У понеділок 10 листопада 2008 року о 14 годині 30 хвилин в одному із конференц-залів, розміщених у будівлі парламентських комітетів на вулиці Грушевського, розпочалося засідання круглого столу, ініційованого Головою Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Володимиром Полохало на тему: «Про виклики для вітчизняної науки та освіти в контексті світової фінансової та економічної кризи», за участю народних депутатів України, представників Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук України, галузевих академій наук України, профспілок, освітянської та наукової громадськості, інформацію про події на якому я в темпі процесу занотовую на свій ноутбук.

Для розгляду на засідання були висунуті наступні питання:

1. Вплив світової фінансової та економічної кризи на конкурентоспроможність вітчизняної науки і освіти у європейському вимірі.

2. Нові загрози, ризики, виклики та можливості наступного десятиліття для вітчизняної науки і освіти. Особливості правового режиму регулювання науково-технічної та освітньої діяльності в Україні в нових умовах. Новації 2008 року та попередніх років та їх вплив на стан та перспективи розвитку науки і освіти України.

3. Зміни та доповнення до національних планів розвитку науки і освіти, зокрема правових засад та норм їх функціонування в нових умовах.

4. Роль та особливості державно-суспільного партнерства, а також взаємодії з бізнесом в освіті і науці при прийнятті антикризових рішень та впровадженні інновацій.

Напередодні, отримавши запрошення від Володимира Полохало взяти участь в засіданні круглого столу, я підготував тези своїх виступів під час дискусії по кожному питанню. Ці тези мали такий зміст:

— до першого питання:

1. До нинішнього року велика кількість провідних європейських університетів і міжнародних наукових та освітніх програм фінансували стажування в європейських університетах українських вчених, особливо молодих, виділяючи гранти достатніх для проживання за кордоном розмірів, а також сприяли створенню консорціумів університетів для виконання спільних проектів за програмами підвищення ефективності наукової та освітньої діяльності. За повідомленнями ЗМІ криза боляче вдарила по кошторисах як європейських університетів, навіть таких як Оксфорд і Сорбонна, так і по розмірах обігових коштів фондів. Тож слід очікувати суттєвого скорочення кількості грантів, що виділятимуться європейськими університетами українським вченим, та скорочення кількості проектів, що виконуватимуться за участю українських університетів за кошти міжнародних фондів. Але ж без наукових відряджень за кордон для виконання певної програми досліджень в закордонних університетах з використанням встановленого там сучасного наукового обладнання та участі в закордонних наукових форумах вітчизняні вчені не зможуть отримувати достойні сучасного стану науки результати і швидко опиняться в ар’єргарді наукового прогресу. Тож необхідно започаткувати виділення вітчизняним університетам бюджетних коштів з цільовим призначенням для фінансування на конкурсних засадах закордонних наукових відряджень вітчизняних науковців, здатних отримати наукові результати світового рівня.

2. І до того, як світ охопила фінансова і економічна криза, бюджет нашої держави був не в змозі надати академічним науковим інститутам та університетам коштів, достатніх для забезпечення наукових досліджень сучасним науковим обладнанням. Тож в умовах наростання цієї кризи він тим паче не буде в змозі цього робити. А тому потрібно сконцентрувати кошти і забезпечити сучасним науковим обладнанням певного спрямування лише ті наукові установи, в яких функціонують потужні наукові школи саме цього спрямування. Але одночасно зобов’язати наукові установи, які отримають цільові кошти, допускати до проведення досліджень на цьому унікальному обладнанні і науковців із інших наукових установ, як академічного, так і університетського статусу, включаючи ці дослідження до своїх попередньо скоординованих планів, і забезпечуючи достойними умовами проживання їх іногородніх виконавців. І не створювати при цьому атмосферу відчуження і протистояння між науковцями базових наукових установ та науковцями інших наукових установ, в яких проводяться аналогічні дослідження, як це має місце сьогодні, а створювати можливості кожному внести свій вклад в розв’язання тієї чи іншої наукової проблеми. Тобто створювати наукові центри по типу інституту Нільса Бора, через стажування в якому у свій час проходив кожний вчений, якого цікавили проблеми фізики.

— до другого питання:

1. Відомо, що і в США, і в Канаді, і в Японії, і в країнах Західної Європи суттєвий вклад в розвиток науково-технічного прогресу внесли бізнес-інкубатори, які були створені при потужних в науковому плані університетах.

Нагадаю суть ідеї бізнес-інкубатора: його правлінням відбирається щороку, скажімо, 10 найбільш цікавих з позицій впровадження у життя науково-технічних розробок, виконаних науковцями університету і захищених патентами, оцінюється скільки потрібно коштів для доведення кожної розробки до можливості запуску в серію та які площі і обладнання для цього потрібні, і ці кошти, площі і обладнання надаються автору патенту, з яким підписується договір про те, що в разі успіху у справі, він зобов’язується потім, скажімо 10 % від доходу того малого підприємства, яке він створить для серійного випуску своєї розробки, перераховувати щорічно на рахунок бізнес-інкубатора.

Як правило, із кожних відібраних 10 науково-технічних розробок лише 3 доводились до товарного вигляду, а 7 виявлялись або не конкурентоспроможними, або їх творці виявлялись не здатними довести свої ідеї до логічного завершення. Але, що важливо, за витрати на ці 7 розробок, які не вдавалося довести до логічного завершення, керівництво бізнес-інкубатора відповідальності не несло, їх дозволялось списувати. І, як виявилось, тих трьох розробок, які йшли в серію і приносили дохід, було достатньо для подальшого нормального неприбуткового функціонування бізнес-інкубатора. Наголошую, що мова йде не про прибуток, а про дохід.

У нашій країні ще з часів входження до складу СРСР було кілька спроб втілити цю ідею в життя, але вона так і не прижилась, оскільки вітчизняне законодавство не дозволяє списувати без кримінального переслідування витрати, які не завершились конкретним позитивним результатом. Ми пішли по шляху створення технопарків з наданням їм права займатись імпортом і експортом, що є зовсім іншим напрямком, далеким від ідеї бізнес-інкубатора.

Тож для прискорення науково-технічного прогресу в Україні треба якомога швидше створити бізнес-інкубатори при університетах, в яких патентується багато винаходів, перед цим упорядкувавши їх діяльність по західному зразку законодавчо. Якщо ми цього не зробимо, то, по-перше, ризикуємо отримувати закордонні товари, зроблені з використанням ідей, оприлюднених у вітчизняній патентній літературі, але не втілених у готову продукцію, а по-друге, матимемо масовий відтік за кордон науковців, спроможних генерувати нові технічні ідеї, що спостерігається уже і зараз.

2. Що ж до впливу новацій на подальший розвиток освіти, то слід відзначити у першу чергу негативний вплив на якість поповнення технічних вищих навчальних закладів умов прийому виключно лише за сертифікатами зовнішнього незалежного тестування та ліквідацію окремого конкурсу для випускників інститутів довузівської підготовки.

Захопившись ідеєю боротьби з корупцією під час вступу до ВНЗ, наші керманичі забули про те, що не кожний відмінник, а особливо ж відмінниця навчання, поступивши в технічний університет, здатні стати толковими інженерами за покликанням. Наведу такий приклад. На радіотехнічні спецiальності у ВНТУ завжди вступали ті абітурієнти, які з дитинства захоплювались радіоаматорством, і для яких найкращими подарунками на день народження були паяльник чи дефіцитний транзистор. Саме з них ми готували класних інженерів, які після закінчення університету усі працювали за отриманою спеціальністю, тобто радіоінженерами. Ці фанати радіотехніки, як правило, мали нижчі оцінки з математики та української мови і літератури в школі, але стати студентами їм допомагало навчання в інституті довузівської підготовки, після закінчення якого вони змагалися переважно лише з такими ж, як і самі. Дівчат серед них було 3—5 на потік. У нинішньому році ми набирали на перший курс інституту радіотехніки виключно лише за оцінками сертифікатів зовнішнього оцінювання, тож маємо багато дівчаток-першокурсниць, які в житті ніколи не заглядали в середину свого телевізора і ніколи не тримали в руках транзистор, мікросхему чи паяльник. Тому після закінчення університету вони в кращому випадку будуть працювати продавцями радіотоварів в магазинах чи прийомщицями радіапаратури в радіо-теле-ательє. А радіоінженерів ми з цього потоку не випустимо, тому що фанати радіотехніки, радіоаматори «з дитинства» залишились зі своїми нижчими балами в сертифікатах під час приймальної кампанії за бортом. Ту ж саму ситуацію ми маємо і на спеціальності електрозварювання, і на металорiзальних верстатах та верстатних комплексах. Та й інженерами-будівельниками у нас тепер стануть переважно дівчатка з більш високими балами сертифікатів, які не розуміють, що в конторах будівельних організацій інженерних місць не так уже й багато, а працювати виконробом під дощем, в мороз чи в спеку не дуже комфортно, особливо ті кілька місяців, коли ти уже вагітна, але на допологову відпустку ще не маєш права.

Тож виключно лише за сертифікатами потрібно приймати у ті університети, де стоять черги на юриспруденцію, історію, журналістику, соціологію, економіку чи ще щось із того, фахівцем з чого може стати будь-хто, аби лише добре усе запам’ятовував. А у технічні університети потрібно приймати в основному через інститути довузівської підготовки, під час навчання в яких підлітки мають можливість оцінити — це їм цікаво, чи ні, у них до цього є хист, чи ні. Тоді буде менше і тих, хто розчарувався в обраній спеціальності ще під час навчання в університеті, і тих, хто став фахівцем без любові і хисту до обраного фаху. А розмови про те, що інститути довузівської підготовки створені для того, щоб заробляти для університетів додаткові гроші, то є байки, розраховані на простаків, оскільки в суму плати за довузівське навчання входить лише оплата праці викладачів, які це навчання здійснюють, і ніякого доходу з цієї діяльності університети не мають, а мають лише додатковий клопіт з додатковими ремонтами і додатковими витратами на комунальні послуги. Але заради якісного, професійно-орієнтованого до інженерної дiяльності набору на перший курс університети добровільно беруть на себе цей додатковий клопіт.

— до третього питання:

1. В рамках Болонського процесу до 2010 року законодавчо ввести в Україні науковий ступінь доктора філософії замість кандидата наук і передати університетам та академічним науковим інститутам як право формувати ради по захисту дисертацій докторів філософії за напрямами наукових спеціальностей, так і право затверджувати результати захистів, звітуючи за їх якість відповідно лише перед Міністерством освіти і науки та Національною і галузевими академіями наук.

2. За Вищою атестаційною комісією України залишити право формувати регіональні наукові спеціалізовані ради по присудженню наукових ступенів доктора наук за напрямами наукових спеціальностей та право затверджувати результати роботи цих рад. Присудження здійснювати не за результатами захисту ще однієї дисертації, а шляхом оцінки сукупності наукових робіт, опублікованих претендентом. Регіональні наукові спеціалізовані ради створювати в рамках консорціумів університетів, що об’єднують свої зусилля для реалізації проектів атестації наукових кадрів найвищої кваліфікації. Право створювати та ліквідовувати такі консорціуми залишити за Вищою атестаційною комісією України.

— до четвертого питання:

1. Розробити законодавчі стимули для фірм і підприємств передавати перші зразки своєї нової продукції в предметні навчальні лабораторії профільних університетів, як це має місце на заході.

Для прикладу — Вінницький національний технічний унiверситет має уже більш ніж на півмільйона доларів обладнання і програмного забезпечення, безкоштовно встановленого в навчальних лабораторіях університету фірмами «Сіменс», «Шнайдер-електрик», «Фесто», «Філіпс», «Майкрософт» під чесне слово, що ми будемо використовувати це обладнання і програмне забезпечення в навчальному процесі. Розрахунок фірм простий — навчившись на їхньому обладнанні, одні наші випускники підуть працювати на їхні дочірні фірми в Україні, а інші, ставши працівниками вітчизняних фірм, замовлятимуть саме це обладнання для модернізації виробничих процесів у своїх фірмах.

Тож і нашим підприємствам варто уже було б запроваджувати таку форму реклами своєї продукції.

2. Оскільки межа між інженерною кваліфікацією і квалiфікацією робітника інтелектуалізованих процесів виробництва в багатьох галузях уже стерлась, доцільно студентам на першому курсі технічних університетів паралельно з освоєнням фундаментальних та загальноінженерних наук освоювати і робітничі професії за програмою профтехучилищ, корельовані з майбутніми інженерними, з відпрацюванням за цими професіями на підприємствах чи у фірмах по кілька місяців на другому та третьому курсах. Завдяки цьому прискорюється адаптація студентів до умов роботи на виробництві, вони швидше дорослішають і починають розуміти для чого їм потрібна інженерна кваліфікація, а також скорочується час пошуків випускником місця роботи, а підприємствами потрібних інженерних чи інтелектуалізованих робітничих кадрів. Саме на такий шлях стали багато технічних університетів США і Канади, що і викликало необхідність створення у Європі програми погоні за університетами Північної Америки, названої Болонським процесом. Вінницький національний технічний університет на цей шлях став ще у 1991 році — разом з першими 6-ма університетами США і Канади. А 17 років роботи нашого університету за цим алгоритмом підтвердили його життєздатність та ефективність.

Запрошених на круглий стіл виявилось 70 осіб. Із президентів академій присутнім є лише президент АПНУ Василь Кремень. За столом президії — Володимир Полохало, Василь Кремень, Михайло Згуровський, Володимир Семиноженко та Катерина Самойлик. Присутні колишні міністри освіти Володимир Пархоменко, Станіслав Ніколаєнко, Іван Зязюн. Присутні також усі попередні голови Комітету з питань науки і освіти. Як виявилось, паралельно з нашим круглим столом проходить засідання Кабміну, в якому беруть участь міністр освіти і науки Іван Вакарчук та Президент НАНУ Борис Патон, які попередньо планували теж взяти участь у засіданні круглого столу.

Відкрив засідання Володимир Полохало. Він зробив вступне слово і визначив регламент виступів — до 4 хвилин.

Після Володимира Полохала слово взяв Василь Кремень. Він звернув увагу на те, що криза проявить неконкурентоспроможність багатьох наших університетів, їх доведеться укрупняти, незважаючи на спротив деяких ректорів. Більше уваги в університетах слід надавати розвитку науки. Крупним університетам слід надавати більше автономії. Навантаження учителів і викладачів ВНЗ повинно враховувати і підготовку до занять, і додаткові заняття зі слабкими студентами в межах щоденних 6 годин. Школи теж треба укрупняти, створюючи потужні профільні ліцеї.

Другим виступив Михайло Згуровський. У своєму виступі він звернув увагу на наступне: показав на слайді цикли Миколи Кондратьєва, які визначають прихід кризових явищ в економіці. Ми зараз знаходимось на нижній частині спадної гілки графіку. І падатиме нинішня система десь до 2020-25 років, незважаючи на вливання коштів в стагнуючу економіку. Лише перехід на новий технологічний уклад принесе стабілізацію. Будуть руйнуватись усталені консорціуми фірм і країн. Вихід — в переорієнтації науки і освіти на нові результати і розвитку внутрішніх можливостей країн.

Далі виступив Ігор Юхновський. Він наголосив на важливості створення технопарків і звільнення їх від оподаткування, чи оподаткування в меншому обсязі — це дасть нові робочі місця і нові напрямки розвитку малого бізнесу. Треба не кидати напризволяще металургію, вона для України є дуже важливою галуззю. І треба підняти рівень вивчення фундаментальних наук в школах і університетах з наданням переваг саме цим фахівцям.

Далі слово мовив Валентин Симоненко — Голова Рахункової палати. Він почав з того, що треба менше говорити і більше втілювати в життя те, що уже сказано. Інвестиції не йшли в конкретну економіку. Від цього посилювалось технологічне відставання країни. Потрібно створити систему пріоритетів, оскільки 417 нинішніх програм фінансувати нема з чого. Багато з цих програм уже давно закінчились, а продовжують фінансуватись. Менше двох десятків із них затверджені Верховною Радою України. У ці програми не увійшли наробки учених за останні 4 роки, тобто вони реалізують застарілі ідеї. І треба ввести в ранг державної політики захист інтелектуальної власності. Державне замовлення на підготовку кадрів не відповідає нинішнім вимогам, треба міняти підхід.

Потім виступив Володимир Семиноженко. Він почав з того, що запропонував усім свої знання сьогодні використовувати для наробки рішень по подоланню кризи, а точніше на вироблення нового економічного курсу країни. Чому ми зібрались? — Тому, що боїмось, щоб хтось за нас не прийняв не ті рішення, не спробував копіювати Рузвельта, не нав’язав нам не ті інтеграційні процеси. Ми уже знайшли своє місце в мікроелектроніці, а тому не обов’язково усіх направляти будувати дороги. Криза триватиме у нашій країні 3–5 років, треба за цей час розвивати командним методом пріоритетні напрямки, у яких є перспектива конкурентоспроможності. Але командувати повинні не мiнiстерство фінансів, а МОНУ, Мінекономіки і НАНУ.

Станіслав Ніколаєнко почав з того, що, на жаль, на кризу економічну в Україні накладається ще ряд криз, у першу чергу криза демографічна та криза здоров’я. Потрібно рятувати навчальні заклади, знімаючи з них податковий тиск, залишаючи їм зароблені кошти та збільшуючи бюджетне фінансування і зменшуючи навчальне навантаження на викладачів, щоб вони мали можливість займатись наукою. Треба підняти роль Кабміну в регіонах, оскільки там починають розвиватись некеровані процеси, особливо навколо занять фізкультурою в школах.

Олександр Возіанов — президент АМНУ, звичайно ж, говорив про збереження здоров’я нації, для чого потрібно, у тому числі, збільшувати фінансування медичної науки та підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Звернув увагу на рейдерські атаки, що розпочалися на наукові заклади АМНУ під приводом економії бюджетних коштів.

Академік Валерій Кухар звернув увагу на сировинний характер нашого експорту, а треба, щоб гроші крутились у першу чергу в нашій державі. Держава втратила більше від того, що було відмінено закон про технопарки, ніж виграла від цього. Тож треба знову увести в дію закон про технопарки. І, якщо буде прийнято закон про переробку відходів, то це дасть дуже потужний інноваційний поштовх в економіці України. Закупівлі через тендер для проведення наукових досліджень гальмують ці дослідження. А заборона науковим організаціям державної форми власності мати більше 20 % госпдоговорних робіт — це нонсенс.

Академік Володимир Сторіжко піддав сумніву універсальність Кондратьєвських циклів, згадавши про Китай, і запропонував нам усім думати, як «зіскочити» з цієї синусоїди. Росіяни зберігають свої кращі наробки, наприклад, фізтехівську систему освіти, знаходячи їй місце в Болонському процесі. І нам потрібно основні наші пріоритети не втрачати при інтеграції.

Леонід Сачков — голова освітянських профспілок, повідомив, що в профспілках створюється напруга — потрібно виконувати домовленості, незважаючи на кризу, інакше не буде соціального партнерства, що поглибить кризу. Неприпустимо, посилаючись на кризу, планувати у бюджеті зменшення фінансування освіти і науки.

Академік Костянтин Ситник звернув увагу на те, що уже 23 роки в Україні стан кризи, і усі ці 23 роки ведуться теревені про те, як боротись з кризою. Може хоч нинішня криза зробить затребованою науку, може інтелект стане затребованим. Криза є моральною і управлінською, починаючи з обрання не учених академіками. Реакції влади на критику аморальності немає. Навіщо нам 6 академій — в галузевих академіях процес обрання академіків є особливо аморальним. Від академіків і академій потрібно вимагати конкретних наукових результатів.

Петро Крайнів — керівник установи по захисту інтелектуальної власності: монополії гальмують впровадження патентів, але багато патентів є такими, які гальмувати нескладно, оскільки вони несуть в собі мало новизни, тому треба вдосконалювати патентну систему.

Академік Петро Мацевитий — директор НДІ машинобудування закликав приділити увагу базовим галузям — енергетиці, металургії, будівництву, а не торгувати сировиною. Є нові технології, за якими можна з уже кинутих свердловин ще добувати нафту, є технології переробки торфу на пальне — їх треба лобіювати, а не ввозити усе з-за кордону.

Віталій Стріха — заступник міністра освіти і науки заявив, що під час кризи більшу частину грошей треба віддати в освіту і науку, як це зробив Тайвань до того, як стати одним із «тигрів»; треба дати вузам заробляти і вільно використовувати зароблені кошти; треба підтримати створення технопарків і ліквідувати економічні «удавки», створені для них.

Потім був виступ однієї із керівників позашкільної освіти.

Далі виступив Олексій Мирошниченко — віце-президент Конфедерації роботодавців, який заявив, що потрібна реальна програма потреби фахівців, потрібна програма перепідготовки людей на нові спеціальності, потрібно підвищити якість навчання і укрупнити вищі навчальні заклади, зробивши їх системоутворюючими, як у Фінляндії, потрібен кодекс законів про освіту.

Анатолій Широков — голова профспілки науковців звернув увагу на те, що закон про науково-технічну діяльність не виконується — сьогодні у Президента НАНУ оклад становить лише 25 % від окладу міністра освіти і науки.

Борис Маліцький — директор НДІ наголосив на тому, що криза почалась не зараз, а в 70-і роки минулого століття, коли два нобелівські лауреати переконали Рейгана, а потім Тетчер в тому, що ліберальна економіка є панацеєю від усіх економічних бід. Із-за цієї ідеї Київ став «купеческим» містом.

Неля Ничкало — академік АПНУ закликала у цей скрутний час не переводити профтехосвіту на місцеві бюджети — вона буде знищена, а цю систему треба зберегти.

Михайло Бондаренко — ректор ХНУРЕ звернув увагу на те, що в СРСР виділялись кошти на нову техніку, особливо у вузах. Він закликав також об’єднувати малі ВНЗ і закривати слабкі.

Потім був виступ про стан середньої школи, за ним виступ про підтримку профтехосвіти.

Секретар Комітету з питань науки і освіти Катерина Самойлик в основному говорила про те, що законів на підтримку освіти і науки прийнято достатньо, але вони не виконуються. Запропонувала ввести кримінальну відповідальність за невиконання чиновниками законів

З заключними словами виступили модератори зібрання Василь Кремень, Михайло Згуровський та Володимир Полохало.

Василь Кремень наголосив на необхідності здійснення непопулярних кроків, і в першу чергу в напрямку об’єднання вищих навчальних закладів.

Михайло Згуровський запропонував спрогнозувати розвиток подій в Україні, розробити стратегію розвитку на 20–30 років уперед, вивільнивши творчу енергію науковців і освітян. А як вихідну умову взяти той факт, що підготовка спеціалістів у наших ВНЗ не відповідає викликам сьогодення.

Володимир Полохало підвів загальний підсумок, пообіцявши в подальшій роботі комітету не загубити жодну корисну ідею, висловлену на сьогоднішньому круглому столі. Він також запропонував усім, хто хотів теж висловитись, але до кого не дійшла черга, здати тексти своїх виступів в секретаріат для того, щоб не втратити жодної корисної ідеї з числа тих, які не прозвучали у зв’язку з обмеженням часу на засідання та виходом багатьох промовців за регламентні межі.

Серед тих, до кого не дійшла черга, на жаль, виявився і я. Тож довелось розмістити тези того, що хотів сказати на круглому столі, на своєму сайті, аби з ними могли ознайомитись усі, кого вони зацікавлять.