Сьогодні маємо на календарі 22 листопада 2008 року.

Чотири роки тому саме цього дня на Майдан Незалежності у Києві вийшло 100 тисяч киян і гостей міста, де ще з ночі 21 листопада уже стояло з десяток наметів і зібралось біля 10 тисяч киян, протестуючи проти оголошення Центральною виборчою комісією переможцем другого туру президентських виборів Віктора Януковича. Але саме 22 листопада на Майдані вперше з’явився Віктор Ющенко. Усім тоді було ясно, що результати голосування не на його користь сфальсифіковано. І народ протестував і на Київському Майдані, і на центральних майданах усіх обласних центрів у ті дні доти, поки Верховним Судом України не були скасовані результати другого туру президентських виборів і поки не відбувся третій тур голосування, в якому перемогу здобув Віктор Ющенко. Події тих днів увійшли в історію України під назвою «Помаранчева революція». Ці події описані мною у 8-й книжці «Що за горизонтом?» цієї серії.

Рік потому, 22 листопада як день початку у 2004 році Помаранчевої революції Указом Президента України Віктора Ющенка було оголошено державним святом — Днем Свободи. Але за ці чотири роки переможці Помаранчевої революції, пересварившись між собою і не виконавши жодної з обіцянок, які роздавали на Майдані у листопаді 2004 року, розгубили саме головне, що було завойовано, — довіру народу. Тож, побоюючись, мабуть, що народ знову вийде на Майдан і запитає президента, чому не виконані обіцянки 2004 року, Віктор Ющенко оголосив 22 листопада 2008 року Днем 75-х роковин пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років, хоча у тому ж таки указі про День Свободи ним було Днем пам’яті жертв Голодомору названо 26 листопада.

Так, Голодомор — то була страшна віха історії українського народу, яку обов’язково треба пам’ятати усім уже хоча б заради того, щоб не допустити її повторення у майбутньому. Але День пам’яті жертв Голодомору не обов’язково було суміщати з Днем Свободи. Його можна було провести і в будь-який інший день листопада, і в будь-який день жовтня, і в будь-який день грудня, оскільки і в ці місяці можна говорити про 75-ліття тих страшних подій, під час яких від голодної смерті в Україні померли мільйони людей.

І на мій погляд, Віктор Ющенко «накрив» День Свободи Днем пам’яті жертв Голодомору саме тому, щоб унеможливити у такий спосіб вихід людей на Майдани з вимогою дати їм відповідь і на те, чому знехтувані ідеали Помаранчевої революції, і на те, чому «бандити не сидять у в’язницях», і на те, чому до цього часу не встановлено, хто замовив убивство журналіста Георгія Гонгадзе і отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка, і на багато інших запитань, викликаних невиконанням обіцянок, даних вождем під час тих пам’ятних революційних днів 4-річної давнини.

А у нашому університеті ми День Свободи відзначили, але трохи раніше — 13 листопада, запросивши до актового залу на зустріч із півтисячею студентів та викладачів і співробітників командира Вінницького Майдану 2004 року Сергія Щетиніна, який півтори години ділився з нами своїми думками з приводу того, як повернути народу віру в ідеали Помаранчевої революції. Оратор він гарний, слухали його уважно, але запалити своїми ідеями студентів або викладачів, чи хоча б мене він не зміг — ні в кого сьогодні уже немає віри у те, що, по-перше, народ знову вийде на майдани, а по-друге, що плодами революції знову не скористаються виключно лише вожді, з фінальною гризнею між собою за посади.

І коли у суботу 22 листопада Сергій Щетинін мені зателефонував і сказав, що бере табуретку і виходить на Майдан, і запропонував до нього приєднатись, я чесно признався, що свою табуретку поряд не поставлю, тому що не вірю у те, що у такий спосіб можна щось в Україні в нинішніх умовах змінити. Краще зберегти енергію до виборів — спочатку парламентських, а потім і президентських. А після дзвінка Сергія Щетиніна, о 16 годині я, як і усі в Україні, хто відгукнувся на заклик Президента України Віктора Ющенка, запалив свічку на підвіконні свого ректорського кабінету у пам’ять про жертви Голодомору.

Постскриптум: коментуючи відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору, Президент України Віктор Ющенко дорікнув Президенту Росії Дмитру Медведєву і за те, що той не визнає спрямованості в першу чергу саме проти українського народу Голодомору 1932–33 років, і за те, що той не відгукнувся позитивно і не приїхав до Києва 22 листопада для участі в церемонії відзначення пам’яті жертв Голодомору. Тож у відповідь уже наступного дня Голова Газпрому Росії Міллер оголосив, що газ Україні його відомство у 2009 році буде продавати за ціною, не нижчою 400 доларів США за 1000 кубічних метрів. І це у той час, коли ціна на нафту, яка є базовою для визначення ціни на газ, упала уже майже втричі, і навіть для країн Західної Європи Газпром Росії на їх кордоні з Польщею у 2009 році планує продавати свій газ за ціною, не вищою 260 доларів США за 1000 кубічних метрів. Але, що цiкаво, після цієї заяви Міллера Віктор Ющенко наказав Юлії Тимошенко домовитись з Росією про ціну на газ на 2009 рік, яка була б продиктована виключно економічними чинниками і не містила б в собі політичної складової.