшості південних і східних областей, ігноруючи Конституцію України і Закон про мови, на перших же своїх засіданнях прийняли постанови про надання російській мові статусу рівноправної з українською в своїх регіонах, що, фактично, означає повне витіснення з часом із вжитку української мови у цих регіонах, а разом з мовою витіснення і української культури.

Парламент Кримської автономії, всупереч своїй конституції і Конституції України, прийняв рішення про заборону проводити у Криму спільні з США військові навчання «Сі-Бріз», які проводяться там ще з часів першого терміну президентства Леоніда Кучми на основі укладених попередньою владою довгострокових угод.

Представники місцевої влади міста Феодосії у Криму, замість сприяння виконанню Постанови Кабміну України про проведення військових навчань, беруть участь у блокуванні цих навчань, ставлячи американських резервістів, викликаних на навчання, в ситуацію блокування їх пересувань і позбавлення забезпечення продовольством, а нашу країну в ситуацію невиконання взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Генеральна Прокуратура закриває кримінальні справи, які були відкриті проти високопоставлених осіб, підозрюваних у розкраданні державного майна, що не додає авторитету і довіри як міністру внутрішніх справ Юрію Луценку, який ці справи ініціював, так і Генпрокуратурі, яка їх закрила.

Деякі міліцейські чини, оговтавшись від переляку, викликаного першими кроками Юрія Луценка на посаді їхнього міністра, уже дозволяють собі, напившись, забити до смерті офіцера — пілота із МНС, який відпочивав на березі річки і вступився за честь жінки.

Російський президент Володимир Путін дозволяє собі перед телекамерами відкрито зневажливі вислови на адресу української влади і вимагає від неї «послушанія» в питаннях з ким Україні дружити, так начебто він цар Петро Перший, а на календарі не 21 століття, а 18-е. І це в той час, коли увесь російський газ транспортується до Європи по українській газотранспортній системі.

А Президент України Віктор Ющенко замість того, щоб хоч якось використати ту владу, якою він наділений, для наведення порядку в країні та підвищення її авторитету у світі, продовжує щосуботи закликати «любих друзів» до примирення, а народ і «недругів» — до порозуміння, з кожним днем і з кожним словом усе більше переконуючи усіх нас у тому, що притаманна йому нерішучість є домінантою його характеру.

Нещодавно я прочитав у «Дзеркалі тижня» інтерв’ю з начальником Головдержслужби України Тимофієм Мотренком. Фактично, за аналогією, він є «начальником відділу кадрів керівного складу держави». На цю посаду, як відомо, як і на посаду помічника, кожен керівник ставить людину, якій абсолютно довіряє. Тож виходить, що Віктор Ющенко довіряє Тимофію Мотренку абсолютно. А така довіра можлива лише між друзями. Тобто, можна вважати, що Тимофій Мотренко теж входить в число друзів Віктора Ющенка. Але ж усім політикам і високим посадовцям відомо, що Тимофій Мотренко був не просто довіреною особою у Леоніда Кучми, який його поставив на чолі Головдержслужби — він був другом сім’ї Леоніда Даниловича. Однак, на мій погляд, Тимофій Мотренко, який є дуже розумним чоловіком, може бути другом Леоніда Кучми і Віктора Ющенка одночасно лише за однієї умови — що і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко теж дружать між собою. І у цій дружбі, мабуть, немає нічого поганого і протиприродного. Але, якщо це так, то тоді виникає запитання до Віктора Ющенка: «Як же пояснити тоді усі ті громи і блискавки на адресу Леоніда Кучми, які були випущені кандидатом у президенти Віктором Ющенком та його найближчими соратниками напередодні та під час Помаранчевої революції?» — За логікою подій сьогодення виходить, що це була лише одна із передвиборчих технологій. Але тоді можливо, що не такі уже й далекі від істини були перед третім туром голосування на президентських виборах Віктор Янукович та Тарас Чорновіл, які заявляли, що Леонід Кучма робить усе для того, щоб переміг Віктор Ющенко.

Абсолютно непродуманими, на мій погляд, є заяви як самого Віктора Ющенка, так і тих високих посадовців, які наділені правом робити такі заяви від імені уряду України, про вступ нашої держави у найближчі роки до НАТО і Європейського Союзу. Адже обидва цих кроки викликають шалений спротив Росії, яку з її генетичним потягом до світової гегемонії можна зрозуміти. І неважко зрозуміти також, що із-за поставки Росією тих же таки енергетичних ресурсів Європа не захоче із-за України псувати з росіянами відносин. А тому нам років з двадцять потрібно було б поводити себе у відносинах з Росією так, як поводила себе з нею Фінляндія допоки не стала однією із найбагатших країн Європи — фіни упродовж кількох десятків років після 2-ї світової війни не вступали і навіть не заявляли про наміри вступити ні до НАТО, ні до ЄС, а на рівних торгували і дружили як з Росією, так і з ЄС. Тож з боку Росії до Фінляндії не було ніяких претензій, а тому ні її уряд, ні її спецслужби не заважали фінам розбудовувати і економічно зміцнювати свою державу.

До речі, після прийняття єдиної для Європейського Союзу конституції, створення єдиних грошово-валютної і митної систем та розповсюдження Шенгенської угоди про безвізовий перетин кордонів кожної країни на усіх членів ЄС, цей союз, оголосивши НАТО своїми Збройними Силами, стане повною аналогією у Європі такої федеративної держави як США, для економічного протистояння якій він і створювався. Тож, фактично, боротьба за приєднання України до ЄС в перспективі є нічим іншим, як боротьбою за обмеження незалежності нашої держави. Але хіба ж для того ми незалежність у 1991 році проголошували, щоб у такий спосіб її послабити? Тож краще було б проводити політику дружби і з Росією, і з ЄС, і з США, не надаючи переваги жодному із партнерів і не оголошуючи пріоритетність у стосунках з кимсь із них одним. І спокійно використовувати своє стратегічне розташування на карті Землі для швидкого нарощення економічного потенціалу і добробуту народу — як Швейцарія!

Постскриптум 1: у суботу 10 червня прес-секретар блоку «Наша Україна» вінничанка Тетяна Мокріді озвучила журналістам заяву, із якої витікало, що представники цієї політичної сили, які уже погодились на те, щоб посаду прем’єр-міністра України обійняла лідер БЮТ Юлія Тимошенко, зупиняють свою участь у переговорному процесі по створенню парламентської більшості з БЮТ і СПУ в знак протесту проти вимоги соціалістів віддати посаду Голови Верховної Ради України їхньому лідеру Олександру Морозу. А в другій половині цієї заяви прозвучав ультиматум, що в разі, якщо соціалісти не погодяться підтримати кандидатуру Юрія Єханурова на посаду Голови Верховної Ради України, а наполягатимуть на кандидатурі Олександра Мороза, то блок НУ вийде із переговорного процесу з БЮТ і СПУ по створенню парламентської більшості у форматі трьох і розпочне ці переговори з іншими політичними силами, що увійшли до парламенту, тобто, з Партією регіонів.

Увечері цього ж дня і Президент України Віктор Ющенко публічно підтримав вимогу блоку «Наша Україна» про надання саме цій полiтичній силі переважного права висувати свого представника на посаду Голови Верховної Ради України від парламентської більшості. Більше того, підтвердивши право Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра України, Віктор Ющенко поклав на неї відповідальність за створення парламентської більшості на основі БЮТ, НУ і СПУ. Це, фактично, прозвучало як вимога до Юлії Тимошенко переконати Олександра Мороза відмовитись від претензій на посаду керівника парламенту.

І те, що і Президент України Віктор Ющенко і його соратники з блоку «Наша Україна» готові пожертвувати ідеалами Помаранчевої революції аби лише не допустити до керівництва центральним органом законодавчої гілки влади Олександра Мороза — усе це особисто для мене стало аргументом на користь тези, що однією із найближчих тактичних задач президента держави і команди його підтримки є скасування Конституційної реформи, найпослідовнішим апологетом якої є саме лідер соціалістів Олександр Мороз. Особливо ж, якщо до цього аргументу додати в якості фону ще й заяву Віктора Ющенка тижневої давнини про те, що він не подасть парламенту на затвердження кандидатуру прем’єр-міністра до тих пір, поки не будуть приведені до присяги судді Конституційного Суду.