У четвер 4-го грудня, об 11-й годині ранку в залі засідання колегії Міністерства освіти і науки України розпочалося обговорення запропонованої міністерством системи визначення рейтингів університетів.

Для обговорення були запрошені 40 ректорів провідних університетів країни.

Відкрив обговорення міністр освіти і науки Іван Вакарчук. У своєму виступі він сформулював мету обговорення, визначив регламент виступів і надав слово В’ячеславу Ямковому — керівнику групи розробки методики визначення рейтингів університетів, створеної при Міністерстві освіти і науки.

В’ячеслав Ямковий викладав основи своєї методики протягом 30 хвилин. Потім ще 20 хвилин він відповідав на запитання. Після цього почалося обговорення.

Першим виступив ректор Національної юридичної академії України із Харкова, професор Тацій. У нього було більше зауважень до методики ніж позитиву на її адресу. Потім виступили ще 10 учасників зібрання, які не представлялись, тож я не можу їх назвати. Кожен із них пропонував свої доповнення і зміни. Границею принципового розділу між тими, хто виступав, був лише один аспект — друкувати матеріали рейтингування ВНЗ за цією методикою у відкритих ЗМІ, чи не друкувати, а використовувати їх лише для внутрішньої роботи. Найбільше мені сподобався колективний виступ ректора Національного гірничого університету із Дніпропетровська, професора Півняка та його проректора. Вони продемонстрували цю методику уже на прикладі свого університету, визначивши рейтинг і сильні та слабкі місця кожного факультету.

Одинадцятим виступив я. Мій виступ прозвучав так:

— Шановний Іване Олександровичу! Шановні колеги!

Свій виступ я почну з того, що висловлю однозначну підтримку запропонованій методиці, оскільки це є завершений і якісний продукт. В подальшому методику рейтингування можна удосконалювати, але потрібно стартувати з того, що уже є, оскільки удосконаленню немає меж. І не треба боятись публікації результатів рейтингування за цією методикою, оскільки вона є достатньо об’єктивною і за її результатами можна буде відбиватись від тих оцінок, які нам нав’язують окремі соціологічні служби і кафедри, котрі виконують ці дослідження за кошти європейських грантів і вітчизняних олігархів, надаючи перевагу у першу чергу тим критеріям, за якими найвищими виявляються рейтинги університетів, котрим симпатизують ті особи чи організації, що виділяли кошти. Я наведу такий приклад. За результатами рейтингування, проведеного кафедрою ЮНЕСКО НТУУ «КПІ» за даними 2006 року, Вінницький національний технічний університет посів 117 місце в списку із 200 ВНЗ, а за результатами рейтингування, проведеного цією ж кафедрою за даними 2007 року, ВНТУ піднявся на 23 місце, хоча дані у 2007 році у нас були майже такими ж, як і у 2006 році. А головною рушійною силою такого стрибка стала, фактично, моя критична публікація в «Дзеркалі тижня», в якій я вказав на низьку культуру підрахунків, виконаних стосовно ВНТУ співробітниками кафедри ЮНЕСКО. Тож через рік ці співробітники стосовно ВНТУ уже постарались помилок не допустити. Але де гарантія, що таких же самих помилок не допущено в останньому рейтингуванні по відношенню до інших ВНЗ? Ще один приклад — наш університет відмовився брати участь в експерименті по рейтингуванню за оцінками роботодавців, яке проводив Київський міжнародний інститут соціології під назвою «КОМПАС» за кошти Ріната Ахметова. В якості покарання ці соціологи поставили ВНТУ на останні місця в своєму рейтингу навіть по тих спеціальностях, де ми в принципі не можемо бути останніми, оскільки є монополістами і більшість начальників організацій і підприємств, котрих начебто опитували, — це наші випускники і не лише на Поділлі, а і у Києві. Із цих прикладів висновок — підбором критеріїв і способів обробки результатів можна створити таку методику, за якою будь-який попередньо обраний університет буде мати найвищий рейтинг. І, оскільки рейтингувати соціологи нас будуть незалежно від того, хочемо ми цього чи ні, то варто підтримати методику визначення рейтингів, створену у мінiстерстві групою В’ячеслава Ямкового, адже вона, по-перше, використовує саме ті показники, по яких ми звітуємо перед різними службами міністерства, а тому вони є об’єктивними, а по-друге, вона оперує зі значеннями показників, віднесеними до 100 осіб науково-педагогічного складу, або 100 студентів, тож характеризує ефективність роботи кожного ВНЗ незалежно від його розміру.

Після мене виступили ще троє. Підвів підсумок міністр. Він запропонував протягом тижня надіслати свої пропозиції по удосконаленню методики, які робоча група спробує максимально врахувати. Надсилати їх потрібно на факс 486-76-23. Результати роботи комісії будуть оприлюднені на сайті міністерства у другій половині січня. Тиждень ще піде на те, щоб врахувати зауваження. Після цього результати затвердить колегія. Опубліковані у квітні будуть лише рейтинги тих університетів, які погодяться на публікацію.

Завершив нараду з ректорами міністр повідомленням, що невдовзі до усіх ВНЗ надійде його лист, в якому викладачам університетів, які погано володіють українською мовою, буде запропоновано пройти стажування в інших українських університетах, в яких їхня дисципліна читається гарною українською мовою. І навпаки викладачі, які гарно читають лекції українською мовою з певних дисциплін, будуть направлені до університетів, де ці дисципліни або викладаються російською мовою, або поганою українською. Терміни такого стажування досягатимуть до 4 місяців. Цим розпочнеться впровадження у життя одного із Болонських принципів — взаємозбагачення інтелекту університетів за рахунок обміну викладачами.

Повернувшись з Києва у п’ятницю увечері, підписавши та розписавши документи, що назбирались за мою дводенну відсутність, я продивився газети, що зібралися теж за два дні. В одній із газет я зустрів повідомлення, що Президент України Віктор Ющенко в зв’язку з 50-річчям нагородив орденом Ярослава Мудрого президента футбольного клубу «Динамо» Київ Ігоря Суркіса. Уже кілька років підряд цей футбольний клуб не може вийти з відбіркового туру до фінальної частини європейської клубної першості, програючи усім своїм суперникам в групі, а його президент у цей же час нагороджується однією із найвищих нагород України. Де тут логіка, не розумію?

Постскриптум: перебуваючи у міністерстві, я довідався, що горезвісний Волокушин написав на мене туди черговий пасквіль. Тому у середу 10 грудня я відіслав на ім’я міністра такого листа:

Міністру освіти і науки України
О. Вакарчуку

Стосовно звернення
Волокушина І.

Шановний Іване Олександровичу!

Мені стало відомо, що до міністерства надійшов черговий пасквіль на мене від пана Волокушина — 70-річної людини, яка жодного дня не працювала не те що у Вінницькому національному технічному університеті, а навіть у будь-якому іншому ВНЗ 3-го та 4-го рівнів акредитації.

Одним із ключових аргументів пана Волокушина є твердження, що його твору по металознавству, виданому у приватній типографії, міністерство надало гриф навчального посібника, а я не дозволяю цей твір використовувати у навчальному процесі ВНТУ.

Тож я хочу поставити вас до відома, шановний Іване Олександровичу, що грифу навчального посібника згідно з визначеною процедурою твір Волокушина по металознавству ніколи не отримував.

Я нагадаю, що для отримання грифу необхідно мати рекомендацію Вченої ради якогось ВНЗ, позитивну рецензію профільної науково-методичної ради при міністерстві та позитивне рішення методичної ради Інституту інформаційних технологій та змісту освіти МОН України. Цієї процедури твір Волокушина ніколи не проходив.

З цим своїм твором пан Волокушин кілька років тому зайшов на прийом до колишнього заступника міністра М. Ф. Степка і через півгодини вийшов від нього з листом до мене, в якому було написано, що цей твір може використовуватись як навчальний посібник по металознавству в якості додаткової літератури.

У той час заступник міністра М. Ф. Степко був дуже незадоволеним мною за відмову відгукнутись на його телефонний призив посприяти агітації в університеті за кандидата в президенти України Віктора Януковича. Тож звернення пана Волокушина, підсилене негативними оцінками мене як ректора у його усній розмові зі Степком, лягло на сприятливий грунт — цим і пояснюється поява листа у підтримку твору Волокушина без проходження стандартної процедури експертизи. Потім, після обрання президентом Віктора Ющенка, за цей крок М. Ф. Степко при зустрічі у мене попросив вибачення.

У бутність міністром освіти і науки України Станіслава Ніколаєнка пан Волокушин теж надсилав до міністерства пасквіль на мене, і Станіслав Ніколаєнко навіть присилав до ВНТУ комісію на чолі з головним інспектором Державної інспекції навчальних закладів МОН України, кандидатом наук Семенюк, яка разом з двома іншими перевіряючими в моїх діях не знайшла нічого із того, про що писав пан Волокушин, і склала акт перевірки, спростовуючий усі його звинувачення, копію якого він теж отримав.

Прошу врахувати мої пояснення при розгляді нинішнього пасквіля Волокушина.

З повагою,
ректор ВНТУ
Б. І. Мокін