У середу, 17 червня 2009 року, в залі пленарних засiдань українського парламенту о 15 годині розпочалися Парламентські слухання стратегії інноваційного розвитку України, організовані Комітетом з питань науки і освіти Верховної Ради України.

На ці слухання були запрошені члени уряду, провідні науковці як від Національної та галузевих академій наук України, так і від потужних в науковому плані вищих навчальних закладів. Усього в залі зібралось біля 400 учасників слухань.

На засідання в якості одного із виступаючих організаторами слухань було запрошено і мене.

Відкрив о 15 годині парламентські слухання заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко. Він оголосив, що слухатимемо дві доповіді, по 20 хвилин кожна, дві співдоповіді, по 10 хвилин кожна, та виступи в обговоренні до 5 хвилин, при загальній тривалості парламентських слухань до 3 годин.

Першим з 20-хвилинною доповіддю виступив Голова Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Володимир Полохало.

Він почав доповідь з того, що піддав жорсткій критиці нинішній стан економіки України, яка не є інноваційною.

Потім він сформулював дві основні проблеми, першою з яких є побудова реальної програми інноваційного розвитку України, а другою — зосередження основних ресурсів на тих напрямках розвитку, які найшвидше перетворять нашу економіку в інноваційну. Саме на висвітленні цих двох проблем Володимир Полохало зосередив свою подальшу увагу і закликав зосередитись на них усіх, хто буде виступати після нього. Багато уваги він приділив також незадовільному стану законодавчого забезпечення інновацій та незадовільному супроводу навіть тих законодавчих актів, які уже створено у цьому напрямку.

На його думку, вітчизняний бізнес віддає перевагу закупівлі готових застарілих технологій, а не вкладенню коштів в розвиток вітчизняних інновацій. А тому потрібно сформувати «суспільний договір» між тими, хто створює інновації і тими, хто їх впроваджує у життя.

Потім, з другою 20-хвилинною доповіддю виступив мiністр економіки Богдан Данилишин. Він наголосив на тому, що в Україні інноваційний процес не горить, а жевріє, хоча, начебто, усі розуміють його вирішальне значення для розвитку економіки. Потрібна структурна перебудова і інституціональні реформи. Уряд України і Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко намагаються розв’язувати саме ці завдання у першу чергу. Далі він охарактеризував ряд уже створених програм інноваційного розвитку. Наголосив на корисності спільних засідань уряду та президій Національної і галузевих академій наук. Привів приклади стабільного розвитку країн, які перебудували свою економіку на інноваційній основі. І нам потрібно зробити інноваційну діяльність прибутковою. Він вважає, що основне законодавче поле для інноваційної діяльності уже створене, але його треба удосконалювати і доповнювати. Уряд завершує проект закону про венчурну діяльність.

З першою 10-хвилинною співдоповіддю виступив академік Геєць. Він розпочав з того, що звернув увагу на відсутність саме тих людей у залі, від яких залежить впровадження тих напрацювань, про які мова йтиме у виступах учасників парламентських слухань. Далі він звернув увагу на особливість нинішньої глобальної кризи, яка полягає в тому, що країни, від яких залежить вихід з кризи усієї світової спільноти, намагаються виводити з кризи лише самих себе, що в цілому кризу лише поглиблює. Гроші в людей є — в «загашниках» сьогодні люди в Україні тримають 80 млрд дол., в тіні ходить ще 60 млрд дол. Наша наука є цілком пристойною в багатьох напрямках — саме тому значне фінансування українські науковці отримують від закордонних фондів. Тож у першу чергу треба вийти з політичної кризи.

Далі з 10-хвилинною співдоповіддю виступив міністр освіти і науки України Іван Вакарчук. Він наголосив на тому, що для інноваційного розвитку країни необхідно реформувати математичну та природничу науки, починаючи з школи, що міністерство здійснює нині. Впроваджуються нові підходи до залучення студентів до наукової творчості. Вперше 90 % навчального часу в технічних і природничих ВНЗ буде відведено під природничі та спеціальні дисципліни, а гуманітарна складова не буде перевищувати 10 %. Строк навчання в аспірантурі буде 4 роки, аби усі встигали захистити дисертації до її закінчення. Піднято вимогливість до отримання вчених звань, більш відповідально проводиться ліцензування і акредитація ВНЗ. Важливу роль в інноваційному розвитку України, на його думку, повинні зіграти технопарки.

Але, на його думку, в проекті обговорюваної стратегії, на жаль, не знайшлося місця для тих реформ, які в цьому напрямку уже напрацьовані в міністерстві.

Далі, уже в обговоренні доповідей і співдоповідей, виступив Голова Рахункової палати України Валентин Симоненко. Він звернув увагу на те, що ще 10 років тому була прийнята програма інноваційного розвитку України і напрацьовані закони для її підтримки, але ми не просунулись ні на крок у цьому напрямку, оскільки не було організаційного забезпечення її втілення у життя. Далі він піддав критиці витрачання бюджетних коштів на наукові дослідження, для яких не вказано адресата. Наука для самої науки.

Далі виступив ректор КНУ ім. Тараса Шевченка Леонід Губерський, який акцентував увагу на економічних умовах розвитку науки в університетах і співпрацю унiверситетів з різними організаціями і підприємствами в інноваційній діяльності. Потрібно уникати захисту дисертацій у непрофільних ВНЗ, які дають вал без достатньої якості. Потрібно віддати гроші на фундаментальну науку в класичні університети.

Наступним, в режимі відеоконференції, виступив з парламентського телеекрана академік Борис Гриньов, перебуваючи в Харкові. Він підкреслив роль наукових центрів НАНУ у впровадженні інновацій. Але, на жаль, нинішнє законодавство не сприяє цьому процесу. Потрібні спецiальні фонди для цього.

За ним виступив, знову ж таки у режимі відеоконференції, із Харкова ректор НТУ «ХПІ» Леонід Товажнянський. Він висловив підтримку харків’янами стратегії, що обговорюється. Звернув увагу на те, що немає законодавчих основ трансферу університетських інновацій у виробництво, тому ХПІ це здійснює, вишукуючи можливості самостійно.

Далі виступив Голова агентства з інновацій Івченко. Він за дворівневу кластерну систему. Але сьогодні немає фінансового механізму впровадження інновацій.

За ним виступив академік Юрій Пахомов — директор Інституту міжнародних відносин. Та модель розвитку, яка впроваджується з дня проголошення незалежності України, на його думку, не виправдала себе. Ми до цього часу не відновили потенціал радянської України. Але ще гірше нам буде після кризи, з якої інші країни виходять, впроваджуючи інноваційну модель розвитку. А наша країна розвернута в сторону низькотехнологічного укладу, а це глухий кут.

Далі виступив голова Групи з розробки стратегії інноваційного розвитку країн СНД Мунтіян. Інновації потрібно починати з подолання диспропорцій в розвитку економіки. Потрібно переходити від політики очікування до дій.

Підключився Дніпропетровськ. В режимі відеоконференції виступив ректор економічного університету, колишній перший заступник міністра освіти і науки України Борис Холод. На жаль, якість звучання була така, що я нічого не розібрав з того, що він говорив, а бачив лише телекартинку на парламентському екрані.

Далі виступив Президент АПНУ Василь Кремень. Як філософ, він розкрив більш широкий аспект поняття інноваційної діяльності і ув’язав його з креативними властивостями людини, починаючи з її навчання у школі. В числі інших прозвучала і пропозиція скоротити вдвічі кількість аспірантів і докторантів.

Після нього виступив народний депутат України, голова Комітету з закордонних справ Верховної Ради України Олег Білорус. Він почав з необхідності вимагати від кожного випускника ВНЗ знання мінімум двох іноземних мов. На його думку, усі ми за інерцією радянських часів вважаємо, що товаром є лише щось матеріальне, а інтелектуальна власність не є товаром, її можна використовувати безкоштовно. Ось з цим треба боротись.

Потім виступив Генеральний директор реабілітаційної клініки «Еліта» Козявкін. Він розповів про свою клініку.

За ним виступив Президент Української академії аграрних наук Михайло Зубець. Він зупинився на тому, що завдяки інноваційним технологіям аграрний сектор України міг би, при відповідних вкладеннях в нього, перетворити нашу державу в житницю планети.

Далі виступив академік-секретар відділення інформатики НАНУ Анатолій Морозов. Він звернув увагу на те, що сьогодні винахідникам нікуди звернутись зі своїми винаходами.

Що хотів сказати експерт з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції Крайнєв, який вийшов на трибуну після Морозова, я не зрозумів.

Після Крайнєва слово було надано мені. Аби вкластися у відведений час я, як і більшість інших виступаючих, текст виступу зачитав. А текст був заготовлений таким:

— Шановний голово, шановні народні депутати України, шановні запрошені!

У відведені мені хвилини я хочу поділитись з вами своїми думками з приводу лише двох питань стратегії інноваційного розвитку України, по першому з яких я висловлюсь як ректор Вінницького національного технічного університету — одного із лідерів в Україні по кількості винаходів, що реєструються щорічно, а по другому — як професор кафедри електричних систем.

Першим я хочу розглянути питання розвитку інноваційної інфраструктури і загострити увагу усіх присутніх на такій її складовій, якою є університетські інноваційні бізнес-інкубатори. Адже у минулому сторіччі саме вони стали локомотивами інновацій в розвинутих країнах Заходу.

Нагадаю суть університетського бізнес-інкубатора, аби підкреслити його відмінність від венчурної фірми. Наглядова рада цієї структури відбирає, скажімо 10 ідей вчених університету, захищених патентами, і пропонує виділити цим вченим таку кількість коштів із бюджету університету і такі площі, яких їм достатньо, щоб за два-три роки довести свою ідею до повного технологічного і технічного впровадження, забезпеченого необхідною конструкторською і методичною документацією.

При цьому члени Наглядової ради бізнес-інкубатора, видiляючи кошти під перспективні ідеї, цілком усвідомлюють те, що добра половина із них не буде втіленою у життя, і кошти, виділені на цю половину, пропадуть марно. Але вони знають і інше, що ті вчені, які на виділені кошти втілять у життя свої ідеї, або створять власні підприємства і почнуть серійний випуск продукту своєї ідеї, або продадуть свою доведену до можливості серійного випуску розробку якійсь успішно функціонуючій фірмі, котра зможе одразу ж і без будь-якого ризику розпочати серійне виробництво. І в першому, і в другому випадках втілення ідеї в життя від вченого, якому виділялись кошти, на рахунок університету з моменту старту реалізації розробленого продукту починають поступати проценти від доходу, обумовленого цією реалізацією. В університеті ці кошти використовуються знову ж таки виключно лише на фінансування нових перспективних ідей, відібраних Наглядовою радою бізнес-інкубатора. Як показав досвід університетів США, навіть у випадку втілення у життя лише 30 % профінансованих ідей бізнес-інкубатор стає самоокупним.

Логічно запитати: «Чому ж у нашій країні не створюються такі бізнес-інкубатори в університетах, а якщо якісь структури під такою вивіскою уже і створені, то вони займаються зовсім не тим?»

Відповідь на це запитання проста: «Ректори університетів не йдуть на створення інноваційних бізнес-інкубаторів тому, що немає законодавчоо встановленого права списувати кошти, потрачені на фінансування ідей, котрі не втілились у життя. Тобто, ректору не дано права на ризик. Сьогодні, якщо в університет прийде ревізор Рахункової палати чи Контрольно-ревізійного управління і виявить факт фінансування наукової розробки, що не була доведена до впровадження, то в акті ревізії з’явиться формулювання про нецільове використання бюджетних коштів, навіть якщо ці кошти були перераховані у спецфонд спонсором, наслідком якого може стати у кращому випадку відставка з посади ректора, а в гіршому — кримінальна справа».

Тому шановним народним депутатам України варто законодавчо врегулювати це питання, адже наслідком і нагородою за це буде поява в кожному університеті, де є винахідники, інноваційного бізнес-інкубатора, який стане локомотивом інновацій в регіоні. І це, крім того, виправдовуватиме існування саме тієї мережі університетів, яка сьогодні є в Україні, і не потрібно буде державі витрачатись на її скорочення шляхом закриття чи укрупнення.

А тепер я перейду до другого питання стратегії інноваційного розвитку України, відштовхнувшись від ленінського лозунгу: «Комунізм — це є радянська влада плюс електрифікація усієї країни!», який я дозволю собі перефразувати так: «Незалежність держави і добробут її народу — це є демократія плюс електрифікація усіх не електрифікованих процесів!».

Сьогодні ми витрачаємо значні кошти, щоб газифікувати навіть дальні села, прирікаючи цим усіх споживачів газу на стабільне і незворотне підвищення витрат на своє життєзабезпечення, у зв’язку з тим, що невдовзі ціни на газ матимуть тенденцію лише до зростання, оскільки його запаси з кожним роком зменшуватимуться. У той же час, наприклад, така високорозвинена країна як Канада демонструє нам, що пристойний рівень життя своєму народу можна забезпечити, майже не споживаючи природного газу, а використовуючи навіть для опалення житла електричні тени, встановлені під стелею, в стінах або у підлозі, через які низькооборотними електричними вентиляторами прокачується повітря для підтримання заданої температури в приміщенні. Саме у такий спосіб ми в Україні можемо забезпечувати теплом усіх без виключення жителів, незалежно від того проживають вони у місті чи на селі. А сучасні електричні плити є більш надійними і зручними засобами приготування їжі — ми, наприклад, в нашому університеті у цьому році викинемо останні газові плити в останньому із семи гуртожитків, повністю відмовившись завдяки цьому від споживання природного газу.

Звичайно, якщо електростанції працюватимуть на природному газі, то ціна електроенергії також з часом зростатиме, але ж Україна має великі запаси уранової руди, має досвід будівництва і експлуатації атомних електростанцій і вміє готувати інженерні та наукові кадри для обслуговування АЕС, тож має потенціал для нарощення генерації електричної енергії на атомних електростанціях, ціну якої можна тримати незмінною протягом кількох десятків років експлуатації кожної АЕС. Звичайно, якщо ми будемо будувати нові атомні блоки з російськими ядерними реакторами РБМК, то психічне здоров’я нашого народу від постійного очікування аварії типу Чорнобильської лише погіршуватиметься, нівелюючи усі переваги використання дешевої електроенергії. Але якщо ми будемо встановлювати на своїх АЕС російські реактори ВВЕР, або ж, що суттєво краще, канадські реактори КАНДУ з їхньою від’ємною реактивністю і вакуумними висотними баштами для втягування в себе викидів ядерних реакторів в разі теплових вибухів в них типу Чорнобильського, то українці почнуть відноситись до сусідства з АЕС спокійно, як і жителі канадського міста Торонто, в передмісті якого працює потужна АЕС з 5-ма ядерними реакторами, котрі забирають воду для охолодження і випускають її після відпрацювання абсолютно позбавленою радіації у те ж саме озеро Онтаріо, з якого жителі Торонто беруть воду у міський водогін і на пляжах та у хвилях якого відпочивають. І щоб ми не боялися АЕС, нам треба, як і в Канаді, в певні години і в певні дні зробити можливими екскурсії по АЕС усім бажаючим. Я, перебуваючи в Торонто, використав таку можливість, записавшись на екскурсію усього за добу до дня її проведення. І коли тобі дають можливість побувати біля реактора, який працює в штатному режимі, біля реактора, на якому ідуть процеси наладки та біля реактора, який ще тільки будується і заводять тебе до блоку, в басейні якого охолоджуються відпрацьовані твели, то, вийшовши за ворота станції, ти починаєш її сприймати так, начебто перед тобою цукровий завод чи шоколадна фабрика.

Але, нарощуючи обсяги генерації електроенергії на атомних електростанціях, ми одночасно в темпі процесу зобов’язані розв’язувати і іншу проблему — куди дівати електроенергію в нічні провали навантаження, адже АЕС для забезпечення безпеки їх роботи повинні працювати цілодобово в базовому режимі. Київська, Ташлицька і Дністровська гідроакумулюючі електростанції в сумі при виведенні останніх двох на проектну потужність не зможуть увібрати в себе вночі більше трьох з половиною тисяч мегаватт, а ми з часом лише з Хмельницької АЕС будемо отримувати 4 тисячі мегаватт.

Тож наряду з добудовою цих ГАЕС, потрібно розпочинати будівництво повітряних акумулюючих електростанцій, благо відпрацьованих залізорудних шахт на Криворіжжі, відпрацьованих нафтових свердловин у Прикарпатті і карстових печер, що під землею тягнуться на сотні кілометрів на Волині і Тернопіллі, для створення в них повітресховищ високого і низького тисків, у нас вистачає. Та й досвід створення підземних газосховищ біля наших західних кордонів, на виході яких уже і сьогодні використовуються детандерно-генераторні агрегати, що виробляють електроенергію, використовуючи перепади тиску між газосховищами і газогонами, у нас теж уже є. Тож за цією перспективною технологією акумуляції електроенергії ми могли б дуже скоро посісти таке ж місце у світі, яке нині маємо в ракетобудуванні, випередивши і Росію, і США, оскільки, як показала моя доповідь у Пітсбургу у минулому році на конгресі інженерів-електриків, ні американські, ні російські вчені ще навіть не наблизились до повітряних акумулюючих електростанцій з двома повітресховищами — високого і низького тиску, зв’язаними між собою компресорною станцією та детандерно-генераторним агрегатом. Вони усе ще продовжують випускати зі свистом відпрацьоване повітря в навколишнє середовище.

Слід зазначити, що ПАЕС крім акумуляції електроенергії розв’язують ще цілу низку проблем, Так, витісняючи воду з карстових печер, вони зупиняють процеси карстоутворення, від дії яких скоро цілі населені пункти на Волині і Тернопіллі можуть опинитись під землею, а витісняючи воду із шахт, вони знижують рівень ґрунтових вод, які підтоплюють фундаменти будівель і заболочують поля. Та й для теплової енергії, що виділяється при стисненні повітря в повітресховищах високого тиску, теж можна знайти достойне застосування. І рани на поверхні землі легко залікувати, накривши відпрацьовані кар’єри бетонними покрівлями і перетворивши їх на повітресховища.

Тож енергетичну та екологічну безпеку нашої країни я бачу в атомній енергетиці, доповненій повітряними акумулюючими електростанціями.

А якщо ми хочемо ще й стати стабільними і надійними постачальниками електроенергії в сусідні країни за їхніми стандартами якості, що приноситиме солідну валютну виручку, аналогічну тій, яку Росія отримує за природний газ, то програму розбудови комплексу АЕС-ПАЕС потрібно доповнити підпрограмою побудови вставок постійного струму на лініях електропередачі, що закінчуються за кордоном і використовуються нами для експорту електроенергії.

Дякую за увагу!

Завершив свій виступ я за 15 секунд до закінчення відведеного мені часу, але заради цього змушений був у другій частині тексту зробити певні скорочення.

Після мене виступив директор Інституту прикладної фізики НАНУ Володимир Сторіжко. Його виступ звівся в основному до критики пропозиції реформування адмінiстрування науки і повторного створення Міністерства науки, як це уже колись було. Він також звернув увагу на те, що ніякої стратегії інноваційного розвитку не буде запроваджено в Україні до тих пір, допоки не буде досягнуто консенсусу політичних сил.

Далі виступив віце-президент Академії медичних наук України Кундієв, який наголосив на тому, що в багатьох галузях економіки уже не вистачає до 40 % працівників. І в той час, коли практично кожний працюючий має якусь хворобу, на всіх підприємствах зруйновано центри медичного і санаторного обслуговування. Він закликав припинити руйнування системи академій наук.

Останнім в обговоренні виступив директор Інституту біохімії НАНУ Сергій Комісаренко, який закликав створити систему біобезпеки країни і правильно визначити напрямок інноваційних реформ.

Після цього Головуючий Микола Томенко надав по кілька хвилин для заключного слова Полохалу, Данилишину і Вакарчуку.

Полохало повідомив, що заявки на участь в парламентських слуханнях подали 900 бажаючих, з яких було відібрано 400, а слухали виступи, що прозвучали сьогодні 2 мільйони осіб. І усі ці виступи слухало також багато народних депутатів України, які будуть використовувати їх при законотворенні. Він пообіцяв, що віднині парламентські слухання стануть нормою роботи очолюваного ним комітету.

Данилишин запевнив, що уряд дослухатиметься до висловлених сьогодні порад і побажань.

Вакарчук висловив сподівання, що пропозиції міністерства знайдуть місце в розроблених Комітетом з науки і освіти основах стратегії інноваційного розвитку України.

Останню крапку в парламентських слуханнях поставив заступник Голови Верховного Ради України Микола Томенко. В своєму заключному слові він запропонував і бізнес, і науку, і освіту, і законодавство звести в одну систему координат.

Завершились парламентські слухання о 18 годині.

Покидаючи зал засідань Верховної Ради України, я згадав, що останній раз виступав з його трибуни 15 років тому, ще будучи народним депутатом України 1-го скликання, а також звернув увагу на те, що сидів я на місці одного із лідерів НУНС В’ячеслава Кириленка, оскільки коли я зайшов до залу, то вільних крайніх місць в рядах, над якими майоріли прапорці БЮТ, уже не було.