У понеділок 24 серпня 2009 року, український народ уже 18-й раз відзначив своє головне свято — День незалежності України.

Відзначив традиційно — вранці виступ президента, потім парад, потім народні гуляння на вулицях та у парках, а увечері святковий салют у Києві та у містах, в яких розміщені головні штаби Збройних Сил України.

А напередодні — 23 серпня, Президент України Віктор Ющенко влаштував прийом високих гостей. Причому приймав він своїх гостей не в президентській резиденції і не у Маріїнському палаці, а на площі перед Софійським собором — основним храмом православної церкви Українського патріархату. Мене особисто це дуже здивувало, адже, по-перше, в Україні згідно з Конституцією церква відділена від держави, а по-друге, особистий прийом висока особа має право проводити лише у тих апартаментах та на тій землі, які їй належать, або особисто, або як посадовцю на час виконання посадових обов’язків. І, як на мене, то у Софійському соборі, або на площі біля нього, мають право влаштовувати особистий прийом лише дві особи — настоятель цього собору та патріарх Української православної церкви Київського патріархату. Усі інші посадовці, як державні, так і церковні, можуть бути лише відвідувачами цього собору та особами, які прийшли з площі помилуватись його зовнішньою красою. І особистий прийом високих гостей, здійснений Віктором Ющенком на площі біля Софійського собору, наштовхує на думку, що, цілком можливо, він себе вважає не посадовцем найвищого рангу в державі, а християнським Месією, який в його образі повернувся на Українську землю після отруєння. Але в такому разі він повинен був би у першу чергу нагодувати усіх нас кількома хлібами, як це зробив Ісус Христос, а не заважати Прем’єр-міністру Юлії Тимошенко виводити державу з фінансової і економічної кризи, що вразила світ.

Другою особливістю нинішнього святкування були акценти президентської святкової промови — як на мій погляд, це була не стільки промова глави держави, скільки промова кандидата на пост глави цієї держави, який намагається переконати слухачів у тому, яким він був успішним керівником Національного банку України та Прем’єр-міністром.

Третьою особливістю святкування стало оголошення Віктором Ющенком Указу про Всенародне обговорення його варіанту Конституції України, яке необхідно завершити до 1-го грудня цього року, щоб ще до виборів нового президента Верховна Рада України змушена була під тиском народної думки проголосувати саме за такий варіант конституції. Від почутого у мене в голові виникли одразу декілька питань — ну, по-перше, навіщо змінювати Конституцію похапцем і чи не краще обговорити конституційне питання уже після січневих президентських виборів у спокійній атмосфері? По-друге, звідки така впевненість, що Всенародне обговорення забезпечить підтримку його варіанту Конституції України, адже нинішній рейтинг діючого президента, за даними соціологічних опитувань, не дотягує уже і до 3 %? А по-третє, звідки така впевненість, що нинішній склад Верховної Ради України, в якому президента підтримують не більше 10 народних депутатів, зреагує на народну підтримку і віддасть 300 голосів за конституційний проект Віктора Ющенка? А не маючи відповіді на ці питання, доводиться припускати, що запуск Всенародного обговорення Конституції України теж є передвиборчою піар-кампанією Віктора Ющенка, який ще не розпрощався з думкою знову балотуватись у президенти.

Четвертою особливістю нинішнього святкування стало перетворення частини Хрещатика на дитячу площадку, на якій замість іграшкових військових машин виставили справжні, але з можливістю поводити себе дітям у цих справжніх військових машинах так, як в іграшкових. Як на мій погляд, то це було найбільшою знахідкою і найвищим досягненням нинішнього свята — для дітей і навіть їхніх батьків, завдяки цьому, свято залишиться у пам’яті на довгі роки.

Але, говорячи про особливості нинішнього святкування Дня Незалежності України, не можна не згадати про ті дві події, які передували святу і які відбулися в стінах Верховної Ради України у п’ятницю 21 серпня.

Верховна Рада України, зібравшись на вимогу фракції БЮТ, підтверджену необхідною кількістю підписів народних депутатів України, на позачергову сесію, 384 голосами подолала вето Президента України Віктора Ющенка на Закон про зміни до Закону «Про державний бюджет України на 2009 рік», яким передбачено виділення 9,8 млрд грн на підготовку до проведення в Україні разом з Польщею фінальної частини чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012» за рахунок доходів, отриманих Національним банком України від своїх операцій з валютою, а також 325 голосами подолала президентське вето на Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виборів Президента України», згідно з яким президентська передвиборча кампанія скорочується до трьох місяців, підвищується застава з 500 тисяч гривень до 2,5 мільйона гривень, яка повертається лише тим, хто пройде в другий тур виборів, суттєво обмежуються строки оскарження результатів виборів в судах, дозволяється складення додаткових списків виборців, яких не виявилося у Державному реєстрі по цьому місцю проживання, у день голосування додатково прямо на виборчих дільницях, не дозволяється голосувати тим українцям, які в день виборів знаходяться в інших країнах і не стали там на консульський облік та спрощується порядок створення виборчих комісій, в які тепер потрібно включати лише осіб, що постійно проживають у даній місцевості.

Президент України Віктор Ющенко, ветуючи перший із цих законів, вважав, що Національний банк України для його виконання змушений буде здійснити додаткову емiсію на 9,8 млрд грн, що посилить інфляційні процеси, а ветуючи другий, вважав, що внесені зміни підвищать імовірність здійснення фальсифікацій на виборчих дільницях і обмежать права виборців в оскарженні результатів виборів. Але і фракція БЮТ, і фракція Партії регіонів, незважаючи на розбіжності і протистояння та боротьбу між лідерами, дружно проголосували за подолання президентського вето і на перший закон, і на другий. А до подолання президентського вето на перший закон долучились також ще й фракція Блоку Литвина і комуністи.

Усі, хто долав президентське вето на перший закон, відзначали, що ніякої інфляції не буде, якщо гроші, зароблені Національним банком України дійсно будуть віддані на «Євро2012», а не продовжуватиметься подальше їх використання на розбудову «Мистецького Арсеналу», палацу гетьмана Кирила Розумовського у Батурині та пам’ятники гетьману Мазепі і його діянням чи чиюсь виборчу кампанію.

А другий закон, на думку народних депутатів, президенту не сподобався в основному тому, що збільшено заставу до 2,5 мільйонів гривень без надії на її повернення ні йому, ні Арсенію Яценюку, оскільки він теж розуміє, що до другого туру президентських виборів вийдуть лише Юлія Тимошенко та Віктор Янукович, а також тому, що нелегальні українські заробітчани, яких є кілька мільйонів і які в основному виїхали з Галичини, а тому у першу чергу саме Віктор Ющенко може розраховувати на їхні голоси, втратили право голосувати в закордонному виборчому окрузі, оскільки не стоять на консульському обліку в країнах, куди вони виїхали на роботу.

До речі, голова Верховної Ради України Володимир Литвин ставив на голосування усі правки президента до другого закону і лише по одній із них була підтримка 13 народних депутатів, а по усіх інших (біля 30-и) у підтримку не набиралось більше 9 голосів, в основному 6–8. Оці цифри і є критерієм сьогоднішньої підтримки Віктора Ющенка у парламенті. Думаю, що проект Конституції України, який він виносить на Всенародне обговорення, теж матиме приблизно такий же рівень підтримки. І хоча Віктор Ющенко заявив, що здійснить подання до Конституційного Суду України, в яких обґрунтує неконституційність норм обох законів, на які він наклав вето, подолане народними депутатами України, я не дуже вірю у те, що КСУ в умовах, коли Віктору Ющенку залишилось відсидіти в президентському кріслі менше 5 місяців, прийме рішення на його користь.

На жаль, як це у нас в Україні відбувається досить часто, і це свято не обійшлося без гіркоти людських втрат — у Макіївці на одній із шахт стався аварійний вибух на незвично малій глибині у 200 метрів на вугільному пласту, що готувався до промислової розробки, який забрав 8 людських життів, тож впору не святкувати, а оголошувати траур.

До речі, нещодавно усі ЗМІ згадали Скнилівську трагедію, під час якої в результаті падіння військового літака, що невдало продемонстрував фігуру вищого пілотажу, загинули 77 людей, які з землі спостерігали за цим авіаційним шоу. Одразу ж після цього Президент України Леонід Кучма заборонив демонстраційні польоти авіації під час військових парадів будь-де, але згодом Президент Віктор Ющенко їх знову дозволив і 24 серпня 2009 року над головами киян над Хрещатиком під час військового параду пролетіло досить багато військових літаків, які пілотувалися льотчиками, що за даними радіо «Свобода» мають по 10 годин польотного часу в рік при необхідних для стабільної підтримки майстерності 150 годинах. Тож, слава Богу, пронесло цього разу, і ніхто ні з ким не зіткнувся, і ніхто ні на кого не впав!

У зв’язку з цим згадалося, що військові паради у день незалежності проводять, в основному, такі тоталітарні режими, як, скажімо, комуністичні Північна Корея та Китай, або, у минулому, Радянський Союз чи гітлерівська Німеччина, а країни демократії, такі як США, ФРН, Франція, обмежуються під час святкування навіть цього головного свята держави цивільними заходами. А Україна ж на своїх скрижалях написала побажання увійти до Європейської спільноти демократичних держав, то ж навiщо демонструвати усі ці марширування по Хрещатику, заради яких солдатів і курсантів кілька місяців муштрують на плацу зранку до вечора замість того, щоб навчати їх військовому мистецтву. До речі, історія нагадує, що усі ті армії, які блискуче марширували на парадах, рівняючи ряди, чеканячи крок і вип’ятивши груди, свої війни з серйозними противниками програвали, а вигравали війни, навпаки, ті, які уміло заривались у землю, добре бігали пригнувшись, влучно стріляли і гарно володіли військовою технікою, тобто, оволодівали майстерністю, далекою від парадної.

Не з гарним настроєм зустрічали нинішнє свято не лише українські шахтарі, а і українські електроенергетики, по яких боляче вдарила катастрофа, що трапилася кілька днів тому у Росії на Саяно-Шушенській ГЕС, яка з потужністю у 6400 МВт є найбільшою електричною станцією на території колишнього СРСР. Зірвавши перекриття на водогоні одного із агрегатів, який було виведено на плановий ремонт, вода, увірвавшись в машинний зал станції, зруйнувала його і вивела у зв’язку з цим з ладу усю станцію, на відновлення роботи якої на думку фахівців потрібно буде не менше 4 років. Аварійна вода забрала з собою і позбавила життя 82 працівників станції. Не виключено, що серед них були і випускники українських вищих навчальних закладів, а може хтось отримав спецiальність інженера електричних станцій і у нашому університеті. Катастрофа на Єнісеї викликає невеселі думки про те, що і каскад ГЕС на Дніпрі будувався за тими ж технологіями, що і Саяно-Шушенська ГЕС, тож не нульовою є імовірність, що на одній з них може статися аналогічна катастрофа. Одне втішає, гідроелектростанції на Дніпрі будували в основному молоді люди комсомольського віку, які вірили у світле майбутнє радянського ладу, а Саяно-Шушенську ГЕС будували в основному зеки з промерзлих навколишніх таборів, котрі не дуже переймались якістю виконаних робіт.

До речі, вихід з ладу на довгий час, що обчислюється роками, Саяно-Шушенської ГЕС, яка була спеціально побудована для забезпечення електрикою електротехнологій виплавки алюмінію та його сплавів на алюмінієвих заводах та заводах спецсплавів, що були зведені навколо неї в той же час, боляче вдарить по економіці Росії, а декого з алюмінієвих олігархів, можливо, навіть поверне в розряд простих людей, що живуть на зарплату.

Але то російські проблеми, нехай за них болить голова у Путіна і Медведєва, а у нас і своїх вистачає, хоча допомогу у ліквідації катастрофи на Єнісеї ми Росії запропонували, адже у нас в Україні багато висококласних фахівців з цього напрямку електроенергетики, здатних і готових прийти на допомогу.