У четвер 28 травня до нашого університету завітав Голова Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України, народний депутат від блоку НУНС, член нинішньої проурядової парламентської коалiції Анатолій Гриценко.
Зустріч з ним почалася у заповненому вщерть університетському конференц-залі о 14 годині 30 хвилин і тривала годину. Учасниками зустрічі з нашого боку були члени Вченої ради університету, які зібралися о цій порі на планове засідання, та 80 представників органів студентського самоврядування з усіх факультетів із числа тих, у яких на цю пору закінчилися заняття і які виявили бажання взяти участь у цій зустрічі. Всього присутніх на зустрічі з Анатолієм Гриценком представників професорсько-викладацького складу та студентів університету було 150 осіб.
Відкриваючи зустріч, у своєму вступному слові я, скориставшись даними, попередньо вичитаними із довідника «Хто є хто в Україні», розповів про особливості біографії Анатолія Грищенка — про чотири навчальні заклади, які він закінчив, два з яких вітчизняні, а два американські, про його кандидатську дисертацію і викладацьку діяльність в училищі та про службу аналітиком у Генеральному штабі Збройних сил України, про президентство в Фонді імені Разумкова та роботу міністром оборони. Підкреслив я і те, що як військовий міністр він був і залишається єдиним, хто повністю відповідає тим критеріям, які висуваються до цих посадовців в європейських державах і НАТО.
Анатолій Гриценко виступав 25 хвилин, потім ще хвилин двадцять відповідав на запитання. У виступі він зосередився на своїй законотворчій діяльності, у відповідях на запитання відверто висловлював свою точку зору. Після нього з кількахвилинною промовою виступив віце-президент Асоціації міст України, мер міста Українка Павло Козирєв, який супроводжував Гриценка у поїздці до Вінниці. І лише з виступу Козирєва стало ясно, що Анатолій Гриценко виступав перед нами не лише як народний депутат України, але і як майбутній кандидат в президенти нашої держави.
В заключному слові, на прощання я висловив думку переважної частини нашого колективу, наголосивши на підтримці розробленого Гриценком і уже проголосованого Верховною Радою України закону про посилення відповідальності за хабарництво та його позиції стосовно того, що президент нашої держави повинен обиратись усім народом і бути не лише главою держави, а і главою уряду, щоб він не лише давав вказівки міністрам, а і ніс відповідальність за ефективність їхньої роботи, як це має місце у США. Але я не погодився з його пропозицією повернутись до 10-річного терміну навчання у школі, оскільки раніше 17-річні першокурсники були ще дітьми, які не знали чого вони прийшли до університету і сприймали перші два курси навчання у ньому як продовження шкільних років і, лише досягши 19 років, на третьому курсі починали задумуватись над своїм майбутнім і часто розуміти, що не ту професію вибрали.
Звернув я увагу Анатолія Гриценка на те, що в колективі нашого університету чітко реалізується політика забезпечення прав кожного голосувати на всіляких виборах за того, до кого лежить душа, і адміністрація нікого нікому не нав’язує, хоча сам ректор як радник Прем’єр-міністра України на громадських засадах, звичайно ж, підтримує Юлію Тимошенко. Тож в разі, якщо Анатолій Гриценко братиме участь в президентських перегонах 2010 року, то він може розраховувати на підтримку і когось з нашого колективу, оскільки сьогодні своїм виступом «запав багатьом в душу».
Прощаючись на виході з корпусу, я сказав Анатолію Гриценку, що, незважаючи на симпатії до нього, я буду на президентських виборах підтримувати Юлію Тимошенко.
