У понеділок 28 грудня 2009 року у нашому університеті відбулася зустріч з міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком за його ініціативою.

Місцем зустрічі був актовий зал університету, який розраховано на 480 осіб. Час зустрічі — з 15-ї години до 16-ї.

Юрій Луценко приїхав за чверть години до початку зустрічі з колективом, тож у мене була можливість у своєму кабінеті біля настінної панорами університету коротенько розповісти йому про наш вищий навчальний заклад.

Коли ми з міністром внутрішніх справ зайшли до актового залу, зал виявився переповненим, що здивувало навіть мене, адже у нас зараз екзаменаційна сесія, тож організовано завести студентів до залу на зустріч можливості не було, оскільки більшість студентів після складення іспиту звикла йти додому. А тому ми лише вивісили у навчальних корпусах оголошення про зустріч з міністром Юрієм Луценком та дали інформацію в директорати інститутів і органи студентського самоврядування.

Чесно кажучи, я не боявся, що зал буде пустим, оскільки Юрій Луценко є яскравою особистістю, з якою поспілкуватись і задати йому запитання охочих є достатньо в кожному колективі, але, ще раз наголошую, те, що співробітники і студенти не лише повністю заповнили зал, але і стояли навіть у кінці залу у проходах, мене приємно здивувало.

Зал зустрів Юрія Луценка бурхливими оплесками. Почалася зустріч з моєї розповіді про життєвий шлях нашого гостя, включаючи і той епізод, коли він, ще будучи заступником міністра науки і технологій, 11 років тому, викликав мене до міністерства для з’ясування причин конфлікту між професором Володимиром Кожем’якою і його науковим учнем, кандидатом наук Володимиром Красиленком, та брав участь у розв’язанні цього конфлікту, що виник на ґрунті розбіжності думок, хто повинен керувати виконанням тих двох наукових робіт, які фінансувало міністерство науки і технологій, після виграшу тандемом Кожем’яко—Красиленко конкурсу, оголошеного цим міністерством. Тоді ж заступник міністра Юрій Луценко прийняв «соломонове рішення», погодившись з моєю пропозицією закріпити за кожним із них по одній спірній темі, вилучивши другого із числа виконавців.

Звернув увагу я і на те, що між мною і Юрієм Луценком є якийсь «астральний зв’язок», адже і у мене, і у нього по два сини з однаковими іменами — Віталій і Олександр. Тож не дивно, що, приїхавши до Вінниці, він побажав зустрітись з колективом очолюваного саме мною університету.

Вступне слово Юрій Луценко мовив хвилин десять, і я уже подумки готував йому запитання, тому що, коли він закінчив виступ, то із залу надійшло лише дві записки з запитаннями. Але не встиг він ще завершити відповіді на ці два запитання, як із залу посипався град записок — і вони надходили до самого закінчення зустрічі, яку, за бажання гостя дати відповіді на всі запитання, довелось завершити не о 16 годині, а о 16 годині 20 хвилин.

Відповідав на запитання Юрій Луценко чітко і коротко, тож у нашому актовому залі, який бачив багато відомих людей — і президентів держави, і Голів Верховної Ради України, і прем’єр-міністрів, і міністрів, і народних депутатів, і губернаторів, Юрієм Луценком було поставлено абсолютний рекорд по кількості відповідей на поставлені запитання протягом години зустрічі.

Зал слухав його відповіді зацікавлено і схвально, тож завершилась зустріч приємним враженням обох сторін — і Юрія Луценка від змісту запитань і сприйняття залом відповідей, і колективу університету від почутого із уст міністра.