У середу 3-го лютого в навчальних корпусах і студентських гуртожитках нашого університету на коридорних підвіконнях кількох поверхів були залишені кимсь пачки анонімних листівок, без підписів, однакового змісту, які починались запитанням: «Що він скаже завтра?»

У цьому тексті наведена довга цитата з моєї книжки 2001 року видання «Час сподівань», в якій я тоді досить критично висловився на адресу Юлії Тимошенко.

А далі повідомляється про те, що за моєю ініціативою Юлія Тимошенко у серпні 2007 року обрана Вченою радою нашого університету «Почесним професором ВНТУ».

Після цього у листівці висловлюється припущення, що зміни у моєму відношенні до Юлії Тимошенко обумовлені бажанням стати народним депутатом України за її списком. І завершується анонімний текст закликом до мене бути послідовним і не займатись прихованою агітацією та політизацією університету.

Відповідати на цю анонімку я теж буду цитатами, але з іншої моєї книжки «Вибірковий і, звичайно ж, тенденційний літопис, або я так думаю», яка вийшла з друку у 2007 році.

Ці цитати я братиму із розділу «Під прапор Юлії Тимошенко», надрукованого на сторінках 301–306, та із розділу «З’їзд БЮТ», надрукованого на сторінках 320–334.

Тож цитую зі сторінок 301–304:

— У п’ятницю 13 липня до мене у кабінет завітав лідер обласної організації «Блоку Юлії Тимошенко» доктор педагогічних наук, академік Академії педагогічних наук, колишній губернатор Чернівецької області Георгій Філіпчук. Він уже кілька днів намагався увійти у контакт зі мною, але з ним у ці дні, як і з усіма іншими відомими людьми, я зустрічі уникав, оскільки думав, що мова піде про підтримку якогось абітурієнта. Але, коли мене завірили, що його відвідини не стосуються вступної кампанії, я погодився на зустріч. Тож вона відбулася.

Я з Георгієм Філіпчуком знайомий давно, оскільки він у свій час був і Головою Комітету з питань освіти та науки Верховної Ради України, і є моїм колегою по Академії педагогічних наук України, і я завжди ставився до нього з повагою. І коли дізнався, що Юлія Тимошенко направила його до Вінниці, аби він допоміг обласній організації БЮТ подолати розкол, що виник у зв’язку з відходом від ідеологічної лінії блоку колишньої голови цієї організації Олени Вітенко, котра за списком БЮТ стала народним депутатом України і увійшла у число тих 26 народних депутатів від фракції БЮТ, що відмовились скласти депутатські повноваження, то сприйняв цю звістку позитивно, оскільки мені відомою була колосальна енергія, безкомпромісність та цілеспрямованість його натури.

А при зустрічі у моєму кабінеті, 13 липня, я ще раз пересвідчився у притаманності йому цих рис, оскільки протягом 40 хвилин Георгій Філіпчук зміг переконати мене відійти від позиції рівновіддаленого спостерігача за розвитком полiтичних подій і приєднатись до БЮТ. А йому це було зробити не так просто, оскільки мені нічого від влади не потрібно — я уже маю усі депутатські пільги, із яких використовую лише депутатську пенсію, і я є ректором престижного університету, а контракт мій закінчиться пізніше, ніж термін роботи, який отримає Верховна Рада України в результаті дострокових виборів 30 вересня, якщо такі відбудуться

Однак я попередив Георгія Філіпчука, що Юлія Тимошенко може і не захотіти мене бачити в рядах свого блоку, оскільки був період, коли я, піддавшись впливу тієї інформації, яку розповсюджували ЗМІ, у своїх книжках теж писав про неї досить критично.

Георгій Філіпчук запевнив мене, що йому вдасться переконати Юлію Володимирівну та її оточення в доцільності кооптування мене в ряди БЮТ, тож 17 липня я подав до Вінницького штабу БЮТ усі необхідні документи. Разом з ними, задля того, щоб потім не було ніяких несподіванок у наших взаємовідносинах, я передав через штаб БЮТ на Вінниччині для Юлії Тимошенко дві свої останні книги — «Що за горизонтом?» та «Друге дихання», — з яких легко можна переконатись, кого я підтримував, про кого що говорив і які ідеї сповідував в останні роки

До речі, мене абсолютно не цікавить, під яким номером я буду включений до списку БЮТ, оскільки моєю метою не є обов’язково стати народним депутатом України ще раз. Тож я згоден буду і на такий номер, який явно не буде прохідним. Для мене важливим є те, що я політично визначився, і тепер мені не треба буде маневрувати в розмовах з лідерами різних політичних сил, які обов’язково зачастять до мене у кабінет з пропозиціями про підтримку їхніх блоків, як тільки виборча кампанія перейде в практичну площину.

Приблизно це я сказав і під час співбесіди 24 липня з Йосипом Вінським.

Попередив Йосипа Вінського я і про те, що в моїх книжках є немало критичних висловлювань на адресу Юлії Тимошенко, які вона практично усі спростувала своєю діяльністю, що я підтверджую своїм приходом під її прапор, але не виключено, що хтось із наближених до неї людей на ці мої критичні матеріали їй вкаже уже після прийняття рішення про моє включення в список БЮТ, що ускладнить наші подальші взаємовідносини. Тож я хотів би, щоб про ці мої матеріали їй розповіли ще до прийняття нею остаточного рішення стосовно моєї участі у рядах очолюваного нею політичного блоку. На що мені Йосип Вінський сказав, що Юлія Тимошенко знає і мене, і мої критичні матеріали, тож ніхто їй уже нічого нового про мене сказати не зможе. Мій прихід до БЮТ нею сприйнятий позитивно, і вона вважає, що мене можна включити у виборчий список БЮТ як кандидата від міста Вінниці

Озираючись назад у часі, я прийшов до висновку, що цю дорогу до Юлії Тимошенко я повинен був пройти раніше — ще тоді, коли стати на цю дорогу мене закликав мій друг і один із її вірних соратників професор Михайло Павловський, нині покійний, який неодноразово намагався мене переконати не вірити усьому тому, що про Юлію Тимошенко пишуть прикормлені ЗМІ і повірити в її талант і порядність. Тож нині, подолавши останні сумніви після зустрічі Юлії Тимошенко у Вашінгтоні з віце-президентом США Діком Чейні та Державним секретарем США Кондолізою Райс і дійшовши висновку, що моє місце під прапором Юлії Тимошенко, я намагатимусь хоча б у чомусь замінити у БЮТ мого покійного друга Михайла Павловського, якого мені щодня нагадує його остання книжка з теоретичної механіки, що стоїть у мене на ближній полиці стелажу в ряду найбільш вживаних книг, і яка подарована мені ним з дарчим написом незадовго до його смерті

– кінець цитати зі сторінок 301–304.

А далі я наведу цитату зі сторінок 332–334:

— Завершити свою розповідь про з’їзд я хочу тим, що після його закінчення мав намір підійти до Юлії Тимошенко і подякувати за довіру, але, коли побачив, скільки журналістів оточили сцену, щоб задати їй запитання, і скільки учасників з’їзду утворили друге кільце бажаючих з нею поспілкуватись, то вирішив, аби не затримувати з від’їздом додому колег, надіслати їй письмову подяку уже із Вінниці факсом.

Повернувшись до Вінниці, я в той же вечір написав текст листа до Юлії Тимошенко, який відіслав зранку другого дня — це був понеділок 6-го серпня.

Ось текст цього листа:

Лідеру БЮТ
Юлії Тимошенко

Вельмишановна Юліє Володимирівно!

Щиро вдячний Вам за те, що Ви взяли мене під свої прапори і включили до виборчого списку Вашого політичного блоку.

Я так довго йшов до Вас тому, що досить тривалий час більше вірив тим Вашим характеристикам, які давали ЗМІ, і вважав суб’єктивними ті характеристики, які Вам давав у розмовах зі мною мій покійний товариш і Ваш близький соратник професор Михайло Павловський. Але спочатку Помаранчева революція, а потім сукупність усіх тих політичних подій, що мали місце після неї, переконали мене в тому, що Михайло Павловський був правий, що Ви дійсно є талановитим політиком, який вміє розв’язувати складні політичні задачі і досягати поставлених цілей, що Ви є чесною людиною з благородними намірами, що Ви дійсно хочете щастя українському народу і маєте команду, з якою цього можна досягти. Тому я і прийшов до Вас. Мені уже 64 роки і ні в політичному плані, ні в матеріальному мені нічого додатково до того, що я уже маю, не треба. І пішов під Ваші прапори я не заради депутатського мандату, тим паче, що я є ректором за покликанням, а виключно заради того, щоб цим своїм приходом до Вас продемонструвати усім моїм друзям і прихильникам — а їх у мене немало, і в університетах України, і в академічних колах, і в школах Вінниччини, що я визнаю необ’єктивними усі критичні випади на Вашу адресу в моїх історико-публіцистичних книжках, і що Ви є єдиним українським політиком сьогодні, якому можна вірити.

Працювати у Вашій команді я намагатимусь так, щоб Ви ніколи не пошкодували за тим, що мені повірили.

В очолюваному мною університеті Ви є найпопулярнішим і найулюбленішим українським політиком, в чому зможете переконатись, відвідавши у вересні, коли студенти з’їдуться з канікул, наш університет.

Я Вас запрошую.

З глибокою повагою –
ректор ВНТУ
Борис Мокін

— кінець цитати і кінець моєї відповіді на анонімну листівку.

Постскриптум: ще до кінця нинішньої середи — дня появи в університеті анонімної листівки, мені уже стали відомими і автори її тексту, і місце виготовлення, і прізвища декого із тих осіб, які розносили примірники анонімки по корпусах і гуртожитках.

Текст моєї відповіді на звинувачення, висунуті в анонімній листівці, я розмістив на своєму сайті увечері того ж дня, коли з’явилася ця анонімна листівка, тобто, у середу 3 лютого.

А щоб її автори не хвилювалися за наслідки, на засiданні Ради з виховної роботи, у п’ятницю 5 лютого, я оголосив, що з мого боку ніяких переслідувань ні автори, ні розповсюджувачі листівки не зазнають, оскільки, на моє переконання, вони мають таке ж саме право на висловлення своєї точки зору, як і я.