Станом на 26 квітня наш університет уже більше місяця перевіряють 10 ревізорів КРУ. Це перевірка планова, яка проводиться один раз на два роки, і повинна вона була у нас бути ще в жовтні минулого року. Але розпочали ревізори перевірку університету лише у березні року нинішнього. Для чогось вони робили перерву на два тижні і з 19 квітня поновили перевірку з обіцянкою завершити її 7 травня. Тож кожної миті у ці дні ревізори або йдуть у якийсь підрозділ і перевіряють усе на місці, або когось із керівників чи матеріально відповідальних працівників викликають з документами у виділену для них кімнату. Вони перевіряли нас навіть 20 квітня, коли увесь університет святкував 50-річчя від дня заснування. Але, правда, цього дня не викликали нікого, а працювали з документами.

А у понеділок 26 квітня, зранку, для проведення перевірки прибули до університету 10 членів комісії мінiстерства, хоча голову цієї комісії Іванову Світлану Володимирівну, яка є головним інспектором Державної інспекції по контролю вищих навчальних закладів України, ми зустріли ще у неділю увечері.

Об 11 годині ранку, коли з’їхались уже із усіх міст усі члени комісії, відбулася коротка зустріч ректорату з комісією, на якій нам була роз’яснена мета перевірки і поставлені конкретні завдання. І десь через годину перевірка розпочалася. До 10 перевіряючих, що приїхали з університетів Києва, Тернополя, Львова, Хмельницького і Каменець-Подільського, після 11 години долучились ще троє із Вінницького національного аграрного університету та троє із Вінницького торгово-економічного інституту Київського національного торгово-економічного університету. Серед перевіряючих були 4 проректори, один декан, один начальник навчального відділу, два завідувачі кафедрами і 7 представників професорсько-викладацького складу перерахованих вище університетів. До кінця дня 26 квітня перевіряючі вивчали надані нами документи та роботу тих деканатів і кафедр, які вони визначили. А перша половина дня 27 квітня була присвячена тестуванню студентських груп напрямків інженерної механіки, екології і менеджменту. Під час тестування, яке здійснювалось як за нашими тестами, так і за тестами, привезеними з собою перевіряючими, було категорично заборонене перебування наших викладачів в аудиторіях, де воно проводилось, не брали участі наші викладачі і у перевірці тестових робіт, що здійснювалась у другій половині цього ж дня. Результатів тестування на момент, коли я пишу ці рядки — а це 28 квітня, мені ще не довели. Повідомили лише, що менеджери з завданнями упорались блискуче, а екологи та інженерні механіки добре. Це мене не здивувало, оскільки на менеджмент у нас завжди найвищий конкурс, а на екологію та інженерну механіку суттєво нижчий.

На цьому я поки що поставлю крапку і візьмусь за поточні справи, а дописуватиму цей розділ по мірі надходження нової інформації від комісії КРУ чи комісії МОН України.

Зауважу лише, що через вмонтованість у ці перевірки я не зміг навіть у вівторок 27 квітня подивитись — ні у прямому ефірі, ні у вечірніх випусках новин — на баталії, що розгорнулись у Верховній Раді України та під її стінами під час ратифікації домовленостей Президентів Росії і України, Медведєва і Януковича, щодо продовження терміну базування Чорноморського флоту у Севастополі ще на 25 років. Із повідомлень радіо, яке я слухав в автомобілі, коли пізно увечері повертався додому, я дізнався, що, незважаючи на протестні дії опозиції, які доходили і до запалювання димових шашок і до кидання яйцями по спікеру парламенту Володимиру Литвину, якого прикривала парасольками охорона, коаліційна більшість 236 голосами ратифікувала угоду, підписану президентами Росії і України. Тобто, тепер Севастополь продовжуватиме бути російською базою і після 2017 року аж до 2042 року. Без будь-якого обговорення у комітетах і сесійній залі, і одразу у першому та другому читаннях і загалом, парламентська більшість за 10 хвилин прийняла Бюджет-2010. Це рекорд. Так блискавично Державний бюджет у Верховній Раді України ще ніколи не приймався, та й, мабуть, у парламенті жодної іншої країни світу теж.

До речі, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин точно увійде до історії України. Адже це під його головуванням у 2004 році парламент прийняв зміни до Конституції України, в результаті імплементації яких під час президентства Віктора Ющенка розпочався хаос в управлінні державою, який припинив Віктор Янукович, ставши президентом та поставивши на чолі уряду вірнопідданого соратника Миколу Азарова. Це завдяки діям особисто Володимира Литвина і фракції його імені, які перекинулися під прапори Віктора Януковича, була зруйнована попередня парламентська більшість, на яку спирався уряд Юлії Тимошенко, і створена нова парламентська більшість, до якої увійшли окрім фракції Блоку Литвина фракція Партії регіонів, комуністи Петра Симоненка та десяток перебіжчиків з фракцій НУНС і БЮТ. Це завдяки Володимирові Литвину відбулася ратифікація угоди, підписаної президентами Росії і України, про продовження після 2017 року на 25 років терміну перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі, що, імовірно, остаточно розколе Україну на дві частини і у майбутньому може привести, як мінімум, до втрати Криму. Це завдяки Володимиру Литвину Бюджет-2010 було прийнято без розгляду у комітетах і обговорення у сесійній залі, чого собі не дозволяла навіть правляча Комуністична партія за часів існування Радянського Союзу. Це сучасний аналог геростратової слави. І, як ніхто не пам’ятає, хто збудував Храм Артеміди, але усі знають, що його спалив Герострат, так з часом усі пам’ятатимуть лише Володимира Литвина, який своїми діями заклав міну уповільненої дії під українську незалежність.

Єдиною втіхою для Володимира Литвина є те, що Віктору Януковичу послужилися і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко не в меншій мірі, ніж він. Своєю безкомпромісною боротьбою між собою вони, по-перше, розкололи помаранчевий електорат, з яким вибороли перемогу у 2004 році, а по-друге, не менше третини цього електорату втратило до них довіру, що і дозволило Віктору Януковичу отримати перемогу на виборах. Тепер можна очікувати, що більша частина українців на сході, у центрі та на півдні покірно сприйме владу Віктора Януковича, як вона покірно сприймала у свій час і панщину, і колгоспи, а прапор політичної боротьби від Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко перейде до партії «Свобода» Олега Тягнибока, зі змiщенням центру політичного опору на захід України. І, боюсь, як би уся ця боротьба не закінчилась новою «Руїною», обумовленою приєднанням Лівобережної та Південної України до Росії та створенням на Правобережжі Дніпра нового варіанту української держави зі втроє меншою кількістю населення і вдвоє меншою територією, що не примикатиме до моря.

Продовжую 29 квітня. Цього дня перевіряючі мені дали на ознайомлення перший варіант довідки, яку вони склали за результатами перевірки. Кинулись у вічі три речі. По-перше, засумнівавшись у отриманих нашими студентами під час тестування 27 квітня високих результатах, перевіряючі 28 квітня здійснили повторне тестування, але уже за своїми тестами і знову з повною відсутністю наших викладачів а аудиторіях під час тестування, і отримали ще більш високі результати, що примусило їх висловити і здивування, і захоплення, оскільки в жодному іншому університеті під час перевірок такого феномену не спостерігалось. По-друге, деякі зауваження і побажання перевіряючих стали демонстрацією того, що в жодному із відомих європейських університетів вони не були і передового світового досвіду не знають. Після ознайомлення з цими побажаннями і зауваженнями склалося враження, що представники індустріального суспільства з другим технологічним укладом дають поради, як жити, представникам інформаційного суспільства з п’ятим технологічним укладом. А по-третє, дехто із перевіряючих вирішив особливо не обтяжувати себе обробкою матеріалів про побачене і почуте у нашому університеті, а вставити у довідку те, що у нього було напрацьоване під час перевірки інших навчальних закладів. Внаслідок цього в багатосторінковій довідці з’явилися і два абзаци, на пів сторінки кожний, в одному з яких вказувалось, що в протоколах (від такого-то числа і такого-то) засідання кафедри мікробіології на біологічному факультеті не знайдено питань, присвячених розгляду успішності студентів, а у другому абзаці вказувалось на те, що в протоколах (від такого-то числа і такого-то) засідання кафедри ґрунтознавства географічного факультету не знайдено питань, присвячених аналізу результатів наукової роботи зі студентами. Але ж увесь гумор у тому, що у нашому університеті ні кафедр таких немає, ні факультетів.

Звичайно, після дискусії усі ті зауваження, які ми опротестували, були із довідки вилучені, і вона стала відповідати об’єктивній оцінці результатів діяльності університету з цілком заслуженим статусом національного, який за критеріями ЮНЕСКО входить в двадцятку кращих університетів України.

До речі, у ці дні із неофіційних джерел мені стало відомо, що за рейтинговою методикою нашого міністерства за результатами минулого року наш університет став третім у рейтингу університетів технічного профілю, маючи перед собою лише НТУУ «Київський політехнічний інституту» та Харківський національний університет радіоелектроніки і обійшовши багатьох наших грандів, у тому числі і тих, які уже отримали статус дослідницьких. У цьому рейтингу є і інші університети, які мають результати кращі, ніж у наших грандів зі статусом дослідницького. Тож керівники міністерства, кажуть, ще з часів Вакарчука ніяк не можуть прийняти рішення відносно того — опубліковувати ці результати, чи покласти їх під сукно.

Продовжує у ці передсвяткові дні діставати нас і комісія КРУ. Не знаходячи якихось значимих недоліків, вони дістають нас тими речами, які можуть мати подвійну трактовку — і так, і так. Я ревізорів КРУ розумію — акт перевірки університету без недоліків і штрафних санкцій їхнє начальство у них просто не прийме, а самих ревізорів вважатиме не професіоналами. Тож ми уже самі намагаємось якісь речі, котрі мають подвійну трактовку, не маскувати, аби полегшити їх участь. Але з деякими ревізорами справа доходить до абсурду. Наприклад, один із них звинуватив нас у тому, що ми, виготовляючи на практичних заняттях під час робочих триместрів силами студентів тротуарну плитку, склопластикові вікна, парти і комп’ютерні столи та енергоощадну апаратуру і встановлюючи це усе в корпусах та на території університету, наносимо шкоду місцевому бізнесу, оскільки, якби ми не робили цього самі, то змушені були б замовляти усе це у бізнесменів, даючи їм можливість заробити.

Крім того, деяким ревізорам не віриться, що маючи можливість усі вище перераховані речі виробляти, ми не продаємо їх за готівку на сторону, тож перевірка йде і усього того, що поступило у вигляді заготовок, і усього того, що встановлено. І їм дуже не подобається, що у нас усе сходиться.

Із подій 29 квітня варто згадати ще й про таку — на засіданні Вченої ради університету, яке відбулося у другій половині дня, було проголосоване рішення про надання дозволу на опублікування цієї книги. Тож після травневих свят я уже матиму право передати рукопис у редакцію нашого університетського інформаційно-видавничого центру. І поки редактори та верстальники видавництва працюватимуть над рукописом, доводячи його до видавничої кондиції, пройде не менше двох місяців, протягом яких уже буде визначено бути мені ректором ще один термін чи ні, про що я розповім у «Післямові», яку писатиму аж до того дня, в який редактори мені скажуть: «Досить, пора передавати текст «Післямови» у видавництво, оскільки увесь інший текст уже зверстано».

Продовжую розповідь 30 квітня. Цього дня мені доповіли, що ревізори КРУ збираються написати в акті звинувачення нас у тому, що університет недовиконав план фінансових надходжень, оскільки бухгалтерія недобрала кошти від студентів-контрактників, адже згідно з контрактами ми зобов’язані були до кінця лютого отримати 18 мільйонів гривень, а отримали лише 16 з половиною. Довелось мені на це звинувачення відреагувати до кінця дня підписанням наказу такого змісту:

Про корекцію термінів
внесення плати за навчання студентами,
що навчаються на умовах надання
платних послуг

Типовим контрактом, затвердженим Міністерством освіти і науки України та погодженим з Міністерством юстиції України, студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах України, дозволено вносити плату за навчання або одноразово за весь термін навчання, або один раз на рік за один курс навчання, або один раз на півроку за один семестр навчання, або щомісяця за освітні послуги, надані університетом протягом того місяця, що закінчився.

За погодженням із тими, хто поступає на перший курс навчання на умовах надання платних послуг, в нашому університеті практикувалось підписання контрактів, в яких обумовлено терміни сплати за навчання двічі на рік — у жовтні та лютому місяцях — зі сплатою половини річної суми при кожному платежі. У контракті обумовлено також, що в разі відрахування з університету студенту контрактної форми навчання внесені кошти не повертаються, оскільки вони після внесення зараховуються до спеціального фонду кошторису, а тому їх повернення фінансовими органами трактується як кредитування тих, хто відраховується.

Багаторічна практика показує, що першу половину року усі студенти контрактної форми навчання отримують оплачені ними авансово платні послуги сповна, але багатьох із них після весняної екзаменаційної сесії другого триместру, яка проходить на одних курсах у березні, а на інших у квітні, доводиться відраховувати за академічну неуспішність до завершення навчального року. І, якщо ці студенти згідно контракту вчасно сплатили у лютому другий піврічний внесок, то, будучи відрахованими у квітні або травні, вони стають покараними ще й фінансово, оскільки внесені за півроку кошти їм не повертаються, незважаючи на не отримання у травні та червні освітніх послуг, за які вони проплатили авансом.

Для приведення у відповідність вимог фінансових органів та вимоги, що будь-яка послуга повинна авансуватись лише один раз, а оплачуватись остаточно лише після її надання у повному обсязі

наказую:

1. Вимогу контрактів зі студентами, що у лютому вони зобов’язані внести другу половину річної суми оплати за послуги, які будуть надаватись їм у другому півріччі, замінити вимогою помісячної оплати за отримані у другому півріччі освітні послуги, а вимозі оплати за півроку у другому півріччі навчального року, надати статус «за бажанням». Оплату за надані протягом кожного місяця у другому півріччі освітні послуги необхідно вносити не пізніше 5-го числа наступного місяця,

2. Надати цьому наказу статус доповнення до контракту зі студентами, які навчаються на умовах надання платних послуг.

3. Начальнику відділу кадрів Ляховченко Н. В. наказ довести до відома бухгалтерії, навчального відділу і директорів інститутів 30 квітня 2010 року.

4. Директорам інститутів у травні 2010 року забезпечити копіями цього наказу усіх студентів, які навчаються в очолюваних ними інститутах на умовах надання платних послуг.

5. Контроль за виконанням наказу покласти на першого проректора Грабка В. В.

Ректор
Б. І. Мокін

Копію цього наказу було передано також ревізорам КРУ, тож скоро дізнаємось, як вони на нього відреагують, адже акт перевірки університету ревізори КРУ обіцяють надати мені для ознайомлення одразу після свят, а точніше, 12 травня.

Нагадаю, що згідно з нормами чинного законодавства ми відпочиваємо не лише у святкові дні 1 та 2 травня, але і 3 та 4 травня, оскільки свята цього року співпали з вихідними, суботою і неділею. А попереду ще День Перемоги, який теж співпадає з вихідним днем, і релігійна Трійця, яку теж відзначатимемо два дні. Тож, фактично, половину травня українці не працюватимуть. І це при тому, що ми не є багатою державою, і це при тому, що народи багатих держав не мають такої сили-силенної святкових днів, яку маємо ми, завдяки популізму народних депутатів України.

Цією сентенцією я і завершу свою розповідь в останній день квітня.

Постскриптум 1: 7-го травня, напередодні свята Дня Перемоги, до Вінниці прибула для зустрічі з активом обласної організації партії ВО «Батьківщина» її лідер Юлія Тимошенко. Однак, хоч я і числюсь членом бюро обласної організації цієї партії, але на зустріч із Юлею Тимошенко запрошеним не був. А про те, що вона відвідувала Вінницю, дізнався із повідомлень радіо лише 8-го травня.

Цікава ситуація у мене зараз — через те, що я є членом опозиційної партії ВО «Батьківщина», мене не кличуть на обласні зібрання керівників підприємств і організацій, що організовуються губернатором, який є членом нині правлячої Партії регіонів. А через те, що мене, як загітованого у ряди партії колишнім керівником Вінницької обласної організації ВО «Батьківщина» Георгієм Філіпчуком, не любить нинішній керівник Вінницької обласної організації партії ВО «Батьківщина» Юрій Медведєв, мене не кличуть на зібрання активу цієї партії. Хоча, якщо бути абсолютно точним, один раз після закінчення президентських виборів я був запрошеним, правда, не самим Юрієм Медведєвим, а якоюсь дівчиною із секретаріату, і на зібрання, яке чомусь проводилось в ресторані. Але я до ресторанів не ходжу із принципу, тож і за цим партійним запрошення до ресторану не пішов.

І взагалі у мене склалося враження, що партійне керівництво «Батьківщини», а можливо і сама Юлія Тимошенко, мене як свого соратника не сприймають і, мабуть, для них я залишаюсь «кучмістом». Інакше, як пояснити те, що саме в часи, коли Податковою адміністрацією України керував член партії ВО «Батьківщина» Буряк, податківцями Вінниччини було накладено штраф на очолюваний мною університет у розмірі 13 мільйонів гривень з грубим порушенням чинного законодавства. І ні Буряк, ні його заступники на мої листи, в яких я звертав увагу на порушення податківцями Вінниччини чинного законодавства при нарахуванні штрафних санцій на університет, не відреагували. І лише завдяки рішенням суду ці штрафні санкції були скасовані.

Та й Державним Комітетом з захисту прав споживачів до недавнього часу керувала не чужа керівникам партії ВО «Батьківщина» людина, але і вона ніяк не відреагувала на мої листи, в яких я з додаванням відповідних документів вказував на те, що ревізорами з Вінницького відділення цього комітету з порушенням чинного законодавства накладено штраф на університет у розмірі 990 тисяч гривень. І знову ж таки довелося мені йти до суду, який визнав незаконність накладеного штрафу і скасував його.

І останній приклад — на початку президентської виборчої кампанії мене було запрошено до виборчого штабу Юлії Тимошенко і запропоновано стати її довіреною особою на Вінниччині. Я погодився і навіть з дозволу мiністра Івана Вакарчука пішов у двомісячну відпустку на передвиборчий період. Але потім рішення про призначення мене довіреною особою Юлії Тимошенко так і не було затверджене у її виборчому штабі, про що мене навіть забули повідомити. Я чекав-чекав виклику до штабу для отримання інструкцій і повноважень, але так і не дочекався.

Тож мені нічого не залишається робити, як махнути рукою на заняття політикою взагалі, і зайнятись виключно лише розв’язанням та висвітленням у ЗМІ питань науки і вищої освіти, що я і збираюся зробити, незалежно від того, буду я рекомендований на посаду ректора університету ще на один термін, чи ні.

Постскриптум 2: 9-го травня під час покладання вінків біля пам’ятника льотчикам, що загинули у Великій Вітчизняній війні, я, поклавши вінок, підійшов до трійки керівників: губернатора Володимира Демішкана, Голови Вінницької обласної ради Григорія Заболотного та мера Вінниці Володимира Гройсмана, щоб поздоровити їх зі святом. Мені радо потиснули руки Заболотний і Гройсман, а Демішкан, хоча і подав руку, але подивився на мене так, що я зрозумів — мене і далі не будуть запрошувати на зібрання активу Вінниччини. Більше того, в його очах я прочитав думку, що він хоче бачити на посаді ректора найбільшого вищого навчального закладу Вінниці когось іншого і якнайшвидше.