12-е листопада 2008 року увійде в історію української держави днем, в який український парламент було обезголовлено.
Зранку 231-им голосом парламентарі відсторонили Арсенія Яценюка від ведення пленарних засідань і передали право ведення цих засідань його першому заступнику Олександру Лавриновичу. І той повів, та так, що у другій половині дня 233-ма голосами народні депутати відправили Арсенія Яценюка у відставку з посади Голови Верховної Ради України. При цьому за відставку Яценюка проголосували не лише опозиційні представники Партії регіонів, блоку Литвина і комуністи, але і 10 народних депутатів від блоку НУНС, ставлеником якого є Яценюк. Що дивно, за відставку Яценюка голосували не лише «нунсівці» від «Єдиного центру» Кріля та Іван Плющ, які поховали демократичну коаліцію, але і Олесь Доній, який обґрунтував своє рішення думкою, ще не можна затримувати на посаді спікера парламенту людину, яка подала заяву про відставку і на момент голосування цю заяву не відкликала. Проти відставки Яценюка голосувала фракція БЮТ у повному складі. А лідер БЮТ Юлія Тимошенко після відставки Арсенія Яценюка публічно заявила, що ця відставка санкціонована безпосередньо Президентом України Віктором Ющенком. Треба визнати, що коментар у відповідь на цю заяву прем’єр-міністра у Віктора Ющенка вийшов непереконливим.
А журналісти і політологи висунули дві причини президентського невдоволення Яценюком — по-перше, спікер почав стрімко набирати популярність і заявив, що створюватиме власну політичну силу, яка не входитиме в пропрезидентський НУНС, а по-друге, президент запідозрив його у проведенні в парламенті політики на користь Юлії Тимошенко.
На прес-конференції після відставки Арсеній Яценюк пообіцяв повернутись на політичний олімп, але в іншій якості.
У 2002 році після відставки з посади прем’єр-міністра заяву такого ж змісту зробив Віктор Ющенко, тож дехто з журналістів поспішив звинуватити Арсенія Яценюка в плагіаті.
Оскільки згідно з нашою конституцією лише спікер має право підписувати проекти проголосованих у парламенті законів перед тим, як направляти їх на підпис президенту, то з відставкою Арсенія Яценюка створилась ситуація парламентського паралічу. А тому одразу ж розпочалися пошуки кандидатури на цю посаду, яка може бути підтриманою більшістю народних депутатів України. На слуху 4-и кандидатури: екс-спікер Володимир Литвин, екс-спікер Іван Плющ, екс-перший віце-спікер Адам Мартинюк і нинішній перший заступник спікера Олександр Лавринович.
Найбільше шансів бути обраним Головою Верховної Ради України у Володимира Литвина, але за нього точиться боротьба між фракцією регіонів та БЮТ. Кожна із цих політичних сил готова його підтримати, але за умови, що він піде разом зі своїм політичним блоком у коаліцію саме з цією силою. Однак для створення коаліційної парламентської більшості і регіоналам і бютівцям крім блоку Литвина потрібен ще й блок НУНС. Тож боротьба між фракцією регіонів і фракцією БЮТ точиться не лише за те, з ким буде Литвин, а і за те, з ким буде НУНС. Але парадокс ситуації у тому, що більше половини членів фракції НУНС не хоче створювати коаліцію ні з фракцією регіонів, ні з фракцією БЮТ.
