У минулому році на наших телеекранах було показано російський телесеріал «Полювання на Ізюбра», в якому продемонстрована технологія знищення бізнесовими конкурентами, за допомогою корумпованої місцевої влади, впливового і фінансово потужного бізнесмена.

А у році нинішньому, на травневі свята, щось подібне використане уже і в Україні проти міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який разом з 19-річним сином 4 травня в складі делегації від МВС вилетів до Кореї рейсом з пересадкою в аеропорту німецького міста Франкфурт-на-Майні. У цьому аеропорту по причині, начебто, того, що син Луценка був п’яний, працівники служби охорони вирiшили не допустити його до посадки в літак, а за намагання вступити з ними у суперечку скрутили йому шию і одягли наручники. Юрій Луценко, як батько, не міг на це дивитись відсторонено і вступився за сина. Йому охоронці наручники не одягли лише тому, що він пред’явив дипломатичний паспорт, який робить особу недоторканою. Але, звичайно ж, він теж далі запланованим рейсом не полетів, а залишився разом з сином, і вони вилетіли до Кореї лише наступного дня.

Німецька газета «Більд», кореспондент якої виявився «роялем в кущах», одразу ж роздмухала інцидент на увесь світ, акцентуючи на тому, що за п’яного сина вступився міністр уряду України, що дискредитує увесь цей уряд. До речі, саме ця газета роздмухувала дещо раніше і скандал навколо вилучення німецькими митниками подарункового годинника у чемпіона світу з боксу Кличка, обзиваючи цей цілком законний подарунок знаменитому боксеру контрабандою.

Як відомо з одного із основних положень римського права, починати досліджувати той чи інший інцидент завжди необхідно з пошуку відповіді на питання: «Кому це вигідно?»

Юрію Луценку, який нині є одним із політичних опонентів Президента України Віктора Ющенка, як міністру внутрішніх справ, підпорядковані і усі органи міліції, і внутрішні війська України, тож допоки він обіймає цю посаду президенту практично нереально оголосити надзвичайний стан в країні, якщо таке бажання з’явиться у Віктора Ющенка напередодні виборів, які виграти він, на думку політологів і соціологів, шансів не має. Тож відставка Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ є бажаною для Віктора Ющенка.

Керівник президентського секретаріату Віктор Балога, судячи з його виступів і заяв, як і Президент України Віктор Ющенко, дуже хотів би, аби нинішня парламентська коаліція розвалилась, що дозволило б президенту розпустити Верховну Раду України, а це, у свою, чергу, дозволило б Центральній Виборчій Комісії оголосити дострокові парламентські вибори, в результаті яких Віктор Балога із крісла керівника президентського секретаріату міг би пересісти в крісло народного депутата України. Тож у відставці Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ зацікавлений і Віктор Балога, оскільки він добре розуміє, що в разі, якщо народні депутати України від БЮТ «здадуть» Юрія Луценка, то ті два десятки народних депутатів України від НУНС, які є друзями і прихильниками Юрія Луценка, напишуть заяви про вихід із правлячої парламентської коаліції, що приведе до її розпаду. Якщо ж народні депутати України від БЮТ «не здадуть» Юрія Луценка, то це дасть привід і президенту держави, і керівникові його секретаріату звинувачувати уряд Юлії Тимошенко у тому, що присутність у ньому міністра, який вів себе «по-хуліганськи» за кордоном, цей уряд дискредитує, що негативно впливає на імідж України за кордоном.

Вигідною є відставка Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ і для опозиційної Партії регіонів, яка, судячи з виступів її лідерів, теж дуже зацікавлена в розвалі нинішньої правлячої парламентської коаліції і оголошенні дострокових парламентських виборів, після яких вона сподівається повернутись до важелів виконавчої влади.

На фоні «газової суперечки» України з Росією, вигідною відставка Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ України з мотивів «нецивілізованої» поведінки за кордоном є і для керівників Росії, оскільки вони усіляко намагаються підкреслити під час всіляких переговорів з керівниками європейських держав, що українським керівникам не можна довіряти.

Але цілком зрозуміло, що ні Віктор Ющенко, ні Віктор Балога, ні Віктор Янукович, ні Володимир Путін, ні Дмитро Медведєв не віддавали розпорядження влаштовувати провокацію проти Юрія Луценка в аеропорту німецького міста Франкфурта-на-Майні. Не причетна до цього, звичайно ж, і німецька влада будь-якого рівня. «Купив» когось із охорони аеропорту, націливши на провокацію проти сина Луценка, скоріш за усе на свій розсуд якийсь бізнесмен-симпатик чи співробітник розвідки із далекого оточення чи непрямого підпорядкування перерахованих вище осіб, розраховуючи у майбутньому мати з цього якісь «дивіденди» від «хазяїна» чи його «слуг», або зводячи рахунки з Юрієм Луценком за якісь його дії на посту мінiстра внутрішніх справ, які когось ущемили, чи комусь уже доставили або ж незабаром доставлять великі неприємності.

На мій погляд, в разі якихось виборів Юрій Луценко завдяки цій провокації проти його сина на німецькій землі отримає досить солідний додатковий приріст голосів за рахунок тієї частини виборців, які ще пам’ятають часи німецької окупації України у 1941–1944 роках.

Чому я згоден вірити Юрію Луценку, який кваліфікував увесь цей «наїзд» на його сина як провокацію кимсь заангажованих охоронців німецького аеропорту?

Ну, по-перше, при усій емоційності Юрія Луценка він уже є достатньо досвідченим політиком, щоб постійно пам’ятати про тягар відповідальності, який лягає на його плечі за кордоном. Тому сам він не міг повести себе так, щоб до нього мали претензії охоронці аеропорту. А по-друге, як батько, він не міг дозволити 19-річному сину пити спиртне, особливо ще й з огляду на далеку дорогу і недавню прооперованість, для консультацій з корейськими лікарями стосовно наслідків якої Юрій Луценко і взяв за власний кошт з собою сина. Тож практично неможливо повірити у те, що син Луценка був п’яним. Ну і по-третє, в салонах літаків під час частування їжею стюардеси завжди пропонують не лише пиво, але і вино та коньяк, тож запах спиртного від пасажира, який робить пересадку з одного літака на інший, не є причиною, за якої йому можуть відмовити в продовженні польоту. Тож якщо така відмова сину Луценка мала місце, то вона була заздалегідь кимсь спланована і націлена саме на Юрія Луценка, як батька, який не дасть на поталу німецьким найманцям свого сина.

Станом на 12 травня, замовний скандал, роздмуханий німецькою газетою «Більд», ще не має офіційного підтвердження ні міністерством закордонних справ України, ні міністерством закордонних справ Німеччини, а народні депутати України від Партії регіонів уже заблокували трибуну Верховної Ради України, пообіцявши не розблоковувати її доти, доки Юрій Луценко не піде у відставку з посади міністра внутрішніх справ. Сам він, на прес-конференції пояснивши, що має місце спланована кимсь проти нього провокація, подав заяву до Верховної Ради України про свою відставку, мотивуючи це не визнанням своєї вини, а бажанням розблокувати парламент і зупинити істерію, яка нагнітається працівниками секретаріату президента і офіційними глашатаями парламентської фракції Партії регіонів, які вимагають, щоб за цю відставку проголосували усі народні депутати України, якщо хочуть нормалізації роботи парламенту. Але на кінець дня 12 травня погодились проголосувати за відставку Юрія Луценка лише народні депутати від Партії регіонів, та перебіжчики в опозицію від фракції НУНС, які назвали себе «Єдиний центр» і ідентифікуються політологами та журналістами як політична сила Віктора Балоги. Однак в сумі опозиція набирає поки-що лише біля 200 голосів при потрібних 226, оскільки навіть комуністи відмовляються голосувати за відставку Юрія Луценка, не кажучи уже про тих народних депутатів України, які входять до правлячої парламентської коаліції.

Продовжую розповідь у середу 13 травня.

Верховна Рада України заблокована фракцією Партії регіонів. Голова Верховної Ради України Володимир Литвин виступив з заявою, що фракцією Партії регіонів під надуманим приводом реалізується програма блокування роботи парламенту протягом місяця, аби дати офіційний привід президенту держави знову видати указ про дострокове припинення повноважень парламенту, в чому президент явно зацікавлений, оскільки, на думку політологів і журналістів, він теж не проти після закінчення президентської каденції прикритись депутатською недоторканістю.

Увечері ЗМІ принесли повідомлення представників німецької дипломатичної служби, в яких зазначалось, що німецька влада не розглядає інцидент в аеропорту міста Франкфурт-на-Майні ні в політичному плані, ні в контексті міждержавних стосунків, а кваліфікує його як один із тих конфліктних епізодів, які в аеропортах виникають щодня між пасажирами та представниками митних і охоронних служб. І до Юрія Луценка, як міністра, у німецьких властей ніяких претензій немає.

По телебаченню виступила Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, яка заявила, що, як батько, Юрій Луценко заслуговує на повагу за те, що не дозволив німецьким охоронцям аеропорту знущатись з його сина, і що ні уряд, ні фракція БЮТ у парламенті не будуть підтримувати вимоги опонентів відправити його у відставку з посади міністра внутрішніх справ, оскільки лише він може протистояти бажанням деяких владних структур оголосити перед президентськими виборами в Україні надзвичайний стан, для того, щоб ці вибори не відбулися, і в країні продовжився стан політичного хаосу.

Але вечірні новини принесли і ще одну прогнозовану журналістами і політиками новину — Конституційний Суд України оприлюднив своє рішення по протесту президентського секретаріату на Постанову Верховної Ради України про проведення чергових президентських виборів в останню неділю жовтня, тобто, 25 жовтня 2009 року, як записано в Конституції України.

Пославшись на іншу статтю конституції, КСУ скасував парламентську постанову, мотивуючи це тим, що президентські вибори повинні проходити в останню неділю останнього місяця 5-річної каденції діючого президента, а вона із-за третього (позаконституційного) туру минулих президентських виборів 2004 року наступає лише у січні 2010 року. Тож, скоріш за все, і парламент іншою постановою, і ЦВК визначать датою проведення чергових президентських виборів 17 січня 2010 року чи 27 грудня 2009 року.

Постскриптум 1: у неділю увечері, 17 травня, телеканал «1+1» продемонстрував відеокадри, відзняті під час інциденту з Юрієм Луценком в аеропорту Франкфурта-на-Майні. Офіційно цих відеокадрів начебто і немає, а фактично їх уже транслює телеканал, власником якого за інформацією ЗМІ є один із українських олігархів. На цих відеокадрах ясно видно, як німецькі поліцаї кидають українського міністра внутрішніх справ на підлогу і одягають на нього наручники. Як пояснив Юрій Луценко — це сталося уже після того, як він представився як міністр і пред’явив дипломатичний паспорт, тож з цього моменту став особою, недоторканою для німецьких поліцаїв. Луценко повідомив також, що німецькими поліцаями на підлогу був кинутий і український консул, який намагався вступитись за Луценка. І таким відношенням до українського міністра і українського дипломата німецькі поліцаї продемонстрували усьому світу своє ставлення до України, з якою вони і так не дуже рахувались, вважаючи державою слабкою, а під дією російської пропаганди під час зимового газового конфлікту, від якого постраждала і Німеччина, незлюбили остаточно. І що дивно, Мінiстерство закордонних справ будь-якої держави у цьому випадку, обов’язково надіслало б ноту протесту до відповідного німецького міністерства, а наше МЗС мовчить і по-сьогодні, демонструючи холопську покірність перед європейськими господарями, котрі і на поріг не пускають нас до своєї оселі, а президент держави, якому це міністерство підпорядковане, замість захисту українських урядовця і дипломата, одразу ж пристав на позицію німецької «жовтої» газети «Більд» і вимагає від Юрія Луценка негайно йти у відставку. Добре, що хоч наші парламентарі мають більше гідності, і, принаймні, прийняли рішення створити спочатку парламентську комісію, яка дослідить усі обставини, що супроводжували виникнення цього інциденту, і лише після цього парламент буде розглядати питання відставки міністра внутрішніх справ.

Я думаю, що якби на місці Юрія Луценка був міністр внутрішніх справ Росії, то жоден німецький поліцай не посмів би доторкнутись до нього, оскільки кожен із них розуміє, що керівники Росії Дмитро Медведєв та Володимир Путін їм би цього не спустили і домоглися б від німецьких властей аби їх повиганяли з роботи.

Постскриптум 2: вглядаючись знову і знову в телекадри, на яких показана реакція народних депутатів України від опозиційної Партії регіонів в залі засідань парламенту у перші дні після повідомлення про інцидент, що трапився в аеропорту Франкфурта-на-Майні з міністром Юрієм Луценком, я вкотре переконуюсь у справедливості тези про необхідність голосування під час виборів до парламенту за відкритими списками. Адже це лише колишні «охоронці» та «шофери» олігархів, які стали народними депутатами за протекцією своїх грошовитих покровителів, мають такий низький рівень культури, що дозволяють собі у парламентській залі країни виставити на столі голови Верховної Ради України і охороняти пляшку горілки, на яку одягти міліцейський кашкет і поряд розмістити лозунг із розряду таких, які чіпляють собі на груди базарні торгівці на мiтингах під стінами міської ради в знак протесту проти того, що їх незаконно встановлені кіоски міська влада постановила перенести у спеціально відведені для такої торгівлі місця. А при голосуванні за відкритими списками, жоден із цих нікому, крім господаря, невідомих кандидатів у народні депутати України не пройшов би. Звичайно, самі олігархи, які фінансуватимуть і свої вибори, і вибори своїх партійних босів, обраними до складу парламенту будуть, але поряд з ними будуть обраними і дійсно відомі людям професіонали, які і стануть тим парламентським ядром, яке у відсутності вічно-зайнятих олігархів творитиме потрібні людям закони і не перетворюватиме сесійний зал Верховної Ради України на мітингову площу.

Постскриптум 3: у середу 20 травня, у Стамбулі, у фінальному матчі за останній кубок УЕФА футбольний клуб із Донецька «Шахтар» виграв з рахунком 2:1 у нiмецького футбольного клуба «Вердер» із Бремена і став тим футбольним колективом, у якого цей кубок залишається навічно. Це, на думку багатьох українців, у якійсь мірі стало помстою України Німеччині за хамське відношення німецьких охоронців і митників в аеропорту Франкфурта-на-Майні по відношенню спочатку до чемпіона світу з боксу українця Кличка, а потім і до міністра внутрішніх справ України Луценка та його сина. До речі, усі три голи у цьому матчі забили бразильці, які грали за обидва клуби, тож у Бразилії про цей матч у пресі писали так, начебто у фіналі зустрілись два бразильські клуби, а перемогу «Шахтаря» святкували як рідну. В Україні ж перемогу «Шахтаря», який у півфіналі розиграшу цього кубка вибив з розиграшу з таким же рахунком київське «Динамо», святкували як національне свято, з привітанням і від Президента України Віктора Ющенка і від Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. А власник «Шахтаря», олігарх і народний депутат України від Партії регіонів, Рінат Ахметов одразу ж набув надзвичайної популярності в народі.

Постскриптум 4: у середу 27 травня міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який брав відпустку на період розслідування інциденту, що стався з ним в німецькому аеропорту Франкфурта-на-Майні, повернувся на роботу і взяв участь у засіданні уряду, оскільки звинувачення проти нього розсипалися після того, як німецький земельний суд, розглянувши позов сина Луценка до газети «Більд», визнав публікацію в газеті «Більд» брехливою і постановив, щоб вона вибачилася і перед Юрієм Луценком, і перед його сином. До того ж виявилося, що ніякої кримiнальної справи стосовно Юрія Луценка, який начебто наніс тілесні ушкодження працівникам охорони німецького аеропорту, не існує. Думаю, що тепер настала черга принести вибачення Юрію Луценку і Президенту України Віктору Ющенку, який вимагав його негайної відставки після ознайомлення з публікацією в газеті «Більд», і багатьом народним депутатам від фракції Партії регіонів, особливо одному із керівників цієї фракції Олександру Єфремову, який в унісон з президентом теж вимагав негайної відставки Юрія Луценка з посади міністра одразу ж після ознайомлення з публікацією в газеті «Більд».