В двадцятих числах травня мені стали відомі деталі обговорення на засіданні екологічної секції Комітету з Державних премій в галузі науки і техніки роботи, висунутої по цьому напряму нашим університетом, та роботи колективу, висунутої науково-дослідним інститутом, керівником якого до призначення міністром економіки України був член екологічної секції Комітету Богдан Данилишин. До цього ж колективу увійшов і минулорічний наш співавтор, академік УААН А. В. Яцик, який у цьому році вирішив піти на конкурс в компанії з працівниками науково-дослідних інститутів, очолюваних членами екологічної секції, навіть не поставивши нас до відома про це. Інших робіт з екологічного напряму у цьому році висунуто не було, тож згідно з традиціями Комітету допускати до 2-го туру конкурсу по кожному напряму по дві роботи 1-й тур повинні були пройти і наша робота, і робота, до колективу якої увійшов А. В. Яцик. Тим паче, що саме робота науковців нашого університету у минулому році посіла 2-е місце, пропустивши поперед себе лише лауреатів.

Яке ж було моє здивування, коли я довідався, що до участі в 2-му турі конкурсу рекомендована лише робота колективу, до якого увійшов А. В. Яцик, а нашу роботу члени екологічної секції комітету «зарубали» 5-ма голосами «Проти» при 4-ох голосах «За». А за альтернативну нашій роботу колективу, до складу якої увійшов А. В. Яцик, члени екологічної секції проголосували «За» одноголосно, тобто, 9-ма голосами «За».

Згадавши про те, що до складу екологічної секції Комітету входять 14 членів, я ще більше здивувався прийнятому рішенню, адже воно не є легітимним, оскільки в засіданні повинні були брати участь і голосувати не менше двох третин від складу секції за списком, тобто, не менше 10 членів секції, адже дві третини — це 9,33 члена, які згідно з правилами голосування повинні були округлюватись до більшого цілого числа, тобто, до 10.

Більше того, як мені стало відомо, пропозиція пропустити у 2-й тур обидві роботи, оскільки по жодній з них не було негативних рецензій, а були лише позитивні, на засіданні секції прозвучала, але вона не була підтримана 5-ма її членами, які з огляду на те, що до колективу з Яциком увійшли три співавтори, які працюють в організаціях, очолюваних двома членами екологічної секції Комітету, дає мені підстави думати, що секція вирішила уже на першому етапі конкурсу позбавити цей колектив конкурента і вивести його на фінішну пряму одноосібно.

Тож я вирішив звернутись до Голови комітету з питань науки і техніки Верховної Ради України Володимира Полохала зі зверненням, в якому просив розібратись:

1). Чому всупереч прийнятій нормі, що до участі в 2-му турі конкурсу по кожному напрямку допускаються по 2 роботи, екологічна секція Комітету вирішила у цьому році допустити до подальшого проходження конкурсу лише одну із двох висунутих робіт — роботу колективу, до якого увійшов А. В. Яцик, який висувався у минулому році разом з нами у спільній роботі і посів у підсумковому заліку разом з нами 2 місце?

2). Чому за наявності позитивних і відсутності негативних відзивів наша робота, яка має світовий рівень, оскільки частина її була виконана за замовленнями ЮНЕСКО і успішно захищена на міждержавних комісіях, не допущена до участі в 2 турі конкурсу?

3). Чому при чисельності екологічної секції комітету в 14 членів і необхідності для легітимізації прийнятих нею рішень участі в голосуванні 10 голосів, що відповідають двом третинам складу, екологічна секція прийняла рішення допустити до 2 туру конкурсу конкуруючу нашій роботу співвідношенням голосів 9:0? Тобто, чому рішення прийнято за відсутності необхідного кворуму голосів?

Копію цього звернення я направив також в Комітет по преміях.

Звичайно, я прекрасно розумів, що народний депутат Володимир Полохало нічим мені допомогти не зможе, оскільки, по-перше, він не має права втручатись в діяльність Комітету з Державних премій України, а по-друге, рішення секцією уже прийняте, і ніхто уже не погодиться на його відміну, якщо навіть більшість членів секції погодяться з тим, що вони вчинили несправедливо. Але цим листом я сподівався привернути увагу народних депутатів України, які працюють в Комітеті з питань науки і освіти Верховної Ради України, до проблеми відсутності конкурсності на здобуття Державних премій.

Відіславши факсом цього листа до Верховної Ради України, я вирішив одразу ж, як і обіцяно в ньому, відіслати його факсом і до Комітету.

Прийнявши факсограму, співробітниця Комітету, яка представилась заступником наукового секретаря Вадима Стогнія, кинула мені репліку, суть якої полягала в тому, що після такого листа мені ніколи і нічого уже в цьому Комітеті «не світить». На цю репліку я відповів, що прекрасно усвідомлюю подальшу безперспективність своєї участі і в цьому, і в усіх подальших конкурсах, але хтось же колись повинен був звернути увагу членів Комітету, що він не має права функціонувати як закрите товариство, в якому преференції надаються лише своїм членам.

Що цікаво, на нашу роботу ще до подачі її на конкурс ми отримали схвальні відгуки і голови екологічної секції Комітету, академіка Валерія Кухаря, і одного із членів цієї секції, Аркадія Шапара, після заслуховування в очолюваних ними академічних інститутах презентацій нашої роботи, зробленої моїм сином, доктором наук, професором Віталієм Мокіним.

Постскриптум 1: у п’ятницю 19 червня мені зателефонував один із членів Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, який щиро підтримував нашу роботу, і висловив мені своє співчуття стосовно тієї несправедливості, яка сталася при голосуванні. У цій розмові він розповів мені, що звертався до одного з членів екологічної секції Комітету, від думки якого залежало голосування багатьох інших членів Комітету, з проханням підтримати нашу роботу. І цей член екологічної секції у відповідь йому сказав приблизно таке — нас у секції 14 керівників солідних наукових установ, а ми за 5 років можемо рекомендувати до нагородження премією лише 5 авторських колективів. Тобто, за термін нашої каденції ми не можемо навіть для усіх своїх організацій забезпечити отримання премій, то що ж уже говорити про сторонні наукові установи. Нам самим доводиться щороку об’єднувати колективи кількох наших організацій в один, аби одразу представники кількох наукових установ, очолюваних членами нашої секції, могли стати лауреатами премії. Чужим, достойним, ми робимо натяки, щоб їхні провідні науковці зі своїми роботами примикали до наших колективів, тоді у них буде шанс. От Анатолій Яцик це одразу зрозумів і примкнув, а Мокіни вдруге вирішили брати участь у конкурсі не в складі колективу, висунутого однією із наших установ, тож нехай «пеняють» на себе за те, що їх не пропустили навіть у 2-й тур.

Постскриптум 2: восени, перед другим туром конкурсу, мені стало відомо, що екологічна секція Комітету дала негативну оцінку і тій роботі, що була ними ж допущена до другого туру за відсутності конкурента. Як мені пояснили, конкурсанти вирішили, що за відсутності конкурентів премія «у них уже в кармані» і нічого не зробили для популяризації своєї роботи в середовищі вчених, навіть мінiмальної кількості позитивних вігуків не зібрали. Це розгнівило членів екологічної секції, які і так відчували себе ніяково після зняття у першому турі роботи нашого унiверситету і створення для цієї конкуруючої роботи «тепличних» умов, тож вони вирішили відправити цю роботу на заключне голосування у Комітеті з негативним висновком секції. І, як результат, у 2009 році з екологічного напрямку не було присуджено Державної премії України в галузі науки і техніки нікому.