У вівторок 23 грудня Президент України Віктор Ющенко зранку зустрівся з мерами українських міст, а з 18-ї години до 20-ї години 30 хвилин відповідав на запитання журналістів на прес-конференції, яку транслював у прямому ефірі 1-й канал українського телебачення.

На кожне із запитань, включаючи і запитання, взяті з Інтернету, Віктор Ющенко відповідав на протязі від 10 до 15 хвилин, тож за 150 хвилин прес-конференції він дав відповіді менше ніж на 20 запитань.

На мій погляд квінт-есенцією цієї прес-конференції були відповіді на два запитання, одне із яких було задане журналістом і одне взяте з Інтернету, а також ігнорування президентом ще одного запитання з залу, на яке я не почув відповіді.

Одне із цих запитань — те, що його висловили майже 75 % респондентів з Інтернету, — зводилось до того, скільки треба заплатити президенту і усім іншим із числа тих, хто за час його президентства стояв чи стоїть при владі, аби вони назавжди покинули Україну. Президент на це запитання відповів двоаспектно, відзначивши, по-перше, що воно інспіроване через Інтернет із сусідньої країни, а по-друге, що уже сама можливість задати таке запитання президенту у прямому ефірі, свідчить про те, що діючий президент таки створив підвалини демократії в Україні.

Мій коментар — я повністю розділяю обидва аспекти цієї відповіді Віктора Ющенка.

Друге запитання, задане із залу, стосувалося того, чи усвідомлює президент свою відповідальність за кризове економічне становище України і за ухвалення Державного бюджету на 2009 рік. На це запитання Віктор Ющенко відповів, що він як президент не несе відповідальності ні за економіку держави, ні за бюджет — це справи уряду. Він вважає себе відповідальним лише за напрям руху держави до Європи, за розвиток демократії у ній та за захист бідних, що зобов’язує його наполягати на тому, щоб Державний бюджет на 2009 рік Верховна Рада України ухвалила до кінця 2008 року.

Мій коментар — чи має право глава держави знімати з себе відповідальність за економіку і наповнення бюджету держави, якщо він регулярно і стабільно протягом року скасовував своїми указами більшість постанов Кабміну, націлених на реформи в економіці і наповнення бюджету?

Якщо половина членів уряду призначені особисто ним і парламентською фракцією НУНС, в якій більшість мандатів належить представникам партії «Наша Україна», яку він очолює? Якщо очолювана ним політична сила у парламенті майже ніколи не підтримує законопроекти, запропоновані урядом?

Третє запитання, відповіді на яке я не почув, стосувалось ставлення президента до свого представника у Верховній Раді України, колишнього губернатора Львівської області та соратника по партії «Наша Україна» Петра Олійника, якого прихована телекамера зафіксувала в його кабінеті у момент передачі йому крупної суми валюти, яка інтерпретується правоохоронцями, що здійснювали цю приховану відеозйомку, як хабар.

Цей розділ книги я написав увечері 24 грудня в гуртожитку Академії педагогічних наук України, куди поселився звечора, щоб вранці наступного дня взяти участь в засіданні її президії, членом якої я є.

Після засідання президії, на якому роздав свою останню книгу «Продовження вибіркового літопису, або Напередодні та після дострокових виборів» усім її членам та більшості з присутніх в залі керівників різних рівнів підрозділів академії, о 13-й годині я стартував до Вінниці. Їхав я своєю «Максимою» по засніженій дорозі, хоча ще вчора всю дорогу до Києва мене супроводжував дощ. Але перед стартом з Києва мені довелося уже буквально «відкопувати» свій автомобіль з-під снігу, в котрий перетворилися вночі дощові потоки. Оскільки «Максима» добре тримала засніжену дорогу, то уже біля 17-ї години я переступив поріг свого ректорського кабінету і сходу включився в розв’язання різного роду ділових питань.

Увечері цього ж дня мене засмутило телебачення, яке повідомило, що Верховна Рада України не ухвалила закон про Бюджет-2009. Тож наступного дня, у п’ятницю, зранку я зібрав позачергове засідання ректорату, аби внести корективи у рішення університетської комісії по призначенню надбавок, прийняте цією комісією після тригодинного обговорення у середу перед моїм стартом до Києва. На позачергове засідання ректорату я виніс лише питання, присвячене відміні усіх надбавок на термін до прийняття закону про Бюджет-2009. — Чому таке рішення необхідно було прийняти? — А справа у тому, що в разі неприйняття парламентом закону про бюджет на наступний рік, нашому університету міністерство виділило б бюджетний фонд зарплати на наступний місяць по січню 2008 року, що суттєво менше, ніж заплановано на січень 2009 року, оскільки протягом 2008 року кілька разів підвищувалась зарплата. Тож, щоб не створити заборгованості по зарплаті за січень 2009 року, нам довелось би ту частину бюджетного фонду зарплати, яку нам міністерство недодало б для виплати повноцінних зарплат, покрити зі спеціального фонду, з якого ми виплачуємо і надбавки, і який формується виключно з коштів сплати за навчання контрактниками. Протягом 2008 року виросли також і комунальні платежі та стипендії, і для покриття їхнього підвищення в разі неприйняття закону про бюджет на наступний рік теж потрібно було б використовувати позабюджетні кошти. І тоді уже було б не до надбавок, оскільки в разі виникнення заборгованості по зарплаті, стипендії чи комунальним платежам згідно закону ми не мали б права використовувати жодної гривні на інші витрати по забезпеченню життєдіяльності університету, що паралізувало б усі процеси в ньому.

Члени ректорату з розумінням поставились до моєї пропозиції і прийняли рішення поновити виплату надбавок у 2009 році з місяця, який наступить після ухвалення парламентом закону про Бюджет-2009.

Після цього я уже міг йти у відпустку, дозвіл на яку від міністра отримав у четвер факсограмою.

Звичайно, я проводитиму відпустку, як і в усі попередні роки на своєму робочому місті. Різниця лише у тому, що під час офіційної відпустки я можу дозволити собі прийти на роботу на годину пізніше та приймати лише тих членів колективу, яких сам викличу, відправляючи через помічника усіх, хто прийшов до ректора з власної ініціативи, до виконувача обов’язків ректора, першого проректора, професора Володимира Грабка. У такому режимі я працюватиму увесь січень 2009 року.

Цієї ж п’ятниці, увечері, на телеканалі «Інтер» у програмі «Свобода слова» Президент України Віктор Ющенко фактично продовжив свою прес-конференцію, розпочату у вівторок, але тепер уже відповідаючи не на запитання численної когорти журналістів, зібраних у залі, а лише на запитання двох тележурналістів, які вели програму. І присутнім у студії цього разу президент був у супроводі не лише свого прес-секретаря Ірини Ванникової, а по колу від нього на стільцях вмостились трійка «колишніх» голів Верховної Ради України — Леонід Кравчук, Олександр Мороз і Арсеній Яценюк, трійка нині діючих провідних державних діячів — Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, міністр МНС Володимир Шандра і в. о. Голови СБУ Валентин Наливайченко, трійка керівників Національного банку України на чолі з його головою Володимиром Стельмахом, трійка представників Партії регіонів на чолі з заступником керівника парламентської фракції Олександром Єфремовим,і ще одна трійка, центральною фігурою в якій був Голова митного комітету України і власник телеканалу «Інтер» Валерій Хорошковський. І говорив по піднятих темах не лише президент, але і ті, що його оточували. А тем цих було три: по-перше, що робить влада для ліквідації наслідків трагедії у Євпаторії, де у середу 24 грудня від вибуху чи то побутового газу, чи балонів з киснем і ацетиленом, що зберігались у підвалі, зруйновано два під’їзди 5-поверхового житлового будинку, під завалами яких знайшли смерть 27 його мешканців; по-друге, характеристика Бюджету-2009, кількома годинами раніше ухваленого Верховною Радою України 226-ма голосами народних депутатів; по-третє, що робиться владою для стабілізації курсу гривні.

Тут слід згадати про те, що президент оголосив 26 грудня 2008 року Днем жалоби за жертвами вибуху у Євпаторії — у цей день на усіх державних установах були вивішені пропори з траурними стрічками і було заборонено проводити святкові та розважальні заходи.

Наш президент, як завжди, говорив по кожній темі вітіювато і довго. Квінт-есенцією його виступу по трагедії в Євпаторії можна вважати заяву, що влада і на місці, і у центрі зробила усе — від надання одноразової грошової допомоги до виділення нових квартир, аби допомогти тим, що постраждали від вибуху у будинку, чи сім’ям загиблих — це, до речі, підтвердили і євпаторійці, до яких було перекинуто телеміст.

Центральною думкою Віктора Ющенка у його виступі по темі Бюджету-2009 стала заява, що проект Державного бюджету на наступний рік, запропонований урядом і проголосований парламентом, є бездарним і нездатним відповісти на виклики економічної кризи. Але, розплутуючи клубок слів президента, можна було одночасно при бажанні почути і заяву про те, що він підпише проголосований парламентом закон про бюджет за умови, що уже в середині січня наступного року і уряд, і парламент зберуться і приймуть антикризові законопроекти, за допомогою яких можна буде наповнити ухвалений бюджет.

А квінт-есенцією виступу президента по темі стабілiзації курсу гривні було намагання зняти вину за падіння курсу гривні з Голови НБУ Володимира Стельмаха і перекласти її на уряд та Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко персонально, для негативної характеристики якої Віктор Ющенко використовував такі слова, якими він перестав користуватись у розмовах з опонентами ще з часів Помаранчевої революції.

Голова НБУ Володимир Стельмах так непереконливо і сумбурно виступив, пояснюючи причини падіння курсу гривні до 10 гривень за один долар США та одномоментного її посилення до 7 гривень 70 копійок за один долар США після того, як у парламенті була створена тимчасова слідча комісія по розслідуванню цих причин, що після його виступу, у такого телеглядача як я, підозри лише посилились. Можливо причиною цього сумбуру було те, що кількома годинами раніше Верховна Рада України висловила йому недовіру і запропонувала Президенту України Віктору Ющенку звільнити його з посади керівника Нацбанку.

Опонували цього вечора Віктору Ющенку і усьому його телеоточенню на «Інтері» лише двоє — нинішній спікер парламенту Володимир Литвин та колишній президент Леонід Кравчук.

Володимир Литвин позитивно оцінив факт ухвалення парламентом закону про Бюджет-2009, підкресливши, що яким би не був проект цього бюджету, завжди знайдуться критики, що будуть ним незадоволені, оскільки практично неможливо врахувати усе те, що лобіювали ці критики. Але факт його ухвалення у такій складній ситуації говорить про те, що Верховна Рада України є працездатною і буде приймати усі ті закони, які потрібні для виходу України з економічної кризи.

Варто відзначити, що із 226 депутатських голосів, відданих за проект закону про Бюджет-2009, два голоси належали представникам фракції регіонів, а ще один — народному депутату Рибакову, який ще раніше вийшов з першої демократичної коаліції БЮТ і НУНС, не увійшов до нинішньої другої демократичної коаліції БЮТ, НУНС і БЛ, а у день голосування перебував у санаторії.

Заступник керівника парламентської фракції Партії регіонів Олександр Єфремов заявив, що вони «розберуться» з порушниками фракційної дисципліни, а Рибаков повідомив із санаторія, що буде у суді оспорювати використання його картки, за його відсутності під час голосування. Але, виходячи з того факту, що він не вийшов з фракції БЮТ, і на фоні того, як народні депутати в усіх фракціях голосують за стількох своїх відсутніх колег, скільки їм вистачає часу, відведеного на сеанс голосування, я не бачу судової перспективи у протестної заяви Рибакова, особливо ж в проекції на те, що судам теж потрібне бюджетне фінансування, враховуюче підвищення зарплати суддів протягом 2008 року. Тож навряд чи у когось з суддів підніметься рука «поховати» проголосований Бюджет-2009. І аргументувати суддям відмову вимогам Рибакова буде дуже легко — не хотів, щоб за тебе голосували у твоїй фракції, треба було не їхати у той час, коли працює парламент, до санаторію, а прийти до залу засідань і проголосувати самому.

На мій погляд, дуже влучно виступив Леонід Кравчук, який, по-перше, обурився тим, що його запросили вислуховувати лекцію з прописних економічних істин, а по-друге, звернувся до президента з пропозицією не виносити на люди проблеми своїх взаємостосунків з прем’єр-міністром, сваритись між собою за зачиненими дверима, а до людей виходити зі спільною позицією, як він, під час свого президентства, це робив з прем’єрами Фокіним, Масолом і Кучмою.

Спостерігаючи за Віктором Ющенком під час цієї телепередачі, я ще раз переконався у тому, що його іміджмейкери є абсолютно бездарними людьми — невже так важко їм помітити і підказати президенту, що не можна перед телекамерами стискати губи у таку вузеньку смужечку, яка робить майже непомітним рот, що, на фоні задертого підборіддя, надає обличчю відштовхуючого вигляду.

Спостерігаючи за Володимиром Литвином під час цієї телепередачі, я прийшов до висновку, що для України стало краще від того, що він змінив на посаді спікера парламенту Арсенія Яценюка, що дійсно Україні в кризовий період потрібен не «приємний в усіх відношеннях Яценюк», а вольовий і впертий Литвин.

Неприємно вразило мене те, що до телестудії не були запрошені ні Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, або хоча б хтось із її БЮТівського оточення, ні представники комуністів. Склалося враження, що президент і його оточення зібралися не для того, щоб розібратися в суті піднятих проблем, а для того, щоб перед телеаудиторією перекласти усю вину за економічну і фінансову кризу на Юлію Тимошенко і при цьому не дати можливості їй у цій же аудиторії аргументовано спростувати висунуті звинувачення.

Завершуючи розповідь про події п’ятниці 26 грудня, не можна не згадати про ще одне доленосне рішення українського парламенту цього дня.

Верховна Рада України врешті-решт відправила у відставку з посади Голови Фонду Державного майна Валентину Cеменюк, яка протягом року робила усе, що тільки могла, аби не допустити приватизації Укртелекому і Одеського припортового заводу і цим перешкодити уряду Юлії Тимошенко наповнити державний бюджет. До речі, за кожен із цих двох об’єктів, якби вони були приватизованими рік тому, Україна могла отримати не менше коштів, ніж за «Криворіжсталь», а нині в умовах економічної кризи і політичного безладдя не думаю, що за них можна буде виручити під час приватизації хоча б половину. За часів правління Сталіна її за такі дії розстріляли б, за часів правління Брежнєва посадили б до в’язниці, а за часів правління Ющенка їй дають можливість навіть виступати по телебаченню з обґрунтуванням своєї антидержавницької позиції.

А наступного дня — у суботу 27 грудня на з’їзді партії «Наша Україна», який проходив в актовому залі НТУУ «КПІ» в закритому режимі, на пропозицію затвердженого з’їздом нового голови партії Віктора Ющенка сімох членів парламентської фракції НУНС від НУ (Герасим’юк, Борисова, Князевича, Мартиненка, Третьякова), які підписали разом з 30 членами фракції НУНС, що представляють у цьому політичному блоці інші партії, коаліційну угоду з БЮТ і Блоком Литвина, вивели зі складу керівних органів партії і засудили як розкольників, але з партії усе-таки не виключили, що можна вважати деяким послабленням позиції Віктора Ющенка у «Нашій Україні», незважаючи навіть на обрання його головою цієї партії. Не прийняв з’їзд «Нашої України» і пропозицію об’єднатись з партією «Єдиний центр», яка на початку року була створена з тих членів «Нашої України», що підтримали цей проект керівника президентського секретаріату Віктора Балоги. «Нашоукраїнські» делегати вперлися і запропонували кожному із членів ЄЦ вступати в НУ індивідуально. Мабуть цьому рішенню делегатів посприяв і колективний протест Київської організації партії «Наша Україна», яка в знак протесту проти об’єднання з ЄЦ участі у з’їзді не брала, а пікетувала приміщення, де проходив цей з’їзд.

Ця субота викликала тривогу не лише в Україні, а і в усьому світі, оскільки телебачення принесло в усі країни звістку про те, що цього дня ізраїльська авіація нанесла дуже потужний удар по комунікаціях арабського екстремістського політичного угрупування ХАМАС, що контролює сектор ГАЗА. В результаті цього удару були зруйновані штаби і склади та казарми ХАМАСу, але одночасно загинуло і близько 200 мирних жителів. Запахло війною між Ізраїлем та арабським світом, який навряд чи політично вибачить і нанесення удару і жертви. Міністр закордонних справ Ізраїлю з екрану телевізора пояснює цей удар як відповідь багатомісячним щоденним, хоч і одиночним ракетним атакам бойовиків ХАМАС різних ізраїльських міст.

Мене дивує намагання Ізраїлю розв’язати палестинську проблему силовим методом — невже вони не бачать, що навіть такій могутній державі, як США, не вдалося розв’язати аналогічні проблеми аналогічним методом в Афганістані і Іраку. На прикладі цих країн світ переконався, що арабів, які обплутані Аль-Каїдою релігійними зобов’язаннями, і серед яких є тисячі фанатиків, готових пiдірвати на собі рюкзаки з вибухівкою у будь-якому місці, силовим методом не подолати — з ними треба домовлятися, при цьому, можливо, навіть втрачаючи територіально і фінансово. Лише у такий спосіб можна досягти миру на планеті, мільйони жителів якої сповідують іслам.

Я не думаю, що навіть росіянам уже вдалося розв’язати чеченську проблему, хоча вони і знищили більшість дорослих носіїв ісламу у цій республіці. Коли підростуть діти тих, що полягли за свободу Чечні у двох чечено-російських війнах, на мій погляд, на Північному Кавказі знову стане неспокійно.

Постскриптум: у понеділок 29 грудня 2008 року Президент України Віктор Ющенко підписав ухвалений Верховною Радою України закон про Бюджет-2009, але відмовився виконати парламентську ухвалу про звільнення з посади Голови Нацбанку України Володимира Стельмаха.