У середу 18 березня 2009 року, у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання, присвячені аналізу стану та напрямів реформування судової гілки влади в Україні.

Так сталося, що нині в Україні лише лінивий політик чи журналіст не критикує роботу судів і суддів. Через цю лавину звинувачень на адресу судів у корупції складається враження, що чесних суддів в українській судовій системі не залишилося. Цьому підігрують і деякі конкретні факти хабарництва суддів на кшталт виявлення слідчими Генпрокуратури України факту неодноразового отримання від поки що не встановлених слідством осіб головою Львівського обласного апеляційного суду Зваричем багатомільйонних доларових і гривневих хабарів, знайдених співробітниками спецпідрозділу СБУ «Альфа» у службовому кабінеті Зварича та по місцю його проживання.

У своєму виступі на парламентських слуханнях Голова Верховного Суду України Василь Онопенко підкреслив, що деякі високопосадовці за допомогою ЗМІ намагаються знищити незалежність суддів і під виглядом реформ так змінити існуючу судову гілку влади, щоб вона у ручному режимі реалізовувала усі вказівки та побажання двох інших гілок влади.

Хочу підкреслити, що я згоден з висновками Василя Онопенка — на мій погляд, сьогодні засобами масової інформації дійсно проводиться цілеспрямована робота по дискредитації судів і суддів, які, отримавши довічне призначення на посаду, насмілились постановляти такі судові рішення, які не влаштовують владу. І ця кампанія проти суддів мені нагадує аналогічну кампанію, що була розгорнута журналістами і політиками проти ректорів вищих навчальних закладів, яка досягла апогею у минулому році. Суть кампанії по дискредитації ректорів, які після впровадження у життя виборного призначення їх на посаду та отримання у зв’язку з цим реальної незалежності від вступних побажань місцевої влади, полягала у тому, щоб переконати громадськість у необхідності централізації процесу прийому до ВНЗ задля подолання корупції у вищій школі. І саме тому, окремі прояви корупції у деяких ВНЗ під час прийому абітурієнтів подавались як доказ тотальної корупції у вищій освіті і роздувались журналістами і політиками до всеукраїнських масштабів.

Повертаючись до проблеми суддів, хочу підкреслити, що, втративши безстроковість призначення і недоторканість, а тому ставши ручними для влади, вони не стануть працювати краще. Просто корупція в судах стане керованою. І зовсім зникнуть судді, які насміляться постановити рішення відмінне від того, що запропоноване кимсь із можновладців. Тому, якщо ми хочемо нарощувати потенціал демократії в Україні, треба, навпаки, нарощувати авторитет судової гілки влади, відсікаючи гнилі нарости на ній законним шляхом і не позбавляючи суддів недоторканості та права бути призначеними безстроково.