У понеділок 31 серпня у нашому університеті відбулися одразу дві серйозні події — з 10-ї години ранку до 11 години 30 хвилин на університетському стадіоні відбулося традиційне свято для усіх, хто поступив на 1-й курс нашого університету, та їхніх батьків і друзів, яке у нас носить назву «Посвята в першокурсники», а з 14 години 30 хвилин до 17 години 15 хвилин в актовій залі відбулися Загальні збори колективу університету, брати участь в яких зобов’язані усі 85 членів Вченої ради університету.
День видався чудовий, тож усі виступи і провідних викладачів, і студентів-першокурсників, і студентів 5-го року навчання за магістерськими програмами сприймалися першокурсниками, які зібралися на стадіоні і перебували у доброму гуморі, теж добре.
Одним із номерів святкової програми було оголошення переможців конкурсу «Міс Наука-2009». Цей високий титул виборола у третьому турі бакалавр менеджменту, яка приступає до освоєння магістерської програми з менеджменту організацій, Наталія Желюк. А «Віце-міс Наукою-2009» стала бакалавр інженерної механіки, яка приступає до освоєння магістерської програми з машинобудування, Наталія Возній. Віце-міс Наука-2009 отримала від мене ще й грошову премію в 500 грн, а Міс Наука-2009 — грошову премію в 1000 грн, які я щорічно виплачую з власної зарплати.
Наталія Желюк отримала право також працювати з 1-го вересня на 0,25 ставки помічником ректора. Вона буде працювати разом з «Міс Наукою-2008» Тетяною Ярошенко, яка завершує магістерську підготовку і працюватиме увесь цей навчальний рік на 0,5 ставки помічника ректора, та «Міс Наукою-2007» Оленою Гіль, яка завершує навчання на 1-му курсі аспірантури і працюватиме до кінця навчального року на 0,25 ставки помічника ректора. А у наступному році прийде на 0,25 ставки «Міс Наука-2010», Наталія Желюк перейде на 0,5 ставки, Тетяна Ярошенко — на 0,25 ставки, а Олена Гіль, яка завершуватиме 2-й рік аспірантури, уже зосередиться лише на написанні дисертації, завершивши свою трирічну кар’єру помічника ректора.
Основним питанням порядку денного Загальних зборів колективу університету, звичайно ж, був звіт ректора за роботу, виконану у 2008/2009 навчальному році, та задачі на 2009/2010 навчальний рік. Я його за традицією робив рівно 100 хвилин. Моя доповідь мала такий зміст:
ЗВІТНА ДОПОВІДЬ
ректора Вінницького національного технічного університету
Мокіна Бориса Івановича
за 2008/2009 навчальний рік
Шановні учасники зборів нашого колективу!
Прийміть щирі вітання з початком нового навчального року і найкращі побажання стосовно усіх ваших праведних справ у ньому!
А тепер давайте озирнемося назад і подивимось, що із запланованого нам вдалося здійснити у навчальному році, що закінчився, а що потребує додаткових зусиль ще й у році новому.
Почну традиційно — з аналізу вступної кампанії.
У 2009 році ми вперше здійснювали прийом на перший курс на усі наші 23 напрями підготовки виключно лише за сертифікатами зовнішнього незалежного оцінювання знань. Це суттєво спростило зміст вступної кампанії, оскільки не треба було проводити вступних іспитів і готувати екзаменаційні білети. За новим алгоритмом вступу приймальній комісії залишилося лише здійснити прийом документів від абітурієнтів, занести потрібні дані із цих документів в комп’ютер, а уже комп’ютер, маючи у своїй пам’яті обсяг держзамовлення з кожного напряму підготовки, сам визначав, хто набрав достатню кількість балів за двома сертифікатами для того, щоб бути зарахованим, а хто ні. Оскільки для успішного навчання у нашому університету потрібні знання і математики і фізики, а враховувати потрібно було в сумарному балі оцінку лише з однієї із цих дисциплін, тому що другою оцінкою, обов’язковою для врахування в сумарному балі, згідно з загальнодержавними умовами прийому, була оцінка з української мови та літератури, то наша приймальна комісія вирішила використати логічне правило «або», тобто, абітурієнтам потрібно було пред’явити сертифікат з оцінкою або з математики, або з фізики, або з обома оцінками, а ми враховували ту, яка вища. Такий підхід змусив майбутніх абітурієнтів йти у центрах тестування і на екзамен з математики, і на екзамен з фізики в розрахунку на те, що може на другому в послідовності цих екзаменів буде отримано оцінку, вищу тієї, яку було отримано на екзамені попередньому. Ця тактика спрацювала, практично усі абітурієнти принесли нам сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання, у якому стояли оцінки і з математики, і з фізики, а уже наш комп’ютер вибирав із них більшу для врахування в сумарному балі.
Як і в усі попередні роки, абітурієнти мали право подавати заяву одразу на два напрями підготовки — той, який вони бажали освоювати, і той, на освоєння якого вони були згідні в разі не проходження за конкурсом на бажаний. Такий «однозаявний» підхід дав можливість нам здійснювати контроль кількості абітурієнтів, що бажали вступати до нашого університету, оскільки в тих університетах, де на кожний напрям брали окрему заяву, важко було оцінити скільки ж осіб будуть претендувати на місця держзамовлення по кожному з них. Так, наприклад, в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» від абітурієнтів було подано більше 10 тисяч заяв, а за інформацією відповідального секретаря приймальної комісії, яку він дав журналістам, конкретних осіб поступало до НаУКМА лише 2000.
До нашого ж університету поступало на стаціонар на 661 місце за державним замовленням 2494 особи, ще 217 осіб поступали на 62 місця за державним замовленням на заочне відділення.
Слід відзначити, що державне замовлення до нашого університету у цьому році складало 675 місць, тобто, на 60 місць менше, ніж у 2008 році, але 14 місць на вимогу міністерства ми зарезервували для представників Молдови, Придністров’я і Кенії, які навчатимуться у нашому університеті на місцях державного замовлення згідно з Міждержавними угодами, підписаними Україною з цими країнами.
Як легко бачити із наведених цифр, конкурс до нашого університету склав 3,69 заяви на одне місце державного замовлення по денній формі навчання і 3,50 заяви на одне місце державного замовлення по заочній формі.
Найбільше заяв на денне навчання було подано на напрям «Менеджмент організацій» — 498 на 30 місць державного замовлення, тобто, 16,6 заяви на одне місце. А на третьому місці виявився теж «Менеджмент організацій будівництва», де, виходячи зі специфіки, конкурс проводився окремо — на цю спеціалізацію менеджменту на 5 місць державного замовлення на денну форму навчання було подано 27 заяв, тобто, 5,40 заяви на одне місце.
Другим же за поданими заявами виявився напрям «Безпека інформаційних і комунікаційних систем» — 91 заява на 15 місць державного замовлення денного навчання, тобто, 6,07 заяви на одне місце.
Четверте місце посів напрям «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» — 133 заяви на 25 місць державного замовлення денного навчання, тобто, 5,32 заяви на одне місце.
А на п’ятому місці виявився напрям «Автомобільний транспорт» — 102 заяви на 20 місць державного замовлення по денній формі навчання, або 5,10 заяви на одне місце.
Відзначу ще ті три напрями, на яких виявилося менше 5-и, але більше 4-х заяв на одне місце державного замовлення — це: «Комп’ютерна інженерія» — 4,60; «Програмна інженерія» — 4,35 та «Будівництво» — 4,29;
На усі інші напрями було подано менше 4-х заяв на одне місце державного замовлення, але більше 2-х. Найменше на напрям «Зварювання» — рівно 2,00, не набагато більше на напрями: «Радіоелектронні апарати» — 2,02; «Електронні пристрої та системи» — 2,06 та «Теплоенергетика» — 2,10.
В цілому по інститутах, найвищу кількість заяв на одне місце державного замовлення, більшу 4-х, ми мали в ІнМЕЕК — 11,47 та ІнІТКІ — 4,45, а найменшу, але більшу 2-х — в ІнРТЗП — 2,22 та ІнАЕКСУ — 2,30.
Що характерно, якщо у минулі роки ІнАЕКСУ «витягувався» по поданих заявах хоча б до середніх показників за рахунок напряму «Системна інженерія», то у нинішньому році за цим показником і цей напрям опустився до рівня 2,30 заяви на одне місце державного замовлення. І оскільки за цим напрямом ми маємо ще 50 місць державного замовлення, то у майбутньому доведеться для їх збереження в загальному університетському державному замовленні відкривати якийсь новий напрям підготовки, наприклад, «Економічна кібернетика», «відщіпнувши» 15 чи 20 місць від цих 50.
Подані заяви — це характеристика профорієнтації. А тепер давайте подивимось, з якими ж сумарними балами з української мови і літератури та математики або фізики у сертифікатах прийшли до нас абітурієнти на кожен з напрямків підготовки. Будемо оцінювати цю характеристику вступної кампанії прохідним балом. Найвищий прохідний бал 3-го серпня, коли формувався список рекомендованих до зарахування ще з врахуванням копій атестатів і сертифікатів, виявився на напрямі підготовки «Менеджмент організацій» –386,5. На три бали нижчим, тобто, 383,5 виявився прохідний бал на напрямі «Безпека інформаційних і комунікаційних систем». А подальші місця у підсумковій таблиці посіли: «Програмна інженерія» — 376, «Комп’ютерні науки» — 372,5; «Комп’ютерна інженерія» — 370. Прохідні бали усіх інших напрямів виявилися меншими 370. А найнижчими ми мали прохідні бали на напрями: «Зварювання»- 327,5; «Інженерна механіка» — 331; «Радіоелектронні апарати» — 332,5. Прохідні бали з усіх інших напрямів розмістились в межах від 340 до 368 включно.
Але не ці прохідні бали стали остаточними через 5 днів, тобто, 8 серпня, після підведення підсумків донесення в приймальну комісію університету абітурієнтами, рекомендованими до зарахування, оригіналів атестатів та сертифікатів.
Найвищий прохідний бал уже зарахованих 8 серпня до університету, як і на етапі рекомендації до зарахування, виявився на напрямі «Менеджмент організацій» — 368,5. Як бачите, цей прохідний бал «схуд» на 18 балів. Це означає, що частина рекомендованих за цим напрямом у нас до зарахування вирішила навчатись не в нашому університеті, а в якомусь іншому.
Другим у підсумковій таблиці, на 20 балів нижчим, виявився прохідний бал на напрямі «Управління інформаційною безпекою» — 348,5; третім — на напрямі «Будівництво» — 345,5; четвертим — на напрямі «Комп’ютерна інженерія» — 345; п’ятим — на напрямі «Менеджмент організацій будівництва» — 343,5; І далі по спадній. Найменший остаточний прохідний бал виявився на двох напрямах — «Мікро- та наноелектроніка» і «Зварювання» — 313 балів. Не набагато більшим він виявився на напрямі «Інженерна механіка» — 315,5 та на «Телекомунікаціях» — 314, «Радіоелектронних апаратах» — 316 і «Електронних пристроях та системах» — 319.
Як бачите, в переліку напрямів з найнижчими прохідними балами виявились обидва напрями підготовки, які здійснюються кафедрою електроніки. Це було і у минулому році, і в позаминулому. Сподіваюсь, що новий завідувач кафедрою електроніки, нещодавно обраний професор Йосип Білинський, зможе підняти престиж цих напрямів підготовки до того рівня, який вони по праву займали ще кілька років тому.
Тішить те, що окрім 675 студентів на місця державного замовлення ми набрали на перший курс також 414 студентів на умовах надання платних послуг населенню, тобто, за контрактом — а це 61,3 % від обсягу держзамовлення.
Найбільше контрактників ми маємо на 1-му курсі на «Менеджменті організацій» — 89 осіб, на напрямі «Будівництво» — 58, на напрямі «Електротехніка та електротехнології» — 39, на напрямі «Автомобільний транспорт» — 31 та напрямі «Комп’ютерна інженерія» — 26. Найменше — на напрямі «Радіоелектронні апарати» — 2 і на напрямах «Метрологія та інформаційно-вимірювальні технології» і «Зварювання» — по 3. Ми не маємо напрямів підготовки, на яких не була б зарахована якась кількість контрактників — це свідчить про достатньо високий імідж нашого університету в очах абітурієнтів за усіма напрямами підготовки.
Що стосується прийому на перший курс по заочній формі навчання, то ми і план державного замовлення виконали, тобто, зарахували на місця держзамовлення 62 особи, і за контрактом прийняли на навчання ще 97 осіб.
Що ще у вступній кампанії варте того, щоб про нього розповісти у звітній доповіді ректора?
По-перше, це те, що при формуванні правил прийому приймальною комісією нашого університету було прийняте дуже гарне рішення стосовно того, щоб враховувати в сумарному балі більшу із двох сертифікатних оцінок з математики або фізики. Оцінка з фізики виявилась більшою, а тому врахованою у 474 абітурієнтів із числа тих, хто подав заяви про вступ до нашого університету на денну форму навчання, і це склало 18,86 % від їх загальної кількості, та у 77 абітурієнтів із числа тих, хто подав заяви на заочну форму навчання, а це склало 33,33 % від їх загальної кількості
По-друге, це те, що у мене закрався сумнів стосовно чесності отримання сертифікатних оцінок під час тестування абсолютно усіма, хто проходив незалежне оцінювання якості знань в УЦОЯО та його філіях і місцевих пунктах. Цей сумнів закріпився у моїй голові після того, як до нас подала документи на предмет вступу до університету випускниця однієї із шкіл міста Черкаси, в атестаті якої стояли оцінки «одиниця» за 12-бальною шкалою з алгебри, «одиниця» — з геометрії та оцінка «три» за цією ж шкалою з фізики, що теж є оцінкою незадовільною, і в той же час ця абітурієнтка пред’явила нам сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання, в якому математика була оцінена в 129 балів, а фізика у 159 балів по 200-бальній шкалі, в якій верхній рівень незадовільної оцінки становить 123. Відомо, що в школах інколи йдуть на завищення оцінки випускникам, але практично невідомі факти заниження оцінок. Більше того, який би не був злий вчитель на якогось учня чи ученицю, він може собі дозволити знизити йому чи їй підсумкову оцінку на один — максимум два бали, тобто, поставити 10 замість 12, або 8 замість 10, або 6 замість 8, чи 4 замість 6. Але коли вчитель ставить «одиницю», то це означає, що у даного учня чи учениці абсолютно нульові знання з його предмету. І я ніколи не повірю, що цей учень чи учениця з нульовими знаннями, зцементованими 11 роками навчання у школі, за два тижні роботи з репетитором може піднятись на висоту знань, суттєво перевищуючу нижній рівень задовільної оцінки, як це заявляє керівник УЦОЯО пан Лікарчук за дорученням мінiстра, у відповідь на мій лист до міністра з цього приводу. Тут, на мій погляд, одне з двох — або під час тестування над такою ученицею хтось стояв і диктував їй, які відповіді давати, або хтось із комісії по перевірці тестових письмових робіт в УЦОЯО чи його філії поміняв штрих-код незадовільної роботи зі штрих-кодом задовільної — про таку можливість отримання гарних оцінок в центрах тестування повідомив відповідальний секретар приймальної комісії НаУКМА Андрій Мелешевич журналістам «Київських відомостей», які опублікували це інтерв’ю на першій сторінці у № 145 за 13 серпня своєї газети.
По-третє, це те, що зарахувавши абітурієнтів на перший курс, ми не знаємо, чи мають вони знання з математики і фізики, достатні для навчання в університеті, чи ні, і вони самі не знають цього, адже раніше, коли в університеті складались екзаменаційні білети, то в них вводився базовий рівень за середню школу, орієнтований на специфіку університетських дисциплін, і той, хто склав вступні іспити, міг бути впевненим, що у нього є запас шкільних знань, достатній для засвоєння університетських дисциплін, а сьогодні ми такої впевненості не маємо, бо отримали від центрів тестування, образно висловлюючись, «кота в мішку». Особливо з огляду на те, що нам довелося зарахувати у число студентів, врахувавши високий рівень балів у сертифікатах зовнішнього незалежного оцінювання, 54 абітурієнти, в шкільних атестатах яких виставлена оцінка, не вища 4 балів за 12-бальною шкалою, хоча б з однієї із базових для нашого університету шкільних дисциплін — алгебри, геометрії чи фізики, і навіть 7 таких абітурієнтів, в яких з цих дисциплін в атестаті виставлена незадовільна оцінка на рівні 1,2 або 3 бали. До речі, ще 66 абітурієнтів з оцінками, не вищими 4 балів за 12-бальною шкалою в атестаті з алгебри, геометрії і фізики, і навіть 13 таких абітурієнтів, в яких з цих дисциплін в атестаті виставлена незадовільна оцінка 1, 2 або 3, не стали нашими студентами лише тому, що не донесли оригіналів атестатів і сертифiкатів. Але це одночасно уже є свідченням того, що вони стали студентами якогось іншого вищого навчального закладу, якому віддали перевагу.
По-четверте, це те, що нинішні правила прийому розвантажили наш університет від пільгових категорій вступників, оскільки більшість із них подались до столичних університетів на престижні напрями підготовки, тож нам довелося рекомендувати до зарахування лише 64 особи цієї категорії вступників при плані держзамовлення — 675, а після донесення оригіналів атестатів і сертифікатів їх виявилося в наших списках зарахованих на місця державного замовлення лише 45, причому навіть на «Менеджмент організацій» ми зарахували лише 10 осіб цієї категорії, що дозволило дві третини місць державного замовлення цього напряму, тобто, 20 віддати на загальний конкурс.
По-п’яте, це те, що частина абітурієнтів з високими сертифікатними балами, які відкривали їм дорогу навіть у столичні університети, вирішила навчатись у нашому університеті саме тому, що окрім вподобаної ними спеціальності у нас є ще й можливість на уроках фізкультури безкоштовно кататись на ковзанах в нашому льодовому палаці «Айс Авеню».
І останнє, дуже добре відпрацювали під час вступної кампанії і відповідальний секретар нашої приймальної комісії Георгій Горячев, і його заступники — Олексій Козачко, Сергій Сухоруков та Наталія Ляховченко, які усе робили вчасно, суворо дотримувались правил прийому, були доброзичливими у спілкуванні з абітурієнтами та їх батьками і створили та впровадили у життя комп’ютерну програму, яка на виконання вказівки міністерства автоматично кожен вечір звіряла дані сертифікатів, наданих абітурієнтами, з даними сертифікатів, винесеними УЦОЯО на свій сайт, що дозволило не витрачати час та нерви на те, щоб пробитись на той сайт у потоці з бажаючими з інших ВНЗ.
Кілька слів про особливості зарахування цього року на спеціальну підготовку і магістерську після чотирирічного бакалаврату.
Дехто із директорів інститутів, які є головами відбіркових комісій, як і проректор Василь Леонтьєв, який керував цим процесом, абсолютно прямолінійно зрозуміли поняття конкурсного зарахування, тож відбіркові комісії деяких наших інститутів рекомендували до зарахування на 5-й рік навчання на місця держзамовлення тих випускників бакалаврату, які закінчили навчання у бакалавраті на умовах надання платних послуг, але з середнім балом диплома бакалавра, вищим ніж у тих випускників бакалаврату, які навчались у бакалавраті на місцях держзамовлення. Довірившись відбірковим комісіям приймальна комісія університету затвердила їхні рішення. Після цього до мене прийшли на прийом кілька батьків тих, хто бакалаврат закінчив за державним замовленням з середнім балом, вищим 4-х, а на спеціалітет рекомендований за контрактом, з обуренням — як же так, дітям, які за конкурсом вступили чотири роки тому на перший курс на місця держзамовлення, університет повної вищої освіти не дав, оскільки з дипломом бакалавра ніхто ніде на роботу не бере, а тепер пропонується завершити отримання повної вищої освіти за контрактом? І в той же час ті діти, які чотири роки тому не змогли на місця держзамовлення поступити, оскільки мали низькі конкурсні бали, і яким університет надав можливість вчитися на умовах надання платних послуг населенню, закінчувати університет будуть на місцях держзамовлення, витіснивши їх законних володарів, у батьків багатьох з яких немає грошей для оплати контракту навіть за рік навчання в спеціалітеті чи магістратурі. На думку цих батьків, буква Болонського процесу і вказівки міністерства не повинні затьмарювати норму Конституції України і Закону про вищу освіту.
Я погодився з цими батьками, тим паче, що і в рішенні Вченої ради нашого університету, є норма, згідно з якою контрактники можуть претендувати на переведення лише на вакантні місця держзамовлення і то, при умові, що середній бал навчання у них є вищим 4-х балів. А це є ще одним доказом того, що ті, хто закінчив бакалаврат на місцях держзамовлення з середнім балом, не нижчим 4-х, мають першочергове право на зарахування на програми спеціалітету і магістратури на місця держзамовлення.
Ці роз’яснення я дав членам приймальної комісії і ректорату, які на своєму спільному засіданні прийняли рішення переглянути рекомендації відбіркових комісій і повернути усіх випускників бакалаврату, що вчилися за держзамовленням і закінчили бакалаврат з середнім балом, не нижчим 4-х, на місця держзамовлення в спеціалітеті та магістратурі, запропонувавши контрактникам бакалаврату з високим середнім балом лише ті місця держзамовлення, які займались випускниками з середнім балом, нижчим 4-х, або були вакантними. Звичайно, це викликало невдоволення батьків колишніх контрактників, але це якраз той випадок, коли усім догодити немає змоги.
А тепер я перейду до аналізу справ по організації навчального процесу.
У звітному році, зусиллями кафедри ЕМСАПТ і її завідувача, професора Володимира Грабка, акредитована на рівні підготовки спеціаліста і затверджена ДАК спеціальність «Електричні системи і комплекси транспортних засобів», а по спеціальності «Адміністративний менеджмент у сфері захисту інформації з обмеженим доступом» зусиллями кафедри ОТ і її завідувача, професора Олексія Азарова та кафедрального куратора, доцента Юрія Яремчука комісією нашого міністерства проведена акредитаційна експертиза за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» і «магістр» з позитивною оцінкою. Затвердження результатів експертизи ДАК планує здійснити не пізніше, ніж до кінця жовтня 2009 року. Тож, станом на кінець 2009 року у нас уже не залишиться не акредитованих на вищому рівні спеціальностей, а тому можна планувати відкриття у наступному навчальному році нових. І в першу чергу про це треба подумати керівникам ІнАЕКСУ, де у зв’язку з незначним конкурсом і великим обсягом державного замовлення міністерство у наступному році може вдвічі зменшити план прийому на спеціальність «Системна інженерія». Тож, на мою думку, варто було б подумати про відкриття у цьому інституті спеціальності «Економічна кібернетика». Усі підстави для цього є — у професора Володимира Дубового є монографія економіко-кібернетичного спрямування, а наукові праці доцента Таїси Боровської і професора Сергія Штовби підпадають під цю спеціальність повністю. До речі, оскільки професор Сергій Штовба на початку осені захищає докторську дисертацію, то його можна було б визначити на кафедрі КСУ в якості куратора нової спеціальності, з прицілом у майбутньому на створення нової кафедри. На мою думку, облегшити процес відкриття цієї спеціальності може і те, що дехто із учнів та друзів Івана Васильовича Кузьміна, який теж є професором кафедри КСУ та радником директора інституту, керують саме кафедрами економічної кібернетики в ряді інших університетів і, думаю, не відмовлять у проханні Івана Васильовича надати нам необхідну навчальну документацію та підтримати нас на засіданні ДАК. Що ж стосується написання навчальних посібників з дисциплін спеціальності «Економічна кібернетика», то до цього процесу можуть підключитися, крім уже перерахованих вище, також професор Роман Квєтний і доценти Анатолій Шиян, Анжела Азарова та Юлія Мокіна. А те, що у нашому колективі швидко і якісно уміють писати навчальні посібники, підтверджується написанням і виданням у звітному році 15 навчальних посібників з грифом міністерства і 81 навчального посібника з грифом університету. Причому кафедрою КСУ — авторськими колективами, до складу яких входила доцент Боровська, видано у звітному році 5 навчальних посібників з грифом міністерства, кожен із яких може уже зараз використовуватись для підготовки і за спеціальністю «Економічна кібернетика». А найбільше навчальних посібників з грифом університету — 8 — видала у звітному році кафедра ММСС — усі вони призначені для підготовки екологів, і авторські колективи усіх очолював завідувач кафедри професор Віталій Мокін. Заслуговують бути згаданими і завідувач кафедри ТЕЕВ, професор Кухарчук та професор цієї ж кафедри Карпов, які за участю асистента Ведміцького підготували, пробили через комісію та міністра і видали підручник з теоретичних основ електротехніки, рекомендований мінiстерством для використання усіма електротехнічними спецiальностями. Варто відзначити і те, як працювали у звітному році над випуском підручників і навчальних посібників кожний із навчальних інститутів — подаю в порядку убування:
Ін МЕЕЕК — 20, ІнАЕКСУ — 15, ІнІТКІ — 15, ІнБТЕГП — 12, ІнМТ — 12, ІнЕЕЕМ — 11, Ін РТЗП — 7. Варто відзначити і колектив університетського комп’ютерного видавничого центру, очолюваний Анатолієм Власюком, який забезпечив своєчасне видання усіх цих навчальних посібників.
Є певні зрушення у нас і в справі підготовки дистанційних курсів навчання. Протягом звітного року їх було підготовлено 38, причому 22 із них розроблені в якості випускних робіт слухачами семінару з підвищення педагогічної майстерності. Але, на жаль, поки що виставлені вони, в основному, лише на персональних комп’ютерах авторів, а потрібно, щоб вони стали елементами повсякденного навчального процесу.
Досить кардинальні зміни ми внесли у звітному році в систему оцінювання знань студентів під час екзаменаційних сесій. На старті незалежності нашої держави ми перейшли до складання усіх заліків, як і іспитів, з виставленням оцінок. У ті роки це було прогресивним кроком, оскільки дозволило нівелювати екзаменаційні оцінки з пострадянських суспільно-політичних дисциплін, які виставлялись пострадянськими екзаменаторами. Але нині, коли в колективі університету уже немає викладачів, які не сприймають українську незалежність і ностальгують за радянськими часами, практика оцінювання балами абсолютно усіх заліків почала відігравати негативну роль, оскільки є немало студентів, які витягують за рахунок суспільно-політичних дисциплін середній бал сесії на рівень «чотири» для отримання стипендії, навіть маючи посередні оцінки на рівні «задовільно» з основних дисциплін спеціальності. Це знижує рівень якості освоєння спеціальних дисциплін і не сприяє підготовці високоякісних спеціалістів в галузях інженерії. Тож ми повернулись до оцінювання оцінкою «зараховано» або «не зараховано» усіх тих дисциплін, для яких це можна зробити, не порушуючи нормативні документи міністерства. Тепер, якщо студент хоче отримувати стипендію, він повинен у першу чергу отримувати високі оцінки з дисциплін, які визначають спеціальність.
Успішно попрацювали у звітному році на стезі підвищення кваліфікації наш Інститут прогресивних інформаційних технологій, очолюваний доцентом Юрієм Яремчуком, в якому спеціалісти, що уже мають одну вищу освіту, мали можливість отримати другу, споріднену вищу освіту, та центри підвищення кваліфікації, очолювані професорами Василем Кутіним і Василем Сердюком та доцентами Олександром Гороховським і Оленою Шиліною, в яких виробничники мали змогу осучаснити свої знання з електроенергетики, безпеки життєдіяльності, програмування та машинобудування.
А кращими лекторами у звітному році відповідна конкурсна комісія визнала: в ІнМЕЕЕК — ст. викладача кафедри ЕПОВ В’ячеслава Кавецького, в ІнАЕКСУ — доцента кафедри АІВТ Володимира Папінова, в ІнІТКІ — доцента кафедри ОТ Сергія Захарченка, в ІнБТЕГП — доцента кафедри ТЕ Дмитра Степанова, в ІнМТ — доцента кафедри МРВОАВ Леоніда Поліщука, в ІнЕЕЕМ — доцента кафедри ЕМСАПТ Олександра Мокіна, в ІнРТЗП — доцента кафедри ПКТА Святослава Барася.
Добре попрацював у звітному році по забезпеченню студентів навчальною літературою, а науковців — науковою періодикою та подальшому переведенню в електронний формат паперових носіїв навчальної та наукової інформації колектив бібліотеки на чолі з директором Тетяною Савчук, за що їм усім окрема подяка.
В цілому навчальний процес в університеті проводився згідно з графіком, план випуску спеціалістів і магістрів ми виконали, але, на жаль, у звітному році була великою, як ніколи, кількість незадовільних оцінок, отриманих студентами під час екзаменаційних сесій, особливо на першому курсі. І, якщо збільшення незадовільних оцінок на першому курсі можна пояснити тим, що, набравши студентів на перший курс за сертифікатами зовнішнього незалежного оцінювання якості знань, ми отримали першокурсників, у яких шкільних знань виявилося замало для успішного навчання в університеті, то збільшення незадовільних оцінок на старших курсах можна пояснити лише ліберальним відношенням викладачів до поточної успішності і пропусків занять студентами в процесі міжсесійного навчання.
У минулому році ми створили в структурі Інституту організаційного і методичного забезпечення навчання Інформаційно-аналітичний центр автоматизованого керування навчальним процесом, але, на жаль, станом на сьогодні цей центр ще не приступив до виконання своїх функцій у помітному обсязі. Тож активізація роботи цього центру буде одним із першочергових завдань для керівництва ІнОМЗН. Ще півтора роки тому після відповідної Колегії міністерства я привіз матеріали і поставив задачу проректору з навчальної роботи, професору Василю Леонтьєву за допомогою цих матеріалів розпочати визначення рейтингу кожного інституту, кожного факультету і кожної кафедри університету за показниками і з використанням програмного забезпечення, затвердженими нашим міністерством. Про виконання аналогічної задачі уже в освітянській пресі прозвітували з висвітленням результатів і ректор НТУУ «КПІ», і ректор НГУ із Дніпропетровська, а у нас її виконання продовжує знаходитись «на точці замерзання», незважаючи на те, що я уже двічі після першої постановки задачі на ректораті нагадував проректору Василю Леонтьєву про необхідність її виконання. Але, образно висловлюючись, «віз і нині там». І левова частка у тому, що я запропонував проректору Василю Леонтьєву після досягнення у листопаді нинішнього року 60-ліття, перейти на посаду професора кафедри електричних станцій і систем, становить ігнорування ним саме цієї стратегічної задачі. Хоча, звичайно ж, не останню роль зіграло і те, що він ніяк не хоче розлучитись зі звичкою палити сигарети, що не дає мені змоги, поки Леонтьєв є проректором, вживати суворих заходів до порушників законодавства і наказу міністра та ректора про заборону тютюнопаління у приміщеннях та на території університету. А проректором з 2-го листопада нинішнього року буде призначено професора кафедри ПЗ Олександра Романюка, який нещодавно захистив докторську дисертацію та є прекрасним фахівцем з програмування, і, я сподіваюсь, що він не лише прискорить розв’язання задачі визначення рейтингів усіх структурних підрозділів університету, але і, як спеціаліст по вебдизайну, розпочне широке впровадження в профорієнтаційну рекламну роботу усіх випускних кафедр флеш-ігор за спеціальностями, розпочавши з постановки цих задач тим студентам, які прийматимуть участь у його традиційному обласному конкурсі вебдизайну. А для того, щоб мати можливість новому проректору, який за посадою стане і директором ІнОМЗН користуватись порадами проректора зі стажем, Василя Леонтьєва буде призначено з 2-го листопада радником директора ІнОМЗН на громадських засадах з виплатою надбавки до окладу за основною посадою професора кафедри за виконання додаткової роботи.
Окрім функції навчання кожен університет зобов’язаний виконувати ще й функції наукового центру.
Подивимось, як функції наукового центру у звітному році, який починається з 1-го вересня 2008 року і закінчується 31 серпня 2009 року, виконувались у нашому університеті.
Почну з обсягів наукової тематики. По цьому параметру наукової роботи доведеться називати його значення на кінець 2008 року та на кінець серпня 2009 року, розбиваючи кожне із цих значень у свою чергу теж на два — одним із яких характеризуватимемо обсяг наукових робіт, що виконуються за державним замовленням, а другим — обсяг інноваційних наукових робіт, що виконуються за замовленнями підприємств і організацій за їхні кошти.
На кінець 2008 року ми виконали за держзамовленням наукових робіт на 1756,7 тисяч гривень, а госпдоговірних інноваційних робіт — на 1833, 2 тисячі гривень. Таке співвідношення в міністерстві оцінюється позитивно, оскільки це означає, що на кожну потрачену державою із бюджету гривню на науку в нашому університеті ми забезпечили інновації на величину, більшу однієї гривні.
Найкращі показники університету по госпдоговірній інноваційній тематиці у 2008 році забезпечили наукові керівники — д. т. н., проф. Віталій Мокін -297,4 тисячі гривень, к. т. н., доц. Олександр Войцехівський — 251,9 тисяч гривень та к. т. н. Віктор Стейскал — 193,4 тисячі гривень. Як бачите, ці наукові керівники втрьох виконали майже половину усього унiверситетського річного інноваційного обсягу госпдоговірних робіт.
На 2009 рік ми маємо плановий показник фінансування наукових робіт за державним замовленням такий, який дозволить нам на кінець 2009 року вийти на 1776,7 тисяч гривень, тобто, ми зберегли минулорічне значення цього показника.
Що ж до обсягу інноваційної госпдоговірної тематики, то станом на сьогодні ми маємо договорів з підприємствами і організаціями поки що лише на суму 995,7 тисяч гривень — це лише трохи більше половини від минулорічного обсягу.
Найкращі показники університету по госпдоговірній інноваційній тематиці у 2009 році станом на сьогодні мають наукові керівники — д. т. н., проф. Віталій Мокін — 299,5 тисяч гривень, д. т. н., проф. Василь Кухарчук — 208,3 тисяч гривень і к. т. н., доц. Олександр Войцехівський — 135,2 тисяч гривень. Як бачите, станом на сьогодні ці наукові керівники втрьох виконали дві третини всього університетського обсягу інновацій за договорами з підприємствами і організаціями. Слід відзначити, що професор Віталій Мокін протягом липня і першої половини серпня провів плідні переговори про розширення обсягів інноваційної тематики у кількох мінiстерствах і відомствах, і можна очікувати, що він до кінця року принесе до університету додаткові обсяги наукової тематики. Тож можна сподіватись, що на кінець 2009 року ми вийдемо на обсяги інноваційної тематики, не менші ніж в році минулому.
У звітному році за результатами досліджень науковцями університету видано 25 наукових монографій і захищено три докторські та 30 кандидатських дисертацій.
Успішно відпрацювали усі наші 5 спеціалізованих вчених рад по захисту дисертацій. Найбільшої ефективності досягла докторська спецрада з кібернетичних спеціальностей, голова — проф. Борис Мокін. На засіданнях цієї спецради протягом року захищено 3 докторські (доцентами Йосипом Білинським, Олександром Романюком і Анатолієм Куликом) і 8 кандидатських дисертацій, а також прийнята до захисту докторська дисертація Сергія Штовби. Другою за ефективністю була докторська спецрада зі спеціальностей приладобудування та вимірювань, голова — проф. Олексій Азаров. На засіданнях цієї спецради протягом року захищено 8 кандидатських дисертацій. Дещо нижчою була ефективність трьох наших кандидатських спецрад. Так на засіданнях кандидатської спецради з електротехнічних спеціальностей, голова — проф. Петро Лежнюк, було захищено лише 6 кандидатських дисертацій, на засіданнях кандидатської спецради зі спеціальностей машинобудування, голова — проф. Ростислав Іскович-Лотоцький, було захищено 4 кандидатські дисертації, а на засіданнях кандидатської спецради зі спеціальностей будівництва, голова — проф. Василь Сердюк, захищено 2 кандидатські дисертації. Особливо слід відзначити спецраду з будівництва, яка виходом із неї друзів проф. Михайла Друкованого, після того, як він пішов з нашого університету до аграрного, була більше року паралізованою. Але нам вдалося її відродити, і вона знову запрацювала. Була у звітному році у нас спроба відкрити ще й 6-ту спецраду — з економічних наук, але ця перша спроба вийшла невдалою, тому що своїх докторів економічних наук у нас, поки що, не вистачає, а пропозицію кооперуватись з аграрним університетом ні наше міністерство, ні ВАК України не підтримали, оскільки відповідний проект закону, яким допускалась така можливість, поданий ще рік тому Вищою атестаційною комісією України до українського парламенту, так до цього часу і не розглянуто.
Заслуговують на відзнаку двоє наших докторантів — Йосип Білинський та Олександр Романюк, які представили свої докторські дисертації до захисту до завершення трирічного терміну навчання в докторантурі, забезпечивши таким чином на рівні 100 % ефективність докторантури в нашому університеті, та 5 наших аспірантів, які захистили кандидатські дисертації до закінчення 3-річного терміну навчання в аспірантурі — це Анна Писклярова, Сергій Гончар, Сергій Дементьєв, Оксана Адлер та Юрій Ющенко — їх науковими керівниками були: проф. Петро Лежнюк, проф. Василь Кичак, проф. Роман Квєтний, доц. Леонід Поліщук та проф. Володимир Осадчук.
Ефективність аспірантури міністерство визначає по процентному відношенню кількості аспірантів, які подали до захисту свої дисертації, ще навчаючись в аспірантурі, до кількості аспірантів, які у звітному році аспірантуру закінчили. За цим показником, який в цілому по міністерству жодного року ще не переступав за відмітку 20 %, ми стабільно утримуємо перше місце, оскільки навіть у не дуже вдалі роки він у нас не був нижчим 33 %. У звітному році ми його маємо на рівні 47 %.
А зарахували ми, згідно з затвердженим міністерством планом прийому, у жовтні 2008 року до докторантури 3 осіб (доценти Мирослав Боцула, Олександр Мокін та Олександр Рубаненко) за 3 спеціальностями та до аспірантури за 22 спеціальностями 53 особи в основному із числа випускників наукової магістратури ІнМАД, із яких 33 навчаються в аспірантурі з відривом від виробництва та 20 — без відриву від виробництва.
Важливим показником якості науково-дослідної роботи є кількість патентів на винаходи, отриманих науковцями унiверситету. За цим показником, у перерахунку на 100 науково-педагогічних працівників, наш університет посідає перше місце в системі нашого міністерства уже багато років — саме тому наш університетом залишається і по-сьогодні єдиним представником України у Всесвітній асоціації винахідницьких організацій IFIA з центром у Женеві. Не став винятком і звітний рік, в якому ми отримали уже 106 патентів, у тому числі 57, серед авторів яких є студенти, та направили до Державного департаменту інтелектуальної власності 125 заявок на видачу патентів України на нові винаходи, серед авторів яких є 52 студенти. Навіть за абсолютним значенням цього показника з нами можуть позмагатися лише науковці НТУУ «КПІ», яких у 6 разів більше, тож відносне значення цього показника у них є у 6 разів нижчим.
У звітному році наші науковці мали можливість публікувати свої наукові результати у першу чергу в 5 університетських наукових журналах, кожний із яких має ВАКівський статус. А таких наукових журналів з ВАКівським статусом, як наш електронний журнал «Наукові праці ВНТУ», зареєстровано лише 12 в Україні, і лише наш видається одночасно трьома мовами — українською, російською і англійською. Грамотність останньою забезпечують такі професіонали англійської мови як к. п. н., доц. Микола Прадівляний та ст. викладач Сергій Веремієнко.
Однією із задач, які потрібно буде розв’язати до кінця 2009 року головним редакторам усіх наших наукових журналів та першому проректору з наукової роботи університету проф. Володимиру Грабку, є перереєстрація у ВАК України усіх наших журналів, згідно з новими вимогами. Ця робота розпочата і сподіваюсь, що усіма буде вчасно завершена, оскільки усі вимоги ВАКУ ми уже виконали.
Крім наукових журналів результати досліджень наші науковці мали можливість донести до інших науковців та виробничників, виступаючи з доповідями на наукових та науково-практичних конференціях і семінарах. Таких конференцій у звітному році лише у нашому університеті було проведено 8, із яких 4 мали міжнародний статус, 3 — всеукраїнський та 1 — загальноуніверситетський. Було проведено також один науковий та один науково-практичний семінари за участю як університетських так і позауніверситетських учасників. Із навчально-наукових лише Інститут електроенергетики та електромеханіки не здійснив у звітному році такого заходу.
Слід відзначити, що велика кількість наших студентів взяли участь у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт, із яких 29 стали призерами, посівши одне із перших трьох місць. Переважну більшість із них на момент участі в конкурсі складали студенти ІнМАД, але їх науковими керівниками були професори і доценти кафедр, які представляють усі навчально-наукові інститути.
За досягнення в науковій роботі велика кількість наших науковців у звітному році отримали різного рівня нагороди. Так Миколі Філинюку Указом Президента України було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», а наказом міністра освіти і науки України Олегу Морозу — почесне звання «Відмінник освіти України». Почесними грамотами міністра освіти і науки України нагороджені Майя Пашенко, Мирослав Боцула та Олександр Романюк. Почесними грамотами Вінницької обласної державної адміністрації та обласної ради нагороджені Лариса Азарова, Олександр Дерібо, Василь Кухарчук, Олександр Осадчук, Олег Хома, та Юрій Яремчук. Почесними грамотами обласного управління освіти і науки нагороджені Йосип Білинський, Ірина Головашенко, Сергій Захарченко, Таїса Боровська та Олександр Шеремета. А Віталія Мокіна призначено радником на громадських засадах міністра охорони навколишнього природного середовища України.
На 5-й виставці-презентації «Освіта України. Інноваційні технології навчання», яка відбулася у жовтні 2008 року у м. Києві, наш університет відзначено найвищою нагородою — почесним званням «Лауреат конкурсу» у номінації «Інтеграція освіти України у європейське співтовариство», а на 12-й міжнародній виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні-2009», яка відбулася в лютому 2009 року у м. Києві, наш університет відзначений одразу трьома нагородами: золотою медаллю у номінації «Інтеграція науки і освіти — необхідна умова підвищення якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах», почесним званням «Лідер у створенні сучасних засобів навчання» та дипломом виставки «За високі творчі досягнення в інноваційному оновленні сучасної системи освіти».
У рейтинговій таблиці за методикою ЮНЕСКО «Топ-200 Україна», в яку внесені 200 кращих українських університетів і яка опублікована у № 19 за 30.05.2009 року щотижневика «Дзеркало тижня», за результатами 2008 року наш університет посів високе 19 місце, маючи 7-й результат за оцінкою якості науково-педагогічного потенціалу та випередивши усі інші вінницькі університети, оскільки медичний посів 22 місце, аграрний — 141, фінансово-економічний — 146, а педагогічний — 161.
Тож за рівнем наукових результатів наш університет має більше прав на присвоєння статусу «дослідницького», аніж 5 із 6 тих, хто цей статус отримав місяць тому. Кому цікаво ознайомитись з моїм аналізом критеріїв присвоєння університетам статусу «дослідницький», відсилаю до мого сайту, де ще в середині серпня я розмістив матеріал під заголовком «За якими критеріями висока честь і блага?». Але, боюсь, що поки що нашому університету очікувати на присвоєння статусу «дослідницький» не варто. Свідченням цьому є і відмова, під надуманим приводом недостатньої кількості опублікованих наукових робіт, у присвоєнні вченого звання професора завідувачу кафедри фінансів і кредиту, доктору економічних наук Віталію Зяньку, і відмова у відкритті в нашому університету аспірантури по спеціальності «Економіка галузі» під приводом, що аспірантів з цієї спеціальності достатньо готується в інших університетах, і відмова у відкритті в нашому університеті аспірантури зі спеціальності «Екологічна безпека» під абсолютно безпідставним приводом відсутності наукових керівників. І усе це робиться, на мій погляд, лише тому, що я не в захваті від прийому до вищих навчальних закладів виключно лише за оцінками сертифікатів зовнішнього оцінювання знань майбутніх абітурієнтів і усі свої сумніви оприлюднив у щотижневику «Дзеркало тижня», у двох своїх останніх історико-публіцистичних книжках та на парламентських слуханнях з цього приводу у Верховній Раді України.
Але я не втрачаю надії повернути недодане міністерством нашому університету уже в наступному році, за що ми і будемо боротись.
Наш університет є стабільним центром підготовки фахівців з вищою освітою для інших держав.
Тож давайте подивимось, як виглядають наші справи у звітному році в царині міжнародних відносин.
Найсуттєвіший вклад у міжнародні відносини наш університет у звітному році, звичайно ж, здійснив завдяки підготовці фахівців з вищою освітою для інших країн.
Нагадаю, що нинішній рік є уже 30-м з моменту прийому до нашого університету перших студентів з числа іноземних громадян. За ці 30 років ми підготували уже більше 2000 фахівців для більше ніж 90 країн світу.
А у звітному році в стінах нашого університету навчались 268 студентів та аспірантів з числа громадян 25 країн. Найбільше їх було із Китаю — 91, Еквадору — 41 та Росії — 34. Укладено угоду також з організацією, яка пообіцяла нам, починаючи з нового навчального року, забезпечувати приїзд до нашого університету на навчання щорічно по 30 громадян Азербайджану — і перших 20 запрошень я уже підписав. На цьому напрямку роботи найбільше зусиль доклав директор ІнМЗ, проф. Сергій Юхимчук.
Другим важливим напрямком міжнародної співпраці нашого університету, який очолює особисто проректор з міжнародних зв’язків, проф. Віктор Мізерний, було виконання проектів по Європейській програмі ТЕМПУС.
У 2009 році, нашим університетом у консорціумі з університетами із німецького Дрездена та італійського Салерно, завершено виконання проекту по програмі ТЕМПУС-III по створенню та впровадженню в навчальний процес спеціальних навчальних курсів з інформаційної безпеки та захисту даних для студентів економічної спрямованості. Серед активних виконавців цього міжнародного проекту слід відзначити завідувача кафедри ЗІ, проф. Володимира Лужецького, декана ФКСМ, доц. Андрія Дудатьєва, директора ІнМЕЕЕК, доц. Миколу Небаву та завідувача кафедри ТП, доц. Миколу Прадівляного.
У нинішньому році оголошено про розгортання нової Європейської програми ТЕМПУС-IV. Команда Віктора Мізерного уже подала до розгляду у Брюссель, в штаб-квартиру програми ТЕМПУС, п’ять проектів нового формату в консорціумах з університетами Франції, Великобританії, Португалії, Іспанії, Литви, Німеччини, Чехії, Данії і Мальти.
У звітному році командою науковців нашого університету під керівництвом проф. Віталія Мокіна було завершено виконання двох міжнародних наукових проектів по іншій Європейській програмі — ТАСІС. Ці проекти були присвячені моніторингу екологічної ситуації басейнів приграничних з європейськими країнами річок за методиками, розробленими у нашому університеті. А декан екологічного факультету проф. Василь Петрук успішнозавершив виконання спільного україно-білоруського наукового проекту по розробці оптичних засобів для діагностики біотканин та гуморальних середовищ.
Слід відзначити, що 4 науковці нашого університету у звітному році виконували функції експертів ООН та ЮНЕСКО — це професори Віталій Мокін і Василь Петрук та доценти Мирослав Боцула і Денис Кательников.
Наш університет має угоди про співпрацю з 25 університетами інших країн, згідно з якими 37 студентів, аспірантів і викладачів нашого університету побували в закордонних відрядженнях у США, Румунії, Польщі, Німеччині, Китаї, Російській Федерації, Португалії, Чехії, Молдові, Данії та Ізраїлі.
В свою чергу наш університет відвідали 28 науковців з Німеччини, Італії, Польщі, Латвії, Нідерландів, Палестини та Російської Федерації.
Ми є колективним членом Міжнародної організації університетів, Міжнародної асоціації винахідницьких організацій, Міжнародної академії наук вищої школи, Всесвітньої асоціації енергоменеджерів, Всесвітнього оптичного товариства, Міжнародної організації комп’ютерної техніки. Нині завершуємо оформлення вступу до Європейської асоціації університетів, членство в якій, при визначенні рейтингу університету за методикою ЮНЕСКО, дає найбільше балів у порівнянні з членством в усіх інших міжнародних організаціях.
Тож, як бачите, наш університет є знаним у світі, і про це свідчить той факт, що наші дипломи визнаються навіть у тих країнах світу, з якими Україна ще не підписала Міждержавних угод про взаємне визнання документів про вищу освіту.
Згідно з міжнародними вимогами, університет зобов’язаний виконувати не лише функції навчального закладу та наукового центру, але і бути регіональним центром виховання. Тож давайте подивимось, які у звітному році ми мали результати у цьому напрямку діяльності, що містить у собі три піднапрямки — виховання активних членів громадянського суспільства, гуманiтарно-естетичне виховання та фізичне виховання.
Професор Тамара Буяльська, яка багато років керувала цим видом діяльності нашого університету, працюючи на посаді проректора з виховної роботи, з 1 вересня 2008 року зосередила свою увагу лише на питаннях гуманітарно-естетичного виховання, залишившись на посаді директора Інституту гуманітарно-педагогічних проблем та завідувача кафедри культурології і проводячи цей вид виховної роботи на такому ж високому рівні, як і в попередні роки, а керувати організацією усіх інших проблем виховання стала наймолодший проректор з виховної роботи в системі нашого міністерства, кандидат наук Анна Писклярова, якій із списку 5 претендентів в кінці минулого навчального року Вчена Рада університету віддала стільки голосів, скільки усім іншим 4-ом претенденткам разом узятим. Для того, щоб максимально використати досвід Тамари Болеславівни, і в той же час не залишити без важелів виконання інших виховних задач молодого проректора, ми здійснили реорганізацію ІнГППВ, виділивши з нього Інститут виховної роботи та підпорядкувавши його Анні Пискляровій. Її заступником у цьому інституті став доцент Володимир Богачук, колишній заступник декана з виховної роботи факультету електромеханіки, електроспоживання та енергетичного менеджменту.
Головний обсяг виховної роботи у звітному році виконувався під керівництвом Анни Писклярової згідно з Програмою реалізації виховної роботи та гуманітарної політики, розробленою ще Тамарою Буяльською і затвердженою Вченою радою університету. Як уже традиційно склалося в нашому університеті, головним координатором цього виду діяльності стала університетська Рада з виховної роботи, основний кістяк якої складають заступники деканів з виховної роботи усіх факультетів та керівники органів студентського самоврядування. Ця Рада займалась комплексним і поточним плануванням виховної роботи в університеті, координувала роботу загальноуніверситетських і факультетських структур з проблем виховання, організовувала дозвілля студентів в художніх та спортивних гуртках, а також в гуртожитках університету, проводила різноманітні культурно-просвітницькі та оздоровчі заходи, вирішувала питання поселення та виселення студентів з гуртожитків університету.
Особливо активно займались організацією виховних заходів заступники деканів Віктор Зелінський, Юрій Кравцов, Галина Лєбєдєва, Марія Прокопова, Олександр Ігнатенко.
Ініціативно працювали зі студентами куратори академічних груп 1-го курсу, особливо Наталія Рибко, Наталія Семічаснова, Надія Пішеніна, Наталія Рибачук, Олена Лялюк, які проводили моніторинг психологічного стану студентів, прискорювали їх адаптацію до університетських умов навчання та проживання в гуртожитках, здійснювали заходи, націлені на об’єднання колективу.
Як і в попередні роки, протягом звітного року на високому рівні проводились усі культурно-просвітницькі та розважальні вечори в університетському клубі, очолюваному дипломованим професіоналом у цій сфері Катериною Федоренко. Особливо полюбились нашим студентам конкурси КВН, «Міс ВНТУ», «Містер Шарм», «Студентська осінь» та вечори, присвячені Міжнародному дню студентів та Дням інститутів. Слід відзначити, що у цьому році, завдяки студентам-активістам із Анголи, Камеруну, Марокко, Єгипту, Тунісу і Гвінеї, відродилось святкування Дня визволення Африки, яке з задоволенням сприйняли і українські студенти. А на вечір індійського танцю у виконанні високих майстрів цього жанру Сергія Журавльова та його доньки Ліди приїздили навіть представники індійського посольства, яким дуже сподобався рівень мистецьких заходів в нашому університеті. Високий рівень художніх колективів університету підтверджує і те, що наших творчо-обдарованих студентів постійно запрошують взяти участь у різноманітних святах та театралізованих виставах міського, обласного та республіканського рівнів.
Як і в попередні роки, активно працював Центр культурології і виховання студентів, науковим керівником якого є професорТамара Буяльська. Тисячі студентів і викладачів нашого університету та школярів із шкіл міста та області відвідували протягом року як його постійні виставкові зали, так і ті обмежені за часом виставки, які влаштовували, демонструючи на наше запрошення свої нові полотна, провідні художники Вінниччини.
Почав набувати статусу одного із центрів патріотичного виховання студентів музей університету, організаційну роботу по створенню якого розпочала ще Тамара Болеславівна і завершила до Дня університету у квітні нинішнього року Анна Валеріївна. В ньому уже є на що подивитись, і робота по його насиченню новими експонатами, що розкривають історію нашого університету, продовжується.
Суттєвий вклад у виховну роботу у звітному році вносив колектив редколегії університетського часопису «Імпульс», який на Всеукраїнському конкурсі «Вища школа-2008» було нагороджено золотою медаллю та Дипломом 1-го ступеня в номінації «Вузівська багатотиражка» і душею якого є редактор Ірина Зянько. Наш часопис, поступаючи безкоштовно щомісяця в усі провідні середні навчальні заклади Вінниччини, є дієвим інструментом профорієнтації, і багато школярів приймали рішення про навчання у нашому університеті саме завдяки знайомству з матеріалами, опублікованими в «Імпульсі».
Уже не перший рік в університеті активно працюють органи студентського самоврядування. Особливо бойову наступальну позицію студентське самоврядування зайняло у звітному році, коли його очолив студент магістерського курсу Ігор Колос, який на обласному конкурсі «Молода людина року» переміг у номінації «Лідер студентського самоврядування». За ініціативи студентського самоврядування, у звітному році проведена значна кількість благодійних та екологічних акцій та заходів по вшануванню визначних постатей нашої держави і круглих столів з питань здорового образу життя. Особливо суттєвий вклад студентське самоврядування внесло в справу боротьби з тютюнопалінням в приміщеннях та на території університету. Слід подякувати також за активну участь у справі боротьби з тютюнопалінням студентам, які є членами «Загону по підтриманню порядку в гуртожитках та на території університету». Вперше у Вінниці нашими студентами на площі біля головного навчального корпусу був проведений конкурс «Караоке», під лозунгом «Кидай палити — давай співати!». Я був присутнім під час проведення цього веселого життєстверджуючого конкурсу і отримав задоволення та додатковий заряд енергії.
Але чи не основною заслугою нового проректора з виховної роботи Анни Писклярової та лідера студентського самоврядування Ігоря Колоса є те, що завдяки їхньому розслідуванню було покладено край практиці зловживань, які мали місце в студентському профкомі університету, керівництво якого дозволяло собі і профспілкові внески зі студентських стипендій знімати у розмірі, що перевищує статутний, і знімати плату за користування тренажерами, встановленими у залі в студентському гуртожитку № 4, виділеному профкому адміністрацією під безоплатне користування, і перераховувати на рахунок приватного підприємця профспілкові кошти, більші від закладених у договорі профкому з ним, начебто, за підтримання дієздатності тих залізяк, що були встановлені в тренажерному залі. Як приклад, більш складні тренажери, які встановлені на відкритому повітрі біля корпусу будівельного інституту за ініціативи колишнього завідувача кафедри фізвиховання Миколи Петренка ще три роки тому, справно функціонують і по-сьогодні без будь-якого спеціального обслуговування.
Після доведення до відома обласного комітету освітянських профспілок про суттєві недоліки в роботі студентського профкому університету, обласне профспілкове керівництво запропонувало Андрію Запорожану подати у відставку, що він і зробив, але залишив замість себе колишню свою праву руку, яка так керує студентським профкомом, що той практично перестав функціонувати. Я поставив перед головою профкому працівників університету Василем Ковальчуком та головою обласної освітянської профспілки Сергієм Пугачовим питання про проведення профспілкової студентської конференції у вересні нинішнього року, щоб на ній обрати нове дієздатне керівництво університетським студентським профкомом. Я також запропонував зробити об’єднаний профком, в якому студентський профспілковий лідер буде заступником голови об’єднаного профкому — таке об’єднання профспілок студентів і працівників уже проведене в багатьох університетах України, у тому числі і в педагогічному університеті у Вінниці.
Правила внутрішнього розпорядку практично усіма працівниками і студентами університету у звітному році виконувались, хоча мали місце і деякі виключення.
Першим із цих виключень є те, що один із аспірантів 2-го курсу дозволив собі без дозволу ректора, без узгодження з директором інституту магістратури, без оформлення відпустки виїхати посеред навчального року на два тижні на відпочинок до Єгипту, прихопивши з собою і свою дружину, яка лише за місяць до цього теж стала аспіранткою 1-го курсу. При цьому цей аспірант, який був одним із лідерів студентського самоврядування, поїхав до Єгипту, проігнорувавши попередження проректора Писклярової, що не можна цього робити, не оформивши відпустки. Тож за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку та правил оформлення поїздок за кордон за межами відпустки, я відрахував з аспірантури і його, і його дружину. Але виявилось, що дехто в нашому колективі не вміє вчитись на чужих помилках.
Навесні цього року до мене звернувся з проханням виписати йому відрядження у Росію для участі в науковій конференції, яка в кінці червня проходитиме на березі озера Байкал, професор кафедри електроніки Анатолій Новиков. Довідавшись, що він не є автором наукової доповіді, включеної до програми конференції, а хоче поїхати, аби поспілкуватись з колегами, я відмовив професору Новикову у відрядженні. Але професор Новиков, проігнорувавши заборону ректора і розраховуючи на прикриття завідувачем кафедри професором Володимиром Осадчуком, у середині червня усе-таки поїхав на Байкал і без відрядження, і без оформлення відпустки. Він прибув туди 22 червня і наступного дня, вийшовши на прогулянку, пропав безвісти. І я довідався, що професор Новиков на Байкалі, і що він пропав, і вся міліція та солдати МНС Байкальського регіону Росії його шукають і те, що він потягом їхав через усю Росію до Байкалу цілих 5 днів, лише після отримання листа від заступника голови оргкомітету цієї конференції, у якому той повідомив, що прийняв нашого професора і поселив у кемпінг, незважаючи на те, що той не був включений до програми і не отримував від Оргкомітету запрошення на участь. І я не розумію, на що розраховував завідувач кафедри електроніки професор Володимир Осадчук, коли 25 червня подавав до бухгалтерії табель виходів на роботу викладачів кафедри, в якому в усі дні червня аж до 30 числа включно професору Новикову було проставлено відпрацювання щодня по 7,1 години. А бухгалтерія, звичайно ж, за усі ці дні, в які професор Новиков перебував дуже далеко від місця роботи, нарахувала йому заробітну плату. Тож довелось мені, незважаючи на трагізм ситуації, оголошувати професора Новикова таким, що здійснив прогули і вираховувати з нього заробітну плату за невідпрацьовані дні. Якби цього не зробив я, то це зробили б ревізори КРУ, коли прийдуть до нас з плановою перевіркою. Професора Новикова оголошено таким, що пропав безвісти, і навряд чи він уже знайдеться, адже з дня його зникнення пройшло уже більше двох місяців, а від’їжджаючи на Байкал, він навіть заяви про продовження з 1-го вересня роботи на посаді професора не подав. Але ж на кафедрі йому розподілено 700 годин навчального навантаження, яке треба виконувати. Тож довелось мені приймати ще одне непопулярне рішення — не чекаючи його появи, виводити посаду професора з штатного розпису кафедри електроніки, і вводити іншу, нижчого рівня. Це жорстоко, але законно і дасть можливість кафедрі прийняти нового працівника і забезпечити нормальний хід навчального процесу.
На жаль, було у нас у звітному році і ще одне серйозне порушення правил внутрішнього розпорядку, яке перейшло з року попереднього. Як ви пам’ятаєте, більше року тому розпочалось слідство, а потім і суд над викладачем кафедри УПП Валентиною Довбиш, яку правоохоронними органами було обвинувачено у хабарництві під час прийому заліків та іспитів. Один наш студент, по домовленості з правоохоронцями, дав Валентині Довбиш мічені купюри, що і було одразу запротокольовано у присутності понятих. А потім цілий ряд студентів дали свідчення, в яких підтвердили факт дачі хабарів Валентині Довбиш. Як ви пам’ятаєте, я одразу ж після цього звільнив Валентину Довбиш з роботи, причому дату звільнення доводилось протягом 4 місяців змінювати багато разів, оскільки, кожен раз коли я підписував наказ про звільнення, вона приносила бюлетень про хворобу у цей день. За цей час відбулося і багато судових засідань за позовом Валентини Довбиш, яким вона вимагала відновити її на роботі, як незаконно звільнену. Але і районний суд, і суд апеляційної інстанції визнав звільнення Валентини Довбиш законним і відмовив їй у поновленні на роботі в університеті. А паралельно з судами по відновленню на роботі відбувалися інші судові засідання за участю Валентини Довбиш, на яких розглядалась справа про отримання нею хабарів від студентів.
Нещодавно і цей суд завершився — Валентину Довбиш визнано винною у скоєнні злочину і засуджено на 5 років ув’язнення. Ви її продовжуєте зустрічати на вулиці лише тому, що вона і її адвокат — доцент Валерій Довбиш, подали апеляцію на рішення районного суду, тож поки апеляція Довбиш не буде розглянута, вона залишатиметься на волі. Я у цьому судовому процесі займав жорстку позицію і не надав можливості Валерію Довбишу вплинути на тих студентів, які дали свідчення. А він розраховував, що я скасую ті оцінки, які поставила Довбиш, якщо вони не відмовляться від свідчень проти неї. Але я у тому потоці, де читав лекції студентам магістерської програми, серед яких були і ті, що свідчили в суді, пояснив, що оцінки скасовуються лише у тих випадках, коли доведено, що знань у студента не було, а позитивну оцінку він отримав лише завдяки дачі хабара викладачеві. А у випадках, коли студент змушений був давати хабар для того, щоб його «не зрізали» на заліку чи іспиті, ректор має право результати іспиту не скасовувати. Саме тому, що і правознавство не є важким предметом, і студентові-відміннику не важко було підготуватись до складання заліку з нього, я і розцінив, що хабарі студенти давали задля того, щоб їм Довбиш не зіпсувала заліковку низькою оцінкою, яка унеможливила б їм в подальшому претендувати на диплом бакалавра з відзнакою, і на місце серед магістрів наукового напряму.
Тож, як бачите, у звітному році ми не лише очистили профком від корупції, але і викладацький колектив теж.
І прошу усіх пам’ятати про те, що я завжди буду на боці тих студентів, які дали хабарнику «мічені» правоохоронцями гроші, тож краще не випробовувати долю і працювати чесно.
Слід відзначити, що у звітному році у нас були не лише неприємності на ниві правознавства, але і здобутки теж. Керівник юридичного відділу нашого університету Олена Андрощук, за підтримки головного бухгалтера Ліани Нечепуренко, проректора Василя Ковальчука та начальника планово-фінансового відділу Юлії Богачук, виграла в суді і у Вінницької державної податкової інспекції, яка хотіла стягнути з нас штраф у сумі більше 13 мільйонів гривень за відсутність касових апаратів в їдальні та буфетах, що є обов’язковим лише для підприємств ресторанних комплексів, і у Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області, яка намагалась на підставі документів, що розповсюджуються лише на приватні підприємства, на наш університет, який є державною установою, накласти штраф у сумі майже мільйон гривень. А за підтримки начальника відділу кадрів Наталії Ляховченко, Олена Андрощук виграла суд у Валентини Довбиш, яка намагалась через суд поновитись на роботі, з якої була звільнена за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку, про що уже йшла мова вище, а за підтримки проректора Василя Ковальчука та начальника планово-фiнансового відділу Юлії Богачук вона виграла суд і у першій інстанції, і в апеляційній за нашим позовом до кафе ОРАС, якому ми запропонували звільнити приміщення у 3-му гуртожитку, оскільки цього від нас вимагало міністерство, а ОРАС звільняти приміщення не бажав.
Кілька слів про фізичне виховання. Кафедра фізичного виховання працювала злагоджено, безконфліктно, в чому заслуга у першу чергу її завідувача Анатолія Голубовича. Протягом цього року я мав змогу переконатись у тому, що після того, як від нас пішов Микола Петренко, вибір завідувача було здійснено правильно. Систематично працювали усі спортивні секції, не було проблем і на заняттях з фізкультури. Повністю освоєно навчальний процес на уроках фізкультури в льодовому палаці «Айс авеню» усіма групами від 1-го до 4-го курсів. У цьому я міг неодноразово пересвідчитись і сам, оскільки пару раз на тиждень теж одягав ковзани у льодовому палаці і катався разом зі студентами, у яких у цей час йшли заняття. А оскільки катався я в різні дні і в різні години, то мав змогу бачити на ковзанах студентів практично з усіх наших інститутів, окрім ІнМАДу, в яких у розкладі фізкультури уже немає. До речі, зараз льодовий палац зупинено на профілактичний ремонт, але уже з середини вересня він знову почне функціонувати.
Були у звітному році у нас певні досягнення на найвищих спортивних аренах. Так, викладач кафедри фізвиховання Віра Овчарук у звітному році стала переможцем Міжнародного марафону, який проходив у США у Флориді, посіла 2 місце з бігу на 8 кілометрів в змаганнях на Кубок Європи і стала бронзовою призеркою з бігу на 5 кілометрів чемпіонату України. Вона включена до складу збірної команди України з легкої атлетики. А друга наша знаменита спортсменка, теж викладач кафедри фізвиховання, Тамара Карапетян стала чемпіонкою України з боротьби самбо і срібною медалісткою Чемпіонату Європи з цього виду боротьби. Принесли до університету золоті медалі чемпіонів України з боротьби сумо студент Ін АЕКСУ Олександр Вересюк та студент Ін БТЕГП Назар Назаренко. Заслуговує на похвалу університетська баскетбольна команда, очолювана студентом Ін АЕКСУ Артемом Лопотановим, яка під керівництвом тренера Андрія Дмитрука стала чемпіоном обласної Універсіади, в якій за сумою набраних очок з десяти видів спорту, яких набігло аж 3670, збірна команда нашого університету посіла друге командне місце, поступившись лише професіоналам спорту з Інституту фізкультури Вінницького державного у університету імені Коцюбинського. Але мені особливо до душі припало те, що очолювана студентом ІнРТЗП Ндже Лопесом футбольна команда нашого університету під керівництвом тренерів Анатолія Голубовича та Дениса Кулика виграла обласну олімпіаду, яка має статус зональної, переконливо перегравши у фінальному матчі збірну Інституту фізкультури Вінницького державного педагогічного університету, складену із професіоналів футболу, для яких він є спеціалізацією. Тож тепер футбольна команда нашого університету входить у вісімку кращих студентських футбольних команд України, які восени розіграють між собою звання чемпіонів Всеукраїнської універсіади.
Добре попрацювали працівники АГЧ, студентські бригади ІнІНВ та викладачі кафедри фізвиховання у спортивно-оздоровчому таборі університету біля села Степашки на березі Ладижинського водосховища, роботою якого керував у цьому році і добре впорався з покладеними обов’язками завідувач лабораторіями кафедри фізвиховання Василь Овчарук. На жаль, у спортивно-оздоровчому таборі цього літа було набагато менше студентів ніж працівників, оскільки туристичне бюро Андрія Запорожана, яке, до речі, підпільно розташовувалось на території університетського профкому, разом з нашим студентським профком, на чолі з нинішнім його головою, провело потужну рекламну кампанію інших місць літнього відпочинку, малюючи студентам захмарні переваги відпочинку саме в цих місцях у порівнянні з нашим табором. Я уже дав розпорядження проректору Василю Ковальчуку очистити студентський профком від нелегально розміщеного у ньому туристичного бюро.
Серед задач, які я ставлю перед кафедрою фізвиховання на навчальний рік, що розпочинається, однією із першочергових буде виявлення усіх студентів, які не вміють плавати, і організація навчального процесу для них по освоєнню навичок плавання. Швидше за усе, що для цього доведеться у наступному році перед настанням літа, але коли уже вода в річці і озері буде теплою, організувати навчання у вихідні дні, залучивши достатню кількість інструкторів як з кафедри фізвиховання, так і з інших кафедр. Це потрібно для того, щоб нам не довелося у майбутньому втрачати студентів і аспiрантів з тієї причини, що вони не вміли плавати, як це сталося у нинішньому році з аспірантом Білинським.
А головним завданням усього колективу університету у наступному році буде гідна зустріч 20 квітня 2010 року 50-річчя нашого вищого навчального закладу, підготовка до якого уже йде повним ходом. Координують цю роботу проректори Володимир Грабко і Віктор Мізерний. Наш губернатор, Олександр Домбровський, у розмові зі мною 21 серпня пообіцяв підтримати наше звернення про нагородження кращих представників колективу нагородами різних рівнів у переддень Ювілею.
Кілька слів про кадрову політику.
У звітному році великих кадрових змін у нас не було, але деякі зміни відбулися. У корпусі проректорів змінився один — з 1-го вересня 2008 року почала працювати на посаді проректора з виховної роботи доцент кафедри ЕСС Анна Писклярова. Директорам інститутів машинобудування та радіотехніки, професорам Юрію Буреннікову та Василю Кичаку, яким виповнилося по 60 років, я продовжив трудові угоди, оскільки переконався у тому, що потенціал у них ще достатньо високий, і вони вкладають душу і розум в свою роботу, та працюють і до пізнього вечора, і у вихідні та святкові дні. З тих же мотивів я погодився з тим, щоб на посадах деканів теплоенергетичного, радіотехнічного та приладобудівного факультетів продовжили працювати доценти Володимир Риндюк, Вадим Рудик та Святослав Барась, яким теж уже виповнилося 60 років. Тобто, я сповідую принцип використовувати на керівних посадах людей не за паспортними даними, а за їх наповненістю енергією, ініціативністю, працездатністю і сумарними та поточними науковими здобутками. Було призначено також чотирьох нових заступників директорів інститутів — професора Ларису Азарову заступником до Тамари Буяльської в Інститут гуманітарно-педагогічних проблем, доцента Володимира Богачука заступником до Анни Писклярової в Інститут виховної роботи, професора Віру Петрук до Сергія Авдєєва в Інститут довузівської підготовки та професора Юрія Шабатуру до Анатолія Васюри в Ін АЕКСУ. До виконання своїх обов’язків першими трьома директори інститутів претензій не мають, а от у директора Ін АЕКСУ, професора Анатолія Васюри, до свого заступника з наукової роботи професора Юрія Шабатури претензії є, оскільки він деякі свої функції виконував невчасно, а деякі взагалі перекладав на інших. Але, як виявилось, професор Шабатура відволікався від роботи заступником директора Ін АЕКСУ на те, щоб обратись за конкурсом на посаду завідувача кафедри у Львівському військовому університеті, тож побажаємо йому успіхів на цій новій посаді, яку він отримав на конкурсних засадах. А заступником директора Ін АЕКСУ з наукової роботи, за поданням директора, я призначу з 1-го вересня доктора технічних наук, професора Володимира Кучерука.
На рівні деканів у нас у звітному році змін, фактично, не сталося, але деканів факультетів підвищення кваліфікації — професорів Василя Кутіна і Василя Сердюка та доцентів Вікторію Войтко, Олену Шиліну, Олександра Гороховського — було переведено в статус директорів Центрів підвищення кваліфікації, а декана по роботі з іноземними студентами, доцента Андрія Ярового — в директора центру підготовки іноземних студентів. Це ми змушені були зробити на виконання письмової вказівки міністра про перетворення усіх факультетів, які не мають у своїй структурі кафедр, у відповідні Центри.
На рівні завідувачів кафедрами у нас у звітному році сталися три заміни — замість доцента Ольги Мельник завідувачем кафедри інженерної та комп’ютерної графіки призначено доцента Богдана Корчевського, замість Петра Зузяка, який пішов з життя, завідувачем кафедри загальної фізики призначено професора Сергія Павлова, а замість професора Володимира Осадчука завідувачем кафедри електроніки призначено професора Йосипа Білинського. А в корпусі професорів ми втратили лише одного професора — Анатолія Новикова, але удостоїли права працювати на посаді професора одразу 8-м доцентам — захистившим докторські дисертації Юрію Шабатурі, Сергію Павлову, Олександру Романюку, Йосипу Білинському та Анатолію Кулику, а також заслуженому тренеру, який підготував немало спортсменів вищого рівня майстерності для збірної України з боротьби, Павлу Забєліну, та видатному українському письменнику і громадському діячу на ниві літератури, доценту кафедри культурології Михайлові Стрельбицькому.
Дві серйозні кадрові зміни відбулися у нас і в корпусі провідних фахівців відділів, що забезпечують життєдiяльність університету. На роботу інженером кафедри було переведено головного інженера університету Романа Бойка, а цю посаду взагалі виведено із штатного розкладу. Цей крок був обумовлений неадекватною політикою головного інженера після підвищення тарифів за комунальні послуги — він, незважаючи на нагадування йому з цього приводу ректора, заспокоював ректорат, що у нас все в порядку і все враховано, в результаті чого після закінчення опалювального сезону, замість скорочення споживання теплоносіїв на рівні 10 %, як того вимагало міністерство, ми витратились на оплату тепла додатково. Тож довелось економити на інших статтях витрат і навіть на три місяці знімати з усіх надбавки. І щоб знову не попасти в ситуацію, що «у двох няньок дитя без ока», довелось покласти усі обов’язки по керівництву АГР на проректора Василя Ковальчука, відмовившись від їх перерозподілу між проректором і головним інженером. Скасувавши посаду головного інженера, ми ввели посаду помічника проректора з питань контролю і регулювання енергоносіїв — цим усю відповідальність за витрати енергоносіїв покладено на проректора, а помічник лише виконує технічні функції по збору показань лічильників та установці заслонок за вказівками проректора. І це вже дало свої плоди — на сьогодні ми вже вийшли на планові показники економії по усіх видах енергоносіїв.
Пройшли зміни і у планово-фінансовому відділі. На посаду начальника відділу була переведена Юлія Богачук, яка раніше обіймала посаду заступника начальника відділу, а колишній начальник відділу Світлана Мацкевічус перейшла на роботу завідувачем лабораторій кафедри ЕПОВ. Ця заміна викликана тим, що в наш динамічний час Світлана Мацкевічус перестала встигати за змінами нормативів і законодавства, що вносило нервозність в роботу усієї адміністрації університету — тож її було переведено на більш спокійну посаду.
Далі я зупинюсь на тому, що у нас було з фінансами у звітному році та який вклад здійснено в матеріально-технічну базу.
Почну з фінансів. За період з 1-го вересня 2008 року по 31 серпня 2009 року державою було виділено університету 52 мільйони гривень бюджетного фінансування, левову частку із яких — 49,5 мільйонів гривень було витрачено на виплату зарплати (31,1 мільйона) та стипендії (18,4 мільйона). До речі, якщо із 31,1 мільйона зарплати працівників відкинути 8,1 мільйона обов’язкових нарахувань на зарплату, то стипендіальний фонд, який становить 18,4 мільйонів, уже майже підтягнувся до фонду бюджетної зарплати працівникам університету, у який надійшло за цей же період 23 мільйони, тобто, стипендіальний фонд уже складає 80 % фонду зарплати працівників. Порівнюючи 52 мільйони бюджетних надходжень з 49,5 мільйонами зарплатно-стипендіальних витрат, бачимо, що на усі інші витрати по забезпеченню життєдіяльності університету держава виділила нам на навчальний рік лише 2,5 мільйони гривень, левова частка із яких — 1,9 мільйони пішла на оплату комунальних послуг (1,5 мільйона за теплопостачання, 300 тисяч за електроенергію та 100 тисяч за водопостачання). А із 0,6 мільйона різниці 300 тисяч було виділено на харчування та матеріальне забезпечення студентів-сиріт, 200 тисяч на капремонт і 100 тисяч на кредити студентам.
Почувши усі ці цифри, кожен із вас, я думаю, задався запитанням: «То як же університет вижив?»
Відповідь проста: «За рахунок надання платних послуг».
Завдяки наданню цих послуг, ми заробили за навчальний рік 23,8 мільйони гривень, тобто, майже половину від того, що нам дала держава, а, якщо бути більш точним, то 46 % від державного забезпечення. Одразу ж відмічу, що після того, як оплата за послуги поступала на рахунок університету, вона одразу ж Державним казначейством зараховувалась до спеціального фонду університету, жодної гривні з якого, як і з фонду бюджетного, адміністрація університету також не має права витратити без дозволу міністерства, визнаного казначейством.
– На що ж ми витратили ці зароблені наданням платних послуг 23,8 мільйони гривень? — Левова частка цієї суми — 13,15 мільйона теж пішла на виплату зарплати, оскільки держава нам виділяє із бюджету на зарплату працівникам лише 70 % від потреби. А 4,54 мільйона гривень ми витратили на оплату комунальних послуг, із яких 3,3 мільйона пішло на оплату теплопостачання, 822 тисячі на оплату електроенергії, 410 тисяч на водопостачання і 8 тисяч на оплату за витрачений газ, оскільки держава нам виділяє із бюджету на оплату комунальних послуг лише 30 % від потреби. Тож усі інші наші витрати протягом звітного навчального року уклались в 6, 11 мільйона гривень, із яких 1,26 мільйона пішло на студентську їдальню, 1,25 мільйона — на здійснення поточних ремонтів в корпусах і гуртожитках, 1,21 мільйона — на забезпечення матеріалами навчального і господарського процесів, 600 тисяч — на сплату податків, 510 тисяч на придбання комп’ютерів, літератури для бібліотеки і річну підписку на періодичні наукові та суспільно-політичні видання, 360 тисяч — на оплату виконавцям наукових робіт, 300 тисяч — на оплату послуг зв’язку, 164 тисячі — на паливно-мастильні матеріали і ремонт університетської автотракторної техніки, 162 тисячі — на оплату відряджень, 116 тисяч — на обслуговування ліфтів і вивіз сміття і 188 тисяч було витрачено на усілякі інші потреби сумами, суттєво меншими 100 тисяч гривень.
А тепер давайте подивимось, що нам вдалося зробити для зміцнення матеріально-технічної бази університету.
Звичайно, в умовах, коли університет змушений витрачати усі кошти лише на те, щоб вижити і забезпечити нормальний хід навчального і наукового процесів, важко зміцнювати і нарощувати матеріально-технічну базу, але певні досягнення у цьому напрямку у нас у звітному році усе-таки були.
І перш за все я хочу відзначити професора Володимира Грабка як завідувача кафедри ЕМСАПТ, який зумів домовитись з фірмою «Шнайдер-Електрик» про безкоштовну поставку на кафедру обладнання цієї фірми в комплексах, змонтованих для вивчення промислових систем автоматичного керування технологічними процесами, на суму майже півмільйона гривень. При цьому фірма висунула лише одну умову — щоб обладнання активно використовувалось в навчальному процесі підготовки інженерів-елетромеханіків. Я нагадаю, що два роки тому професор Володимир Грабко на таких же умовах і на таку ж суму отримав обладнання для лабораторії автоматизованого електроприводу від фірми «Сіменс». Тож тепер кафедра ЕМСАПТ, очолювана професором Грабком, не має собі рівних в Україні по лабораторному забезпеченню навчального процесу найсучаснішим обладнанням від провідних світових фірм. І те, що ці фірми, для яких є нормою безкоштовно надавати своє найсучасніше обладнання університетам країн Заходу, щоб студенти саме на їхньому обладнанні ставали інженерами, надали таке ж обладнання і нашому університету, є наочним підтвердженням тому, що ці фірми вважають наш університет по підготовці інженерів не гіршим від провідних університетів Заходу. Тож я закликаю і інших завідувачів кафедр наслідувати приклад професора Володимира Грабка і налагоджувати стосунки з провідними світовими фірмами з метою отримання від них безкоштовно сучасного обладнання під зобов’язання використовувати його у навчальному процесі. А імідж для цього наш університет має, і почин, як бачите, уже зроблено.
І цей почин уже підхоплено директором Інституту машинобудування професором Юрієм Буренніковим та завідувачем кафедрою автомобільного транспорту доцентом Віктором Біліченко, які приступили до реалізації проекту, спільного з приватною фірмою, по створенню в дальніх боксах унiверситету з виїздом на вулицю Порика станції технічного обслуговування автомобілів, на яку фірма встановить сучасне діагностичне обладнання на півмільйона гривень, котре буде використовуватись і в лабораторному практикумі студентів автомобільної спеціальності. До речі, ці бокси створювались багато років і задумувались ще покійним Матвійчуком, який мріяв створити приватне автогосподарство з накопиченої техніки і цих боксів, і пішов від нас до аграрного унiверситету після того, як я попередив, що не допущу ніякої приватизації. Техніку матвійчуківську, яка вже застаріла і більше ремонтувалась, ніж їздила, ми в основному уже з дозволу міністерства продали на аукціонах, тож в ці бокси у нас ставити нічого. А тому створення спільної станції технічного обслуговування автомобілів, поліпшуючи матеріально-технічну базу університету, не вимагатиме у якогось підрозділу забирати якісь площі.
Звітуючи за рік, не можна не згадати теплими словами директора Інституту інтеграції навчання з виробництвом і завiдувача однойменної кафедри, професора Віктора Мізерного та членів його команди, серед яких на особливу відзнаку заслуговують директор такого структурного підрозділу ІнІНВ як навчально-виробничий центр «Спеціальні технології», доцент кафедри ІНВ Володимир Івацько, директор навчально-виробничого центру «Будівельні технології» ІнІНВ, доцент кафедри ІНВ Олександр Тарануха та директор навчально-виробничого центру «Інноваційні технології» ІнІНВ, доцент кафедри ПКТА Олександр Шеремета.
Під керівництвом Володимира Івацька його центром у звітному році виготовлено і встановлено в корпусах університету понад 150 металопластикових вікон, виготовлено більше 100 нових парт, відпрацьовано нову технологію і реставровано на її основі більше 250 парт аудиторного фонду різних кафедр, у тому числі і один із лекційних залів ІнБТЕГП.
Під керівництвом Олександра Таранухи його центром у звітному році виготовлено понад 2000 кв. метрів тротуарної плитки та понад 1000 погонних метрів бордюрів і укладено 1800 кв. метрів тротуарної плитки, завдяки чому відновлено 4 пішохідних доріжки на території університету та обновлено за сучасним дизайном площі біля ІнДП, гуртожитку № 3 та біля фонтану.
Під керівництвом Олександра Шеремети його центром у звітному році розроблено нову, енергозберігаючу схему баластних пристроїв для освітлювальних ламп і виготовлено 1000 таких пристроїв, які, образно висловлюючись, «прямо з коліс» відділом головного електрика нашого університету Олександра Нікітіна встановлюються в освітлювальній мережі університету, що дозволило нам, навіть в умовах того, що ми встановили у звітному році у гуртожитку № 1 електричні плити на кухнях, не допустити серйозного зростання споживання електроенергії у порівнянні з минулорічним рівнем.
Що важливо — виконавцями робіт в усіх перерахованих вище центрах Інституту інтеграції навчання з виробництвом були студенти Інститутів машинобудування, будівництва, радіотехніки та електроенергетики, що є ще одним яскравим підтвердженням правильності нашої політики на паралельне освоєння студентами університету робітничих спеціальностей, корельованих з майбутніми інженерними.
Студентські бригади були основними виконавцями і ремонтних робіт, що виконувались адміністративно-господарською частиною університету під керівництвом проректора Василя Ковальчука, яка опікується станом 98 університетських об’єктів загальною площею майже 130 000 кв. метрів, розміщених на території, що складає разом зі спортивно-оздоровчим табором біля села Степашки на Ладижинському водосховищі майже 35 гектарів.
Слід зазначити, що завдяки працівникам АГЧ на усі унiверситетські об’єкти оформлені свідоцтва на право власності, що неможливо було б зробити, якби не допомога лабораторії випробовування будівельних конструкцій, очолюваної доцентом Олександром Войцехівським, в оформленні у попередні роки відповідних інвентарних справ. А завдяки самовідданій праці працівників АГЧ уся матеріальна база університету відповідає технічним і санітарно-гігієнічним вимогам, про що свідчать позитивні висновки та сертифікати відповідних контролюючих органів. І навіть у цьому фінансово складному звітному році працівники АГЧ разом зі студентськими бригадами виконали значний обсяг ремонтних робіт на суму 1 мільйон 250 тисяч гривень, із яких лише 323 тисячі було освоєно сторонніми організаціями — у зв’язку з підвищеною небезпекою виконуваних ремонтних робіт і вимогою мати відповідну ліцензію на їх проведення. При цьому студентськими бригадами були виконані ремонтні роботи на 20 об’єктах, що дозволило зекономити 60 % коштів по оплаті праці у порівнянні з тим, якби нам виконували ці роботи сторонні організації, у яких до фонду оплати праці входять різноманітні «фірмові накрутки». А відділи головного механіка Беня та головного електрика Нікітіна усі ремонтні роботи здійснювали протягом року власними силами, замінивши 638 погонних метрів труб та замінивши електромережу на 18 об’єктах. Слід подякувати і працівникам ремонтно-будівельної бригади, які пофарбували 1929 кв. метрів різних поверхонь, і працівникам навчально-виробничої дільниці, які виготовили 145 ліжок для гуртожитків, 210 стільців та 114 дверей. Заслуговують на подяку і завідувачі лабораторіями деяких кафедр, які організували виконання ремонтних робіт на кафедрах та в закріплених аудиторіях — це зав. лаб. к-ри МБА Мальований, зав. лаб. к-ри ТСТБ Баланчук, зав. лаб. к-ри ТАМ Кубай, зав. лаб. к-ри МРВОАВ Андрощук, зав. лаб к-ри ХХТ Звуздецька. Але до завідувача к-ри МРВОАВ професора Ісковича-Лотоцького у мене є порохання — виконати фасадні роботи на своєму лабораторному корпусі у тому ж стилі, як це зробив на своїй дільниці цього корпусу навчально-виробничий центр «Спеціальні технології» під керівництвом доцента Івацька. До цієї роботи слід було б підключитись і завдівачу кафедри ОМПМ, професору Огороднікову та завідувачу кафедри електроніки, професору Білинському, адже частина фасадної стіни цього лабораторного корпусу з 4 вікнами припадає на спільну дослідницьку лабораторію цих кафедр.
Пріоритетними задачами для АГЧ на навчальний рік, що розпочинається, є завершення створення системи автоматизованого обліку і управління тепло- та електропостачання, для чого потрібно буде в нинішніх цінах ще 500 тисяч гривень, початок капітального ремонту студентського гуртожитку № 2 на суму 410 тисяч гривень та капітальний ремонт зношених ділянок сантехнічних систем, для чого потрібно ще до кінця 2009 року 350 тисяч гривень.
І у зв’язку з початком ремонту гуртожитку № 2, я хочу повідомити, що в зону ремонту попадає і їдальня санаторію-профілакторію, а тому його керівникам з відповідного соцiального фонду уже запропоновано підписати договір з університетом на обслуговування санаторію-профілакторію нашою університетською їдальнею, з виділенням для тих, хто оздоровлюватиметься в ньому, окремої площі на 2-му поверсі. В разі, якщо вони не погодяться на це, санаторію-профілакторію з 2010 року доведеться відмовитись від харчування і залишити за собою лише медично-оздоровчі функції. Тож усі претензії з цього приводу прошу направляти до керівників фонду, який виділяє кошти на функціонування санаторію-профілакторію.
Звичайно, багатьох з вас цікавить, чи збираюся я у наступному навчальному році розпочинати нове будівництво житла. Одразу скажу — ні, в наступному році будувати житло не збираюсь. За 20 років ректорства я побудував і надав нові квартири більше ніж 200 працівникам університету разом з їхніми сім’ями, а ще більше 50 сімей отримали ті квартири, які звільнились у зв’язку з отриманням їхніми попередніми жильцями нових квартир, тобто, я надав працівникам нашого університету за роки свого ректорства більше 250 квартир. Такого результату із нині діючих ректорів, навіть тих, хто, як і я, став ректором ще за радянських часів, не має ніхто. Друге місце після мене в Україні посідає ректор Донецького національного технічного університету, професор Мінаєв, який за даною мені ним інформацією за 20 років ректорства надав своїм працівникам 150 квартир. Але не будуватиму нового житла у наступному навчальному році я не тому, що хочу «почивати на лаврах». Причина в іншому. Розпочинати будівництво житлового будинку можна лише тоді, коли у тебе є перспектива його здійснювати упродовж трьох-чотирьох років. У мене ж у червні наступного року контракт добігає кінця. Тож за рік я не встигну такий будинок звести навіть наполовину, а залишати недобуд наступнику, якщо мені доведеться уже піти у відставку, то недобре, адже невідомо чи мій наступник матиме змогу і хист довести це будівництво до логічного завершення. Але, якщо мене у червні 2010 року буде обрано ректором на новий термін, то, звичайно ж, я будуватиму житло знову, тому що житлова проблема в університеті є «вічнозеленою».
До речі, зовсім осторонь проблеми зведення нового житла я в новому навчальному році стояти не збираюсь, але, по-перше, це буде поки-що лише розробка проектної документації, а по-друге, цей проект стосуватиметься збільшення кількості кімнат у 3-му, 4-му та 5-му гуртожитках шляхом добудови двох поверхів над одноповерховими прибудовами до цих гуртожитків. Фундаменти і стіни ми уже перевірили — вони таку добудову допускають. Цей проект вигідно відрізняється від проекту побудови нового 6-поверхового гуртожитку аналогічної ємності тим, що ні в кого не треба питати дозволу і просити кошти, не треба роками узгоджувати проектно-кошторисну документацію, не треба монтувати баштові крани, що суттєво здешевлює будівництво, і можна буде вводити його в експлуатацію трьома рівними чергами.
Я не буду зупинятись на інших питаннях соціального захисту працівників і студентів, оскільки і сьогодні, як це уже склалось традиційно, про це говоритиме у своєму виступі голова профкому Василь Ковальчук.
На завершення звіту кілька слів про мою діяльність на інших напрямках прикладення інтелекту, не пов’язаних з виконанням ректорських функцій, та про мої подальші плани.
Як науковець у звітному році я або написав сам, або був причетним до написання в складі авторського колективу 7 наукових статей і трьох доповідей на наукові конференції. Я також брав участь у написанні 8 методичних посібників по використанню результатів досліджень, виконаних в нашому університеті під керівництвом професора Віталія Мокіна.
До 31 жовтня минулого року я керував написанням кандидатських дисертацій 5 аспірантами (Сергієм Жуковим, Олексієм Жуковим, Олександром Паянком, Оленою Слободянюк і Наталією Ляховченко) та написанням докторських дисертацій трьома пошукувачами (Мирославом Боцулою, Віктором Мізерним і Олександром Мокіним). Сергій Жуков і Олександр Паянок ще до завершення навчання в аспірантурі представили свої дисертації з технічних наук до захисту і уже стали кандидатами наук, Олена Слободянюк, на жаль, трохи збавила на фінішному році заочної аспірантури, але це і не дивно, оскільки пише вона дисертацію з педагогічних наук паралельно з роботою асистентом на кафедрі і вихованням трьох дітей. Але, думаю, що до кінця цього календарного року вона уже представить до захисту свою кандидатську дисертацію в одну із Київських спецрад з педагогічних наук.
А з 1-го листопада минулого року і по-сьогодні я є керівником двох докторантів з технічних наук (Мирослава Боцули і Олександра Мокіна) та трьох аспірантів (Олексія Жукова — з технічних наук, Наталії Ляховченко — з педагогічних та Олени Гіль — з економічних наук). Крім того я є науковим керівником двох пошукувачів докторського ступеня — Віктора Мізерного та Анни Писклярової. Наталія Ляховченко уже представила свою дисертацію у спецраду з педагогічних наук, тож, думаю, вона захистить її ще до закінчення терміну навчання в заочній аспірантурі, тобто, до 31 жовтня нинішнього року.
У звітному році я успішно здійснював наукове керівництво НДЛ «Автоматизовані системи управління в енергетиці і на транспорті» та НДЛ «Проблеми вищої школи», в рамках яких виконувались одна держбюджетна та дві госпдоговірні наукові теми, у тому числі і за планом наукових досліджень Академії педагогічних наук України, одна із яких уже успішно завершена, друга завершується в кінці нинішнього року, а третя лише розпочалася.
Як професор, крім керівництва докторантами та аспірантами, у звітному році я читав магістрантам двотриместровий курс з дисципліни «Математичні методи ідентифікації динамічних систем», з якого разом з професором Віталієм Мокіним і доцентом Олександром Мокіним завершую підготовку навчального посібника, котрий знаходиться уже на стадії комп’ютерної правки і після проходження етапу зовнішнього рецензування буде у вересні представлений на Вчену раду університету для отримання рекомендації про присвоєння грифу міністерства.
Як академік Академії педагогічних наук України і член її президії щомісяця брав участь у засіданнях президії, активно обговорюючи питання порядку денного, виступав також на пленарному засіданні річних зборів академії — зі змістом цього виступу ви могли і можете ознайомитись на моєму персональному сайті. Там же ви могли і можете ознайомитись і з моїм виступом у Верховній Раді України, як радника прем’єр-міністра з питань науки і освіти, на парламентських слуханнях з питання захисту інтелектуальної власності та на слуханнях у парламентському Комітеті з питань науки і освіти щодо внесення змін до закону про вищу освіту. Брав участь у цьому ж статусі я і в обговоренні проекту закону про систему атестації наукових кадрів вищої кваліфікації на зібранні голів спеціалізованих вчених рад, яке проводили керівники ВАК України у Києві — мій виступ на цьому форумі теж є на моєму персональному сайті. До речі, 10 днів тому — 21 серпня я взяв участь в обласній конференції освітян, присвяченій початку нового навчального року, і виступив там з аналізом вступної кампанії до ВНЗ нинішнього року — з цим виступом ви теж можете ознайомитись на моєму сайті.
Як член Національної спілки журналістів України, крім публікацій з актуальних питань розбудови громадянського суспільства у щотижневиках та на моєму персональному сайті, в кінці 2008 року я завершив написання і видав одинадцяту книжку своєї історико-публіцистичної серії під назвою: «Продовження вибіркового літопису, або Напередодні та після дострокових виборів», з якою можна ознайомитись в бібліотеці або на моєму сайті, де розміщені уже і дві попередні книжки цієї серії.
Як людина, що звикла займати активну життєву позицію, у звітному році я погодився увійти до президії Вінницької обласної організації партії «Батьківщина», членом якої став на початку 2008 року. Взяв участь також у святкуванні 10-річчя партії «Батьківщина» 14 липня у Києві, де від Вінницької обласної організації виступив в обговоренні доповіді лідера партії Юлії Тимошенко. Зі змістом цього виступу ви теж можете ознайомитись на моєму персональному сайті.
Разом з командою професора Віталія Мокіна, з циклом робіт, присвячених створенню Всеукраїнської геоінформаційної системи екологічного моніторингу, пробував позмагатися в конкурсі на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки, не відаючи, що усі лауреатські місця там розписані на 5 років уперед і що для отримання лауреатства спочатку треба відстояти довгу багаторічну чергу, а потім увійти до комплексу робіт, який буде висунуто організацією, керівник якої входить до експертної ради по напрямку. Але після того, як мені це роз’яснили в Комітеті по преміях зрозумілою мовою, у мене відпала охота у майбутньому брати участь у цьому дійстві. А про рівень роботи, з якою ми йшли на конкурс, говорить, по-перше, те, що в усіх організаціях, якими керують члени Комітетської експертної комісії з екології, і в яких перед широкою аудиторією виступив з презентацією нашої роботи її керівник професор Віталій Мокін, робота здобула загальну підтримку, а по-друге, те, що після презентації цієї роботи на засіданні Колегії Міністерства екології та охорони навколишнього природного середовища міністр Георгій Філіпчук призначив професора Віталія Мокіна своїм радником і доручив розробити Комплексний план екологічного моніторингу та його візуалізації і очолити втілення цього плану у життя.
На завершення звіту кілька слів про мої плани на майбутнє.
Як ви пам’ятаєте, 5 червня 2010 року завершується термін дії мого ректорського контракту. До цієї дати мені виповниться 67 років, і матиму я уже 21 рік стажу роботи на посаді ректора. І звичайно ж, і переді мною, і перед вами постане питання — варто мені йти на ще одні ректорські вибори, чи ні? З позицій і нинішнього закону про вищу школу, і тих змін до цього закону, проект яких лежить у Верховній Раді України, право взяти участь у ще одних ректорських виборах я матиму, оскільки перший раз я обирався у 1989 році на посаду ректора Вінницького політехнічного інституту, який у 1994 році ліквідовано, а у 2003 році обирався на посаду ректора Вінницького державного технічного університету я знову вперше, адже до цього у 1994 та 1998 роках призначався і продовжував працювати на посаді ректора за наказом міністра, оскільки виборність ректорів в Україні, яка у 1991 році стала незалежною, була скасована і поновлена лише у 2003 році. А на посаду ректора Вінницького національного технічного університету я взагалі ще не обирався жодного разу, оскільки після отримання нашим університетом у серпні 2003 року статусу національного був переведений на посаду його ректора з посади ректора ВДТУ теж наказом міністра. А тому ще один термін мого ректорства залежатиме лише від того, чи хотітиму цього я, і чи хотітимете цього ви — члени колективу університету.
Зі здоров’ям інтелектуальним у мене поки що все в порядку — про це свідчить і те, що я ще сам пишу наукові статті, наукові доповіді і навчальні посібники, сам генерую ідеї для своїх аспірантів, сам виступаю з доповідями на науково-технічних конференціях і без конспекту та шпаргалок читаю лекції студентам магістерського рівня підготовки, а також те, що різнопланове інтелектуальне навантаження щодня витримую на роботі в обсягах, не менших 12 годин.
На здоров’я фізичне теж поки що серйозних нарікань не маю. У мене є схильність до гіпертонії, але завдяки таблеткам небілету я утримую тиск в допустимих границях. Доставляє неприємності алергія на деякі продукти і фрукти та прояви хвилювання, яка робить обличчя рожевішим, ніж хотілось би, але заспокоює те, що у нашого президента воно не краще, і він з цього приводу не комплексує, тож і мені комплексувати не варто. Я ще можу без перерви протягом години, а то і півтори, кататись на ковзанах на нашому «Айс авеню», і азартно грати в бадмінтон чи настільний теніс. За кермом автомобіля я щомісяця без зупинок долаю відстань до Києва, а відстань до Кривого Рогу у минулому році подолав лише з однією зупинкою, що може підтвердити професор Василь Кутін, який був моїм пасажиром.
Працювати ректором мені подобається, від виконання цих обов’язків я практично не втомлююсь, навпаки, варіативність та знакозмінність щоденних навантажень мене утримує в тонусі.
Але, можливо, колективу університету мій неспокійний характер уже набрид, і хочеться бачити когось молодшого і спокійнішого, наприклад, професора Володимира Грабка, якого я готую на своє місце і підтримуватиму в разі обрання ректором. У лютому наступного року я проведу анонімне опитування на засіданні Вченої ради університету, і якщо отримаю багато голосів проти, то на вибори не піду. Для цього випадку я тримаю для себе місце заступника голови Наглядової ради університету, яке у нас стало вакантним після смерті професора Валерія Мельника.
Дякую усім членам колективу за підтримку протягом усіх цих більше ніж 20 років, бажаю усім здоров’я, щастя, радості і успіхів в усіх добрих справах!
Постскриптум 1: після завершення доповіді головуюча на зборах проректор Анна Писклярова поставила на відкрите голосування питання про визнання роботи ректора у звітному році задовільною, яке було підтримане одноголосно.
А я запропонував присутнім здійснити оцінку роботи ректора і команди його проректорів шляхом таємного голосування за допомогою анкети, текст якої додається нижче.
Анкета оцінки роботи ректора і проректорів
у 2008/2009 навчальному році
Поставте «+» в стовпчику «Оцінка», якщо Ви оцінюєте роботу позитивно
Поставте «-» в стовпчику «Оцінка», якщо Ви оцінюєте роботу негативно
Поставте «0» в стовпчику «Оцінка», якщо Ви не в змозі оцінити роботу
ПІБ
|
Посада
|
Оцінка
|
Мокін Б. І.
|
ректор
|
|
Грабко В. В.
|
перший проректор з наукової роботи
|
|
Леонтьєв В. О.
|
проректор з навчальної роботи
|
|
Писклярова А. В.
|
проректор з виховної роботи
|
|
Мізерний В. М.
|
проректор з інтеграції (в т. ч. міжнародної)
|
|
Ковальчук В. І.
|
проректор з господарської роботи
|
|
Анкета була роздана усім, хто був присутнім на зборах, членами лічильної комісії — начальником канцелярії Едуардом Кірчановим, аспіранткою Оленою Бурбело та студенткою Наталією Желюк — і ними ж зібрана до двох опечатаних скриньок безпосередньо в залі засідань.
Після опрацювання усіх 233 анкет членами лічильної комісії були отримані наступні результати:
ПІБ
|
Оцінка «+»
|
Оцінка «-»
|
Оцінка «0»
|
к-сть
|
%
|
к-сть
|
%
|
к-сть
|
%
|
Мокін Б. І.
|
208
|
89,2
|
22
|
9,4
|
3
|
1,4
|
Грабко В. В.
|
220
|
94,4
|
8
|
3,4
|
5
|
2,2
|
Леонтьєв В. О.
|
193
|
82,8
|
18
|
7,7
|
22
|
9,5
|
Писклярова А. В.
|
174
|
74,7
|
27
|
11,6
|
32
|
13,7
|
Мізерний В. М.
|
174
|
74,7
|
16
|
6,9
|
43
|
19,4
|
Ковальчук В. І.
|
138
|
59,2
|
60
|
25,8
|
35
|
15,0
|
Із результатів таємного анкетування легко бачити, що діяльність і ректора, і усіх проректорів учасниками загальних зборів оцінені позитивно, причому лише у проректора Ковальчука В. І. простою більшістю, а в усіх інших членів ректорату більше, ніж двома третинами голосів. Варто звернути увагу на те, що серед учасників зборів члени Вченої ради університету, що були присутні у кількості 78 осіб, складали лише одну третину, тобто, їхній вклад в оцінки діяльності керівників університету є суттєвим, але не визначальним, оскільки дві третини вкладу в оцінки внесли пересічні члени колективу, які прийшли послухати звітну доповідь ректора. А якщо навіть припустити, що усі ті 22 учасники зборів, які оцінили роботу ректора негативно, є членами Вченої ради, то все одно вони складають лише 28 % від кількості членів Вченої ради, що взяли участь у зборах. Тобто, можна вважати, що навіть у цьому гіпотетичному випадку, який дає найнижчу рейтингову оцінку ректору Вченою радою, 72 % її членів оцінюють роботу ректора позитивно. Для довідки — до складу Вченої ради університету входять 85 осіб, тож в загальних зборах взяли участь 92 % від її затвердженого складу, що робить оцінки діяльності ректора соціологічно обґрунтованими не лише по відношенню до точки зору колективу університету взагалі, але і тим більше по відношенню до точки зору Вченої ради університету. І ще одна довідка — згідно з нормативними документами члени Вченої ради університету повинні складати дві третини від загальної кількості Конференції, яка створюється для обрання ректора. Із усіх цих викладок витікає, що, якби вибори ректора нашого університету відбувалися зараз, то я отримав би перемогу на цих виборах, набравши більше двох третин голосів у першому ж турі.
Постскриптум 2: після зборів заступник відповідального секретаря приймальної комісії Наталія Ляховченко принесла мені копію сертифіката і копію атестата студента К. О. О., якого до нашого університету зараховано, як того вимагають правила прийому, на підставі позитивних оцінок сертифіката з математики і української мови та літератури, але у якого оцінки в атестаті, виданому школою-гімназією № 23 міста Вінниці, стоять ще гірші, ніж у згаданої вище черкащанки Августи Литвиненко. У цього студента в сертифікаті стоїть 154 бали з української мови та літератури, 154 бали з географії, 146,5 бала з історії України та 139,5 бала з математики. А в атестаті він з усіх цих дисциплін має лише по два бали (за 12-бальною шкалою) за виключенням такої складової математики як геометрія, з якої йому виставлено лише один бал. А середній бал його атестата склав 2,54 бала. То хто ж після цього зможе мене переконати у тому, що прийом до університетів за сертифікатами, то є вища справедливість, і що в системі незалежного зовнішнього тестового оцінювання знань в УЦОЯО та його філіях відсутня корупція?