Коли останній Генсек КПРС, і він же останній керівник Радянського Союзу, Михайло Горбачов погодився на возз’єднання Німеччини і вивів радянські війська з країн Східної Європи, його політичні опоненти висунули йому звинувачення у тому, що через таку політику СРСР втратив контроль над країнами Західної Європи і суттєво ослабив свої міжнародні позиції.
Але життя продемонструвало нам, що саме Горбачов виявився правим — сьогодні вплив Росії на країни Західної Європи є набагато сильнішим за рахунок газової монополії, аніж під час військового протистояння часів холодної війни. І це без будь-яких затрат Росії на утримання багатомільйонної армії в країнах Східної Європи, як це мало місце у ті часи.
Сьогодні, боячись, що Росія перестане поставляти природний газ до Європи, усі європейські країни танцюють під її дудку, закриваючи очі і на вторгнення її військ на територію Грузії, і на газовий шантаж України.
І у другій половині першої декади січня Газпром таки перекрив повністю подачу природного газу не тільки для власного споживання Україною, але і до Європи через газотранспортну систему України, фактично, залишивши повноцінне забезпечення газом лише найбільш лояльної до Росії Німеччини через білоруську газотранспортну систему, яка має пропускну здатність на рівні 20 % від української. У самій Україні це привело лише до деякого обмеження в поставках газу великим підприємствам типу Одеського припортового заводу, для яких газ є сировиною, але на забезпеченні газом населення не відбилося, оскільки у східні, південні та центральні регіони України продовжував надходити природний газ як власного видобутку зі свердловин на Полтавщині і Харківщині, так і за рахунок реверсної роботи південно-східної вітки газотранспортної системи, якою подається газ у південні, східні та центральні області із газових сховищ, розміщених на західних кордонах нашої держави, а в західні регіони продовжує надходити газ безпосередньо з цих підземних газосховищ. Що ж до європейських країн, особливо балканських, то їх населення без російського газу почало замерзати.
Тож у неділю, 10 січня 2009 року, нинішній голова Європейського Союзу, прем’єр-міністр Чехії Тополанек спочатку, полетівши до Москви, погодився з російськими умовами розміщення лише на газоперекачувальних станціях на території України міжнародних спостерігачів із числа тих, на які дала згоду Москва, а потім, прилетівши до Києва, наполіг на тому, щоб Президент України Віктор Ющенко погодився саме на таких умовах підписати тристоронню угоду про транзит російського газу територією України до Європи, але Прем’єр-міністр України Юлії Тимошенко, підписала цю угоду з доповненням розмістити міжнародних спостерігачів і на газоперекачувальних станціях Росії, які перекачують газ безпосередньо на територію України. Одночасно з цим повідомленням ЗМІ донесли і інше — повідомлення про те, що керівник делегації України на переговорах з Газпромом Росії про розв’язання газової проблеми і він же очільник Нафтогазу України Олег Дубина зробив заяву, що ця проблема може бути розв’язана лише на рівні домовленостей президентів і прем’єр-міністрів обох держав, оскільки рівень керівників газових відомств виявився неадекватним рівню проблеми.
А у кінці дня 11 січня телебачення принесло заяву Президента Росії Дмитра Медведєва, що Газпром відновить поставки російського газу через Україну до Європи на виконання підписаної тристоронньої угоди між Росією, Україною і ЄС лише за умови скасування поправки до цієї угоди, внесеної Прем’єр-міністром України Юлею Тимошенко про розміщення міжнародних спостерігачів і на приграничних з Україною російських газоперекачувальних станціях. І з цієї заяви російського президента одразу стає ясно, що не Україна відбирає собі частину газу, призначеного для Європи, а Росія недодає цієї частини, перекладаючи безпідставно вину на Україну. Іншого пояснення відмови росіян допустити міжнародних спостерігачів до російських приграничних з Україною газоперекачувальних станцій немає.
