У п’ятницю 2-го жовтня до університету надійшла факсограма з Міністерства освіти і науки України, в якій ректор, тобто я, запрошувався на понеділок 5-го жовтня на 11 годин ранку до Секретаріату Президента України Віктора Ющенка на зустріч з ним. Аналогічні факсограми отримали ректори усіх державних вищих навчальних закладів 3-го і 4-го рівнів акредитації, які є членами Ради ректорів України, очолюваної ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професором Леонідом Губерським.

Тож на 11 годину ранку, 5-го жовтня, в залі засідань Секретаріату Президента України зібралось 256 осіб, із яких 240 — ректори ВНЗ 3-го і 4-го рівнів акредитації.

Віктор Ющенко зайшов до зали об 11 годині 20 хвилин. Разом з ним за стіл робочої президії сіли віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Іван Васюник, міністр освіти і науки Іван Вакарчук, голова президентського секретаріату Віра Ульянченко та голова Ради ректорів Леонід Губерський.

Із вступним словом Віктор Ющенко виступав майже годину. Говорив він тихо, тож довелось дуже напружувати слух, аби почути усе те, що він сказав.

А сказав він, якщо передавати тезами, наступне:

— на початку виступу привітав усіх присутніх з Днем освіти, котрий країна відзначала учора, і відзначив, що лише ті держави стали потужними, в яких шанують вчителя, і в яких добре організована освіта для усіх громадян упродовж життя, тож і в нашій країні місія вчителя і освіти повинна з кожним роком набирати ваги. А про те, що в Україні влада з повагою відноситься до освітян, свідчить той факт, що за останні 4 роки фінансування освіти зросло з 18 млрд грн до 65 млрд грн, і такого темпу зростання фінансування з бюджету не мала жодна інша галузь;

— але для входження української вищої освіти в європейський освітній простір вона повинна реформуватись згідно з вимогами Болонської декларації, до якої Україна долучилась у 2005 році і якою 2010 рік оголошено роком початку другого етапу реформ, на першому етапі яких найбільш успішною в Україні була реформа вступу до вищих навчальних закладів на основі результатів зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників шкіл, котра забезпечила їм рівний доступ до здобуття вищої освіти, попри ті окремі недоліки, що мали місце, особливо в частині заняття вступниками пільгових категорій більшості місць на престижних спеціальностях престижних університетів, знайти способи виправлення яких доручено міністру Івану Вакарчуку до початку вступної кампанії наступного року;

— саме завдяки поетапному впровадженню в освітніх закладах єдиної тарифної сітки оплати праці, завдяки якій середня зарплата освітян стала уже навіть вищою середньої зарплати по народному господарству в цілому, досягнуто найбільший ефект соціального захисту працівників освіти, а соціальну захищеність студентів забезпечено збільшенням розміру стипендії за 4 роки зі 150 грн до 530 грн, що майже дорівнює прожитковому мінімуму, однак в подальшому необхідно жорстко прив’язати розмір стипендії до прожиткового мінімуму, щоб з його зростанням вона теж пропорційно зростала без усіляких додаткових указів і постанов;

— в Україні сьогодні є 881 вищий навчальний заклад, з яких 353 мають 3-й та 4-й рівень акредитації і які розкидані по 26 відомствах, з різними вимогами до студентів, кількість яких в кожному здебільшого не перевищує 5–6 тисяч, а у Великій Британії вищих навчальних закладів такого рівня є лише 96, у Франції — 78, а у Польщі — 11, але в кожному з них навчається не менше 25 тисяч студентів, тож і нам слід наполегливіше розв’язувати питання укрупнення університетів, оскільки лише в потужних унiверситетах можна створити умови, достатні для плідних наукових досліджень і запровадження автономії, здатної добровільно відмовитись від підготовки фахівців за спеціальностями, котрих не потребує народне господарство, як це має місце сьогодні у нашій країні;

— треба пам’ятати усім працівникам вищих навчальних закладів, що університети зобов’язані не лише давати вищу освіту, але і виховувати патріотів України, які є порядними людьми і знають свою історію, свою рідну мову і свою рідну культуру, чого не можна досягти не маючи у структурі університету українознавчих кафедр, не проводячи політику виховання інтелекту нації, якому не байдуже, що буде з Україною через 10–15 років і який прагне не допустити того, щоб Україна вшосте втратила незалежність.

Після Президента України Віктора Ющенка виступив міністр освіти і науки України Іван Вакарчук. Він сказав про таке:

— автономію, разом із статусом «дослідницький», отримали біля 10 провідних університетів України, і в подальшому при наданні цього статусу міністерство буде жорстко дотримуватись затверджених критеріїв, ведучи при цьому безкомпромісну боротьбу з приписками і фальсифікацією цих критеріїв;

— зовнішнє незалежне оцінювання знань абітурієнтів — це реформа, ініційована президентом і підтримана громадськістю; а психоз навколо пільгових категорій має штучний характер і стосується лише університетів Києва, але в наступному році під час прийому до ВНЗ і ця проблема буде знята;

— 2012 рік, в якому середні школи не матимуть випуску, для авторитетних університетів не створить проблеми, оскільки для забезпечення державного замовлення вистачить випускників попередніх років, які ще не стали студентами ВНЗ, випускників ПТУ і технікумів, а «лишні» викладачі будуть відправлені на підвищення кваліфікації, додасть, крім того, додаткового навантаження і переведення магістерської підготовки на 1,5-2 — річний термін навчання, буде припинена, також, підготовка фахівців в слабких вищих навчальних закладах за результатами контролю на погано забезпечених кадрами спеціальностях з передачею контингенту студентів у провідні університети, особлива увага під час контролю буде звернена на фізико-математичну підготовку студентів і підготовку з української мови та історії України;

— вимоги до претендентів на вчене звання доцента і професора знижуватись не будуть, оскільки їх введення суттєво підвищило зацікавленість науково-педагогічного складу в написанні україномовних підручників і навчальних посібників з грифом міністерства — уже станом на сьогодні в міністерство надійшли 1300 рукописів таких видань;

— після прийняття закону про зміни до закону про вищу освіту в Україні будуть освітньо-кіаліфікаційні рівні вищої освіти лише бакалавра, магістра та інтегрованого магістра для спеціальностей, з яких недоцільно готувати бакалаврів, а при вступі до магістратури необхідно буде складати вступний іспит з іноземної мови.

Після міністра слово було надане голові Ради ректорів Леоніду Губерському. Він зробив наголос на наступному:

— ядро вищої освіти складають класичні університети, тому їм у першу чергу необхідно надавати автономію і додаткову фінансову підтримку на розвиток науки, і ця стаття повинна бути захищеною;

— слід надати реальну свободу університетам і у першу чергу фінансову;

— спецкошти університетів не повинні бути казначейськими, оскільки вони за своєю природою не є бюджетними;

— потрібен закон про стимулювання спонсорів і благодійників освіти;

— отриманий статус «дослідницький» повинен регулярно підтверджуватись;

— зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників шкіл є прогресивним кроком, але воно знецінило атестат, тож його середній бал треба обов’язково враховувати при конкурсному зарахуванні до вищих навчальних закладів;

— за університетами необхідно залишити право поза загальним конкурсом приймати обдарованих студентів;

— потрібно суттєво скоротити строки тестування і подання документів до університетів, щоб це не розтягувалось на 4 місяці;

— потрібно законодавчо прийняти цільові програми «Житло для викладачів» та «Студентські гуртожитки».

Потім виступив ректор Донецького національного університету Володимир Шевченко. Він сказав:

— потрібно ввести лише два загальнодержавні тести — з математики та з української мови і літератури, а третій тест — професійно-спрямований — віддати університетам;

— не потрібно ігнорувати медалістів;

— в очолюваному ним університеті цього року план прийому становив 1170 місць державного замовлення, а пільгових категорій вступників було 1160;

— щоб спецкошти використовувались ефективно, управління їх витратами потрібно віддати університетам, як це має місце, наприклад, у Китаї;

— уже 25 років університети не отримують із бюджету коштів на модернізацію і створення нових навчальних лабораторій, тож про яку якість підготовки фахівців у лабораторіях зі старим обладнанням можна говорити;

— треба створювати академічні університети шляхом об’єднання класичних університетів з науково-дослідницькими інститутами Академії наук;

— чому дослідницькі університети створені лише у Києві та Львівському регіоні? А чому проігноровано такі міста як Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків, в яких діють потужні академічні наукові центри?

— аби спростувати думку, що в Донецьку в університетах можна почути лише російську мову, варто взяти до уваги, що навчальний процес в Донецькому національному університеті проводиться по всіх дисциплінах українською мовою;

— стан будівель, в яких розміщаються вищі навчальні заклади, є катастрофічним, а кошти на їх відновлення та утримання із бюджету не виділяються;

— після закінчення бакалаврату і до початку навчання у магістратурі та на спеціалітеті діти 2 місяці не отримують стипендії, а для багатьох із них вона є основним джерелом існування, тож треба законодавчо врегулювати це питання, не позбавляти, фактично, ще студентів цього джерела;

— при тому фінансуванні, яке виділяється університетам державою, ні про яку якість на рівні вимог Болонського процесу не може йти мова;

— потрібно законодавчо стимулювати спонсорів направляти свої кошти на підтримку вищих навчальних закладів.

А у виступі ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого із Харкова Василя Тація прозвучало таке:

— проект Конституції Президента України Віктора Ющенка — це надзвичайно важливий документ, і ректори зобов’язані донести його до викладачів і студентів;

— в Європі автономія університетів розширюється, а в Україні кожен день звужується — хіба можна говорити про академічні свободи, якщо університети зобов’язують відкривати рахунки лише в Казначействі, незважаючи на те, що зароблені університетами кошти — це не бюджетні кошти, і держава не вправі керувати їх витрачанням?

— для врахування і законних прав пільгових категорій вступників і прав тих, хто вступає за загальним конкурсом, потрібно ввести нормативи прийому до кожного унiверситету пільговиків і на ці нормативи збільшувати обсяги державного замовлення.

У виступі ректора Івано-Франківського національного університету нафти і газу Євстахія Крижанівського мені запам’яталось таке:

— потрібно перейняти російський досвід, згідно з яким кожному вступнику надається податковий кредит для оплати навчання, і тим випускникам, які після закінчення університету залишаються працювати за отриманою спецiальністю у рідній країні, цей кредит погашається, а ті, хто виїжджає за кордон, або йде працювати не за отриманою спеціальністю, повинні кредит погашати з власних коштів — тоді ми перестанемо витрачатись і на підготовку спеціалістів для інших держав і на підготовку тих, кому отримана спеціальність не потрібна;

— необхідно передавати частину коштів від приватизації підприємств тим університетам, які підготували спеціалістів, завдяки яким це підприємство стало таким, що його хтось захотів приватизувати;

— треба дозволити університетам виконувати спільні проекти з приватними фірмами без втрати статусу неприбуткової організації.

Ректор Південноукраїнського педагогічного університету імені Ушинського Олексій Чебикін запропонував:

— об’єднувати університети у потужніші структури;

— не фінансувати з бюджету підготовку спеціалістів не за основним профілем вищого навчального закладу;

— обмежити кількість перевірок в університетах, які керівникам не залишають часу на плідну працю;

— слабких пільговиків, перш ніж приймати в ряди студентів, треба спочатку «пропускати» через підготовчі відділення.

Крім вказаних, виступили ще троє ректорів, але я не спромігся в їх виступах знайти щось таке, що варте було б бути процитованим.

Президент України Віктор Ющенко майже кожен виступ коментував — і на ці коментарі пішла ціла година. Із цих коментарів мені запам’ятались наступні:

— мова викладання в усіх вищих навчальних закладах повинна бути українська — це конституційна норма, це запорука збереження нації;

— Україна «споживає» 350 млн книг, із яких в Україні видано лише 53 млн, а 50 % із виданого в Україні видано українською мовою, тож проблема утвердження в Україні української мови ще не знята;

— в 16 областях України через УПА пройшло 500 тисяч людей, а багато хто в Україні продовжує її ігнорувати, в той час, як у Польщі визнані і бійці Армії Крайової і бійці Армії Людової, загони яких часто наносили удари один одному, а в Іспанії протягом 9 років після громадянської війни нація була об’єднана, і з тих пір ніхто нікому в Іспанії не згадує про те, хто був із Франко, а хто проти;

— роз’єднаність 4-х християнських церков в Україні не сприяє об’єднанню нації, тому питання їх об’єднання — це не лише релігійне питання, а і питання політичне;

— прикро, що в Донецькому національному університеті, під час дискусії про присвоєння йому імені Героя України поета Василя Стуса, патріоти України програли малоросам, як прикро і те, що в Одесі малороси перемогли патріотів України в питанні відкриття пам’ятника цариці Катерині 2-й, яка погубила велику кількість українського люду;

— потрібно зміцнювати політичну стабільність в Україні, яка була порушена у 2004 році прийняттям Конституційної реформи, і тепер ми маємо Конституцію, яка не дає відповіді, як цю стабільність повернути.

А далі Президент, фактично, прочитав нам лекцію про те, якою повинна бути Конституція України, посилаючись на свій проект. Завершив свій виступ він зверненням до міністра Вакарчука і голови Ради ректорів Губерського з пропозицією створити комісію з 10 осіб, яка напрацювала б усі необхідні для реалізації висловлених на зустрічі ідей документів, які він підпише. Запропонував Віктор Ющенко ректорам зустрітись з ним ще раз у грудні, аби обсудити питання втілення у життя напрацьованих документів.

Завершити цей репортаж про зустріч президента з ректорами державних вищих навчальних закладів 3-го і 4-го рівнів акредитації я хочу невеликим аналізом «Інформаційно-аналітичних матеріалів «Вища освіта України 2009», напрацьованих в Міністерстві освіти і науки України і розданих нам до початку зустрічі.

Згідно з цими матеріалами, станом на сьогодні в Україні є 353 вищих навчальних заклади 3-го і 4-го рівнів акредитації, тому усі ті сумарні показники, які приводяться в «Інформаційно-аналітичних матеріалах» я буду ділити на 353, і отриманий показник «усередненого вищого навчального закладу 3-го і 4-го рівнів акредитації» (в подальшому УВНЗ) порівнюватиму з відповідним показником нашого Вінницького національного технічного університету (в подальшому ВНТУ). Ось що вийшло:

Порівнюючи показники УВНЗ та ВНТУ, бачимо, що будучи еквівалентом УВНЗ по чисельності студентів і прийому на перший курс, ВНТУ має у півтора-два, а по трьох показниках навіть у три рази вищі усі інші показники, що свідчить про наявність перспектив збереження університету при будь-яких «оптимізаціях» структури вищої освіти.