У п’ятницю, 6-го березня 2009 року, на телеканалі «Інтер» у телестудії«Свобода слова» зібралося досить багато відомих українських політиків на чолі з Президентом України Віктором Ющенком. Ми побачили тут і третину міністрів діючого уряду, які були введені до складу Кабміну за квотою або безпосередньо президента держави, або пропрезидентської, на момент формування уряду, парламентської фракції НУНС — це Васюник, Єхануров, Шандра, Мельник, Вовкун, Павленко, Князевич, Онищук, і відставленого парламентом на початку цього тижня, а тому уже колишнього міністра закордонних справ Огризка, і нещодавно призначеного президентом першим заступником голови СБУ олігарха Хорошковського, і першого заступника Голови Нацбанку Шаповалова.

Попередні рекламні кадри обіцяли нам присутність і Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, і відставленого за власним бажанням «бютівського» міністра фінансів Пинзеника, і щойно затвердженого парламентом Голову СБУ Наливайченка, але вони до телестудії з якихось причин не прибули і участі у цьому політичному шоу не брали.

Тож у телестудії «Інтера» цього разу не виявилось жодного політика чи міністра з оточення Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Не було тут жодного політика і з оточення Володимира Литвина. Не було тут і жодного представника Компартії, якщо не брати до уваги міністра Мельника, від якого комуністи давно «відхрестились», і який в уряд Юлії Тимошенко перейшов з благословення президента держави у спадок від уряду Віктора Януковича. І був у телестудії лише один представник від політикуму Партії регіонів — заступник лідера її парламентської фракції Олександр Єфремов, і то він був, мабуть, лише тому, що скрізь постійно, послідовно і жорстко критикує політику БЮТ і уряду Юлії Тимошенко.

Віктор Ющенко виступав протягом телешоу кілька разів. Говорив він в основному правильні речі, але висловлював їх довго, витіювато, пересипаючи ворохом чисел, тож у слухачів мало що з того, що він говорив, осіло в пам’яті. Хіба що ті числа, з якими, кидаючи репліки, не погоджувався єдиний офіційний представник опозиції Олександр Єфремов.

Перша частина телешоу у студії «Інтера» звелася до осуду розпорядження уряду Юлії Тимошенко розмитнити і використати той російський газ, який було закачано в українські підземні сховища компанією-посередником «Росукренерго» у 2008 році, та осуду дій народних депутатів від БЮТ, які заважали доблесним бійцям спецпідрозділу СБУ «Альфа», котрі, ховаючись під масками, за наказом першого заступника голови СБУ Валерія Хорошковського допомагали слідчим СБУ долати спротив керівників державної компанії «Нафтогаз України» і вилучати з її сейфів усі документи, пов’язані з контрактами на поставку газу в Україну, підписаними з російським «Газпромом» у січні нинішнього року. Вийшло, ну прямо-таки, «дежавю» на тему штурму Генеральної прокуратури України спецпідрозділом МВС «Беркут» під керівництвом міністра внутрішніх справ Цушка кілька років тому, по якому і нині ще не завершене слідство за порушеною з цього приводу проти Цушка кримінальною справою.

Основним аргументом і президента Ющенка, і «СБУшника» Хорошковського, і міністра юстиції Онищука під час цього обговорення була теза, що цей газ є власністю приватної компанії «Росукренерго», і відбирати його в неї — це означає повторювати дії комуністичних правителів Росії, що мали місце у 1918 році, і нариватись на осуд з боку держав з ринковою економікою і штрафні санкції, які будуть накладені на Україну за такі дії європейським судом, куди з позовом в разі заборони продати цей газ західним партнерам звернеться кампанія «Росукренерго». Слухаючи цю тезу, я зрозумів, чому на цю передачу не були запрошені політики з оточення Юлії Тимошенко. Адже хтось із них обов’язково повідомив би телеглядачам і гостям студії, по-перше, і про те, що компанія «Росукренерго» за цей обсяг закачаного в українські газосховища газу російській стороні не заплатила, а тому цей газ, фактично, є не транзитним, а краденим; по-друге, і про те, що з співвласником цього газу «Газпромом Росії», який володіє 50 % акцій компанії «Росукренерго», домовлено про передачу цих обсягів газу «Нафтогазу України» для використання в якості технічного газу, потрібного українській газотранспортній системі для перекачування російського транзитного газу у Європу; по-третє, і про те, що саме «Нафтогаз України», заплативши за цей газ «Газпрому Росії», перевів його із розряду «крадений» в розряд «куплений», тобто, в такий, який уже може використовуватись за призначенням тим, хто за нього заплатив. Таке враження, що ті, хто зібрався цього вечора в телестудії «Інтера», упевнені в тому, що усі, хто дивиться їхню передачу, ніяких проурядових і опозиційних газет не читають, в Інтернет-видання не заглядають, а тому повірять усьому тому, що скажуть з цього приводу опоненти Юлії Тимошенко.

Головним героєм другої частини телешоу став відставний міністр закордонних справ Володимир Огризко, котрий сидів у телестудії поряд з президентом Віктором Ющенком. У своєму виступі Огризко обізвав усіх тих, хто голосував за його відставку, не патріотами України. Це дало привід Олександру Єфремову кинути репліку, що таким визначенням Володимир Огризко зараховує до не патріотів України половину громадян України, які стоять за народними депутатами, котрі проголосували за його відставку. І, на думку Єфремова, відставку абсолютно справедливу, як з позицій того, що не має ні юридичного, ні морального права міністр закордонних справ України давати письмові вказівки українським посольствам в інших країнах осудити висловлювання і дії керівника уряду, до складу якого він і сам належить, так і з позицій того, що, якби Огризко був високопрофесійним дипломатом, то він ніколи не дозволив би собі після некоректного висловлювання посла Росії Віктора Чорномирдіна на адресу нашого президента одразу ж оприлюднювати погрози про видворення Чорномирдіна з України, що одразу ж привело до ще більшого погіршення відносин з Росією. І хоч я сам далеко не в захваті від Олександра Єфремова, але з цими його висловлюваннями на адресу опального міністра закордонних справ цілком згоден. На мій погляд, будь-який міністр, який хоче засуджувати слова і дії керівника уряду, до складу якого він входить, спочатку повинен подати у відставку і вийти зі складу цього уряду, а потім уже осуджувати його керівника. А допоки він працює у складі цього уряду, то зобов’язаний виконувати вказівки прем’єр-міністра і не дозволяти собі займатись розгортанням кампанії по його дискредитації за кордоном.    Що ж до випадку з Чорномирдіним, то я на місці міністра, у м’якій формі звернувся б до нього з нагадуванням, що не личить послу іншої держави у такій формі висловлюватись про президента нашої держави і попросив би його в подальшому більш відповідально відноситись до своїх слів. Це і негативної реакції ні в кого не визвало б, і змусило б Чорномирдіна дійсно не забувати про те, що він має статус посла, і що не усе те, що собі можуть дозволити говорити на адресу свого президента громадяни України, може дозволити собі говорити він.

Оскільки, послухавши першу і другу частини цього телешоу, я зрозумів і його направленість, і аргументацію діючих осіб та виконавців, то третю частину телешоу, котра повинна була розгортатись у телестудії «Інтера» після реклами за 12-у ночі, я дивитись не став, обмежившись лише кількома хвилинами спостереження за виступом першого заступника керівника секретаріату президента Романа Безсмертного. І мені досить дивно було почути із уст Романа Безсмертного дифірамби на адресу ідеї створення двопалатного парламенту, адже в кінці 90-х років минулого століття, перебуваючи в опозиції, він був одним із послідовних противників цієї ідеї, яку тоді висловлював чинний керівник держави Леонід Кучма. Я це добре пам’ятаю, оскільки, як прихильник ідеї створення двопалатного парламенту, відслідковував висловлювання з цього приводу і прихильників, і противників цієї ідеї.

Спостерігаючи за тим, як намагався догодити своїм господарям ведучий телешоу Андрій Данилевич, котрий і під час щоденної подачі новин на «Інтері» з задоволенням дозволяє собі «потоптатись» по Юлії Тимошенко та її соратниках, я змушений із сумом констатувати, що наших тележурналістів не вчить ума-розуму доля їхніх попередників у жанрі «топтання по головам» відомих політиків, котрі в момент «топтання» не користувались президентською підтримкою. Мені згадався Долганов, який на замовлення Леоніда Кучми «топтався» по Юлії Тимошенко, і Піховшек, котрий дещо пізніше «топтався» по Віктору Ющенку — і де вони зараз? І мені неважко уявити, чим буде займатись Андрій Данилевич в разі, якщо Юлія Тимошенко виграє президентські вибори. І «зітре» його з телеефіру не Юлія Тимошенко, оскільки вона не злопам’ятна, а «зітруть» його її прихильники, які не простять йому такої відвертої зневаги до свого лідера і підбір лише фактів, що її дискредитують, в щоденних новинах на «Інтері».

Сьогодні на телешоу повинен був з’явитись, але так і не з’явився, і щойно призначений парламентом Голова СБУ Наливайченко, подання на якого Президент України Віктор Ющенко уже надсилав до Верховної Ради України не вперше, і який є виконувачем обов’язків голови СБУ уже більше 2 років. І в останній час Віктор Ющенко спочатку подав кандидатуру Наливайченка, потім відкликав, потім знову подав. І, якби не голоси народних депутатів України від БЮТ, то 230 голосів «За» Наливайченко не набрав би. І мене, як і багатьох інших прихильників Юлії Тимошенко, здивували саме ці голоси «бютівців» за призначення Наливайченка, який ще не так давно погрожував Юлії Тимошенко порушенням кримінальної справи, приписуючи їй зраду українських державних інтересів на користь Росії. Як припускають політологи і журналісти, частина парламентарів від БЮТ віддали голоси за Наливайченка тому, що саме він, повернувшись з відрядження, віддав наказ офіцерам спецпідрозділу «Альфа» покинути приміщення «Нафтогазу України» і більше не втручатись у газові справи, принаймні, хоча б до тієї пори, допоки Юлія Тимошенко не повернеться з Франції, де вона нині веде переговори з французьким президентом Ніколя Саркозі. Але, як на мій погляд, то «бютівців» просто елементарно «розвели», застосувавши прийом поєднання концепції «доброго» і «поганого» слідчого, згідно з яким «поганий» перший заступник голови СБУ Хорошковський ввів спецназ «Альфа» у приміщення «Нафтогазу України», а «добрий» виконувач обов’язків голови СБУ Наливайченко цей спецназ вивів. І якщо, як подейкують журналісти, за цим «вводом-виводом» стоїть керівник секретаріату президента Віктор Балога, то треба віддати йому належне — у питанні затвердження Наливайченка на посаді голови СБУ він переграв своїх опонентів.

Під час спостерігання телешоу на «Інтері» я тричі переключався на кілька хвилин на телеканал ТРК «Україна», де у цей же час йшла передача «Свобода Савіка Шустера». Під час першого включення я слухав виступ Першого президента України Леоніда Кравчука, під час другого включення слухав виступ Голови Державного комітету з регуляторної політики і підприємництва Олександри Кужель, під час третього включення слухав репліки Михайла Бродського, який колись був сподвижником, а нині є противником Юлії Тимошенко.

Леонід Кравчук виступав на підтримку уряду Юлії Тимошенко, говорив аргументовано і емоційно — в останній час його виступи мені подобаються, але, боюсь, що я ніколи не зможу налаштувати себе на загальне позитивне відношення до нього. Адже на фоні Чорнобильської атомної катастрофи, віддавши Росії ядерну зброю і тактичні ракети та знищивши за допомогою США підземні ракетні комплекси, Леонід Кравчук наніс такі втрати нашій державі, які вона могла б мати лише внаслідок ядерної війни і повної капітуляції. Таке не забувається і не прощається. Були б у нас сьогодні ці ракети і ядерні бомби, США, Росія і країни Європи вистроювалися б у чергу за тим, щоб виділити нам потрібні для подолання кризи кошти. А так маємо те, що маємо! І нема чого обурюватися з приводу низького рівня життя українського народу — переможені у ядерній війні перші два десятки років зобов’язані жити погано — згадайте Японію після 1945 і до 1965 років.

Олександра Кужель у своєму виступі акцентувала увагу на тому, що вона відгукнулась на заклик Юлії Тимошенко об’єднати зусилля різних політичних сил задля подолання економічної кризи, і Юлія Тимошенко повірила їй і надала саме той пост, на якому вона може себе проявити максимально. На жаль, її приклад не набув масовості, а деякі політики від опозиції навіть отримують задоволення від того, що уряду важко. І, на думку Олександри Кужель, надзвичайно важко долати кризу, яка набирає обертів і в Україні, і у світі, уряду, в якому частина міністрів ігнорують розпорядження прем’єр-міністра і виконують лише вказівки, що йдуть з секретаріату президента, і який не має впливу на обласні державні адміністрації, головам яких президент держави забороняє, навіть брати участь у засіданнях Кабміну.

Михайло Бродський, як завжди, не стільки виступав, скільки обливав брудом своїх опонентів.

А взагалі-то на обох каналах усе було, як завжди, і усі були із однієї і тієї ж колоди.

Останні тижні я вже не дивився ці телешоу, а задовольнявся лише ознайомленням з критичним аналізом їх змісту у статтях політолога із НаУКМА Ігоря Лосєва на сторінках газети «День», не менше ніж під половиною оцінок якого можу поставити свій підпис і я. Цим я дуже суттєво вигравав у часі, адже тривають ці шоу по кілька годин, а на прочитання статті Лосєва мені потрібно не більше 10 хвилин. Вчора, зреагувавши на рекламу, я вирішив відмінити табу, накладене собі на перегляд полiтичних телешоу на усіх трьох каналах. Але, переглянувши досить детально одне з них і фрагментарно друге, я остаточно переконався у тому, що вони не варті витраченого на їх перегляд часу, тож відтепер знову буду знайомитись з тим, що буде на цих шоу, лише по статтях Ігоря Лосєва.

Постскриптум 1: подивившись у неділю 8-го березня, починаючи з 20-ї години, підсумковий випуск новин на телеканалі «Інтер» я зробив для себе відкриття — виявляється і цей канал, і його ведучий Андрій Данилевич можуть виконувати роль пропагандистів ідей Юлії Тимошенко і сприяти підняттю її рейтингу. Адже, продемонструвавши одне за одним інтерв’ю, взяті Андрієм Данилевичем у олігарха Валерія Хорошковського, у керівника президентського секретаріату Віктора Балоги та у лідера Партії регіонів Віктора Януковича і озвучивши їхніми устами ідею Юлії Тимошенко закупити у «Газпрому Росії» за низькими цінами газ, непроплачено-закачаний компанією «Росукренерго» в українські підземні газосховища, щоб у такий спосіб зменшити вартість газу для українських споживачів, Андрій Данилевич усім громадянам України, 80 % із яких за європейськими мірками є людьми бідними, продемонстрував, як об’єднується президентська рать з олігархами від влади та опозиції для того, щоб, прикриваючись лозунгом захисту приватної власності, позбавити Юлію Тимошенко можливості покращити життя бідним. Так «пропіарити» Юлію Тимошенко навряд чи зміг би хтось із її соратників, адже ідеї відібрати у багатих сумнівно отриману власність і поділити її серед бідних завжди знаходили підтримку у суспільствах, більшість яких складали бідні люди. І якщо дійсно за сценарієм затвердження Наливайченка на посаді голови СБУ стояв Балога, то після цього його інтерв’ю на телеканалі «Інтер», доповненого інтерв’ю, взятими у його політичних однодумців, висловлюючись мовою вболівальників футболу, Балога услід за голом у ворота БЮТ забив автогол у свої ворота.

Постскриптум 2: у вівторок 10 березня, пошта принесла мені № 8 щотижневика «Дзеркало тижня» за 7–13 березня 2009 року. Серед інших мене особливо зацікавила стаття Юлії Мостової (в російськомовному варіанті): «Нет такой цели, которую не оправдали бы солидные средства». Із цієї статті я процитую лише один абзац, який стосується теми, що обговорювалась на телешоу «Інтера», зміст якого розкритий вище, а саме: «Для Виктора Ющенко это самый большой лоббистский проект за историю его президентства. Именно он благословил заход «РосУкрЭнерго» на украинский рынок в 2006 году. Именно он закрыл глаза и позвонил лояльному к РУЭ менеджменту взять под контроль все основные финансовые потоки НАК «Нефтегаз». Именно он, по словам премьеров России и Украины, 31 января не дал реализовать договоренности, предполагающие выдавливание «РосУкрЭнерго» из схемы поставок газа в Украину. Именно он превратил лояльные к нему органы — прокуратуру, СБУ и отчасти СНБО — в средства защиты интересов РУЭ» — кінець цитати. У цій статті висловлено багато інших цікавих думок — її варто прочитати з першого і до останнього рядка, оскільки вона дає відповіді на багато запитань, що виникають у зв’язку з вищезгаданими подіями, які мали місце під час штурму бійцями спецназу СБУ «Альфа» приміщення компанії «Нафтогаз України».

Постскриптум 3: Наталія Ромашова в своїй статті: «Предвыборный запах в энергетической трубе», опублікованій у № 42 за 12 березня 2009 року газети «Киевские ведомости», пише — цитую: «На газовые страсти в Киеве уже отреагировали в Белокаменной. Премьер-министр России Владимир Путин, комментируя украинские перипетии, в частности, отметил: «Кому-то там неймется. Как вы знаете, несколько дней назад люди в масках, с автоматами пытались изъять транзитный контракт в государственной энергетической кампании. Каким местом думают люди, которые отдают такие приказы, одному Богу только известно!» Помимо этого экс-президент РФ добавил: «Ясно, что это только дискредитирует страну и, конечно, еще раз всех нас заставляет задуматься о необходимости дополнительных альтернативных путей доставки наших углеводородов в Европу» — кінець цитати.

Постскриптум 4: у неділю 22 березня, завершивши у Брюсселі переговори з Мануелем Баррозу по реконструкції і нарощенню потужності української газотранспортної системи, якою із Росії поступає природний газ до країн Європейського Союзу, до Києва повернулись Президент України Віктор Ющенко та Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Переговори пройшли успішно і була підписана декларація про те, що ЄС вкладе у реконструкцію української газотранспортної системи 2,5 млрд дол. США. Під час цих переговорів Віктор Ющенко заявив, що проект реконструкції ГТС буде підтриманий в Україні усіма політичними силами, незалежно від їх стосунків між собою, а Юлія Тимошенко повідомила, що в разі, якщо віднайти додатково ще 3 млрд дол. США, то річну пропускну здатність української ГТС можна буде збільшити ще на 60 млрд куб. метрів, що робить абсолютно невигідним для Європи проект по прокладенню газової труби в обхід України по дну Балтійського моря, який матиме навіть меншу від обсягів нарощення в українській ГТС пропускну здатність при вартості в 20 млрд дол. США.

Реконструкція української ГТС, згідно з підписаними угодами, буде здійснюватись без залучення Росії, що викликало обурення російської делегації, яка теж брала участь у переговорах, і яка в знак протесту проти ігнорування російських інтересів покинула переговори ще до їх завершення. Таке завершення переговорів по фінансуванню реконструкції української ГТС свідчить про те, що, незважаючи на потужні випади російських ЗМІ проти України під час зимової кризи газопостачання в Європу, європейці не повірили у те, що винуватцем кризи є наша держава, і дали зрозуміти, що вони бачать за штучно створеною кризою саме Росію. До речі, особливо обурилась російська делегація у Брюсселі, коли дізналась, що проектом реконструкції української ГТС передбачається встановлення газових лічильників на трубах не лише на російській території, як це має місце сьогодні, а і на українській території на вході дільниць, де ще не було жодного відбору газу з українського боку.

Постскриптум 5: в № 165-166 за 11–12 вересня 2009 року газети «Київські відомості» на третій сторінці опубліковане редакційне повідомлення, що 4 вересня з телеканалу «Інтер» у відставку пішли генеральний продюсер каналу Анна Безлюдна та керівник проекту «Національні інформаційні системи» Антон Нікітін, а услід за ними через кілька днів і ведучий «Подробностей» та «Свободи на Інтері» Андрій Данилевич. Поки що є невідомими причини цих звільнень — чи це обумовлено падінням імiджу телеканалу «Інтер», який, претендуючи на роль головного телеканалу країни, в щорічному конкурсі «Телетріумф» цього року пропустив поперед себе не лише телеканали СТБ та ICTV, але і «Новий канал» та ТРК «Україна» (дивись інформацію на сьомій сторінці у тому ж таки № 165–166 за 11–12 вересня 2009 року газети «КВ»), чи може власники телеканалу «Інтер» у такий спосіб дали знати Юлії Тимошенко, що вони готові піти від Віктора Ющенка і перейти з табору її політичних ворогів, принаймні, у розряд нейтральних.