У п’ятницю 4-го вересня, в проміжок часу від 13-ої години до 14 години 30 хвилин в прес-центрі Вінницької обласної державної адміністрації з ініціативи облдержадміністрації відбулася презентація книги: «Стратегія інноваційного розвитку України» (на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів), яка увібрала в себе матеріали Парламентських слухань, що відбулися у Верховній Раді України 17 червня 2009 року, і щойно надійшла до читачів з Парламентського видавництва.

Презентував книгу її головний редактор і він же ініціатор Парламентських слухань, Голова Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України, професор Володимир Полохало. Він запросив також взяти участь в презентації і мене — ректора Вінницького національного технічного університету, як одного із авторів та члена редколегії цієї книги. До речі, про солідність редколегії книги свідчить те, що заступником її голови є Президент Національної академії наук України Борис Патон, а в число членів входять такі потужні в науці і державному управлінні люди, як міністр економіки України Богдан Данилишин, міністр освіти і науки України Іван Вакарчук, Віце-президент Національної академії наук України Валерій Геєць, Президент Академії педагогічних наук України Василь Кремень, Президент Української академії аграрних наук Михайло Зубець, Віце-президент Академії медичних наук України Юрій Кундієв, Голова Рахункової палати України Валентин Симоненко, Голова Державного агентства України з інвестицій та інновацій Віктор Івченко, Генеральний директор Національного космічного агентства України Олександр Зінченко, кілька директорів науково-дослідних інститутів НАНУ, кілька ректорів університетів України та кілька народних депутатів України.

Крім мене до складу редколегії книги увійшли ще три ректори — ректор НТУУ «КПІ» Михайло Згуровський, ректор КНУ ім. Тараса Шевченка Леонід Губерський та ректор НТУ «ХПІ» Леонід Товажнянський.

Я, Губерський і Товажнянський виступали на Парламентських слуханнях, а Згуровський не виступав, але текст виступу, який готував, передав редакційній колегії для оприлюднення своєї точки зору.

Книга виявилася солідною і по змісту, і по обсягу — 630 сторінок. Крім точок зору 18 наукових і державних діячів, що виступили в обговоренні основних доповідей Володимира Полохала і Богдана Данилишина та співдоповідей Івана Вакарчука і Валерія Геєця, вона містить і точки зору 14 тих діячів, що не виступили у зв’язку з обмеженнями часу Парламентських слухань трьома з половиною годинами, але передали тексти своїх виступів заступнику Голови Верховної Ради України Миколі Томенку, який був спікером Парламентських слухань.

Книга містить у собі також статистику інновацій в усіх областях України, АР Крим та містах Києві і Севастополі, а також аналіз інноваційних досягнень та законодавства щодо сприяння інноваційному розвитку ряду найбільш розвинених країн світу і країн, що народились на терені колишнього СРСР.

Але, звичайно ж, квінтесенцією цієї книги стало викладення проекту «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» на 46 сторінках та проекту рекомендацій Парламентських слухань Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Кабміну АР Крим і обласним державним адмінiстраціям на 10 сторінках.

Загальний висновок від книги — якщо викладена у ній стратегія інноваційного розвитку буде втілена у життя, то Україна увійде в число найбільш розвинених країн світу з високим рівнем добробуту народу.

На презентації книги у прес-центрі Вінницької обласної державної адміністрації були присутніми перший заступник Голови облдержадміністрації Вінниччини Валерій Коровій та біля 30 журналістів із провідних телерадіокомпаній та газет області.

Першим з характеристикою книги виступив Володимир Полохало, який потім передав слово мені. Я продовжив кілька його думок, а потім ще раз звернув увагу на ті рушійні сили інноваційного розвитку, про які говорив у своєму виступі на Парламентських слуханнях, з текстом якого, до речі, можна ознайомитись на моєму персональному сайті.

Запитання журналісти задавали, в основному, на теми стану і розвитку освіти.

Підключившись до відповіді на запитання стосовно ефективності зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників середніх шкіл, я показав журналістам копії сертифіката з оцінками УЦОЯО та атестата, виданого у нинішньому році Вінницькою школою-гімназією № 23, абітурієнта К. О. О., якого до нашого університету зараховано, як того вимагають правила прийому, на підставі позитивних оцінок сертифіката з математики і української мови та літератури, але у якого стоять незадовільні оцінки в атестаті не лише з цих дисциплін, але і з цілого ряду інших. У цього тепер уже студента в сертифікаті стоїть 154 бали з української мови та літератури, 154 бали з географії, 146,5 бала з історії України та 139,5 бала з математики. А в атестаті він з усіх цих дисциплін має лише по два бали (за 12-бальною шкалою) за виключенням такої складової математики як геометрія, з якої йому виставлено лише один бал. А середній бал його атестата склав 2,54 бала. То хто ж після цього зможе мене переконати у тому, що прийом до університетів за сертифікатами, то є вища справедливість, і що в системі незалежного зовнішнього тестового оцінювання знань в УЦОЯО та його філіях відсутня корупція?

Відстоював я, відповідаючи на запитання журналістів, і право інвалідів та сиріт і «чорнобильців» на позаконкурсне зарахування, адже нація не має морального права бути недоброю до обездолених, тим паче, що, якщо обмежити квоту для цієї категорії абітурієнтів по кожній спеціальності на рівні, скажімо, 25 % чи навіть 10 %, то вони рівномірно «розсіються» по усіх університетах країни, не створюючи перешкод для конкурсного зарахування тих абітурiєнтів, які набрали високі бали на зовнішньому тестуванні. І для цього навіть не треба нічого змінювати в законах — потрібна лише воля міністерства освіти і науки при формуванні правил прийому до ВНЗ на наступний рік.

Відстоював я і право медалістів на кілька додаткових балів у загальній сумі під час конкурсного зарахування, оскільки де ми візьмемо креативних громадян України, якщо не будемо стимулювати креативність ще з шкільних років? Тим паче, якщо за спортивні медалі вручаються і ордени, і квартири, і по 100 тисяч доларів преміальних! То чому медалі, отримані завдяки розвитку мускулів ніг чи рук, нас приводять у захоплення, а медалі, отримані завдяки розвитку інтелекту, ми ні в гріш не ставимо? А може це якраз тому, що у тих, хто відкидає цінність медалей за інтелект, є певні проблеми з його розвитком?

Цікаво, що з того, що було висловлене мною, журналісти використають в своїх репортажах про цю презентацію? — А у тому, що телебачення, яке у нашій області є безконфліктним, нічого з моїх відповідей у своїх репортажах не приведе і, може, навіть, і мене в кадр не помістить, я впевнений.